Голова Генерального директорату Єврокомісії з питань навколишнього середовища Флоріка Фінк-Хойєр поспілкувалася з Укрінформом під час Конференції з зеленого відновлення України, організованої у Вільнюсі Європейською Комісією. Вона зупинилася на основних проблемах на шляху сталого та екологічного розвитку України, проєктах Європейської Комісії з підтримки зеленого відновлення нашої держави, важливості реального впровадження реформ у сфері захисту навколишнього середовища в рамках євроінтеграційного процесу та впливі війни на кроки Європи в напрямку екологічної трансформації.
- Конференція із зеленого відновлення України об’єднала різних учасників, що ідеально підходить для налагодження ділових контактів у напрямку екологічної відбудови. Які основні виклики ви бачите на даний момент на шляху сталого розвитку України, звісно, враховуючи обставини війни, що триває?
- Дозвольте мені почати з великого розмаїття учасників, які змогли зібратися разом, чому ми дуже раді. Це представники місцевих громад з України та Європи, які мають досвід роботи в рамках проєктів LIFE та інших програм, а також бізнес-спільнота. Те, чого ми справді прагнули, – це зібрати всіх цих гравців в одному місці.
Я вважаю, що одним із ключових питань було підвищення загальної обізнаності у наших проєктах та ініціативах. Інша задача – об’єднати громади, щоб вони почали обговорювати разом із підприємцями певні домовленості чи хоча б налагодити первинні зв’язки, що не менш важливо, адже на це завжди потрібен час. Щодо громад, мова йшла про демонстрацію певних методик чи досвіду, а також про інформування про доступні програми фінансування та про те, як вони можуть його використовувати. Але для нас було не менш важливо почути про реальні виклики і про те, чого не можна вимагати від України негайно. Також було важливо зрозуміти, чи є загальна згода планувати на майбутнє певні екологічні підходи. Тож я думаю, мало місце конструктивне та реалістичне обговорення, і було доведено шляхи конкретної, технічної та фінансової підтримки.
- Склалося відчуття, що деякі представники громад не впевнені в успіху подання проєктів на отримання грантів, наприклад, у рамках програми LIFE, просто тому, що вони не мають досвіду в цій сфері й припускають, що не зможуть забезпечити належну презентацію. Чи планує Комісія підтримувати громади, неурядові організації та компанії, що подаватимуть заявки на гранти за програмою LIFE?
Національні контактні пункти покликані надавати допомогу заявникам на національному рівні (наприклад, організовувати тренінг-сесії зі складання пропозицій). Важливо виходити з ними на зв’язок, щоб отримати допомогу в розвитку власного потенціалу: вони можуть зв’язатися з Європейським виконавчим агентством із клімату, інфраструктури та навколишнього середовища (CINEA) та отримати відповіді на свої запитання.
Вони також можуть зв’язуватися та об’єднуватися з національними контактними пунктами, розгорнутими в інших країнах.
Очікується, що наступного року буде оголошено конкурс пропозицій щодо проєктів з розбудови потенціалу, щоб допомогти національним контактним пунктам збільшити кількість та якість поданих пропозицій. Єврокомісія вже надала відповідну пропозицію членам комітету програми LIFE, і рішення має бути прийняте на початку наступного року. Цей конкурс пропозицій буде спрямований на допомогу національним контактним пунктам з нещодавно залучених країн, але й відповідальні органи повинні підготувати та подати пропозиції, які є достатньо якісними.
Ось трохи загальної довідкової інформації:
► LIFE Загальні Інформаційні дні: 2023 рік, Перехід до чистої енергії
► LIFE Інформаційна сесія щодо України
► LIFE База даних проєкту
► LIFE Підтримка заявників (europa.eu)
► Інструменти пошуку партнерів
- Чи можете ви зупинитися трохи на першому проєкті LIFE, який нещодавно було підписано для України?
- На Конференції було оголошено про новий проєкт LIFE вартістю 1 мільйон євро для України, який готовий розпочати роботу. Проєкт допоможе Україні наблизитися до природоохоронного законодавства ЄС і підтримає синхронізацію мережі природоохоронних територій Емеральд («Смарагдова мережа» природоохоронних територій, що створюють у всій Європі для збереження видів і місць їхнього існування, яким загрожує зникнення в масштабах усього континенту) з відповідною мережею ЄС Натура 2000 (мережа охоронних ділянок на території Європейського Союзу, центральний елемент охорони біорізноманіття на території країн-членів Європейського Союзу). Проєкт реалізовуватиметься в Україні чотирма партнерами з України та Чехії.
Він має на меті:
● привести природоохоронне законодавство та практику України у відповідність до норм ЄС;
● просунути вперед інституційну реформу України в природоохоронній сфері;
● створити дорожню карту для вдосконалення мережі Емеральд та переходу до європейської Натура 2000;
● визначити види тварин і місця їхнього існування, які потребують додаткових заходів охорони;
● покращити управління та моніторинг об’єктів мережі Емеральд;
● зміцнити партнерство між Україною та Чехією;
● активізувати залучення громадськості та зокрема молоді до екоактивізму.
- Які найбільші проблеми ви бачите у сфері управління відходами в Україні?
- Перш за все, я хочу відзначити прогрес, досягнутий Міністерством захисту довкілля та Верховною Радою України у створенні нормативної бази щодо поводження з відходами та його узгодженню у певній мірі з правом ЄС. Коли ми говоримо про краще поводження з відходами, це значною мірою стосується відмови від спрямування потоків відходів громад на сміттєзвалища і закриття сміттєспалювальних заводів. Тобто йдеться про управління відходами більш екологічним способом. Усе це є частиною вимог нашого законодавства до держав-членів. Будівельне сміття або відходи від руйнації потрібно ретельно аналізувати. Ці відходи не можна просто використати при відбудові через деякі хімікати, які містилися в конструкціях зруйнованих будівель, включаючи азбест та інші. Існують певні методи, як розділяти та використовувати це все, і я знаю, що експерти працюють над цим питанням. Але найголовніше – це якісний аналіз цих відходів перед тим, як вони можуть використовуватися для відновлення, оскільки вони несуть величезну небезпеку для здоров’я людей у довгостроковій перспективі – навіть на етапі демонтажу зруйнованих будівель.
Частково проблема полягає у відходах від воєнної руйнації, але частково – в успадкованому забрудненні ґрунтів. Ми маємо досвід роботи з цією проблемою і можемо ним поділитися.
Отже, перше, що потрібно зробити, – це якісне мапування, чим, до речі, займається Програма ООН із довкілля і частково Європейський Союз. Також використовуються дані з супутників, а також кадастри, в яких громадам треба додатково перевіряти характеристики будівель, які було зруйновано, та коли саме вони були побудовані. Адже зазвичай ми знаємо, що до певного року в будівництві широко використовувався азбест. Це у випадку, якщо такі дані збереглися взагалі. Я розумію, наскільки серйозний це виклик, але я також в курсі, що в Україні дуже добре усвідомлюють існуючу проблему.
- Комісія визнала прогрес у закладенні необхідного ядра в нове законодавство. Але який, на вашу думку, наступний крок є найважливішим?
- Попереду ще багато кроків, а не просто якийсь один великий крок, і ви повинні бути реалістами щодо того, який із них можна зробити першим. Але у відношенні до законодавства, яке зараз вводиться в дію, причому не тільки у сфері навколишнього середовища, однаково важливо впроваджувати механізм ретельного контролю його виконання. Зрештою, все залежить саме від виконання законів.
Крім того, коли йдеться про екологію, ми вважаємо надзвичайно важливими оцінки впливу на навколишнє середовище, які повинні бути зроблені перед початком будівництва будь-якого великого інфраструктурного об’єкта або розробки проєкту. І я знаю, що в Україні вже діє законодавство щодо оцінки впливу на навколишнє середовище, яке досить схоже на наше. Але питання в тому, чи буде воно застосовуватися? Чи буде воно працювати? Я розумію, що для певних територій можуть бути винятки, наприклад, якщо йдеться про зону бойових дій або район, де руйнування настільки серйозні, що на даний момент екологічна оцінка здійснюватися не може. Але ж у вас є інші області, які не так сильно постраждали, де, безумовно, можна і потрібно здійснювати оцінку впливу на навколишнє середовище.
- Говорячи про розширення: чи сприймають зацікавлені сторони ЄС величезні розміри України більше як виклик, чи як перевагу? Особливо з точки зору доповнення промислового потенціалу ЄС, враховуючи цілі відновлювати зруйновану промисловість екологічнішим способом?
- Я вважаю, що це дуже гарне запитання, і це питання, яке справді має бути принаймні частково розглянуте вже зараз. Зараз, оскільки велике важливе питання полягає в тому, як переконатися, що Україна має промислову базу, що дає Україні доходи, робочі місця та певну автономію, яка вам знадобиться не лише як партнеру і не лише для виходу на спільний ринок ЄС.
Питання, яким займаються більш компетентні у ньому люди, ніж я, полягає у виборі типу промислової бази України на майбутнє. Треба також розібратися, до чого слід заохочувати й стимулювати малу та середню промисловість, оскільки вона також потрібна на всіх рівнях. Зрештою, громадам також потрібні стабільні доходи. Тож промисловий потенціал України – це те, що зараз підлягає ретельному аналізу. Звичайно, наявність таких даних також надасть стимул представникам іноземної промисловості та інвесторам прийняти правильні рішення щодо взаємодії з Україною.
Як ми пересвідчилися під час попередніх розширень ЄС, коли приєднувалися країни з іншого боку “залізної завіси”, проте не в умовах війни, певні промислові галузі, швидше за все, не матимуть майбутнього у довгостроковій перспективі. Але й згорнути їх негайно не вийде. Саме тому ми дуже активно розглядаємо можливості екологічних технологій та переробки, тому що це також може забезпечити довгострокове і стійке функціонування. До речі, ми не маємо у кожній країні ЄС однакових великих підприємств, скажімо, з переробки пластику, отже все індивідуально.
Але Україна має вести ці дискусії самостійно. Я лише сподіваюся, що вони відбуватимуться на основі аналізу та картографічних висновків, зроблених економічними інституціями чи міжнародними органами, які запропонують базову основу для прийняття рішення. І це також важливо з огляду на те, в якому напрямку рухатися і як використати частину коштів за програмою Механізму для України (Ukraine Facility).
- Чи отримує Комісія від держав-членів ЄС і чи оцінює дані про екологічну шкоду, спричинену війною РФ проти України?
- Комісія підтримує прямий зв’язок із членами ЄС, що є сусідами України, щодо будь-якої шкоди навколишньому середовищу в прикордонних районах. Ще важливішим є те, що Єврокомісія очолює зусилля з координації різних джерел поміж службами та агентствами для підтримки України в оцінці та документуванні шкоди, завданої саме її довкіллю. Комісія також тісно співпрацює з органами ООН у наданні авторитетних звітів, у тому числі звітів про швидку оцінку збитків і потреб (RDNA), які на сьогодні найбільш детально оцінюють збитки від війни в Україні. Ці заходи із відстеження збитків необхідні для зменшення короткострокових ризиків, а також для забезпечення належної відповідальності винних осіб та повного відновлення після війни.
- Як повномасштабна війна в Україні вплинула на екологічну політику ЄС загалом і які кроки потрібно було скоригувати?
- Ані пандемія, ані війна не посунули нас зі шляху в напрямку «Зеленої угоди» та кліматичної нейтральності, а скоріше підсилили нашу роботу. Очевидно, що війна прискорила впровадження відновлюваних енергоресурсів. Справа в тому, що якби не війна, багато хто так і не зрозумів би залежності від російського палива чи газу. І тому підвищення ролі відновлюваних енергоресурсів, яке ми спостерігаємо, допомогло Європі ще далі просунутися в напрямку до кліматичної нейтральності. Для нас це стало справжнім тривожним дзвінком.
Євген Матюшенко, Вільнюс
Фото: ASEAN Secretariat