Грузія: "зачекінитися" душею
СВІТ ТІСНИЙ, або ПЕКАР З КИЇВСЬКИХ ТЕРЕМКІВ
Він мені видався дуже світлим. І не тому, що був весь припорошений борошном - просто був милим, відкритим, крізь втому усміхався. Я запитала, чи можна через вікно сфотографувати його пекарню (вона була окрасою вузької тифліської вулички — такою, знаєте, не яскравою, але дуже органічною) - “Чому ні? А заодно й мене!”.
Він відійшов вглиб, став біля такої автентичної печі, що аж дух перехоплювало - позував, а заодно розпитував, звідкіля я. “ З Києва” - така відповідь у випадковій розмові туриста з місцевим могла б бути і вичерпною. “А де саме в Києві ви живете?” І не дочекавшись відповіді, запитав, чи чула я про Теремки. - “ Я там мав грузинську пекарню кілька років тому. Але довелось повернутись додому”. Це випадкове знайомство в останній день подорожі ще раз підтверджувало, що світ таки дуже тісний. А Гіві (так звали хлопця) завершив мою грузинську галерею портретів.
РЕСТОРАТОР
Мабуть, ви вже чули, що виробництво вина існує в Грузії з часів неоліту. А стародавній метод з використанням глиняних глеків квеврі ЮНЕСКО додала в списки Нематеріальної культурної спадщини.
Ми розмовляємо з Зурабом у внутрішньому дворику іншого його ресторану - “Гала”, що у самому центрі Тбілісі.
Хінкалі, і не лише їх, тут роблять за рецептом бабусі господаря ( бабуся толк в тому мала, скажу я вам). А у всьому іншому — тут європейський лоск. А ще (дається взнаки фармацевтичне минуле Зураба) - ідеальна чистота на грані стерильності.
На цьому фото — Зураб з келихом помаранчевого вина.
Хайп навколо помаранчевого вина зчинився у світі не так давно. І якщо для нас це “нове сито на кілочку”, то для Грузії — це древня кахетинська технологія. Пляшка помаранчевого вина стала моїм першим “сувеніром” з Грузії.
СКУЛЬПТОР і ЙОГО СИН
Реваз Анджуладзе спочатку мене аж трохи насмішив. Ми довго йшли за ним у майстерню, не підозрюючи що нею виявиться у міру захламлений гараж.
Реваз діловито витрусив з мішків свої мистецькі скарби - дерев”яне кухонне начиння і ... каміння. Каміння, яке він “оживив”. Це були вирізьблені з каменю людські обличчя — веселі, зажурені, стурбовані. Каміння він збирає з онуком на березі річки. Його твори не продаються. Чому? - Та важкі ж, - усміхається і якось по-дитячому знизує плечима. Стає зрозуміло, що йому це потрібно для себе, що просто у ньому живе потреба прекрасного, а без цього він — не він.
Тим часом у дворі “намалювалася” лавка, на ній — кілька пляшок вина і покраєні помідори прямо з кущів. Це син Георгій підтверджував славу гостинного народу.
Ми говорили про їхні і наші зарплати, про туристів, про політику. Господи, та про що ми тільки не говорили! Реваз закінчив легендарну у радянські часи тимірязевську академію у Москві, а перед тим кілька років вчився у Харкові. Пам'ятаєте щось українською?, - запитуємо. - Гуртожиток, - відповідає з акцентом і заливисто сміється, згадавши молодість.
Далі Реваз повів нас до Зази. Але це вже інша історія.
ЧОЛОВІЧИЙ КВАРТЕТ
Заза Давіташвілі взагалі-то чиновник у міській управі Ахалціхе. Але не цей його статус був нам цікавий. Заза керує музичним квартетом, відомим і за межами Грузії.
Старий Реваз, який показував нам дорогу, прошепотів: “Отой наймолодший з них, Васілій, віддав кров моєму онуку, коли той захворів, - дуже рідкісна група була”. Не проникнутись любов'ю до цих людей було неможливо.
ЕКСКУРСОВОД
Леван Зазадзе знає тут кожну зарубку на камені. Він працює екскурсоводом у Вардзіа 35 років. На півдні Грузії, в Джавахеті, дев”ять століть тому батько цариці Тамари, а потім і вона сама будували це печерне місто, яке стало фортецею у часи воєн і набігів.
Воно є у всіх без винятку туристичних путівниках. Але поки ви не побачите на власні очі - масштабу не оціните. У скельних печерах могли знайти сховок 50 тисяч людей! 8 поверхів, заглиблення у скелю на 50 метрів.
Церкви, келії, трапезні, казначейство — Леван показував нам це все з великою гордістю і непідробним захопленням, яке, здавалось би, за 35 років мало притлумитися. Але ні! Я бачу, як він розгублюється (а,може, в душі він просто біситься), коли бачить, що ми вже поспішаємо, що хочемо пройти маршрут швидше, ніж він собі запланував. Ось він показує проведені у скелях водопровід і каналізацію - вдумайтесь, XII століття! “Люди, а куди ви спішите?” - читається в його очах не запитання, а розпач. А куди ми, дійсно, спішимо?!
ЧЕРНИЦІ
Неподалік від Вардзіа є жіноча обитель, де живуть 9 черниць і 11 послушниць. Матінка Серафима показує нам храм Успіння Пресвятої Богородиці, збудований в XI столітті.
Гори, тиша, прозоре повітря - все створює атмосферу умиротворення. Хочеться “зачекінитися” тут душею.
Матінка запрошує нас до столу, частує кавуном ( гості — то святе). Ми роззираємось — неподалік монастирська пасіка. Виявилось, що мед черниці навіть продають. І банка гірського меду стала ще одним “сувеніром” з Грузії.
БІЛЬШЕ, НІЖ ГІД
Ви можете загуглити слово “свани” - і прочитаєте про те, які горді, сміливі, чесні , рішучі і безкомпромісні люди цієї народності. Типовим для них є закінчення прізвищ на — ані. Отож, знайомтесь: наш гід ( хоча точно більше, ніж гід) Александр Гвелесіані. Навіть, якщо б він не підтвердив свого походження, то це можна було б “вирахувати”.
Александр відкрив нам прекрасну Грузію, показав, де зливаються Арагва і Кура ( пам'ятаєте “Мцирі” Лермонтова?), і трон цариці Тамари, і вагон Сталіна, навчив тостів грузинською, розповів, чого грузини не можуть пробачити Саакашвілі ( про це пізніше). Ловлю себе на тому, що крапку у цьому переліку ставити грішно. Але якщо її не поставити, то кількість знаків стане непристойно великою.
Глибокі знання історії, прекрасна лексика, психологічний підхід - це про професійність і, думаю, гідів з таким набором якостей у Тбілісі немало. Але коли грузин заспівує “Ти ж мене підманула...”, ваше серце не може не розтанути.
І ПРО СААКАШВІЛІ
У Грузії мало знайдеться місць, де ви не почуєте цього прізвища. Чи у Тбілісі показуватимуть сучасну архітектуру - міст Миру, Будинок юстиції, приміщення МВС (а показати є що і в Батумі, і в інших містах), чи фортецю в Ахалціхе — скрізь прозвучить це прізвище, скрізь згадають заслугу. Однак без пієтету. Прості люди чомусь злі на Саакашвілі. Чому?! - “Уявіть собі футбольний матч, де воротар вашої команди бере м'ячі, які, здавалось, неможливо відбити. Він — як лев упродовж гри, він рятує команду у безнадійних ситуаціях. Здавалось, він — ваш герой навіки. Але призначають додатковий час, б'ють пенальті — і все, він пропускає м'яч. Ваша команда програла. Цей “воротар” - Саакашвілі”, - пояснив нам гід. І лише один старий грузин на провінційному базарі сказав нам: "Ми знаємо, він зараз у вас. Бережіть його!"
P.S. Як ви вже зрозуміли, я не прихильниця “магнітиків” як сувенірів з поїздки. В останній день подорожі у Тбілісі я пішла докупити решту подарунків — і це знову ж було вино. В атмосферному спеціалізованому магазині я поділилась “болем” з продавцем: в Україні важко купити хороше грузинське вино за адекватною ціною. А він і не здивувався. “Усе варте уваги грузинське вино залишається в Грузії”, - відповів він. Раджу сприйняти цей постскриптум як керівництво до дії :)
Любов Жаловага, Київ - Тбілісі - Ахалціхе - Вардзіа - Боржомі
Укрінформ дякує за підготовку матеріалу Центру розвитку туризму України і Національній туристичній адміністрації Грузії
