Свидовець: Гори, які хочеться погладити

Свидовець: Гори, які хочеться погладити

Укрінформ
У Міжнародний День гір розкажемо про один із поки що диких карпатських хребтів

11 грудня відзначають Міжнародний день гір, свято, що, як і багато інших, понад десять років тому запровадила ООН. Як його, власне, відзначають? Люди виставляють тематичні фото на фоні гір у соцмережах, діляться враженням від підкорених вершин, говорять про те, як важливо зберігати недоторкану природу гір та розвивати гірські регіони...

Якщо вже гори мають свій день, подумала я, то як жителька одного з гірських регіонів нашої країни, мабуть, можу відсвяткувати його, розповівши нашим читачам про унікальний гірський хребет українських Карпат — Свидовецький масив. Ну і, зважаючи на те, що Свидовець уже кілька років перебуває під прицілом преси через скандальний проєкт лижного курорту-гіганта, ще раз поговорити про загрози для цього карпатського хребта.

Тож чим живе Свидовець, а також хто живе ним, а хто – за його рахунок, і навіть про тих, хто хоче на ньому нажитися – у нашій розвідці.

ДО ГІР У ГОСТІ

Я потрапила на Свидовець за два роки після того, як написала (до слова, саме Укрінформ був першим ЗМІ, який розповів про проблему цього хребта) про загрозу для масиву від однойменного проєкту курорту-гіганта, що має з'єднатися із Буковелем і, власне, стати так званим “другим Буковелем”, тільки в кілька разів більшим. Наша попередня кількаденна подорож хребтом відбувалася влітку цього року (кажуть, один із найкращих періодів для походів цим масивом, коли достатньо тепло, аби скупатися в одному з найбільших озер хребта – Геришасці). За цей час вдалося побачити усе те, про що зазвичай пишуть у маркетингових пропозиціях туроператори, заманюючи подорожувальників на тури Свидовцем (коштують, до слова, від 900 грн на три дні, а тижневий похід – 2 тисячі): неймовірні зелені схили, отари з вівцями, малі й великі озера, пологі вершини хребта й обіцяний літній сніг на північних схилах.

Пропозицій сходити на Свидовець у мережі – маса, найбільше гіди кличуть у ці гори влітку. І йдуть сюди любителі гір із найрізноманітніших причин.

- Уперше побувала на Свидовці багато років тому – ще дитиною, школяркою, – каже ужгородка, активна туристка та гід Анна Семенюк. – Тоді унікальні куточки нам показав наш тренер, учитель фізкультури – Степан Швайгер. З того часу і люблю Свидовець, його озера й оксамитові пагорби. У мандрах часто буваю на Чорногірському хребті, який теж дуже люблю. Але Свидовець – по-своєму унікальний. Це одне з небагатьох місць в українських Карпатах, де природа ще має свій дійсно дикий куточок. Тут по-справжньому відчуваєш себе в гостях. У гостях у гір. Тут є свої закони, які максимально далекі від буденності й нашого сучасного людського сприйняття. Це дуже особливе відчуття – бути в гостях у природи, насолоджуватися тим і розуміти, що ти – її частинка. Але частинка, яка не має права впливати на природній хід речей, а може просто отримувати радість від того, що є можливість доторкнутися до цієї сили і величі. Взагалі не люблю вислів «підкорювати вершини», бо мені здається, не ми їх підкорюємо, а вони нас. Думаю, мандрівники мене прекрасно розуміють. Із свидовецьких озер найбільше люблю Ворожеску. Вода в озері має особливе смарагдово-блакитне забарвлення. Ці кольори просто чудесно грають із зеленню! Виглядає неймовірно красиво. Долина, де розташоване озеро, дуже волога – там багато звивистих потічків, маленьких озерець; коли гуляєш між ними, здається, що забрів у якусь долину ельфів! Ну й енергетика тут особлива. Хто хоч раз ночував біля Ворожески, підтвердить.

Найкраще знайомитись із Свидовцем в теплу пору: пізньою весною, влітку і восени, каже Аня. Тим, хто йде вперше, варто підніматися з Рахівського району: з Ясіні через полонину Драгобрат, або з Квасів – через Близниці, Жандарми – і до озер. Але варто хоча б раз спробувати пройти Свидовецький хребет і з Тячівського району, – так можна краще відчути простір і велич гірського масиву.

ЇДЕМО НА ДЖИПАХ І ПЛИВЕМО НА КАЯКАХ, ТІЛЬКИ НЕ КАЖІТЬ НІКОМУ!

Крім піших походів тут практикують “джипінг”, походи на квадроциклах чи мотокрос. Але такі походи Свидовцем не радять, бо через масові поїздки на дорогах хребта починаються ерозійні процеси, їх просто змиває. Хоча це проблема загалом усіх Карпат — така сама є і на Боржавському хребті, до прикладу.

Звісно, подорожуючи Свидовцем, ми бачили і джипи, і мотоцикли. Але раз таки були вражені, зустрівши цілий караван джипів з каяками на багажниках зверху, вони їхали дорогою по хребту, розтягнувшись вервечкою. Зазвичай тут багато джипів зі словацькими та чеськими номерами, сусіди приїздять сюди, бо у них вдома в горах джипінг, переважно, заборонений. Але цього разу караван, який ми зустріли — співвітчизники. Виявляється, одна львівська фірма організовує такі кількаденні походи: на джипах їздять, а на каяках плавають по льодовикових свидовецьких озерах. Ото пропозиція! Хотіли порозпитувати організаторів, чи вона популярна і чи варто, на їхню думку, таке тут робити, проте жоден джип не зупинився, караван проїхав повз нас.

МІСЦЕ ТИСЯЧІ ОВЕЦЬ

Свидовецький масив простягається майже на 50 км поміж річок Чорна Тиса та Тересва. Його найвищі вершини, які штурмують туристи, — це дві Близниці (1883 м та 1872 м), Догяска (1761 м), Великий Котел (1771 м), Ворожеска (1731 м).

Штурмувати їх можуть як туристи-чайники (такі, зазвичай, обирають за точку виходу Ясіню з підйомом машиною до курорту Драгобрат, так легше набрати висоту, а далі залишається тільки йти і захоплюватися краєвидами). Досвідчені туристи компонують маршрут з інших точок — це села Білин, Кваси, Чорна Тиса Рахівського району, або Усть-Чорна, Красна та Лопухово — з Тячівського. Ми піднімаємося саме з Тячівщини, по дорозі хочемо зайти до відомого місцевого полонинського господарства під вершиною Підпули. Одне з небагатьох, які тут лишилися, кажуть, що у цих вівчарів — найсмачніший сир у Карпатських горах. З вівчарями зустрілися — детальніше про ту незабутню зустріч ми вже розповідали в окремому матеріалі на нашому сайті, а тепер додам лише спогад про те, як ми на Підпулі овечий сир та вурду купували.

- Хлопці, ми від вас забереме один будз, продайте нам файний, – каже один із наших провідників, місцевий бізнесмен Валерій Павлюк.

- Не мож, бо не є, – у відповідь вівчар.

- А, як не є, коли онде доста висить!

- То все куплене вже, зараз приїдуть забирати із села.

- Хлопці, не годно так бути, щоб не мож продати, – веде далі дипломатичні перемовини із серйозними чоловіками Валерій. – Ви кладіть файну ціну — і продайте нам.

“Тонкий” натяк треба було повторити кілька разів, і тільки тоді з дозволу старшого вівчаря чоловіки відпустили нам один будз і трохи вурди. Без чека, звісно, і задорого. З частини того сиру я вперше в житті (щоправда вже вдома) робила бриндзю — перетираючи сир із сіллю, аж руки боліли. Досі смакує з баньками (смажена на чавунній печі картопля), таке собі зимове нагадування про літній похід Свидівцем.

Але оскільки ви зараз, читаючи, бриндзі скуштувати не зможете, а поділитися з вами враженнями хочеться щиро, то покажу вам тих, хто цей сир творить, слухняно випасаючись на зеленючих Свидовецьких полонинах. Це момент біля вівчарні, коли овець, що перечікували через обід після доїння, знову женуть на пашу до вечора. Вівчарі виходять із колиби і починають кликати отару спеціальними звуками, повторити та відтворити їх навряд чи вийде, тому просто слухайте.

Вівці слухняно виходять, але бачачи нас, чужинців, із фотокамерами та телефонами, лякаються. А потім, довірившись вівчарям, просто течуть поміж нами, бекаючи та трясучи куцими хвостами й тронками, мов справжній гірський потік — тільки не з води, а з вовни. Передати це на словах важко настільки ж, як і описувати красу Свидовця. Єдине, що варто сказати: захоплює дух!

ВЕРХИ, ЯКІ ХОЧЕТЬСЯ ПОГЛАДИТИ

- Колись, – розказує уже потім Валерій Павлюк, – Свидовецькими полонинами ходили сотенні отари, їх було так багато, що вівчарі билися за полонину, направду! Ми з покійним батьком приїздили на полонину на “газику” – косили траву на сіно додому, й інші ґазди так робили, і зараз дехто їздить, хоча вже дуже рідко. То часом до сварок доходило за ту косовицю! А зараз — гектари пустують, нікому овець пасти, з кожним роком менше і менше їх на Свидовці. Жаль мені буде, якщо зовсім пропадуть, – каже чоловік.

А зелені схили Свидовецькі, справді, неймовірні! Влітку вони мають найрізноманітніші відтінки, а ще вражає їхній “оксамит” – от просто хочеться погладити ці пологі гори рукою. Більшість із них укриті яфинниками — тут ці гірські ягоди (чорниці) влітку збирають тоннами, це один із небагатьох способів заробітку для сімей у місцевих селах. І заробіток добрий, треба сказати, бо начісують яфинів тут на дві й більше тисячі на день.

ОЧІ СВИДОВЦЯ

Милуємося цими схилами довго — аж до Великого Котла, біля якого бачимо той самий сніг улітку, і, звісно, фотографуємося на ньому. Перше на шляху озеро Ворожеска. Як і всі озера Свидовця, воно льодовикового походження. Єдина його відмінність — озеро начебто одне, але ти бачиш дві водойми, які так і називаються: велике і мале озеро. Втім, друге є продовженням першого. Ворожеску визнають одним із наймальовничіших озерець Свидовця.

Ще три відомі озера Свидовця мають назви Апшинець, Івор та Геришаска. Хоча неправда, бо ці озера мають, насправді, по кілька назв, що до слова дуже збиває туристів-чайників. Наприклад, те ж Апшинецьке озеро зветься також Трояска, а найбільше зі свидовецьких льодовикових озер Геришаска — це, водночас і Догяска. Спробуйте не забути і не наплутати!

Ми зупиняємося на Геришасці, на той момент день добігає, у горах стає холодно — і ніхто з нашої групи так і не наважується купатися. Хоча це не позбавляє задоволення від перебування на цьому гірському плесі, воно чудове, особливо, в моменти, коли здіймається потужний гірський вітер і жене хвилі великим як для гір водяним простором. Здається, що за цим можна спостерігати вічно! Але ми перериваємось, бо зважаємо на молодика, що пливе туди-назад Геришаскою. Цікаво було дізнатися, що він — постійний геришасковий турист. Львів'янин десятки разів за сезон приїжджає до озера Геришаска з наметом, живе тут кілька днів, плаває в озері і милується горами. Каже, що кращого відпочинку на воді влітку годі придумати! Але зовсім не агітує долучатися до нього. І він, і ми розуміємо, що Свидовець, в силу того, що менш логістично привабливий за Чорногору для масового туриста, є прекрасним саме тому, що тут нема натовпів туристів. Це поки що одне з небагатьох місць у Карпатах, де можна побути з природою сам-на-сам. Хоча його планують позбавити цього статусу, збудувавши гірськолижний курорт “Свидовець”.

ГОРИ, ЯКІ МАЮТЬ СВОЄ ВІЙСЬКО

Власне, проти цього виступає рух Free Svydovets, організований у 2017 році, таке собі “військо” Свидівця, добровільний батальйон, сформований з екологів, науковців, журналістів, фермерів, сироварів, загалом — небайдужих людей, які на всіх доступних майданчиках говорять про небезпеку побудови цього курорту. Примітно, що через зв'язки активних закарпатців з цього руху до нього долучилися європейські екозахисники з потужного Фонду Бруно Мансера, саме вони штурмували листами-зверненнями експрезидента Порошенка, просячи звернути увагу на проблему. Ми детально описували цю проблему кілька разів на нашому сайті. Якщо двома словами, то основні загрози масиву від проєкту-гіганта — це вплив на воду, яку споживатимуть у великих об'ємах готелі та ресторани зверху, ну і в результаті, перетворять на стічні канави чисті гірські потоки внизу.

Цікаво, що ставлення у більшості до активістів Free Svydovets — негативне. Мова і про місцевих жителів, які підтримують курорт, бо для них це — прямі інвестиції у депресивний регіон. І про регіональних чиновників, що переводять розмови про загрози Свидівцю у напівжарт. Рік тому ексголова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль, за каденції якого і з'явилася ідея проєкту, в інтерв'ю Укрінформу казав про Free Svydovets, дослівно, таке: “Коли люди з Рахівського району і Тячівського всі «за», завжди знаходиться якась баба-яга, яка проти. Так і ці екологи. Ну, хай будуть проти. Це лижний курорт, він використовуватиметься тільки зимою. На унікальні трави впаде сніг. По них ходять кабани, олені, чому по них не може бути лижня?”

Чинний голова Закарпатської ОДА в інтерв'ю нашій агенції також висловив свою позицію – “за” Свидовець, бо це передовсім інвестиції в регіон. Їх не можна відставити тому, що є загроза для “заячих та лисячих стежок”.

Утім Рух продовжує екологічні протести проти будівництва: це й організація “Грін кемпу” на Свидовці (цьогоріч під час зустрічі записали трек із Сашком Положинським), і участь у Міжнародному кліматичному марші в Києві та робота нашої Іріс Дель Соль на молодіжному кліматичному саміті в ООН, і робота на європейському рівні з допомогою фонду Бруно Мансера.

- Ми мали примарні надії спробувати звернути увагу президента на проблему Свидовця, але реакції на флешмоб та офіційні листи не отримали.

Наразі запускаємо мережу дружніх туроб'єктів до Free Svydovets — ми гуртуватимемо людей і пропонуватимемо друзям з-за кордону готелі, туроператорів, ресторани у селах Рахівщини. Це ті представники турбізнесу, що хочуть розвиватися, зберігши масив недоторканим, таким, як він є зараз. Тішить, що насправді таких людей на місцях стає дедалі більше, вони бачать, що з кожним роком є проблема з водою в Карпатах, і розуміють, що ті гроші, які їм пропонує інвестор, матимуть для їхнього регіону руйнівний вплив. Тим більше зараз, коли почалися рухи із землею на Свидовці — якраз розгорівся скандал із дерибаном полонинських земель Красунєски, що належали громаді села Чорна Тиса, – каже Інна Пригара. – Ними користувалися для скотарства, а виявилося, що цим землям керівники району змінили цільове призначення і почали процедури приватизації у 2018 та 2019 роках. Ми привертатимемо до цього увагу, так само, як і до незаконних рубок. Для кожного з нас Свидовець означає багато. Для одних — це рідна земля, для других — цінні праліси, для третіх — водні ресурси краю. Нам є що захищати. І здаватися ми не збираємось!

Тетяна Когутич, Ужгород–Ясіня
Фото Сергія Гудака

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-