2021-2030. Жити наче аватар

Середня температура на Землі підвищується, планета розігрівається, льодовики тануть, підвищуючи також і рівень моря. Це – даність. Отже, океани розливаються, і протягом ХХІ століття – 33 країни світу, чиї території лежать нижче рівня моря, – як-то Нідерланди, Палестина, Ізраїль, Єгипет, Йорданія і т.д. – масово потребуватимуть нових форматів житла. До 2050 р. у зоні ризику, передбачається, опиняться 330 млн землян. Це – не здогадка, саме такий висновок випливає із дослідження організації “Climate Central”, опублікованого в часописі “Nature Communications” (див. тут).

Використовуючи новітню цифрову модель прогнозування змін клімату (CoastalDEM), група американський фахівців із команди доктора інформаційних технологій (DIT) Скотта Калпа (Scott Kulp) виклала невтішний прогноз розвитку подій у горизонті 30 років.

Перші дві цифри. Сьогодні 1 млрд людей живе на відстані менше 10 метрів над поточними лініями припливів, включаючи 230 млн, котрі мешкають нижче 1 метра над рівнем моря.

Другі дві цифри. За підрахунками експертів “Climate Central”, природні катаклізми, скажімо, одразу вплинуть на життя 70 відсотків громадян восьми азіатських країнах, а саме – Китаю, Бангладеш, Індії, В’єтнаму, Індонезії, Таїланду, Філіппін та Японії.

Вихід? Дві поради. Пригадайте футуристичний блокбастер “Водний світ” (“Waterworld”; 1995) із Кевіном Костнером у головній ролі – ось так усе й буде до початку ХХІ століття. Тепер зверніть увагу на інноваційні варіанти морського житла, які невдовзі активно розглядатиме людство, – ви ж хотіли завжди жити на морі?

Пірнаємо в тему – налаштовуйтеся на глибину…

1. ПІДВОДНИЙ ХМАРОЧОС (Water-Scraper ^hO₂+, Малайзія; 2010)

Створивши цей диво-проєкт, креатори з малазійського архітектурного бюро “Sarly Adre Sarkum Architecture Sdn. Bhd.” (див. тут) доводять просту істину: наслідки зміни клімату невідворотні, а значить, це “лише природна еволюція, шлях, йдучи яким, ми колись заселимо моря та повернемося як живі істоти в Океан”. Виходячи саме з такої думки, й була спроєктована ця придатна для життя гігантська споруда. Щоправда, вона поки що залишилася на рівні проєкту, але терпляче чекає на перших сміливих мешканців.

Творцями названий оригінально – ^hO₂+, підводний хмарочос використовує енергію хвиль, вітру та сонця, а його біолюмінесцентні щупальця забезпечують морській фауні зручний ареал для існування, тим часом збираючи енергію за допомогою кінетичних рухів.

Для своїх мешканців гігантська плаваюча структура – закритого циклу, бо завдяки фермерству, аквакультурі та гідропоніці продукує власну їжу. На надводній частині ^hO₂+ щось шепоче справжній висаджений ліс, працюють вітрові турбіни, достигає сад, випасається худоба. А ось житлові поверхи розташовані трохи нижче рівня моря, де у великі вікна ллється притлумлене природне світло. Ідилія!

*   *   *

Проженемо ману – випірнемо на поверхню.

Піднімаючись із одного щабля цивілізації на інший, людина будувала собі житло, що, знай, більше споживало природних ресурсів. Хмарочоси висотою більш як 150 метрів – не кажу вже про megatall висотою за 600 м – стали втіленням ненажерливого споживання людини, де на 1 втелющено всі різновиди людської життєдіяльності: робота, відпочинок, розваги, торгівля. Думаю, саме хмарочоси стали зловісним передвісником екологічно похмурого майбутнього, до якого добудувалося людство.

Як реакція на монстрів із бетону та скла, видатні архітектори світу створили безліч варіацій, зокрема анти-хмарочоси у вигляді підземних кам’яниць та навіть глибинних міст. Усе задля того, аби досягти в сучасному будівництві нульового рівня споживання природних ресурсів.

Малайзійський підводний хмарочос ^hO₂+ запропонував звільнити втомлених городян від міської інфраструктури, перетворившись на самодостатній район, який вертикально плаває в морі. З точки зору організації простору – це автономна плаваюча одиниця повноцінного життя поза сушею, функціонального простору, що саморегулюється та, зрештою, може групуватися в плавуче місто.

Така стратегія сталості на меті має створити та гарантувати водній оазі «нульовий» рівень негативного впливу на довкілля, а значить, поліпшити екологічну ситуацію. ^hO₂+ – поетична антитеза хмарочосу, що дряпає небо; малайзійський проєкт повертає homo sapiens до морських глибин.

Набрали повітря глибше в легені – й пірнаємо знову…

*   *   *

Хоч як це фантастично виглядає, але це приклад smart-архітектури.

В основі концепції ^hO₂+ лежить ідея циклічного генерування ресурсів – енергії, їжі, повітря тощо – що має забезпечити всі сфери життєдіяльності людини: проживання, робота, дозвілля, приймання та переробка відходів. Гігантська конструкція спроєктована поверхами, відповідно до профілю та потреб конкретного зовнішнього ресурсу. Іншими словами, вітрогенератори розташовані на садовому острові, висадженому на даху, також там знаходяться тваринницькі ферми і т.д.

Сама будівля тримається вертикально, використовуючи систему баластів та резервуарів. Згідно з задумом, гігантські щупальця також служать балансуючими елементами, оскільки, генеруючи власну енергію, постійно рухаються із ритмом припливу. Регулятори плавучості та баласту розміщені на найнижчих поверхах конструкції, що створює належну противагу та утримує конструкцію у вертикальному положенні.

Філософію власник малайзійського архітектурного бюро “Sarly Adre Sarkum Architecture Sdn. Bhd.” (див. тут), футуролог від архітектури, прихильник стійкого розвитку Сарлі Адре Саркум викладає чітко:

- Більше 70 відсотків поверхні Землі складає океан. Якщо кліматичні зміни невідворотні, а до цього йдеться, природним шляхом ми маємо заселяти моря, а не чекати годину “Ч”, коли океан проковтне людство. Ми уявляємо новий метаполіс (міські новоутворення, які звільняються від будь-якого територіального середовища, щоб базуватися на інших мережах взаємозв’язку. – О.Р.), створений із набору хмарочосів ^hO₂+, як місто, яке не знищує навколишню природу, а створює та продукує Натуру. Так, врешті-решт, на землі настає епоха міст ^hO₂+.

2. ЖИВИЙ ХМАРОЧОС (Living Skyscraper, Україна; 2021)

Навряд чи ця конструкція буде колись збудована, але на конкурсі хмарочосів американського журналу архітектури та дизайну “eVolo” (eVolo magazine’s 2010 Skyscraper Competition) у 2010 р. цей проєкт заслужено отримав найвищу відзнаку.

А тепер, перепрошую за хронологічний злам, – але фантастична новина!

Цьогоріч у престижному конкурсі на кращий хмарочос світу – “2021 Skyscraper Competition”, американського журналу архітектури та дизайну “eVolo”, що проводився п’ятнадцяте, – перше місце здобули та отримали грошову премію в розмірі $5 тис. УКРАЇНЦІ!!! (див. тут). Цікаво, що справа тут не в п’яти штуках зелені, а мінімум в $1 млн реклами, яку завдяки й місцю отримала українська команда!

Команда львів’ян, а саме: Андрій Лесюк (засновник архітектурного бюро “Guess Line Architects”), Михайло Когут, Андрій Гончаренко, а також Софія Школяр, Катерина Іващук, Назар Дуда, Марія Школьник, Оксана-Дарина Кицюк та (Andrii Lesiuk, Mykhaylo Kohut, Sofiia Shkoliar, Kateryna Ivashchuk, Nazarii Duda, Mariia Shkolnyk, Oksana-Daryna Kytsiuk, and Andrii Honcharenko) подали на розгляд компетентного журі проєкт “LIVING SKYSCRAPER” (“ЖИВИЙ ХМАРОЧОС”) і виграли з-поміж 492 робіт, які цього року подавалися на конкурс.

“LIVING SKYSCRAPER”

Це вдвічі приємно, адже щорічна премія, заснована в 2006 р., вшановує рівень ідей, які завдяки використанню новітніх технологій, матеріалів, програм, естетики та просторових організацій, кидають виклик тому, як ми розуміємо вертикальну архітектуру та її взаємозв’язок із природним та збудованим середовищем.

Шалена українська ідея “Живого хмарочоса” від АБ “Guess Line Architects” (див. тут) полягала в тому, щоб не закопувати в землю мертві будматеріали, а 15 років вирощувати хмарочоси за принципом стійкої архітектури, Звісно, ми коротко поспілкувалися з Андрієм Лесюком:

- Така жива будівля функціонуватиме посеред сірого мегаполісу й вирішуватиме низку важливих екологічних та міських проблем, стишуючи активний процес урбанізації та збільшуючи відсоток зелених насаджень. Ми віримо, що, певним чином висаджуючи групи генно модифікованих листяних дерев та інтегруючи їх на етапі розвитку в архітектуру, можна відновити баланс між оцифрованими мегаполісами та ресурсами Землі, що поступово виснажуються. Хмарочосне дерево (наприклад, павлонія, так зване алюмінієве дерево, що росте 5 м на рік. – О.Р.) – це окремий живий організм із власною кореневою системою, зрошенням, механізмами догляду та особливостями розвитку, орієнтованими на пристосування рослини до використання в сучасній архітектурі. Із них формуватиметься група унікальних швидко зростаючих і високих листяних дерев, висаджених групами в спеціально підготовлений ґрунт, що під час розростання перетворюються на унікальний архітектурний об’єм. Щоправда, ще слід навчитися програмування біологічного зростання так, щоб стовбури створювали чіткий каркас будівлі, а гілки та гілочки – формували кімнати і стіни. Для такого дива сучасного будівництва потрібні не бетон і скло, а спеціальний ґрунт, добрива та вода для зрошення.

Чи українські архітектори стали піонерами живого містобудування? Дивимося…

*   *   *

Як ми ставимося до майбутнього, так майбутнє ставиться до нас.

Це, так би мовити, третій закон футурології.

Так, можна сидіти і чекати біля моря погоди, коли розтануть чи ні льодовики, коли підніметься на метр-десять метрів чи ні рівень світового океану, і хтось вам збудує дивний підводний хмарочос ^hO₂+. Але коли вийдеш у відкрите море в такому замкненому конусі, назад вороття не буде.

Так, можна взяти лопати, у спеціально підготовлений ґрунт посадити мільярд листяних дерев – бажано, генно модифікованих, – а потім вчитися програмувати біологічне зростання так, щоб стовбури створювали каркас будівлі, а гілки та гілочки – формували кімнати і стіни. Але коли з оглядового майданчика набридне дивитися на Нью-Йорк з висоти пташиного польоту, як повернути в своє житло домашній затишок.

Виходить, слід будувати так, як зручно мешканцям, а не архітекторам, аби таке житло за будь-яких катаклізмів та форс-мажорів легко дрейфувало у світле майбутнє. Чи таке можливо? Так!

3. ДРЕЙФУЮЧІ МІСТА (Floating cities, Голландія; 2013)

Оскільки Нідерланди лежать у зоні ризику, бо землі країни знаходяться нижче рівня моря, а значить протягом ХХІ століття можуть масово потребувати нових форматів житла, – діяти слід уже сьогодні. Сміливих архітектурних проєктів чимало. Один із них називається “Дрейфуючі міста” (“Floating cities”) і має слоган “Блакитна революція” (“Blue revolution”).

Неймовірно? Давайте слухати і дивитися…

Із цією метою величезні блоки пінополістиролу, надійно з’єднані каркасами з міцного бетону, використовуватимуться для подальшого дрейфування куполоподібних будівель. Окремі конструкції поєднуватимуться плаваючими пішохідними мостиками. Плавучі магістралі з’єднають дрейфуючі міста, а тепло, видобуте з поверхні океану, нагріватиме житла. Так прийде Царство плаваючих екосистем (Floating Ecosystem).

- Біла, жовта та зелена революції викликали значні зміни в історії, на часі “Блакитна революція”, – стверджує журналістка британського видання “Financial Times” Нікола Девідсон (Nicola Davidson). – Підвищення рівня моря та швидкий технологічний прогрес означають, що дрейфуючі міста та урбанізація океану ближчі, ніж будь-коли.

Концепція “плавучих міст” народилася не вчора. Архітектори-піонери разом з іншими фахівцями ретельно опрацьовували тему, щоб здійснити креативний прояв, зробивши стару ідею економічно, структурно та екологічно вигідною.

Врешті-решт, з’явилася нова, більш прагматична ідея “Блакитне 21-е” (“Blue 21”), що намагається викликати “Блакитну революцію”. Запропонована голландським АБ “Delta Sync”, вона просуває в майбутнє не просто плавучі міста, а цілі дрейфуючі екосистеми. Втілення в життя такої ідеї може реальне вирішити купу існуючих екологічних проблем, а значить, стати більш реалістичним планом, аніж усі попередні. Можете погортати шикарну презентацію.

*   *   *

Архітектори “Delta Sync” запевняють:

- “Блакитне 21-е” позитивно вплине на цілу планету, поволі створюючи продуктивні ком’юніті, а не споживчі спільноти. Це рішучий крок уперед від концепції сталої й незмінної архітектури, де велике щастя – просто мінімізувати використання природних ресурсів, до так званої “продуктивної архітектури”, де не тільки мінімізується використання, а й продукуватимуться природні ресурси.

Широке запровадження у дрейфуючих екосистемах нових стійких функцій, як-то: гідропонні методи вирощування городини, виробництво біопалива із морських водоростей, захищені ферми риби та морепродуктів і таке інше – призведе до “циклічного обміну речовин”. А, отже, зробить плаваючу екосистему цілком самостійною. Проте, в разі необхідності плаваючі квартали можна “від’єднувати” до існуючих міських дельт, аби перші діяли, як очисні станція для переробки урбаністичних відходів та викидів CO², що призводить до забруднення міста.

Наскільки все це серйозно? Про якісь дурниці “Discovery Channel” не розповідає, а про неймовірний проєкт “DeltaSync”, що вже реалізується, – будь ласка…

Із подібними речами слід поспішати: у горизонті 30 років, тобто до 2050 р. населення Землі зросте настільки, що потребуватиме додатково ще однієї… Північної Америки, а на планеті не знайдуться 24 млн км² додаткових територій, що дорівнює площі північноамериканського континенту.

За великим рахунком йдеться навіть не про нову економічну мету – створення самоокупних плавучих міст, які вироблятимуть власну їжу та зменшать залежність від потопаючих материків. Дрейфуючі екосистеми покликані звільнити нас від грізно зростаючих проблем, поставлених перед майбутнім людства та світу в цілому, а вчасно навчити розглядати та використовувати моря й океани як основу нової екосистеми. Адже хоч як би там старався Ілон Маск, а 9,7 мільярда землян (2050) на Марс точно не полетять. До речі, цю демографічну проблему слід вирішувати до кінця ХХІ століття, адже більше 11 млрд жителів, як стверджують фахівці, планеті, точніше, материкам планети, фізично не потягнути.

*   *   *

Отже, незабаром плаваючі океанічні поселення можуть стати рідним домом для багатьох із нас. Тож на завершення – вишеньки на торті, десерт: кілька сміливих проєктів у стилі “життя після суші”.

4. ПЛАСТИКОВІ ОСТРОВИ (Plastic islands, Голландія; 2013)

У 1998 р. закортіло британському художнику Ріші Сова (Richart “Reishee” Sowa) мати дах над головою, але грошенят бракувало, тож на карибському узбережжі Мексики на південь від Канкуна він збудував свій перший штучний острів, використавши 250 000 пластикових пляшок… замість суші; конструкцію закріпив бамбуком, а на фанеру насипав піску, аби висадити рослинність. Потім у сучасного Робіна Крузо ще було кілька рукотворних островів, зокрема, у 2008-2016 рр. славетний Острів Джойксі (Joyxee Island) діаметром 25 м, також складений із пластикових пляшок, фанери та бамбука. У новому плавучому житлі було три приватних пляжі, будиночок, два ставки, пральна машина, що рухалася силою хвиль, водоспад на сонячних батареях і навіть річка. Острів Радощів, який уряд Мексики визнав… звичайним човном, можна було відвідати з екскурсією. Ходімо подивимося…

Ще більш амбіційним, ніж острів Річарда Сова, був план голландського архітектора, директора АБ “M.Architecture” Рамона Кноестера (Ramon Knoester) побудувати Острів із перероблених відходів (Recycled Island) – плавучий острів розміром з Гаваї, повністю виготовлений із пластику, взятого із Великої плями сміття Тихого океану. Повністю створена із переробленого пластику конструкція мала стати самодостатньою екосистемою, яка вела власне сільське господарство та отримувала енергію з альтернативних джерел: сонце, хвилі тощо. Коли проєкт запуститься, Р.Кноестер сподівається, що на Острові мешкатиме щонайменше півмільйона жителів, які збиратимуть щедрі врожаї водоростей.

Чому ви не ймете віри та криво посміхаєтеся? Все і тут серйозно: у 2019 р. голландський проєкт підтримав Екологічний фонд концерну “Audi AG” (Audi Environmental Foundation), чий слоган “Vorsprung durch Technik” (“Прогрес через технології”). Детальніше – тут.

5. НАФТОВІ ПЛАТФОРМИ (Oil rigs, Малайзія; 2019)

У морях-океанах планети ржавіють тисячі занедбаних нафтових платформ, тому два малазійські архітектори – Ку Іє Кі (Ku Yee Kee) з Університету Мельбурна (University Оf Melbourne) та Хор Сью-Варн (Hor Sue-Wern) запропонували сміливу ідею: відродити ці конструкції, вдихнувши в них нове життя. Йдеться про житлові комплекси, де фотоелектричні станції на даху й надалі акумулюватимуть сонячну енергію, доповнюючи її енергією вітру та припливів і відпливів. Переобладнана під комфортну екосистему структура використовуватиме буквально всі частини бурової установки, дозволяючи людям мешкати (на вибір) як над океаном, так і під його поверхнею.

Перебудовані під еко-житло нафтові платформи

Планується, що звичайні мешканці житимуть над рівнем моря, тоді як морські біологи та інші вчені у спеціальних підводних лабораторіях вахтовим методом працюють нижче. Проміжні зони використовуватимуться для офісів та рекреаційних зон.

*   *   *

Готуючи цей матеріал, спеціально переглянув футуристичний бойовик “Водний світ” режисера Кевіна Рейнольдса із Кевіном Костнером у головній ролі. Якось по-іншому залунали слова Моряка (“Улісса”):

- Це повна дурня – вірити в те, що ніколи не бачив.

Що скажете? Чи ви теж не бачили людину, яка не вміла би плавати?

Олександр Рудяченко

Дякуємо Андрієві Лесюку (АБ “Guess Line Architects”, Львів) за ексклюзивно надані матеріали.
Використані джерела: 1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11,  12,  13,  14,  15,  16