Скандинавія очима організованого туриста: Данія
Мандрувати я люблю відтоді, як виросла й отримала таку можливість. Однак, досі мої подорожі були або в складі спортивно-туристичних груп, або організовані самостійно. Скористатися послугами туристичного агентства спонукало бажання відвідати Скандинавію і, перш за все, Норвегію - країну, оглянути яку самостійно доволі складно. Перший досвід поїздки, організованої туроператором, допоміг зрозуміти плюси й мінуси таких подорожей і зробити для себе певні висновки. Та про це - наприкінці моїх "нотаток мандрівника", а спочатку - про найцікавіші враження від туру Данією, Норвегією та Швецією.
Першу частину цієї розповіді присвячую південній "перлині" Скандинавії - королівству Данія та її столиці Копенгагену.
ЕРЕСУННСЬКИЙ МІСТ
У Данію я закохалася, щойно побачила її з ілюмінатора літака. Відразу згадалися слова з недавнього інтерв’ю українського аграрія, Героя України з Чернігівщини Леоніда Яковишина, який сказав, що такої турботи про землю, збереження родючості ґрунтів та екологію, як у Данії, він не бачив більше в жодній країні світу, хоч об’їхав їх чимало. Розмовляючи з Яковишиним навесні, я й гадки не мала, що так скоро цю країну теж побачу: жодного клаптика недоглянутої землі навіть на приморському узбережжі! Скрізь поля, населені пункти й зовсім невеликі поселення, очевидно, окремих фермерів. Раціональність і порядок. За словами нашого гіда, грамотний підхід до землеробства дозволяє 5 млн данців вважати, що вони можуть прогодувати 50 млн людей.
Коли літак уже знижувався, пролітаючи над Ересуннською протокою, що відділяє Данію від Швеції, звернула увагу на дивний острів. На нього з суші через море був прокладений довжелезний міст, який на цьому острові обривався. Подумки здивувалась: що за дорога, кому потрібно туди їздити? Невдовзі з’ясувалось, що це - вантовий Ересуннський міст із підводним тунелем, який сполучає данський острів Зеландія зі Скандинавським півостровом, а саме - Швецією. Міст завдовжки близько 8 км (а весь транспортний перехід - 16 км) був збудований у 1995-1999 роках. Через нього прокладені автомагістраль та залізнична колія. Острів, де, як мені здалося, міст обривався, а насправді - йшов під воду, виявився штучним, насипним.
Про будівництво у світі підводних тунелів, я, звісно, знала. Та одна справа - колись давно почути про це в новинах, а інша - побачити та ще й проїхати одним із них. Бо тільки так можна усвідомити реальність, здавалось би, неможливих речей і відчути захоплення рівнем сучасної інженерії. Цим унікальним мостом наша тургрупа проїхала пізніше дорогою з Данії у Швецію. Гід сказав, що за проїзд автобуса було заплачено 250 євро. Перебування під товщею морської води ми не відчули ніяк і психологічно це не напружило.
ОБЕРЕЖНО - ВЕЛОСИПЕДИ!
Копенгаген зустрів нас привітно лагідним теплом і сонячною погодою. А ще - сотнями велосипедистів, які навіть у центрі міста неслися на величезній швидкості й ні на кого не звертали уваги. Гід попередив, що у них - пріоритет, а ми маємо бути уважними на часом порожніх велодоріжках, інакше ризикуємо бути збитими.
Копенгаген - місто екологічного транспорту, тому людей на велосипедах і електросамокатах там безліч. Веселе здивування у мене викликали велосипеди з чорними ящиками-тачками для перевезення невеликих вантажів і людей. Ну, з вантажами зрозуміло, та коли вперше бачиш, як у тому невеликому і, здається, малокомфортному ящику хлопець везе свою кохану, чоловік - дружину чи маму, молоді батьки - купу дітей, мимохіть заздриш простоті й невибагливості данського суспільства.
Гід пояснив, що Данія живе за морально-етичними принципами протестантської етики, один із яких наставляє: "Заробляти багато - це добре, а от хизуватися своїми доходами - погано". Звідси й простота жителів однієї з найзаможніших країн Європи. Мене особисто вона просто полонила. Як же треба поважати себе, як усвідомлювати своє істинне призначення на цій землі і відповідальність перед наступними поколіннями, щоб поводити себе так скромно й невимушено водночас. Мудрий народ, що й казати...
Як і скрізь, серед данців є люди бідніші й багатші. У багатих - нерухомості чи іншого добра на мільйони данських крон, і живуть вони, звісно, ні в чому собі не відмовляючи. Та в мене зародилася підозра, що в побуті вони не є такими ненаситними, як скажімо, наші доморощені багачі, вони не зводять собі палаців і задовольняються лише необхідним. І ось звідки таке припущення. Під час водної прогулянки копенгагенськими каналами нам показували житло на воді. Його в місті дуже багато, особливо у кварталах заможних данців. Уздовж набережної там пришвартовано чимало старих списаних більших і менших суден, облаштованих під житло. Коштують вони, бува, мільйони доларів. Нам, сухопутним жителям, такий "будинок" може здатися не надто зручним, але для мореплавців данців - це крута "фішка", а для когось, може, і мрія.
А загалом, як нам розповіли, плавзасоби - катери, яхти, човни в Копенгагені має чи не кожна родина. У вихідні чи вільний час люди виходять ними на морські прогулянки, і це для них - як для нас виїзд у ліс на шашлики. Усі водойми Копенгагена добре почищені і купатися дозволяється скрізь.
Готель, у якому наша група відпочивала дві ночі, розташувався десь на околиці Копенгагена в місці, де зливаються Балтійське та Північне моря, там є довжелезний пляж. Вечори були прохолодні, градусів 19-20, але загартовані данці спокійнісінько купалися. На пляжі були обладнані точки для паркування сотень велосипедів. Вони давали уявлення, що тут робиться у вихідні й теплу погоду.
Приємно було дивитися на розташовані вдалині вітрові генератори, катери і яхти, що снували морем туди-сюди, людей, які каталися на дошках, сиділи на пляжі, гралися з дітьми, бігали асфальтованою доріжкою. Хоч уже звечоріло, скрізь відчувався якийсь рух. Подумалося, що саме таким - рухливим та жвавим і має бути справжнє життя. Милуючись довкіллям, я вийшла на край дерев’яного пірса, що заходив далеко у море, і відчула себе, ніби в художньому фільмі...
Деякий дисонанс у цю ідилію, щоправда, внесла надто гучна музика, яка звучала кілометрів за п’ять чи більше, але з такими децибелами, що її чутно було на всьому узбережжі. Виявляється, не тільки в Україні звукорежисери мають проблеми з професіоналізмом, музичною культурою та відчуттям міри...
ГЕРОЇНІ ДВОХ КАЗОК
Першого дня в Копенгагені ми побачили міську ратушу, поряд із якою на постаменті примостився всесвітньовідомий данський казкар Ганс Крістіан Андерсен, Мармурову церкву, резиденцію королівської сім’ї - палац Амалієнборг, фонтан Гефіон, Круглу вежу, Королівську набережну і встановлену на ній знамениту бронзову скульптуру андерсенівської героїні Русалоньки. На тлі морської затоки остання (заввишки усього 1,25 м) ледь помітна, тож знайти її можна хіба що, орієнтуючись на юрми туристів. Та, попри це, долею їй уготовано бути символом Копенгагена і привабливим туристичним об’єктом. Хоча особисто мене скульптура не вразила. Можливо, тому що в моїй уяві образ Русалоньки свого часу склався інакше, ніж в автора цього мистецького витвору. Андерсен описував її як надзвичайно вродливу морську діву, ну, а бачення вроди, як відомо, в кожного своє.
На округленому камені бронзова Русалонька приречено сидить із 1913 року. В останнє десятиліття, кажуть, її частенько ображають, псуючи, вандали.
Цікавим об’єктом видався мені фонтан Гефіон, збудований наприкінці XIX століття. Його центром є скульптура богині родючості, яка поганяє чотирьох запряжених биків. За легендою, Гефіон - донька скандинавських богів Асів, якій король Швеції пообіцяв стільки землі, скільки вона зоре за одну ніч. Тоді богиня перетворила на биків чотирьох своїх синів і зорала величезну площу від моря до моря. Так, оповідає легенда, з’явився острів Зеландія і сама Данія.
Фонтан Гефіон являє собою каскад із трьох ярусів. Кожен ярус викладений великими каменями, що символізують зорану богинею землю. Сфотографувати скульптуру непрофесійною камерою досить складно. Тому тут краще просто походити, подивитися, послухати шум води.
До речі, милуватися красою міст без фотоапарата, на мою думку, набагато приємніше, ніж крізь його об’єктив. Ми про це давно забули, та коли в мене якось несподівано швидко розрядився телефон, я почала зовсім інакше сприймати побачене. Смішно сказати, але ніби вперше вийшла у світ...
СТРИБНУТИ З ДАХУ ОПЕРНОГО ТЕАТРУ
Описувати всі відвідані пам’ятки чи цікаві місця Копенгагена немає сенсу - детальна інформація про них є в інтернеті. Тому зверну увагу лише на кілька об’єктів, які особливо запам’яталися під час годинної прогулянки катером.
Кататися міськими каналами особисто мені дуже подобається. Тому що погляд на місто з води дозволяє побачити його в "чистому вигляді" - без людського натовпу і наземного транспорту. Крім того, це романтично.
На водну екскурсію Копенгагеном ми ходили з причалу Нюхавн (Нової Гавані) - отієї самої гавані - з різнокольоровими старовинними будинками, які є візитівкою данської столиці й зображені на більшості її туристичних буклетів та сувенірів.
Ми пропливали під низькими арками мостів, повз будинок зі шпилем, у якому свого часу проживав Андерсен, діловий та фешенебельний райони, дивувалися величезній кількості пришвартованих катерів і яхт, розглядали модернові сучасні споруди. Серед останніх я б, зокрема, відзначила будівлю Національного оперного театру Данії. Він зведений на острові Хольмен у центрі Копенгагена, але здається, що на воді. І коли сказали, що 5 перших його поверхів із 14-ти знаходяться під землею, мені уявилося, що - під водою і я подумки ахнула.
Цей театр був відкритий у січні 2005 року, на його будівництво було витрачено 500 млн доларів США (!). Увагу туристів приваблює дивовижно вигнутий дах. Гід пояснив, що він пристосований для проведення з нього змагань зі стрибків у воду - ох і данці!
Другим дивом Копенгагена є будівля сміттєпереробного заводу з лижною трасою на даху - це просто щось неймовірне! Трасу з катера ми не бачили, а скошений дах і "димові" труби підприємства добре видно навіть із Королівської набережної. Що з тих труб вилітає - невідомо, але щось абсолютно невидиме й нетоксичне. Вважається, що сміттєпереробний завод у Копенгагені - найекологічніше у світі підприємство з утилізації відходів. І тому на його дах запрошують відпочивати і займатися спортом.
Проєкт ландшафтного дизайну будівлі заводу був реалізований восени 2018 року. Його мета - змінити уявлення про "брудні" промислові об'єкти. Ландшафт даху розроблений таким чином, щоб приваблювати сюди птахів, бджіл та метеликів. Покриття лижної траси зроблене з переробленого сміття.
Побачене й почуте викликає не тільки щире захоплення народом Данії, а й змушує глибоко замислитись. Адже ставлення данців до збереження навколишнього середовища - приклад для усієї світової спільноти. А вона у масі своїй наслідувати його чомусь не поспішає. І тому соромно за народи, зокрема й наш, український, які бездумно нищать свою планету в той час, як хтось так старається її зберегти. Наші владці їздили по досвід у Європу задовго до нас, простих громадян, та схоже, малувато звідти привезли...
...Пропливали ми також повз квартал Християнію (державу в державі), створену свого часу хіпі (там би цікаво походити, але ми такої можливості не мали), бачили з води форт "Три корони", насипні острови, оригінальну будівлю-куб Королівської національної бібліотеки з чорного мармуру і скла, названу "чорним діамантом", будинок із блакитними вікнами, зведений компанією-винахідником контейнерів, знамениту пивоварню початку XVII століття короля Крістіана IV, яка є однією з найстаріших будівель Копенгагена, та багато іншого.
НА КРУГЛУ ВЕЖУ - БЕЗ КОНЯ
Після водної прогулянки нас, туристів, відпустили погуляти пішки центром міста, попити кави на набережній, пройтися найдовшою у світі пішохідною вулицею Строгет (1,8 км) і купити сувенірів. Вулицею я, звісно, пройшлася, але подарунки несподівано придбала на набережній біля будинку Андерсена. А все тому, що з вікна підвального приміщення мені доброзичливо помахав весь такий біленький данський король - механічна лялька. Коли ж я спустилася в магазин, там мене зустрів "живий", у повний зріст Андерсен. Він сидів, читав книжку, водив відповідно головою і руками. В цьому магазині я придбала бляшану коробку із зображенням різнокольорових будинків Нової Гавані з прорізаними вікнами. З’ївши печиво, у неї можна поставити лампадку і, згадуючи про мандрівку, милуватися вечірнім Копенгагеном.
Каву на набережній ми з товаришкою замінили походом у Круглу вежу - будівлю без сходів заввишки майже 35 м. Загалом це обсерваторія у складі комплексу університетських будівель, зведених у середині XVII століття. Її унікальність полягає в тому, що наверх башти виводить пологий спіральний пандус загальною протяжністю 210 м. Завдяки йому в обсерваторію могли підніматися вози і вершники на конях. За легендою, в 1716 р. такий підйом здійснив російський імператор Петро І - у двоколці він підняв на вежу свою дружину Катерину І. У 1902 році на вершину Круглої вежі вперше заїхав автомобіль.
Ми ж, прості туристи, дійшли туди пішки і з оглядового майданчика помилувались Копенгагеном не гірш, як царі-королі. Звернули увагу, що в місті нема районів багатоповерхової забудови, завдяки чому воно не втрачає свого архітектурно-історичного обличчя.
ЗАМОК ГАМЛЕТА
На другий день перебування в Данії ми побували у резиденціях данських монархів: замках Розенборг у столиці та Фредеріксборг - у її околицях, Фреденсборг - на березі озера Есрум та фортеці Кронборг неподалік міста Гельсінгер.
Більшість із них ми оглянули лише зовні, а в Фредеріксборг можна було купити квиток, що я й зробила. Всередині там, як на мене, все набагато скромніше, ніж у петербурзьких палацах чи Луврі, але теж по-королівськи.
Замок Кронборг (1585 р.) відомий тим, що саме в нього видатний британець Шекспір "поселив" свого Гамлета - попри те, що події знаменитої драми розгортаються на століття раніше ніж побудовано цей замок. Сам письменник тут ніколи не був і свідчень про те, що колись тут жив принц данський, теж немає. Водночас трагедія Шекспіра - не вигадка драматурга, а переказ середньовічної легенди. У п’єсі Кронборг названий замком Ельсінор.
Ще однією особливістю фортеці є те, що вона розташована у місці, де протока Ересунн між Данією та Швецією має дуже малу ширину, - всього 4 км. У часи, коли ці країни воювали між собою, Кронборг мав важливе військово-стратегічне значення. У 2000 році замок було включено до списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як один із найбільш значущих замків епохи Відродження у Північній Європі.
 |
Наступного дня наша тургрупа попрощалася з милою і гостинною Данією, проїжджаючи Ересуннським мостом, з якого я починала цю розповідь. Наш гід звернув увагу на "історичність" моменту: "Сьогодні ви снідали в Данії, обідати будете у Швеції, а вечеряти - в Норвегії", - сказав він.
Шлях до Осло був довгим - західним узбережжям Швеції повз міста Мальме і Гетеборг. З траси ми нічого не бачили, окрім лісів та скелястих узбіч, огороджених майже невидимими сітчастими парканами. Сотні кілометрів парканів і - повна безпека. На дорогу ні камінь не впаде, ні звір не вискочить...
Враженням від Норвегії буде присвячена друга частина моїх "нотаток мандрівника".
Наталія Потапчук, Чернігів
Фото автора
