У Туреччину самостійно: як організувати і які родзинки побачити

У Туреччину самостійно: як організувати і які родзинки побачити

Відпочинок 2021
Укрінформ
Заплануйте на відпустку Долину метеликів і підземне місто, якому кілька тисяч літ

Туреччина була для українців чи не найпопулярнішою країною для поїздок упродовж минулого карантинного року. Користуючись відносною відкритістю цієї країни, нам пропонували нові, непляжні напрямки – Каппадокію, Стамбул, Лікійську стежку, лижні регіони. І цієї весни-літа, схоже, багато українців знов налаштовуватимуться морально на гостинну Туреччину. А ми з Анною Назаренко, досвідченим тревелером, що відвідала вже 35 країн, розповімо, як побачити її без допомоги туроператорів-посередників і при цьому побачити все найцікавіше.

БРОНЮЄМО АВТО З УКРАЇНИ І МІНЯЄМО ВАЛЮТУ В СУПЕРМАРКЕТІ

Анна мандрує Туреччиною вже понад три місяці поспіль. Збираючись у мандри, вони з супутниками вирішили придбати найдешевший пакетний тур до Мармарису. «На той момент купити тур з авіа було дешевше, ніж оплатити квитки окремо, страховку, трансфер з аеропорту та готель, – пояснює авторка каналу на Youtube Ann.Nazarenkoo і засновниця туркомпанії Forpost Travel. – Дешево коштував тур у форматі Фортуна 3* (це коли назву готелю наперед не знаєш, лише регіон та зірковість) і це не мало значення, бо планували взяти машину в оренду і подорожувати узбережжям». Дороги в Туреччині чудові, система орендування авто широко розвинена – чому б і ні? Хоча труднощі виникнути можуть, якщо не забронювати машину завчасно, попереджає Анна. Мандрівниця, що вже самостійно подорожувала Іспанією, Італією, Чорногорією, Малайзією, Таїландом, Камбоджею та Сінгапуром, зазвичай бронювала машини завчасно на міжнародних сайтах типу rentalcars. Це надійно, якщо заздалегідь – буде дешевше і точно вдасться щось забронювати. Цього разу компанія друзів вирішила спробувати орендувати авто у місцевих маленьких компаніях. На це витратили аж три дні, бо домовлятися про оренду на місці виявилось дорого (50-60 євро за день), не вдавалося знайти авто з коробкою передач автомат. «А коли врешті-решт звернулись до представників міжнародних компаній (Аvis, Еvropcar), виявилось, що вони не мають у наявності машин у Мармарисі, – розповідає Анна. – Довелося чекати три дні й взяти машину за 55 євро/день, хоча іншим моїм друзям потім вдалося орендувати десь утричі дешевше (20 доларів/день)». Тобто краще не відкладати питання оренди до останнього, а вивчити ринок заздалегідь, пошукати місцеві інтернет-ресурси оренди – і на них компанію, що робить знижки при тривалому терміні оренди й бере мінімальну заставу.

ЖИТЛО ТА ГРОШІ. Турецькі готельєри два роки тому перейшли на розрахунки в євро, та це не значить, що з доларами у Туреччині пропадеш. На ліри поміняють обидві валюти, і найцікавіше – це можна зробити на пошті або в супермаркеті MIGROS. «Даєш євро чи долари, а рештою отримуєш ліри за курсом Національного банку. За 2,5 місяця ми жодного разу не міняли гроші в обмінниках», – ділиться лайфхаком Анна. Оскільки зима була «ковідною», сезон – низьким, то житло наперед не бронювали. Вдавалося підшукати щось підходяще зранку і під вечір спокійно заселитися. Влітку, швидше всього, так не вийде і подбати про житло на маршруті краще з України. Є й неприємний нюанс. «Важливо, що сайт booking.com у Туреччині не працює, він блокується. Можна зайти через VPN», – попереджає Анна. Блокування сайту стало тимчасовим результатом позову Асоціації туристичних агенцій Туреччини до цієї нідерландської компанії, й поки що забронювати турецький готель з території Туреччини неможливо (з України – будь ласка). Краще не покладатися на обхід правил через VPN, бо через цю мережу не надто конфіденційно передаватимуться персональні дані – паролі, паспортні дані, реквізити картки. Альтернатива booking.com – hotels.com, аgoda.com, там порівнювали ціни і вибирали найдешевші варіанти, зазвичай бронювали на agoda.com, trivago.com тощо. «А ще ми відкрили для себе турецький варіант сайту онлайн-бронювання – etstur.com. Дуже корисний – деякі готелі значно дешевші, ніж на міжнародних ресурсах, незручність лише в тому, що треба перекладати з турецької», – ділиться досвідом мандрівниця.

ТУРЕЧЧИНА ОСОБЛИВА: ПЛЯЖ ІЗ ДЮНАМИ Й ПІДЗЕМНЕ МІСТО ХЕТТІВ

Анна рекомендує приблизно такий маршрут, що охоплює Егейське узбережжя і частину глибинної Туреччини: приліт у Мармарис – прогулянка пішки до Ічмелер – у Турунч (на човні), далі на авто Мармарис – Ак’яка – Фетхіє – Олюденіз – Патара – Каш – Памуккале – озеро Салда – озеро Егрідір – Каппадокія – і повертаємося до України через Мармарис (якщо зобов’язують квитки на чартерний рейс) або Анкару, що недалечко від Каппадокії. На користь такого маршруту з назвами, малознайомими пересічному українцеві, чимало аргументів. Ганна описує принади пунктів маршруту, що особливо вразили навіть її, досвідчену мандрівницю.

ПЛЯЖ КАПУТАШ. Без перебільшення – чи не найкрасивіший у Туреччині. Його часто використовують для реклами пляжної Туреччини, хоча далеко не всі пляжі в країні такі ж неймовірні: чистий жовто-біленький пісок, бірюзова вода, а сам прихований в ущелині між високими горами. Знайти це диво можна на шляху з Калкан у Каш (7 км від Калкану). «Їхати треба узбережжям, вся дорога – суцільні урвища. До пляжу веде довгий (192 сходинки – ред.) спуск униз, – розповідає Анна. – Він безкоштовний, є кабінка для перевдягання, душ, гроші попросять лише за парасольку і шезлонги». Поряд є чудовий водоспад (щоправда, влітку може пересихати, а навесні напевне вода є), прогулянка до нього – теж купа вражень.

КАШ ТА АК’ЯКА. Незвичні для вуха пакетного туриста, але милі курортні містечка. Каш – на пів дорозі між Кемером і Фетхіє, Ак’яка – північніше Мармарису. «Менш популярні серед наших туристів, зате іноземців дуже багато, контингент дуже спокійний і загалом – це така "турецька Туреччина"», – ділиться враженнями Анна. Каш – це місце відпочинку турецької богеми. Старовинні будиночки, романтичні вулички з затишними ресторанчиками… Від колишнього античного поселення Хабесос тут збереглися кілька скельних гробниць і саркофагів з написами лікійською мовою, театр і храм. Є чим насолодитися, чим збагатитися культурно. А Ак’яка – взагалі мрія для тих, кому не до душі олл-інклюзівний гамір. Це невеличке поселення, де майже не говорять навіть англійською, а відпочивають заможні турки та європейські пенсіонери. Для розуміння атмосфери – Ак’яка входить до Асоціації повільних міст «Cittaslow», мета якої – зберегти традиції та уклад життя маленьких містечок з історичними цінностями.

НА ОЗЕРІ САЛДА. Воно знаходиться недалеко від славнозвісного Паммукале, місцину зручно відвідувати по дорозі до Каппадокії. Це найглибше прісне озеро Туреччини. «Такі собі "турецькі Мальдіви" – неймовірний лазуровий колір води, білосніжний пісок, а навколо на пагорбах ще й росте лаванда», – розповідає Анна. За першу половину 2019 року тут побувало близько 600 тис. туристів, і місцева адміністрація регіону прогнозувала, що показник зросте вдвічі: такими популярними стали краєвиди озера. Щоб зберегти озеро у природному вигляді, Асоціація охорони природи Туреччини навіть планувала заборонити ходити береговою лінією озера у взутті!

ПЛЯЖ ПАТАРА. За словами нашої експертки, це такий нетиповий для Егейського берега пляж – величезний і піщаний, простягається на 18 км в довжину і до 1 км в ширину. «Там дуже мілко і вітряно, завжди повно серферів, – розповідає Анна. – З одного боку від пляжу – гора, з іншого – стародавнє лікійське містечко Патара. У ньому варто погуляти: збереглося чимало античних пам’яток». Пляж абсолютно незабудований готелями, бо є частиною Національного парку. Тут гасають по піску краби, а з травня по жовтень вечорами – великі черепахи. «Найцікавіше, що на пляжі є піщані дюни! Відчуття, ніби ти в пустелі», – згадує Анна.

ПІДЗЕМНІ ГАЛЕРЕЇ. Одна з родзинок, чи навіть перлинок Каппадокії – підземне місто Дерінкую (взагалі у Каппадокії близько 50 підземних міст, це – найбільш досліджене). Історики кажуть – його почали будувати хетти ще 2000 років до н.е.! Щоб побачити місто (точніше, 10% території, що нині відкрита для туристів), треба спуститися вниз 160-метровим тунелем. Збереглися підземні зали, вентиляційні шахти, каплиці, колодязі… Одночасно тут могло розміститися до 50 000 мешканців. «Надзвичайно цікаве місце і можна відвідати його самостійно, без екскурсії, – розповідає Назаренко. – Деякі коридори не пройдеш, не зігнувшись удвічі, а то й навколішки».

ДОЛИНА МЕТЕЛИКІВ. Є під Олюденізом казкова бухта, до якої більшість туристів дістаються екскурсійними човнами з міста. За словами Анни, побачити Долину метеликів цілком реально, під’їхавши з траси на авто (близько 7 км від Олюденіза) і подолавши досить крутий спуск. «Він складний, але подекуди протягнені допоміжні мотузки, і тому навіть дітей можна побачити на шляху», – розповідає мандрівниця. Тут не обійшлося без сюрпризів: внизу розташований кемпінг і туристів зустрічають люди, що вимагають грошей за прохід. «Просять всього лір десять, долар чи два, але якщо залишив гаманець у машині, це вже проблема: місцеві не пропускають до води або наполегливо ходять слідком і псують настрій, – попереджає Анна. – Але воно того варте – і спуск, і пляж дуже мальовничі, й можна дійти до водоспаду». Метеликів, щоправда, тут негусто – кажуть, у старовину були.

КОРИСНІ ПОРАДИ ПОДОРОЖУВАЛЬНИКАМ

Харчуватися в Туреччині – зовсім недорого, запевняє Анна Назаренко. Продукти в супермаркетах і на ринках дуже дешеві для кишені українця. Обід десь у туристичному Мармарисі може коштувати 15-20 доларів на людину, але варто відійти подалі від багатолюдних вулиць, то десь у Каші чи Каппадокії обід у автентичному закладі коштуватиме не більше $10. «Ми скрізь шукали тільки турецьку кухню, а все місцеве – смачне й дешеве, – ділиться Анна. – Особливо швидко й смачно можна перекусити лахмаджуном чи піде (це такі турецькі піци), айраном, супом чорба. На узбережжі не пошкодуєте, смакуючи рибні страви». Загалом відпочинок за описаним Анною маршрутом обійдеться приблизно у 850-950 євро на одного туриста (у Анни в цю суму ввійшли переліт, всі ночівлі у готелях, оренда авто, паливо, харчування і розваги типу польотів парапланом та повітряною кулею). Щоб побачити всі пункти, треба мати у запасі хоча б 9 днів, а краще – тижнів зо два. Наразі авіаквитки, за даними сайтів-агрегаторів, на червень до Анталії коштують від 117 євро у два боки, в Даламан – від 125, Ізмір – від 76, Бодрум – мінімум 112.

Ковід дається взнаки: сьогодні кафе-музеї можуть бути гостинно відкриті, а завтра – хтозна, що накажуть. З одного боку, це незручно, з іншого – позитивно відбивається на цінах. «Через ковід і несезон ми політали на параплані в Олюденізі всього за 50 доларів, хоча зазвичай просять 100, – розповідає дівчина. – А в Каппадокії за політ на кулі в нормальні часи коштує 140 євро, а ми заплатили всього 80 (і то – бо полінувалися вийти за межі готелю, у вуличних агенціях готові були й до 65 євро торгуватися)».

Хто бував у Туреччині, вже знає, що це – край величезного асортименту яскравих сувенірів. Якщо ж хочеться придбати щось автентичне, якісне й корисне, Анна радить трояндову і лавандову воду. З троянди тут взагалі виробляють все від варення й ароматних свічок до цілої косметичної лінійки засобів – поблизу Анталії, у місті Испарта, ростуть великі трояндові плантації. Завжди не буде зайвим великий родинний пакунок турецького чаю (росте в північному регіоні поблизу Грузії) – він дуже ароматний, з цікавим смаком. Для шанувальників хорошого оригінального текстилю – тут теж рай, а з усіх сувенірів українки останнім часом обирають одяг турецьких брендів зі звичайних ТЦ: конкуренція висока, ціни дуже прийнятні й майже завжди можна натрапити на хороші розпродажі.

Тетяна Негода. Київ

Фото: Анна Назаренко

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-