Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Після Стокгольмського суду: Яку зброю Росія додає до газового краника?

Після Стокгольмського суду: Яку зброю Росія додає до газового краника?

Блоги
Укрінформ
Газовий краник – це енергетичний інструмент політичного впливу Росії на Європу

Минув тиждень після неочікуваного для багатьох стейкхолдерів рішення Стокгольмського арбітражного суду, а пристрасті ніяк не вляжуться. Навпаки, складається враження, що вони лиш починають розпалюватися на повну катушку.

Ключові камені спотикання, про які йде дискусія в публічному просторі, такі.

По-перше, це рішення за своєю логікою ніби суперечить попередньому, адже в ньому арбітражем враховувано економічні зміни в одній зі сторін спору, а в останньому – зміни обягів споживання газу в Європі суддями проігноровано.

По-друге, Україна ніби є ненадійним транзитером російського газу європейським споживачам, існує загроза несанкціонованого відбору нею блакитного палива.

По-третє, Росія розриває контракти з Україною на поставки їй газу і на транзит газу європейським споживачам її територією, бо Україна, мовляв, "ненадійний" партнер. Водночас, у дискусіях аж занадто багато маніпуляцій, підміни понять, шантажу і відвертого непрофесіоналізму з боку окремих їхніх учасніків.

Враховуючи це, не претендуюи на істину в останній інстанції, варто спробувати розставити деякі крапки над "і", зокрема:

Перше, основоположне. Стокгольмський арбітрж – це чи не найповажніша судова інституція в Європі. Принаймні в комерційній сфері. Навряд чи вдасться комусь відшукати випадки звинувачень його суддів у заангажованості, корупції, політизації, непрофесійності тощо. Тому його рішення слід не піддавати сумніву, а виконувати. Тим більше, у випадку, коли жодних претензій до попереднього результату розгляду справи по контракту поставки газу не було.

Друге, очевидне. Не існує жодного рішення будь-якого суду, в тому числі навіть російського (!), чи доведеного в інший спосіб факту несанкціонованого (незаконного, поза рамками діючих контрактів тощо) відбору Україною транзитного російського газу. Всі звинувачення України в ненадійності, крадіжках газу тощо – це примітивний фейк, роздутий до вселенських масштабів.

Третє, неприємне. Не існує прямого зв'язку між програшем РАО "Газпром" "транзитної" справи НАК "Еафтогазу" в Стокгольмі й необхідністю негайного (термінового, невідкладного тощо) прискорення будівництва якихось альтернативних маршрутів доставки російського газу в Європу. Крім того, не існує й технологічної та законної можливості для цього. "Північний потік – 2" досі не має всіх необхідних дозволів на будівництво, а "Турецький потік" розрахований виключно на поставку газу до самої Туреччини, на транзит далі – урядом Туреччини дозволу не надано, принаймні поки що.

Четверте, дивне. В минулому, 2017 році, територією Украни було прокачано рекордні за останні років 10 обсяги російського газу – 94,3 млрд газу. Тому твердження окремих пропагандистів щодо "невигідності" співпраці з Україною в питанні транзиту не витримують жодної критики, адже якби це було правдою, то обсяги транзиту аж так не зросли би в жодному випадку.

П'яте, юридичне. Контракти укладаються для того, щоб їх виконувати, а розриваються вони згідно з установленою ними ж та міжнародним приватним правом процедурою. Тому про жодний розрив прямо зараз негайно не може йтися a priori. Правовий нігілізм, продемонстрований вчергове російською стороною, є ні чим іншим як елементарним блефом. РАО "Газпром" ще майже 2 роки зобов'язаний виконувати обидва контракти з НАК "Нафтогаз", з урахуванням стокгольмських арбітражних рішень. А будь-які факти невиконання і блефу стануть предметом розгляду тим же Стокгольмським арбітражем, причому шанси на програш для РАО "Газпром" близькі до 100-відсоткових.

І останнє, що дає надію. Для будь-якого продавця важливо знайти вигідного покупця для свого товару. І до речі, vice versa. Газ – це наскільки специфічний товар, що знайти для нього покупця і доставити йому його – не таке вже й просте завдання. Адже це не коробка сірників чи буханка хліба, які можна запросто перенести в руках з будь-якої точки "А" в будь-яку точку "Б".

Тому вестися на шантаж, воплі й блефи не варто. Схолоне пара, пройде перезатвердження нового старого Президента Владіміра Путіна 18 березня, а після цього треба буде сідати за стіл переговорів і домовлятися про те, як жити далі, кому що по чому продавати/купувати, кому що по чому і в яких обсягах постачати транзитом тощо.

А загалом, з цієї міні-кризи варто зробити далекоглядні професійні висновки. Не нагороджувати когось орденами треба, як дехто згаряча пропонує, а внести зміни до планів й інструкцій, завчити на пам'ять уроки й утворити необхідні недоторкані резерви. Надії на надійність (сорі за масло масляне) РАО "Газпром" немає абсолютно ніякої – й найближчим часом не буде. Тому "План Б" повинен бути готовим до виконання завжди, за будь-якого прогнозу погоди. Щоб не доводилося в черговій форс-мажорній ситуації знову в пожежному порядку шукати на ринку газ чи мазут за явно завищеними цінами, закривати дитсадки і школи й закликати вчергове людей прикрутити батареї.

І ще NB. Здається мені, що замість досягнення мети по дискредитації України, як надійного транзитера російського газу в Європу, Росія досягла абсолютно протилежного ефекту, – дискредитувала себе як надійного постачальника газу. Тепер у Брюсселі та інших європейських столицях ще раз ретельно обдумають – чи варто йти на ще більшу залежність від «Газпрому», дозволивши йому побудувати «Північний потік – 2».

Вадим Трюхан
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-