Єдиний у світі музей Олени Блаватської

Єдиний у світі музей Олени Блаватської

Точка на карті
Укрінформ
«Точка на карті» пропонує сьогодні зазирнути у старовинну будівлю з червоної цегли на вулиці Князя Ярослава Мудрого у Дніпрі, де народилася ця незвичайна жінка

Олена Блаватська відома як видатний дослідник древніх учень, письменниця, мандрівниця, філософ, одна із засновниць Теософічного товариства. Одні джерела називають її прибічницею окультизму та спіритуалізму, інші вбачають у ній філософа, науковця та релігієзнавця.

Поєднання у ній, на перший погляд, протилежних і дещо таємних знань викликало у суспільстві в ХІХ ст. великий резонанс. Та й через століття спадок Блаватської викликає інтерес, досліджується і вивчається. У Дніпрі регулярно проводяться наукові конференції, наприклад, щорічна науково-практична - «Олена Блаватська і сучасність».

«Точка на карті» пропонує сьогодні зазирнути у старовинну будівлю з червоної цегли за номером 11 на вулиці Князя Ярослава Мудрого у Дніпрі, де народилася жінка-мислитель.

БУДИНОК БЛАВАТСЬКОЇ

Завідувачка відділом Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького «Музей «Літературне Придніпров’я» Олена Аліванцева ідентифікувала будівлю як таку, де жила письменниця Олена Ган (дівоче прізвище Блаватської). Досліджуючи родинні стосунки, вона встановила належність цього будинку дворянській родині Фадєєвих у 1816 – 1834 роках, а також той факт, що дочка письменниці - видатний дослідник древніх учень, філософ, релігієзнавець, письменниця, засновниця Міжнародного теософічного товариства Олена Блаватська. Наразі Олена Аліванцева є автором концепції і науковим керівником проекту «Музейний центр Олени Блаватської та її родини», що нині тут створюється.

- Це буде музей, у якому розповідатимуть не лише про Олену Блаватську, а й про її родину. Пілотна експозиція присвячена сімом членам родини, - розповідає завідувачка Музейного центру Олени Блаватської та її родини Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького Юлія Ревенко.

У січні 2018 року рішенням Кабміну будівля Музейного центру отримала статус пам’ятки національного значення.

Співробітники музейного центру мріють, що поряд буде створено ще й другу частину – Науковий центр, на базі якого досліджуватиметься спадщина Олени Блаватської.

Отже будинок являє собою класичну садибу міського типу першої половини XIX століття із гарним, великим фруктовим садом. Усередині будинку синьою фарбою окреслено дуже багато зондів, які зроблено в ході історико-архітектурних досліджень і встановлення первісного вигляду будинку. Ці зонди не поспішають закривати, бо вони вже є експонатами.

Крім того в музеї представлено копії документів, картин та інше.

З 2011 року у «літній період» в Музейному центрі проходять різні зустрічі, темою яких є спадщина Блаватської, засідає Клуб теософських знань.

12 серпня, на день народження Олени Блаватської, проводяться щорічні наукові читання. Напередодні їх музейники проводять волонтерські декади. У цих заходах беруть участь, насамперед, люди, яким близька і цікава особистість і спадщина Блаватської, приїжджають теософи з Індії, Америки, Італії, Нідерландів, Бельгії, Великобританії.

Працівники та волонтери проводять тут прибирання, протигрибкову обробку приміщень і фасаду, щоби вберегти від руйнування стару цеглу.

Підлога в музеї залишилася дерев’яна, післявоєнна, щоправда на ній було багатошарове покриття зі старої фарби, яку вже не брали жодні хімічні розчинники, не могли впоратися з нею й будівельні електрофони, тому доводилося ставати навколішки і по сантиметру молотками вручну відколупувати й зачищати.

Так само робили і з віконними рамами: їх виймали, знімали скло, зачищали до деревини, потім наново фарбували, склили і вставляли.

Після того, як родина Блаватської продала цю садибу в 1834 році, тут змінилося ще три господарі, до революції в будівлі розміщувалася жіноча гімназія, після – гуртожиток, де мешкало близько 20-ти сімей, після війни деякий час розташовувалось заводоуправління «Будмашу», пізніше – вечірня школа, потім садиба перейшла на баланс Міністерства освіти й тут було професійно-технічне училище. Деякий час вона вже була неробоча, від розкрадання врятувало лише те, що тут постійно був черговий і телефон.

Через близькість до центру ця міста будівля приваблива для різних громадських організацій і приватних осіб. Вони прагнули якось заволодіти нею, тому музей був утягнутий на декілька років у важку судову тяганину.

- Тут і замки збивали, і чергових виносили й клали на землю. Кілька років тому в будинок між 3 і 4 годинами під ранок влетіли три пляшки з палаючою сумішшю. Одна розбилася десь іззовні, а дві залетіли всередину, була пожежа. На щастя, черговий прокинувся і загасив полум’я, яке сягало мало не до стелі, а це 4 метри, - розповідає Ревенко.

ГОСПОДАР САДИБИ

Андрій Михайлович Фадєєв
Андрій Михайлович Фадєєв

У музеї нині діють три зали з експериментальними експозиціями. Одна з них присвячена родині Блаватської. Частина з представлених на експозиції документів зберігається у фондах Дніпропетровського історичного музею, частина – взяті з різних джерел.

Дідусь Олени Петрівни – Андрій Михайлович Фадєєв, господар садиби на вулиці Петербурзькій (назва вулиці у часи Катеринослава – ред.) Цю садибу в 1816 році він придбав у першого власника меноніта Якова Тевса.

- Андрій Михайлович у 1815 році приїхав сюди на службу в Опікунський комітет (колоністів південного краю) переселенців південного краю. Контора цього музею розташовувалася тоді в будівлі нинішнього музею «Літературне Придніпров’я». Через рік він придбав цю садибу й перевіз сюди родину. У Катеринославі вони прожили 18 років, далі Андрія Михайловича направили на службу до Одеси, - розповідає Юлія Ревенко.

Пізніше Фадєєв шкодував, що довелося все залишити: великий дім, шикарний сад - і перебиратися на нове місце. Сад дійсно був гарним, бо Андрій Михайлович захоплювався виведенням нових сортів фруктових дерев і стояв біля витоків помологічного товариства у Катеринославі.

Поряд розташовувалися Технічний та Міський сади (нині парк Лазаря Глоби), які було об’єднано у Казенний сад, що став визначною пам'яткою Катеринослава у ті часи. Крім фруктових та декоративних дерев у ньому були великі городи і парники, виноградник і заклад для розведення шовкопрядів. При садові працювало училище садівництва з розплідником фруктових і лісових дерев, чагарників, кормових і рослинних трав. Цей навчальний заклад готував садівників і городників. Сад нараховував 31 тисячу фруктових та 193 тисячі лісових дерев, 23 тисячі чагарників, 569 сортів квіткових і оранжерейних рослин і багато інших видів.

Віссаріон Белінський, коли відвідував Катеринослав, писав у листі своїй дружині: «Ти уявляєш, одних лише яблунь тут 49 видів».

Після Одеси Андрія Михайловича направляли до Астрахані, де той був головним опікуном над народами, що ведуть кочовий спосіб життя, далі його призначили в Саратов губернатором, останнє призначення було на Кавказ у Тифліс, де він помер і похований.

КНЯЖНА ДОЛГОРУКА

Дружина Андрія Михайловича – Олена Павлівна Фадєєва, у дівоцтві - княжна Долгорука. Відомо, що рід Долгоруких іде від князя Чернігівського, який був закатований в Орді за те, що відмовився прийняти язичництво. Хрест Михайла Чернігівського зберігався у цій родині.

Бабуся Блаватської Олена Павлівна Фадєєва змусила у першій половині XIX століття говорити про жінок у науці. Вона дуже послідовно і вдало займалась природознавством, ботанікою, мінералогією, археологією. Була відомим колекціонером-нумізматом.

У науковому світі Олену Павлівну Фадєєву визнавали європейські вчені. З нею листувалися німецький учений-енциклопедист Александер фон Гумбольдт, англійський геолог, засновник Географічного товариства Родрік Мерчісон, шведський ботанік Христіян Стевен, який вивчав флору й фауну Криму та Кавказу.

Померла у Тифлісі раніше від чоловіка і була похована на території однієї з церков.

БАТЬКИ БЛАВАТСЬКОЇ

- Без сумніву, Олена Павлівна була талановитим педагогом, знала п’ять іноземних мов, гарно малювала, грала на музичних інструментах і виховала низку видатних особистостей – своїх дітей та онуків. Одна з них – донька Олена Андріївна Ган, що стала матір’ю Олени Блаватської. Для свого часу вона була відносно відомою письменницею, написала 11 повістей і ввійшла до російської літератури першої половини XIX ст. Про неї писали Бєлінський і Тургенєв, - підкреслює Ревенко.

Перша її повість «Ідеал» вийшла у 1838 році і була про той Катеринослав, яким його побачила письменниця. А в повісті пізнішого часу «Утбала» Олена Ган дає дуже гарний опис Дніпрових порогів. Вона пише: «Там волны вечно кипят и клокочут, прорываются сквозь гранитные стены и можно подумать, что дух мглы взгромоздил камни на камни, скалы на скалы, чтобы загородить путь волнам и выбросить реку из ее же ложа. Но гордая река, свидетельница славы князей наших, не уступает, собрав все силы, она взбирается с камня на камень, кидается в бездну, крутится, бьет фонтанами и, не находя выхода, с ревом и отчаянием снова взбирается на утес. В вечной борьбе колеблются граниты и наконец пробирается на волю».

Народилась Олена Андріївна Ган у місті Ржищев Київської губернії в 1814 році і з батьками приїхала в Катеринослав. Тут зростала, з цієї садиби йшла під вінець, сюди приїхала народжувати свого первістка – доньку Олену. Померла рано, у 28 років, від туберкульозу, залишивши трьох дітей. Старшій Олені на той час було 11, середній Вірі – 7 років, найменшому Леоніду – два з лишком років.

Сама Олена Андріївна знала декілька мов і продовжувала їх вивчати, була творчо обдарованою, писала музичні твори.

Петро Олексійович Ган - батько Олени Блаватської. Його портрет не зберігся, але в музеї є герб цієї родини, що походить із давнього титулованого німецького роду Ган фон Ротерштерн Ган. За сімейною легендою, пращур Петра Олексійовича був лицарем-хрестоносцем. В одному з походів його врятував крик півня, з того часу герб і щит Ротерштернів почав прикрашати півень, а до прізвища додалося Ган (німецькою – півень).

Петро Олексійович закінчив пажеський корпус і став офіцером кінної артилерії, командиром батареї. Після того, як залишив військову службу, він працював головним поштмейстером у місті Гродно.

У цій же садибі народився дядько Олени Блаватської - Ростислав Андрійович Фадєєв. Він був військовим істориком, письменником, публіцистом, громадським діячем. Федір Достоєвський називав його - генерал-мислитель. Як військового спеціаліста, його навіть запросили до Єгипту для реорганізації єгипетської армії.

Тітки Блаватської – Надія та Катерина. Надія Андріївна ніколи не виходила заміж, жила зі своєю старшою сестрою Катериною Андріївною, допомагаючи їй виховувати п’ятьох дітей.

Надія була громадським діячем, публіцистом, зберігаючи колекцію матері, збільшила її до приватного музею. За словами сучасників, у цьому музеї було багато посуду, турецьких і персидських килимів, мозаїк, різної зброї, скам’янілостей.

Та насамперед вона була другом для своєї племінниці, завдяки їй Олена Блаватська не втрачала зв’язку із батьківщиною, про що свідчать листівки Блаватської, які вона надсилала тітці з різних куточків світу.

Ще один член родини - це рідна сестра Блаватської, Віра Петрівна Желіховська, яка, як і мати, стала письменницею, писала для дітей та юнацтва. Книги перевидавалися по шість-вісім разів і мали попит, бо допомагали виховувати молодих людей на ідеалах православної етики.

Сьома постать у когорті видатних людей з родини Блаватських – це внучатий племінник по лінії батька: Петро Олексійович Ган (повний тезка батька Блаватської) став професором лісу в Інституті лісу в Бішкеці (Киргизія – ред.). Він працював у цьому інституті, потім його очолив, у 2011 році інститут названо на його честь.

ТОВАРИСТВО ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОГО БРАТСТВА

Другий експозиційний зал присвячений життєвому шляху Олени Блаватської. Від народження її оточували знаки про непросту долю. У 1831 році в Катеринославі вирувала епідемія холери. Фадєєв-старший дивувався й захоплювався, що його дружина княжна Долгорука особисто лікувала й доглядала челядників, коли хтось із них хворів на холеру. Перенесла її й вагітна Олена Ган, що стало причиною того, що дитина народилася слабкою.

Настав час хрестин. Їх влаштували у будинку. На той час зібралося багато родичів, гостей, прислуги. Від необережності від полум’я свічки загорівся одяг священика. Пожежу загасили, та почали казати, що то знак, що дівчинку чекає непроста доля.

У п’ять років Олена вже займалася з гувернантками вивченням англійської та французької мов, брала уроки танців, музики. У 10 років Олена Петрівна почала вивчати німецьку, водночас навчилася їздити на конях. Причому не як належить панянці, а так, як їздили кавалеристи у батареї її батька.

Після переїзду родини до Тифліса у неповних 18 років Олена виходить заміж за 42-річного віце-губернатора Еревану Никифора Васильовича Блаватського, який, за його ж словами, був нащадком гетьмана Блаватко.

Олена дуже швидко повернулася до рідних, таким чином, шлюб можна вважати майже формальним. На родинній раді було вирішено відправити її до батька, та дорогою вона надумала вирушити в подорож, яка тривала десять років.

- Спершу вона відвідає Константинополь, де спілкуватиметься з танцюючими дервішами. Їхній танець – то молитва до Бога. В Африці її співрозмовниками стають бедуїни, чаклуни, представники різних племен. У Єгипті вивчатиме книгу давніх єгиптян, їхню мову, символіку, і так - у кожній країні, де б вона не опинилася. Що цікаво, у цих подорожах її метою було не просте споглядання чогось дивовижного, вона не шукала розваг, Блаватську цікавило, як люди різних вірувань сприймають цей світ.

Після цього Олена Блаватська приїздить до Європи. У 1851 році вона відвідує всесвітню виставку в Лондоні. Саме звідси Блаватська захоче потрапити до Тибету, але спроба буде невдалою.

Друга спроба буде більш успішною, але нетривалою, бо почнуться тібетські повстання і Блаватська повернеться до Європи і після десятирічної відсутності приїде на батьківщину. Разом із сестрою Вірою вони будуть у Києві, Санкт-Петербурзі, Одесі, але більшу частину часу проведуть на Кавказі у рідних.

З Кавказу Блаватська втретє вирушає в Тибет, подорож 1864 року буде найбільш вдалою.

Дослідники біографії Блаватської погоджуються в тому, що Олена Петрівна полишила Тибет у 1871 році. Спочатку вона приїхала до родичів в Одесу, де пробула дев’ять місяців, потім вирушила до Європи і в 1873 році прибула до Нью-Йорка.

У 1875 році Олена Блаватська, Генрі Олькотт та Вільям Кван Джадж у США стали засновниками теософського товариства. Спершу був проголошений єдиний постулат цього товариства – це створення загальнолюдського братства без відмінностей. Не важливий колір шкіри, стать, віра, - люди можуть об’єднуватися, незважаючи на все це, заради якоїсь світлої мети.

- Чи мала Блаватська надприродні здібності?

- Так, про деякі з них ми знаємо. Саме в Лондоні у 1851 році у складі індійської делегації вона побачила чоловіка, який здався їй знайомим. Як вона розповідала, вона його бачила з дитинства у своїх снах. Дивно й те, що це відбулося саме у день її 20-річчя, 12 серпня. Наступного дня вона знову прийшла до Гайд-парку і той незнайомець вже сам підійшов до Блаватської. Так відбулася зустріч учениці та вчителя, якого потім Блаватська називає у своїх листах Махатма Моріа (один з Учителів Мудрості). Учитель сказав, що йому «потрібна її участь в роботі, яку він збирається виконати», а також, що «їй доведеться провести три роки в Тибеті, щоб підготуватися до виконання цього важливого завдання».

Своє призначення Блаватська вбачала в тому, що мала принести теософські знання зі Сходу на Захід. І товариство створювалось для того, аби розповсюджувати ці знання.

Олена Блаватська прийняла буддизм, проте вона нікого не відмовляла від власної віри. Висновок, якого вона дійшла після усіх свої подорожей, це те, що всі релігії мають одне джерело. Вірування різні, а Бог - один.

- Ім’я Блаватської ще й досі огорнуте таємницями, не розібрати, де тут міфи, а де правда, невігласи називали її брехункою і мало не відьмою.

- Люди часом приписували цій жінці якісь дивні речі. В Індії вона пожаліла сімейну пару, взяла до себе на роботу. Блаватська виступала проти місіонерів, бо ті відвертали індусів від їхньої істинної віри. Місіонери підкупили цю сімейну пару і та почала розповсюджувати плітки про те, що вона не спіритичні сеанси проводить, а влаштовує фокуси. Дехто цьому повірив. Хоча такі сеанси вона практикувала недовго і мала на меті показати людям, що світ складається не лише з матерії.

По правді, її саму дещо навіть бентежили власні здібності. Перебуваючи у родичів на Кавказі, одного разу вони із сестрою зустріли митрополита Ісидора. Він був екзархом Грузії у той час, коли дівчата жили у Тифлісі до заміжжя, тому впізнав їх і запросив до себе на обід. Під час розмови дещо сталося. У той час навколо Олени Блаватської постійно виникали якісь звуки, ніби дзенькали дзвіночки. Цього разу звук передався аж у чотки митрополита. Він став розпитувати, у кого з них двох такі здібності. Блаватська зізналась, що це в неї. Митрополит, котрий сам був дуже освіченою людиною, розпитував, що вона при цьому відчуває, як часто з нею таке трапляється.

Вже прощаючись, митрополит Ісидор сказав Олені Петрівні: «Вам не нужно смущаться своею силою, любая сила от Бога, главное - употребить ее во благо людям. В человеке очень много всего неопознанного, но познавать ему это не запрещено».

Через два роки після створення товариства, у 1875-77 роках, Олена Блаватська написала першу велику працю «Викрита Ізіда», видану англійською мовою у двох томах. Книга розійшлася дуже швидко. Один екземпляр її сестра Віра відправила православному священику Гавриїлу Айвазовському (рідному брату художника Івана Айвазовського), який високо оцінив цю працю. Він написав: «Дуже дивно, що така серйозна робота вийшла з-під пера жінки. Працю, на яку вчений мав би витратити декілька років, написала жінка всього за сім місяців».

У 1879 році Блаватська полишає Америку і разом з Генрі Олькоттом вирушає до Індії, де вони засновують журнал «Теософ», який видається і нині. Спершу вони приїхали у Бомбей, потім перебралися до містечка Адьяр (нині поглинуте містом Чинай). Сюди, на берег Індійського океану, купивши землю, вони перенесли Штаб-квартиру Теософського товариства. Пізніше через хворобу за рекомендаціями лікарів вона змушена буде покинути Індію та повернутися до Великобританії, у Лондон.

На два роки вона зупиняється у місті Вюрцбург у Німеччині, їй дуже підійшов цей клімат. Тут вона завершує почату в Індії роботу – «Таємна Доктрина». Знову перебирається до Лондона, де в 1879 році виходить перший том «Таємної Доктрини», потім другий. Роботи було багато, сучасники згадують, що вона не підводилася з-за столу по 17 годин.

У травні 1891 року Олена Блаватська захворіла, організм був виснажений, бо того року вона вже кілька разів перехворіла на грип. Лікарі прогнозували, що й цього разу все обійдеться, та 8 травня Блаватської не стало.

Генрі Олькотт писав, що через рік в Індії на річницю її смерті масово розквітли білі лотоси. З того часу день пам’яті Блаватської називають Днем Білого лотосу.

Олена Блаватська за життя мала несправедливе приниження, зараз ми спостерігаємо повернення її імені та спадку на батьківщину. Очевидно, що ці знання і праці зможуть послугувати і її рідній країні. Тому створення у місті, де вона народилася, меморіального, наукового та культурного центру зможе надати Дніпру роль лідера у поверненні імені Олени Блаватської в контекст національної науки, культури та громадської думки.

Людмила Блик, Дніпро

Фото Миколи М’якшикова, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-