Нещодавно в Івано-Франківську оголосили про новий рекорд України з найшвидшого підняття на найвищий вулкан світу серед жінок. Його встановила 31-річна альпіністка з Івано-Франківська Христя Мохнацька, піднявшись на вулкан Охос-дель-Саладо за 19 годин і 3 хвилини, тоді як багатьом спортсменам доводиться витрачати по 2-3 доби, аби здолати цей шлях.

Як готувалась до такого рекорду, чи не боялась розбудити вулкан висотою майже 7 тисяч метрів, і про що мріє рекордсменка, Христя Мохнацька розповіла Укрінформу.

Ми зустрічаємося з Христею одразу після її прес-конференції. Тепер уже двічі рекордсменка приймає численні вітання від друзів, рідних і близьких. Квіти, посмішки і селфі плавно переходять у нашу розмову про те, як їй вдається підніматись на найвищі вершини, і тоді стає важко збагнути, чого в ній більше – сміливості чи безпосередньої щирості, з якою вона сприймає світ.

Я БУЛА ГОТОВОЮ НАВІТЬ ДО ТОГО, ЩО МОЖУ ОБМОРОЗИТИ РУКИ Й НОГИ

- Вітаю з національним рекордом. То як прийшла ідея піднятися на найвищий вулкан світу?

- Я знала давно про вулкан Охос-дель-Саладо, але розуміла, що він дуже далеко і потрібні шалені витрати, аби до нього дістатися. На початку пандемії країна, де знаходиться вулкан, була для нас закритою. Тому я й не сподівалась на можливість його підкорити. Втім 19 листопада зайшла на сторінку посольства Чилі й побачила, що ця країна відкривається для європейців – тоді по-справжньому й «загорілась». Найперше я звернулась до мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа. Зізналася, що шукаю допомогу, щоб дістатися до Чилі, або ж, кажу, порадьте, як це реалізувати. Фінанси шукали всім світом – долучились і друзі, й знайомі.

- А якою була ціна питання?

- Дорого. До 20 тисяч американських доларів.

- Найдорожчим був переліт?

- Ні. Спорядження. Теплий спальник, намет, наплічники, медична страховка, взуття… Дорого коштували медикаменти, бо я дуже ретельно складала свою аптечку і радилась про це з лікарями. Дорогою мені доводилося робити чотири рази ПЛР-тести. Перша пересадка була в Амстердамі. Друга – це Сантьяго, далі Чилі й звідти – до міста Калами, що біля пустелі Атаками. Там я теж робила ПЛР-дослідження.

- Висота вулкану Охос-дель-Саладо сягає близько 7 тис. метрів, це майже як три Говерли (2061 м) і вище. То якими були ваші враження на цій висоті?

- Я йшла на час, бо сама дізналась і запропонувала цей рекорд. Сьогодні мені повідомили, що досі у світі такий рекорд, а це 19 годин і 3 хвилини, не зафіксовано, тому я хочу подати свої результати, щоб дізнатись, чи можу я претендувати на світовий рекорд. Український уже зафіксований. Насправді до такого сходження я була готова давно. Насамперед морально. Жодних сумнівів, що я підіймусь на цю висоту, в мене не було. Я була готова навіть до того, що можу обморозити руки і ноги.

- А було таке відчуття, що можете?

- Так. На висоті 6 тисяч 700 метрів. Попри те, що в мене було добре взуття, я почала відчувати, як терпнуть пальці. Також відчула дискомфорт в області обличчя. Дзеркала не було. Але коли я робила селфі, то помітила в телефоні, що в мене вже синіють губи. Тоді я постійно тупцяла ногами. Цей прийом зігрівання всі знають. Оскільки в мене було взуття на розмір більше за ногу, то я могла вільно рухати пальцями, щоб вони не замерзали. До речі, це дуже важливо для альпіністів.

На цій висоті мене спіткала гірська хвороба – я відчула сонливість, в’ялість, організм наче просив мене прилягти біля якогось камінчика й заснути. Але я розуміла, що при такому сильному вітрі й морозі це смертельно. Тоді почала бити себе палками, щипати – і так намагалась відігнати сон. До вершини залишалось якихось метрів 250. Я переборола себе, бо вірила, що моєму організмові все під силу. Насправді його за потреби навіть можна обманути, обвести. Головне – вірити в себе. Вже коли я побачила перед собою 120-метрову кам’яну стіну, на яку треба підійматись, то зрозуміла, що дуже хочу роззутися. Мій черевик важив до 1,5 кг, але мені здавалось, що на ногах по 20 кілограмів ваги і її треба зняти. Знаю, що так робити ніколи не можна, але в моєму випадку це було потрібно, щоб дістатись вершини.

- То ви дістались на вулкан босою?

- Так. Без взуття стало набагато легше. На вершині я відпочила. Там перебувала близько 2,5 години. Спочатку я погано себе почувала. То вже потім почала розглядати краєвиди. З однієї сторони мене оточували гори Чилі, з іншої – Аргентини. Це фантастична природа, Бог створив ці гори дуже красивими, досконалими, як і нашу Землю. Тоді я вже не думала ні про рекорди, ні про себе, лише милувалася тим, що бачила.

Я СПІВАЛА ДЛЯ НЬОГО ПІСНЮ СКРЯБІНА

- Ви не боялись розбудити вулкан?

- Ні (усміхається). Я поводилась там дуже тихенько, чемно: не кидала каміння, не бушувала. Я лише співала для нього (вулкана – авт.) пісню Скрябіна «Кольорова». Думаю, йому це сподобалось.

- З вулкана ви зійшли швидше, ніж піднімались?

- Так. Загальний підйом і спуск тривав 28 годин. Для мене це була вічність. Увесь цей час я була на ногах. Не їла, не пила і нічого не хотіла. В наплічнику я мала і канапки, й смаколики, і термос із чаєм, але нічого не діставала. Коли повернулась до намету, проспала 14 годин. Пила лише воду. Так відновлювався організм від сходження та гірської хвороби. Вже вдома я почувалась добре.

- Хто першим дізнався про ваше сходження?

- Мер Івано-Франківська, Руслан Романович, який допоміг реалізувати оцю мою ідею. Я одразу йому написала повідомлення: «Вершина є!» Він відповів за кілька секунд: «Ура, Христю!» Вже потім я відправила світлину, на якій видно, що на вулкані я підняла прапор Івано-Франківська. На висоті зі мною був і портрет Степана Бандери, політика, якого я поважаю. Вулкан – це був для мене черговий етап у підготовці для сходження на Еверест. Хочу стати третьою українкою, яка на нього підніметься. Перед вулканом я піднімалась на Арарат, тоді теж встановила національний рекорд, бо читала там вірші Шевченка. Що читала? Багато творів із Кобзаря, якого дуже люблю. Точно пам’ятаю рядки «Кохайтеся, та не з москалями».

У КАРПАТИ ХОДИТИМУ ДО СТАРОСТІ, ДОКИ НОСЯТЬ НОГИ

- Знаю, аби бути ближче до гір, ви свого часу переїхали з Тернополя до Франківська. А як давно займаєтесь альпінізмом?

- З дитинства. Серйозним це захопленням стало, коли я закінчила школу альпінізму при Федерації України. Дев’ять років ходжу в гори. Найбільше запам’ятався Казбек – величний красень. Яка вершина найважча? Герлаховський Штит (2654,4 м – авт.) у Словаччині. Він дуже складний у скелелазінні, вершина з характером, але я там побила власний рекорд: піднялась на нього 10 разів у всі пори року. На цю вершину готова йти ще раз і ще раз.

- А що для вас Карпати?

- Це моя перша любов, яку ніколи й ні на що не можна проміняти. Мені багато закидають, мовляв, скільки ти вже можеш ходити в ті Карпати, якщо ти вже 64 рази була на Говерлі. А я відповідаю, що ходитиму в Карпати до старості, доки мене носять ноги і Бог дозволяє. Я страшенно люблю карпатські морози, сніги, смереки, дерев’яні хатинки, і мені не важливо, скільки разів я там була, бо це моя любов на все життя.

- У гори ви ходите наодинці. Чому?

- У мене добре орієнтування у просторі, тому можу ходити одна. В інших випадках закликаю людей до сходження, кличу їх із собою. Останніх два роки такими мандрівками дуже цікавляться, але не всіх людей гори пускають до себе. Ось зі мною йдуть люди, і деякі питають, чому неймовірно важко. Я відповідаю, що не всіх гори чекають, а тому насилувати себе не треба.

Нещодавно мене запросило до себе об’єднання «Ділові жінки України». Там сильні й цілеспрямовані жінки, які теж допомагали мені в організації сходження на вулкан. Влітку 52 успішні леді зі мною піднялися на Говерлу. Цього літа теж плануємо таку мандрівку. Я сама створила групу в Фейсбуці Nova Gora, де пишу мотиваційні пости. Наприклад, недавно написала, як правильно розвивати дихання і побачила багато коментарів, отже людей це цікавить. Як тренувати легені? Обов’язково треба багато гуляти і дихати не носом, а ротом, щоб холод ішов аж до живота. Навіть у мороз, бо це загартовує бронхи, легені, організм. Я щодня бігаю 15 кілометрів, моржую вже два роки. Кожну відпустку, щовихідних ходжу в гори. Ось завтра теж піду. Це вже звичка. Мені не треба ні санаторію, ні моря – лише гори.

- А пам’ятаєте оте сходження, коли ви зрозуміли, що зможете ходити в гори одна?

- Так. Я ішла тоді на Петрос (2020 м), це моя улюблена гора в Карпатах. Пішла одна, і мені це було в кайф. Тоді зрозуміла, що можу йти в гори в суцільній темряві, в суцільному тумані, бо добре орієнтуюсь у просторі. Для цього я постійно вивчаю географічні карти. Ось перед походом на вулкан, я досконало вивчила Анди.

- Що завжди має бути у вашому наплічнику?

- Прапор України, фото донечки і записка, звідки і хто я. Розумію, що все може статись, і це необхідно. Так, беру з собою косметику. Завжди хочу виглядати гарно. Вулкан – це ніби чоловік, і я до нього, попри всі труднощі, теж ішла гарною. Дуже люблю ночувати на вершинах, це траплялось багато разів. На горі вночі зорі настільки близько, що хочеться їх торкнутись рукою. Це фантастично.

БУЛИ ВИПАДКИ, КОЛИ ГОРИ НА МЕНЕ ОБРАЖАЛИСЬ

- Чоловік вас не ревнує до гір?

- Ні. Коли ми познайомились, я вже була такою, і тому я його багато разів просила, щоб він добре подумав, бо я не змінюсь і альпінізм не залишу, бо надзвичайно люблю цю справу. Чоловік мене підтримує і теж зі мною ходить у гори. Моя доня вже пройшла всі двотисячники. На Говерлу вона піднялась у 2 роки. Йшла сама, я не несла її на руках.

- Ваш тренер – важкоатлет і «Найсильніша людина Прикарпаття» Володимир Пиндус. Ви теж із ним підіймаєте залізо?

- Ні, він мене не змушує його піднімати. Всі мої вправи – лише на витривалість. Наприклад, ходьба 50 км, біг з гантелями на руках і ногах на дистанції 15 км, тримати гантелі 4 кг протягом 30 хвилин.

- Ви маєте якусь свою дієту?

- Ні. Лише дотримуюсь правильного харчування. Їм усе, окрім смаженого, і виключно натуральні продукти. П’ю лише воду, жодних кока-кол. Інколи хочеться чіпсів, цукерок, але стримуюсь. У похід беру лише енергетичні батончики: з гарбузовим насінням, курагою. Звичайно, без снікерсів нікуди, бо там є горіхи, а це – сила. Нині я не боюсь коронавірусу, не маю страху через це спілкуватися з людьми. Вважаю, що для здорового способу життя не менш важливим є сон. Навіть коли є багато справ, варто їх відкласти заради того, щоби виспатись і добре себе почувати. Насправді, в кожного спортсмена є індивідуальна система харчування і підготовки. Нічого не можна в когось перейняти. Особливо жінкам, бо в них усе по-різному. На наш організм дуже впливає зміна тиску, висота.

- Що би порадили початківцям, які лише закохуються у гірські мандрівки?

- Перше. Ніколи не йти в гори одному. Завжди брати з собою провідника, але він має бути перевіреним. Нині таких псевдопровідників дуже багато, коли один раз піднявся на Говерлу – й уже збирає групу. Доброго провідника можна знайти і через Фейсбук. Друге. Подбати про добре взуття. Воно має бути вільним, більшим, щоб рухати пальцями. Взимку нікому не раджу починати мандрівки в гори. Нехай це буде літо. Обов’язково треба читати, цікавитись інформацією про гори, бо це наука. Не розчаровуватись, коли щось піде не так. У мене теж були випадки, коли гори на мене ображались. Тоді я зламала і руку, й ногу. У лікарні вже думала, що ніколи не піду, але за два місяці зняли гіпс – я повернулась на ту вершину і перепросила її. Це було в Румунії. Сьогодні я дуже шкодую, що через пандемію багато країн закриті. Цього року я хотіла взяти донечку в Татри, у Польщу. Вона вже готова. У свої 7 років вона дуже довіряє мені, а я б хотіла, щоб вона займалась альпінізмом. Переконана, краще витрачати гроші на спортивне спорядження, ніж на алкоголь, наркотики чи інші згубні звички.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука
Перше фото: galychyna.if.ua