Музей сотні ремесел
Віртуальна подорож буде пізнавальною, а подекуди й несподіваною. Експозиція зібрала різні експонати – від перших крем’яних сокир наших далеких предків до 5-тонної пилорами, виготовленої у Відні в ХІХ столітті.
Музей «Ремісничий двір» розташований на околиці Житомира у мікрорайоні Крошня. Відвідувачам, які туди вибираються, радять їхати до кінцевої тролейбусної зупинки, а потім пройтися тихою вулицею приватного сектору.
Наша екскурсія тривала від воріт музею через усі зали, але найцікавіше чекало майже в самому її кінці - на другому поверсі.
ВІД ХОБІ – ДО МУЗЕЙНОЇ КОЛЕКЦІЇ
Засновник і директор народного музею історії ремесел «Ремісничий двір» Федір Євтушенко за фахом юрист, а зараз – приватний підприємець. Його хобі – колекціонування, яке й дало поштовх до створення великої експозиції.
У студентські роки Федір Володимирович зацікавився годинниками, яких назбирав майже 70. Згодом довелося продати колекцію, бо потрібні були гроші на власну справу.
«В Україні годинникових колекцій багато, а таких, як ось ця з ремісничими інструментами, нема ні в кого, - каже директор музею. - Перший експонат з’явився у нас 21 рік тому, і це був склоріз, який я купив на ринку. Тоді й виникла ідея про колекцію інструментів. У 2010 році вирішили створювати музей і 4,5 роки тому він отримав звання народного. За цей час ми зібрали понад 20 тисяч експонатів, які представляють більше 120 різних ремесел. Експонати ми купуємо, обмінюємося ними, а інколи нам їх дарують. Хоча зараз вони вже самі нас знаходять».
Цікавлюся у свого гіда, звідки у юриста такий інтерес до ремісничого інструменту: «Так Бог дає… Треба було, щоб я це розпочав і так склалося, що з’явився наш музей. Зараз працюємо над створенням музейного простору для цікавого відпочинку всієї родини. Сучасні діти не знають, як працювати з друкарською машинкою, а з аналоговим фотоапаратом вже й дорослі не розберуться».
Тепер уже «Ремісничий двір» став сімейним хобі, адже екскурсії гостям там проводять Федір Євтушенко, його син і невістка.
Тож ми починаємо музейну подорож подвір’ям, де експонати спокійно стоять в оточенні декоративних дерев і обплетених плющем стін. Багато з них досі в робочому стані й у будь-який момент готові показати, на що здатні.
Над усією цією величезною колекцією підноситься купол каплички святого Йосипа, який здавна відомий як покровитель ремісників. До того ж, у «Ремісничому дворі» є затишний куточок для відпочинку, багато фотозон і територія для дитячих розваг із пісочницею в старому автобусі. Будьте готові, що по дорозі не раз зустрінете руду білочку, яка невпинно носить зі своєї годівнички горішки.
Федір Євтушенко показує найбільший і найважчий інструмент музею – 5-тонну пилораму. Вона побудована у Відні у 1890-х роках. Пилорама працювала у селі Варварівка Ємільчинського району Житомирщини, де розташовувалася велика німецька колонія. Громада купила для своїх потреб обладнання, що на той час відповідало передовим технологіям.
Далі оглядаємо круглопалочний верстат, без якого світ не знав би доброго вина. Станок обточував дерев’яні квадратні кілки, округлюючи їх до діаметру 70-80 міліметрів. Саме їх використовувалися на виноградниках, де вирощували плоди для сортового вина. За словами Євтушенка, така технологія доволі поширена в Італії та Франції, що неодноразово підтверджували іноземні винороби, які приїздили до музею.
У «Ремісничому дворі» відтворили і кузню XVIII-XIX століття. Найстаріший її експонат – наковальня XVI століття. Там усі інструменти працюють, тому у перспективі розглядають можливість проведення майстер-класів.
Поблизу кузні триває реконструкція приміщення, де невдовзі відкриють чайовню і пригощатимуть гостей оригінальними поліськими чаями.
Минаючи паркан із назвами вулиць, які кілька років тому декомунізували, йдемо до гордості музейної колекції.
«Перед вами двигун внутрішнього згоряння, побудований у 1910 році в Чехії. Без перебільшення, це гордість нашої колекції і досі діючий експонат. Він використовувався як універсальний силовий агрегат. Двигун транспортували за допомогою коней, а працював він на бензині, гасі, дизелі, спирті і навіть самогоні», - розповідає директор музею.
ЯК НЕ ТРЕБА РОБИТИ ГІТАРИ
Після прогулянки двором заходимо до височенного приміщення, де зараз облаштовують музей історії ремесел Житомира й області. Там зібрали багато експонатів, які виготовлялися на Житомирщині. Деякі вважалися статусними й дорогими речами, за якими треба було вистояти в довжелезній черзі, як от сервіз «Бутон» колишнього Баранівського порцелянового заводу. Та є в колекції і доволі дивні речі.
«У нас експонується унікальна гітара з алюмінієвим корпусом, яка випускалася Житомирською музичною фабрикою з 1972 до 1976 року. Вона абсолютно не популярна, бо не мала звучання. Тоді такі музичні інструменти виготовляли, адже був дефіцит гітар, а всі хотіли стати музикантами. У США є музей «Як не треба робити гітари» і наша житомирська там також представлена», - розповів Федір Володимирович.
Серед виставкової зали стоїть найбільший у музеї студійний фотоапарат. Він досі працює, варто лише вставити плівку, й можна хоч зараз робити світлини. Такий трофей потрапив у «Ремісничий двір» з Баранівського порцелянового заводу.
Вражає перший портативний телевізор, який працював від автомобільного акумулятора. Його зовсім маленький екран не порівняти із сучасними плазмами.
На полицях музейної кімнати навіть можна відчути різкий аромат парфумів початку ХХ століття, побачити якими великими і незручними були перші фени для волосся та оцінити аксесуари колишніх модниць.
СОКИРА, ДОРОЖЧА ЗА КОРОВУ
Далі сходи ведуть на другий поверх, де у кімнаті з годинниками зупиняється час, аби перенести гостей музею у минуле, бо за наступними дверима легко потрапити далеко в історію.
Федір Євтушенко каже, що будівля дозволяє обладнати під музей третій поверх, адже експонатам уже стає тісно на полицях і стендах, тому їх періодично змінюють, забираючи одні та виставляючи інші.
«Коли таке вдасться реалізувати, поки невідомо. Можливо, це буде грант, а, може, знайдеться меценат. Хоча в меценатів важко віриться, бо нинішні Терещенки і Симиренки ще не народилися. От, наприклад, Терещенки віддавали 80% своїх прибутків на благодійність, а 20% залишали собі», - каже колекціонер.
Знайомство з наступною залою відкриває склоріз у рамі, з якого й почалася історія «Ремісничого двору». Він виготовлений у ХІХ столітті в Москві на фірмі «Шефтель». Сам інструмент алмазний, із ручкою зі слонової кістки та посрібленими елементами. Склоріз досі в гарному стані і може використовуватися для роботи.
Увагу привертає дивне приладдя, зовні дещо схоже на сковороду. Федір Євтушенко пояснив, що рідкісний експонат приїхав з Ужгорода і використовувався для обсмажування кави. Зерна засипалися у сітчастий циліндр, який закривався зверху кришкою, а потім прилад ставили на вогонь, прокручуючи ручку. У такий спосіб кавові зерна рівномірно обсмажувалися.
Серед колекції вимірювальних інструментів є кишеньковий мікроскоп головного технолога цукрового виробництва Терещенка, який дозволяв детально розгледіти розмір та структуру кожної цукринки.
Музейна колекція сокир не залишить байдужими навіть тих, хто жодного разу не тримав у руках такого інструмента.
Найстаріші експонати «Ремісничого двору» – це кремнієві сокири, яким понад 9 тисяч років, а є ще кам’яні, що датуються ІІІ тис. до н.е. та знайдені на Житомирщині металеві з ІІ тис. до н.е.
У музеї є бортна сокира часів Київської Русі, яку використовували для виготовлення бортей (вуликів для диких бджіл – авт.). Тут побачите й сокиру, яку використовували щоб колоти ґонт, яким і досі накривають дахи церков і будинків.
Очі розбігаються від сокир, адаптованих для правші та лівші, бойових сокир запорізьких козаків, гуцульських барток, а ще в експозиції представлені корабельна сокира з Німеччини, закарпатська із соляної шахти, шведська бойова сокира початку ХІХ століття, німецька саперна часів Другої світової війни.
Кілька століть тому сокира була недешевим задоволенням і дозволити її собі міг не кожен ґазда чи майстер. Федір Євтушенко пояснює: «Є інформація, що на початку ХІХ століття корова коштувала від 3 до 6 карбованців, а сокира – від 6 до 12. Це був засіб для заробляння грошей, що й позначалося на його ціні».
Серед усього різноманіття ремісничого інструменту під час екскурсії знайомлять із паяльними лампами, склорізами, різними свердлами, перукарським приладдям та знаряддями для пошиття взуття.
Огляд колекції завершують найменші експонати: малесенький рубанок для загострення олівців, мініатюрний молоток годинникового майстра та сокира XVIII століття, яка була дитячою іграшкою, що водночас навчала працювати.
ЛЯЛЬКИ, ЗВІРЯТА ТА ДИТЯЧІ ВЕЛОСИПЕДИ
За дверима між вітринами з інструментами чекає приємна несподіванка – музей «Світ дитинства», де зібрана величезна колекція іграшок.
Виділити в «Ремісничому дворі» кілька кімнат під іграшки Федора Євтушенка надихнула маленька сокирка, на яку він якось натрапив. Коли взялися її досліджувати, то з’ясувалося, що це дитяча іграшка, яка датується XVIII століттям.
«Всі наші іграшки пройшли через дитячі руки і багато з них розважали не одне покоління. Тому тут така особлива енергетика. Крім того, меблі в кімнаті виготовлені з натуральних матеріалів», - зауважив директор музею.
Усіх тих гумових звірят, які пищали однаковими голосами, гномів, танцюючих ведмедів, пластмасових ляльок, солдатиків, велосипеди ще добре пам’ятають ті, чиє дитинство минало на межі 1980-1990-х років. Серед іграшок стає якось по-особливому ностальгійно, бо вони повертають у безтурботне дитинство, коли сусідів розважало гучне маленьке піаніно, а граційних ляльок Барбі ще не було на вітринах магазинів.
Федір Володимирович показує під склом шовкову ляльку Петрушки з другої половини ХІХ століття. Її одягали на пальці руки і забавляли дітей у родині барона фон Штейна.
Для ляльок зараз реконструюють залу, куди їх невдовзі й переселять. Серед усіх тих красунь увагу привертає чорношкіра іграшкова дівчинка. За словами колекціонера, таких виготовляли на фабриці в Києві й експортували в Африку.
З дитячого музею знову сходами спускаємося вниз, минаючи куточок Другої світової війни. Обидва діди Федора Євтушенка воювали у ті часи, тож на знак поваги і вдячності він зібрав воєнні трофеї. Колекціонер поділився, що у планах – створити музей Другої світової війни Житомира та області. У куточку експонуються два годинники: радянський, на якому зупинений час початку війни, а другий німецький, де стрілки показують час, коли набув чинності пакт про капітуляцію Німеччини.
Поруч в окремій залі є крамничка з антикварними речами та сувенірами. Вже зараз туди приходять люди у пошуках оригінальних подарунків і цікавих дизайнерських дрібничок для інтер’єру. Там багато порцелянових, керамічних і скляних виробів.
Експозицію завершує Музей чеських ремесел і технологій. Саме на Крошні у Житомирі, де нині працює «Ремісничий двір», у другій половині ХІХ століття почали масово оселятися чехи.
«Чехи займалися хмелярством і привезли його на Волинь, а ще каменярством, столярством і практично всіма звичними для нас ремеслами. Нічого нового вони не принесли, але підняли технології на новий рівень. У Житомирі чехи побудували два пивоварні заводи. Перший датується 1879 роком і досі зберігся у гарному стані», - акцентував Євтушенко.
Зала музею розділена на дві частини. Одна для тимчасових виставок, а інша присвячена чеським ремеслам і технологіям. В останній зберігаються цікаві документи, приладдя, а ще історії про видатних житомирян чеського походження.
Усіх гостей «Ремісничого двору» проводжає напис над воротами «Ваше життя творить історію». Після часу, проведеного в музеї, він ніби закликає не просто облаштовувати домашній побут і комфорт, а загалом жити так, аби на сторінках підручників з історії не розповідалося про війни, трагедії та катастрофи.
Ірина Чириця, Житомир
Фото автора та з мережі інтернет
