Карпатами і до Дністра – велосипедом
Поки Україна потрохи виходить з карантинного режиму, українці вже міркують, де можна безпечно відпочити, бо ж літо не за горами. Реалізувати свої мрії можна в горах. У Карпатах відпочивальників чекають як у великих готелях з басейнами та саунами, так і в зелених садибах, які вже чепуряться до приїзду гостей. Крім того у Карпатах можна знайти чимало цікавих і безпечних (з точки зору соціальної дистанції) пропозицій для активного відпочинку. Один із його видів – веломандрівки. Їх організатори запевняють, що роздивлятися Карпати, як і Дністрові води та каньйони, з велосипеда значно корисніше й цікавіше, аніж з вікна автобуса чи автомобіля.
«МАТРАЦНІ» ТУРИСТИ І ВЕЛОСИПЕДИ У КОСОВІ
У Косові про велотуризм заговорили ще 10 років тому. Тоді Тарас Пасимок разом зі своїми однодумцями започаткували проєкт «ВелоКосів». Нині у гуцульському містечку запевняють, що саме у них чи не вперше в Україні вдалося провести ВелоДень і дати старт для популяризації активного відпочинку на велосипеді. І на це, каже Тарас Пасимок, було кілька причин.
«Карпати дуже різні. Кожен регіон має свої сильніші і слабші сторони для свого розвитку. Наприклад, на Косівщині нема сплавів, бо у нас нема великих повноводних річок, і це – перший мінус. Вони є на Верховинщині та у Чернівецькій області, де сплавляються Черемошем. По-друге, у Косівському районі немає гір, вищих за 1 300 м. Відповідно, сюди не їдуть туристи, які хочуть отримати екстремальні пропозиції щодо сходження. Ті, хто сюди приїжджав, це, переважно, «матрацні» туристи. Хто то такі? Це ті, які віддають перевагу пасивному відпочинку. Вони одразу з автобуса переходять у готель. Сюди входить сауна, чани, шашлики, джерела та інше. Тобто все, що є навколо готелю, в гори ці туристи особливо не ходять. Аби створити перспективи для туристів, які б хотіли більш активного відпочинку, ми організували проєкт «ВелоКосів». Наша перевага в тому, що Косівський район саме через невисокі гори має чудові показники для велоспорту. Увесь маршрут можна проїхати велосипедом без жодних проблем», – запевняє один із розробників проекту «ВелоКосів», гід Тарас Пасимок.
Він пригадує, що велотуризм у Косові зароджувався у 2010-му дуже яскраво. Охочих подорожувати на велосипеді виявилось чимало. Втім, після 2014 року косівчани відчули суттєвий спад попиту. Українських туристів значно поменшало, а про іноземців залишились лише спогади.
«Я був гідом і для американця з Лос-Анджелеса, і для представника міської ради Лондона. У західному менталітеті немає розуміння «матрацного» туризму. У них туризм – це апріорі активний відпочинок. Пам’ятаю, один день у них був похід у гори, другий – веломандрівка і на третій день ми їхали на рафтинг (швидкісний сплав гірською річкою через пороги на надувному човні – авт.) у Верховину. Усі три дні у них був активний відпочинок. Щодо українців, то, якщо з трьох днів у них знайдеться бодай один для активного відпочинку, то це – неймовірна радість і успіх. Зазвичай, і цього може не бути», – зізнається автор проєкту.
Попри це активісти гуцульського містечка переконані, що Косів і велосипед – це два нерозлучні поняття, а разом вони означають здоровий спосіб життя. Якщо раніше у Косові було до 10 веломарштурів, то тепер їх близько 60. Усі – різні й колоритні. Найлегші – у межах міста. Трохи складніші – до сусідніх сіл. Саме там можна побачити криївки УПА, або здійснити незабутні подорожі до водоспадів, що у селах Снідавка, Яворів, Шепіт, де є Великий і Малий Гуки, до водограїв у Космачі чи до «Сріблястих» водоспадів у Шешорах. Словом, вибір – на всі смаки і запити. Такі мандрівки можуть здолати і початківці, й досвідчені туристи. Всі маршрути одноденні, а для охочих більше подорожувати їх можуть об’єднати.
«Скажу чесно, за 10 років я не зустрічав туристів, які не вміють їздити на велосипедах і потребують навчання. Велосипеди в нас були на прокатах, усі – якісні й дорогі. Це не ті, що можуть бути в українських готелях, убиті, й більше 2-3 кілометрів на них не проїдеш, бо велосипед мертвий, його не ремонтують, він залишився поламаним після попереднього туриста і стоїть там для галочки. Ми робимо акцент на якості послуг», – говорить Тарас Пасимок.
Втім, насправді, знайти сьогодні велосипед у Косові непросто. На жаль, пункти прокату тут тепер закрились. Їхні власники кажуть, що працювати стало невигідно. Дорогі велосипеди потребують великих затрат на обслуговування, а за 200 гривень, виручених за оренду екотранспорту, неможливо навіть замінити гальмівні колодки. Для цього треба докласти ще стільки ж.
«Звичайно, я відчуваю сум. Бо коли долар і євро скачуть, а якісні велосипеди можна придбати лише за кордоном, і всі деталі теж треба купувати там, то для нас вони зросли у кілька разів. Адже ми зарплати отримуємо в гривнях. Оцей загальний економічний спад призвів до занепаду велосипедного спорту в Україні. Люди не можуть собі дозволити добрих велосипедів і їх обслуговування. Тобто, велоспорт в Україні раптово став елітним, а не масовим. Ось у чому проблема», – пояснює ситуацію Тарас Пасимок.
Водночас, активісти рук не опускають. Кажуть, велотуризм нині зміцнює свої позиції в усіх європейських країнах і Україна – не виняток. Після карантину в Косові чекають на любителів гуцульських краєвидів і обіцяють, що добрі велосипеди для їхніх мандрівок тут знайдуться. Найперше, у власників зелених садиб, де зупиняються гості. Головне, кажуть, попередньо до них додзвонитись і домовитись.
«Що стосується післякарантинного відпочинку, то це – без проблем. Містечок для наметів у Косові немає. Втім, є багато зелених садиб і готелів. Люди можуть жити в невеличкому котеджі, кататися на велосипеді із дотриманням дистанції й насолоджуватися красою Гуцульщини. Косів після карантину цілком готовий приймати туристів», – запевняє Тарас Пасимок.
ПОПУЛЯРНА ТЕМА В ЯРЕМЧІ
Зовсім інша ситуація з прокатом велосипедів у Яремчі, де активний відпочинок став невід’ємною складовою у розвитку регіону.
«Ціни я не змінював з минулого року. 200 гривень за катання до 5 годин і для одного маршруту – це є цілком достатньо. Я одразу пропоную маршрути і даю карти, куди поїхати. Якщо веломандрівка довша, то це коштує 300 гривень за прокат велосипеда з особи. Ми почали працювати з 11 травня. Туристів поки що мало, але потроху вже надзвонюють. Тому покваптесь і приїжджайте», – запрошує власник одного прокатного пункту велосипедів та туристичного спорядження у Яремчі Дмитро, до якого вдалося одразу додзвонитись.
Насправді у Яремчанському регіоні велосипедні мандрівки стали популярними теж 10 років тому. Тоді тут ініціювали проєкт «ВелоКраїна». Його розробники одразу взялися за створення велосипедної інфраструктури, проклали маршрути до Косова та Коломиї. Не минуло багато часу, а з Яремчі велосипедом уже можна було мандрувати до Глибоцького району, що у Чернівецькій області, й до Рахівського, що на Закарпатті. Так «ВелоКраїна» охопила три регіони і створила майже 300 км знакованих і описаних маршрутів. Кількість веломандрівок зросла з 17 до півсотні.
«ВелоКраїна» стала у регіоні пілотним проєктом, який дозволив підняти рівень велокультури та велотуризму, бо раніше це був тренд лише в країнах Європи. Сьогодні на Яремчанщині є достатньо велопрокатів, а велотуризм став популярною темою для наших гостей», – стверджує співавтор проєкту, голова ГО «Центр соціальних та ділових ініціатив» Іван Зінов’єв.
За його словами, лише у Яремчі працює 4 пункти прокату, де можна взяти добрий велосипед, а в регіоні їх близько 15. Гості Яремчі, як і міські мешканці, переважно обирають кількагодинні прогулянки на велосипеді. Початківцям, у яких досвід катання невеликий, на прокатних пунктах інструктор підкаже, як підібрати велосипед і необхідне спорядження. За бажанням, тут можна домовитись про подорож із гідом. У Яремчі запевняють, що на велосипеді Карпати можна роздивитись і пізнати набагато краще, аніж з вікна автомобіля чи автобуса. Головне, аби було бажання кататись.
«У Яремчі можна проїхати велосипедом до монастиря, що в Дорі. Дуже популярні мандрівки у Ворохті під віадуком (залізничний кам’яний міст через річку Прут – авт.) Маршрут із Ворохти на Вороненка – надзвичайно мальовничий. Ці велоподорожі не важкі, але дають можливість отримати велике задоволення і насолоду від катання в Карпатах. Ми пропонуємо їх для невеликих груп і сімей», – розповідає Іван Зінов’єв.
Кожен турист у пункті прокату може отримати карту веломаршрутів із місцями розташування зелених садиб, які надають велосипедистам базові зручності. У Яремчанському регіоні таких садиб є більш як 20, на Косівщині – трохи менше.
«У межах нашого проєкту були видані карти веломаршрутів, завдяки яким туристи можуть їхати самостійно. У них все описано – куди їхати, що можна побачити, де паркуватись. Коли ми розробляли ці велосипедні карти, то провели відбір садиб, які облаштували зручності для велотуристів. Це – базові зручності для мандрівника «ВелоКраїни». Тобто садиба, де можна залишити велосипед, перевдягнутись і випрати свій одяг, бо там є пральна машина, а ще – ремонтна майстерня, місце для миття велосипеда… Усі такі необхідні елементи ми врахували. Тепер намагаємось берегти ці карти і, за можливості, оновити», – каже Іван Зінов’єв.
Нині на Яремчанщині реалізують новий проєкт «Bike AcceNT: велосипедна доступність об’єднує території» за співпраці України, Угорщини, Словаччини та Румунії. У межах проєкту активісти планують створити 5 байк-пойнтів (велосипедних центрів – авт.) та суттєво покращити доступність словацько-українського транскордонного регіону для велосипедистів.
«Мета проєкту – посилення велосипедної доступності й популяризація велосипеда як екологічно безпечного і чистого виду транспорту у прикордонному регіоні, включаючи Закарпаття, Івано-Франківську область і Словаччину. Тобто це – своєрідне продовження «ВелоКраїни». Крім того, для обох українських областей будуть розроблені просторові бази розвитку велосипедної інфраструктури. Таких документів поки що не має жодна область. Для громад вони стануть стимулом для розвитку велосипедної інфраструктури. Кожна громада на основі цих документів зможе створювати свої веломаршрути», – зазначає Зінов’єв і додає, що для активістів, які прагнуть реалізувати свої ініціативи щодо розвитку велотуризму, в Карпатах проводять спеціальні навчальні табори. А вже до кінця року прихильники велоспорту в Україні планують провести свій форум в Ужгороді, де обговорять важливі питання щодо розвитку цього сегменту туристичної галузі.
ДНІСТРОВЕ КОЛО
Для охочих пізнати свою країну, мандруючи на велосипеді, цікавинкою можуть стати не лише подорожі в Карпатах, а й на території Дністровського каньйону (одне із 7-ми природних чудес України – авт.). Для цього треба переїхати з Гуцульщини на Покуття. Нещодавно тут взялися за створення веломаршруту «ВелоКолоДністрове», який об’єднав Івано-Франківську та Тернопільську області. Веломаршрут пропонує мандрівки від Галича до Заліщиків уздовж берегів Дністра.
«Ми формуємо мережу велосипедних маршрутів, які включатимуть один більший біля Дністровського каньйону та локальні велосипедні маршрути, що будуть дотичними до великого і сполучатимуть центри об’єднаних громад. Зокрема, й Івано-Франківськ. Нещодавно розглядали пропозицію зробити велосипедний маршрут європейського взірця, з доріжками і маркуванням, по старому насипу вузькоколійки від гілки Станіславів – Гусятин. У нас вже є в електронній формі майже 400 км велосипедних маршрутів. Поступово ми їх «викидатимемо» у соціальні мережі, щоб люди з ними знайомились, бо прознакувати такі великі відстані важко», – розповідає директор КП «Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича» Михайло Ковтун.
За його словами, маршрут біля Дністровського каньйону пролягає добрими ґрунтовими дорогами. Є необхідна розмітка для орієнтації. Прокатні пункти велосипедів є безпосередньо у місті Тлумачі та, до прикладу, на кемпі «Білий Бізон». Це логістичні точки, де туристи можуть зупинитись і переночувати. Маршрути не екстремальні, більше – прогулянкові.
«Ми самостійно випробовували ці маршрути та давали їх велосипедистам, які активно катаються, аби вони висловили свої побажання. Можливо десь варто було зменшити довжину, десь – відкрити оглядовий майданчик. Усі пропозиції ми врахували і витримали. Велотуризм – це активний відпочинок, якого люди потребують, і ми його усіляко підтримуємо. Для наших маршрутів ми даватимемо ще й електронні карти, аби можна було використати мобільну навігацію у своїх смартфонах», – говорить Михайло Ковтун і додає, що маршрути біля Дністра для більшого зацікавлення туристів поєднали з пам’ятками археології, історії та з музеями Покуття, які теж можна оглянути.
«Якщо виїхати з Івано-Франківська через села Ганусівку і Милування, можна потрапити у село Буківна (правий берег Дністра – авт.), Тлумацького району, де є пам’ятка археології національного значення «Буківнянське городище». Далі маршрут пройде понад каньйоном, це дуже цікаво. Переважно ми орієнтуємось на родинні мандрівки. Навіть із маленькими дітьми можна ці ділянки проїхати», – говорить директор КП «Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича».
За його словами, одне з болючих питань на території Дністровського регіонального парку – це зелені садиби та відпочинкові заклади. Поки що місцеві жителі лише вчаться брати активну участь у туристичному бізнесі. Втім, у післякарантинний період це може стати й «плюсом» для мандрівників, які прагнуть відпочити подалі від людських скупчень, наодинці з природою. Любителі Дністра можуть зупинитись у наметах. У покутських селах Кутища, Підвербці, Ісаків, Раковець, Хмелева та Городниця, що на Городенківщині, вже облаштовані місця, де просто неба можна розкласти ватру. Там обіцяють гостям дрова та воду, а на додачу – ще й добрий заїзд для автомобілів.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
