Грузія:

Грузія: "зачекінитися" душею

Укрінформ
Подорожі - це не лише про краєвиди і музеї, але й про людей, які зустрілися вам на шляху

СВІТ ТІСНИЙ, або ПЕКАР З КИЇВСЬКИХ ТЕРЕМКІВ

Він мені видався дуже світлим. І не тому, що був весь припорошений борошном - просто був милим, відкритим, крізь втому усміхався. Я запитала, чи можна через вікно сфотографувати його пекарню (вона була окрасою вузької тифліської вулички — такою, знаєте, не яскравою, але дуже органічною) - “Чому ні? А заодно й мене!”.

Він відійшов вглиб, став біля такої автентичної печі, що аж дух перехоплювало - позував, а заодно розпитував, звідкіля я. “ З Києва” - така відповідь у випадковій розмові туриста з місцевим могла б бути і вичерпною. “А де саме в Києві ви живете?” І не дочекавшись відповіді, запитав, чи чула я про Теремки. - “ Я там мав грузинську пекарню кілька років тому. Але довелось повернутись додому”. Це випадкове знайомство в останній день подорожі ще раз підтверджувало, що світ таки дуже тісний. А Гіві (так звали хлопця) завершив мою грузинську галерею портретів.

РЕСТОРАТОР

Мабуть, ви вже чули, що виробництво вина існує в Грузії з часів неоліту. А стародавній метод з використанням глиняних глеків квеврі ЮНЕСКО додала в списки Нематеріальної культурної спадщини.

Квеврі закопують в землю. Але в Тбілісі знайшовся чоловік, який закопав їх аж на восьмому поверсі житлового будинку. 43 глеки! 13 тонн винограду щорічно піднімають на дах будинку! Зураб Натрошвілі розповідає, що на тій терасі взагалі-то мав бути басейн для семирічного сина. Але бізнес-ідею підганяв зібраний врожай сапераві, і в справу пішли навіть 504 ларі з дитячої копилки. Правда, малий Іраклій добровільно їх віддав, наслухавшись розмов про ймовірний прибуток. Щоб ви розуміли, через два роки малий сам розрахувався за своє навчання у престижній школі — заплатив свої 6 тисяч доларів.
Батько розповідає цю сімейну історію, звісно, з неприхованою гордістю. Зараз на тій терасі, окрім закопаних глеків, ресторан Біна №37, який отримав схвальну оцінку французького гастрономічного довідника  Gault&Millau.

Ми розмовляємо з Зурабом у внутрішньому дворику іншого його ресторану - “Гала”, що у самому центрі Тбілісі.

Хінкалі, і не лише їх, тут роблять за рецептом бабусі господаря ( бабуся толк в тому мала, скажу я вам). А у всьому іншому — тут європейський лоск. А ще (дається взнаки фармацевтичне минуле Зураба) - ідеальна чистота на грані стерильності.

На цьому фото — Зураб з келихом помаранчевого вина.

Хайп навколо помаранчевого вина зчинився у світі не так давно. І якщо для нас це “нове сито на кілочку”, то для Грузії — це древня кахетинська технологія. Пляшка помаранчевого вина стала моїм першим “сувеніром” з Грузії.

СКУЛЬПТОР і ЙОГО СИН

Реваз Анджуладзе спочатку мене аж трохи насмішив. Ми довго йшли за ним у майстерню, не підозрюючи що нею виявиться у міру захламлений гараж.

Реваз діловито витрусив з мішків свої мистецькі скарби - дерев”яне кухонне начиння і ... каміння. Каміння, яке він “оживив”. Це були вирізьблені з каменю людські обличчя — веселі, зажурені, стурбовані. Каміння він збирає з онуком на березі річки. Його твори не продаються. Чому? - Та важкі ж, - усміхається і якось по-дитячому знизує плечима. Стає зрозуміло, що йому це потрібно для себе, що просто у ньому живе потреба прекрасного, а без цього він — не він.

Тим часом у дворі “намалювалася” лавка, на ній — кілька пляшок вина і покраєні помідори прямо з кущів. Це син Георгій підтверджував славу гостинного народу.

Ми говорили про їхні і наші зарплати, про туристів, про політику. Господи, та про що ми тільки не говорили! Реваз закінчив легендарну у радянські часи тимірязевську академію у Москві, а перед тим кілька років вчився у Харкові. Пам'ятаєте щось українською?, - запитуємо. - Гуртожиток, - відповідає з акцентом і заливисто сміється, згадавши молодість.

Далі Реваз повів нас до Зази. Але це вже інша історія.

ЧОЛОВІЧИЙ КВАРТЕТ

Заза Давіташвілі взагалі-то чиновник у міській управі Ахалціхе. Але не цей його статус був нам цікавий. Заза керує музичним квартетом, відомим і за межами Грузії.

У дворі свого будинку Заза накрив стіл для гостей - вино ( як у Грузії без нього?!), сир, традиційний хліб. Після якогось енного глека ми запитали “У вас вино коли-небудь закінчується?!” У відповідь почули категоричне “Ні!”. Ну, це просто ще один штрих до грузинської гостинності. Але зараз не про це... Як вони співають! Пісня за піснею - ми й не зогледілись, як ніч спустилася на Ахалціхе. Вечір був божественним.

Старий Реваз, який показував нам дорогу, прошепотів: “Отой наймолодший з них, Васілій, віддав кров моєму онуку, коли той захворів, - дуже рідкісна група була”. Не проникнутись любов'ю до цих людей було неможливо.

ЕКСКУРСОВОД

Леван Зазадзе знає тут кожну зарубку на камені. Він працює екскурсоводом у Вардзіа 35 років. На півдні Грузії, в Джавахеті, дев”ять століть тому батько цариці Тамари, а потім і вона сама будували це печерне місто, яке стало фортецею у часи воєн і набігів.

Воно є у всіх без винятку туристичних путівниках. Але поки ви не побачите на власні очі - масштабу не оціните. У скельних печерах могли знайти сховок 50 тисяч людей! 8 поверхів, заглиблення у скелю на 50 метрів.

Церкви, келії, трапезні, казначейство — Леван показував нам це все з великою гордістю і непідробним захопленням, яке, здавалось би, за 35 років мало притлумитися. Але ні! Я бачу, як він розгублюється (а,може, в душі він просто біситься), коли бачить, що ми вже поспішаємо, що хочемо пройти маршрут швидше, ніж він собі запланував. Ось він показує проведені у скелях водопровід і каналізацію - вдумайтесь, XII століття! “Люди, а куди ви спішите?” - читається в його очах не запитання, а розпач. А куди ми, дійсно, спішимо?!

ЧЕРНИЦІ

Неподалік від Вардзіа є жіноча обитель, де живуть 9 черниць і 11 послушниць. Матінка Серафима показує нам храм Успіння Пресвятої Богородиці, збудований в XI столітті.

Гори, тиша, прозоре повітря - все створює атмосферу умиротворення. Хочеться “зачекінитися” тут душею.

Матінка запрошує нас до столу, частує кавуном ( гості — то святе). Ми роззираємось — неподалік монастирська пасіка. Виявилось, що мед черниці навіть продають. І банка гірського меду стала ще одним “сувеніром” з Грузії.

БІЛЬШЕ, НІЖ ГІД

Ви можете загуглити слово “свани” - і прочитаєте про те, які горді, сміливі, чесні , рішучі і безкомпромісні люди цієї народності. Типовим для них є закінчення прізвищ на — ані. Отож, знайомтесь: наш гід ( хоча точно більше, ніж гід) Александр Гвелесіані. Навіть, якщо б він не підтвердив свого походження, то це можна було б “вирахувати”.

Александр відкрив нам прекрасну Грузію, показав, де зливаються Арагва і Кура ( пам'ятаєте “Мцирі” Лермонтова?), і трон цариці Тамари, і вагон Сталіна, навчив тостів грузинською, розповів, чого грузини не можуть пробачити Саакашвілі ( про це пізніше). Ловлю себе на тому, що крапку у цьому переліку ставити грішно. Але якщо її не поставити, то кількість знаків стане непристойно великою.

Глибокі знання історії, прекрасна лексика, психологічний підхід - це про професійність і, думаю, гідів з таким набором якостей у Тбілісі немало. Але коли грузин заспівує “Ти ж мене підманула...”, ваше серце не може не розтанути.

І ПРО СААКАШВІЛІ

У Грузії мало знайдеться місць, де ви не почуєте цього прізвища. Чи у Тбілісі показуватимуть сучасну архітектуру - міст Миру, Будинок юстиції, приміщення МВС (а показати є що і в Батумі, і в інших містах), чи фортецю в Ахалціхе — скрізь прозвучить це прізвище, скрізь згадають заслугу. Однак без пієтету. Прості люди чомусь злі на Саакашвілі. Чому?! - “Уявіть собі футбольний матч, де воротар вашої команди бере м'ячі, які, здавалось, неможливо відбити. Він — як лев упродовж гри, він рятує команду у безнадійних ситуаціях. Здавалось, він — ваш герой навіки. Але призначають додатковий час, б'ють пенальті — і все, він пропускає м'яч. Ваша команда програла. Цей “воротар” - Саакашвілі”, - пояснив нам гід. І лише один старий грузин на  провінційному базарі сказав нам: "Ми знаємо, він зараз у вас. Бережіть його!"

P.S. Як ви вже зрозуміли, я не прихильниця “магнітиків” як сувенірів з поїздки. В останній день подорожі у Тбілісі я пішла докупити решту подарунків — і це знову ж було вино. В атмосферному спеціалізованому магазині я поділилась “болем” з продавцем: в Україні важко купити хороше грузинське вино за адекватною ціною. А він і не здивувався. “Усе варте уваги грузинське вино залишається в Грузії”, - відповів він. Раджу сприйняти цей постскриптум як керівництво до дії :)

Любов Жаловага,  Київ - Тбілісі - Ахалціхе - Вардзіа - Боржомі 

Укрінформ дякує за підготовку матеріалу Центру розвитку туризму України і Національній туристичній адміністрації Грузії

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-