Сталеві птахи Широкого
Запорізька область, село Широке, колишня база ДТСААФ, нині - Центр льотної підготовки імені Маршала авіації А. І. Покришкіна. Такої кількості закинутих літаків на пострадянському просторі більше немає ніде. Чверть століття "сталеві птахи" не піднімалися в небо, а занедбаний аеродром заростав бур'яном. Кілька разів підприємство намагалися продати і, напевно, продали б. Але два роки тому в профільному міністерстві згадали про Широке і вирішили відновити аеродром.
НАРОДЖЕНІ ЛІТАТИ
До Запоріжжя авіаційне училище перебазувалося в 1988 році. Саме тут, в Широкому, тоді готували льотчиків-випробувачів для всього СРСР. В училища не було аналогів.
Ми поспілкувалися з колишнім льотчиком Володимиром Міленком, який раніше працював заступником начальника штабу аеродрому. Нині він заступник директора ДП «Запорізький центр льотної підготовки імені Маршала авіації А. І. Покришкіна».
"Ми йшли із захватом на роботу: і ті, хто літав, і хто обслуговував. Саме тут у реальність втілювалася мрія літати і стрибати з парашутом. Потім був біль... Все зупинилося. День у день ми спостерігали, як все вмирає - і це гнітило ", - згадує Міленко.
Щомісяця він літав по 40 годин. Кожен політ - це не тільки захват, але і мінус 2 кг ваги. За все своє життя Міленко провів у небі кілька тисяч годин.
За його словами, на базі ДТСААФ (організація радянських часів - Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту. - ред.) перебувало 3 ескадрильї. Термін навчання становив 3 роки. Курсантів вчили управляти вертольотами і літаками. Літали як юнаки, так і дівчата. У Широкому була унікальна авіаційна база: "Вільги" (польський легкий навчально-спортивний літак), Л-29 (чехословацький навчально-тренувальний літак, перший чехословацький серійний реактивний літак), цивільні літаки, які використовувалися на всій території Радянського Союзу. Пріоритетним напрямком училища була підготовка спортсменів. Втім, серед випускників є і відомі бойові льотчики. Наприклад, випускником школи ДТСААФ був Герой СРСР Петро Рубан - його літак збили в Афганістані, звання Героя отримав посмертно.
Підприємство працювало до 1994 року. Потім програми підготовки льотчиків "заморозили" - не було держзамовлення.
"Програм немає, фінансування теж, ніхто нас не взяв "під крило". Пішло скорочення, обвал льотно-технічного складу. Вся техніка була робочою, все було на ходу, були резерви, але ми виявилися не потрібні. Якщо літак стоїть місяць - потрібно виконати регламент, якщо стоїть півроку - потрібно виконати консервацію", - каже Міленко і додає, що техніка льотного училища простояла чверть століття. Сьогодні в робочому стані залишилися одиниці.
СТАЛЕВІ ПТАХИ, ЯКІ ДИВУЮТЬ ІНОЗЕМЦІВ
Довгі роки синонімом аеродрому в Широкому було словосполучення "кладовище літаків". Для таких, як Міленко, Широке - не кладовище, а музей, експонати якого дивують туристів-іноземців.
"Такої кількості літаків на пострадянському просторі немає ніде. 158 одиниць техніки! Росія порізала практично всі літаки Л-29, а у нас їх - 88! Ще два перебувають у льотному стані і літають в Харківській області. Живі літаки - "Вільги" - у нас їх три, вони 1991 року, у них наліт по 12-14 годин. Їм потрібно зробити поточний ремонт - і все відновиться", - розповідає Володимир Міленко.
Він знає все про кожну "сталеву бабку", яка є тут. І уявляє, як дійсно виглядає "цвинтар літаків".
"У 2012 році під Євро-2012 в Донецьку нам передали Як-42, АН-24, які виконували рейси, але їхня доля закінчилася - їх потрібно було різати. Інженери, які обслуговували їх, ті, хто літав на них, - плакали і просто йшли, коли бачили, як ріжуть літак. Ось така асоціація, коли говорять "кладовище літаків", - згадує льотчик.
За його словами, сьогодні немає сенсу відновлювати підприємство в тому вигляді, в якому воно діяло колись. Авіація стала іншою.
"Сьогодні не потрібна авіація радянського зразка. Нині літають для задоволення. З 2010 року з'явилася приватна авіація, і у нас є вся необхідна база для її розвитку", - упевнений Міленко.
ШКОЛА ПІЛОТІВ І АЕРОКЛУБ
Сьогодні в Широкому будується ґрунтова смуга - 800 на 40 метрів. Крім того, є сертифікований злітно-посадковий майданчик, 2-кілометрова бетонна смуга, яка може приймати такі типи літаків, як Ан-24, Ан-26, Як-40.
"Із листопада 2017 року розпочалося відновлення аеродрому і всього підприємства. За ці два роки ми сертифікували злітну смугу, провели освітлення, виплатили борги, провели міжнародні змагання вертолітників і перший фестиваль "Музика і небо", - розповідає директор ДП «Запорізький центр льотної підготовки імені Маршала авіації А. І. Покришкіна» Сергій Діденко.
На базі Центру льотної підготовки планують зробити аероклуб, в який будуть займатися парашутисти, планеристи, мотодельтапланерісти, моделісти. На базі цього клубу буде створена школа пілотів. Керівництво ДП обіцяє: всі бажаючі зможуть тут вчитися, це буде міський аероклуб.
Говорячи про перший фестивальний досвід, Діденко зізнається: коли планували проведення фестивалю "Музика і небо", то розраховували, що його відвідає близько 5 тис. осіб. Результат суттєво перевершив очікування - кількість глядачів було в 2,5 рази більшою.
Після цього було дві нестандартні екскурсії: групи приїжджали на АТ "Мотор Січ" (Запоріжжя), сідали там на вертоліт, пролітали над островом Хортиця, приземлялися в Широкому, гуляли, влаштовували фотосесії і поверталися назад. Таку практику планують розвивати. Також тут провели обласні змагання авіамоделістів серед дітей.
"Для розвитку необхідне фінансування. Тільки для того, щоб утримувати величезну територію, потрібні чималі гроші. Ми не допускаємо, щоб звідси щось було викрадено. Перше, що ми зробили - виставили охорону, зробили освітлення, набрали мінімальний штат - 17 осіб. Нехай навіть ці літаки не можна відновити, але їх потрібно зберегти", - каже Діденко.
КРАЙНІЙ ПОЛІТ ЩЕ ПОПЕРЕДУ
Крім ґрунтової смуги, на території аеродрому з'явиться технічна експлуатаційна частина (ТЕЧ). Це такий ангар, в якому будуть обслуговуватися крилаті машини. Будівля збереглася від ДТСААФ, її просто необхідно "реанімувати". За словами Сергія Діденка, створення ТЕЧ - це перспектива не далекого майбутнього, а 2019 року.
Що буде далі з цими "Дельфінами", "кукурузниками", "Вільгами", Ан і Мі - поки не відомо. Більшість із них вже ніколи не підніметься в небо, але у деяких "сталевих птахів" ще є шанс здійснити політ.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка
