Том Марк’юзік народився і виріс у штаті Огайо США. П’ять років служив у військово-повітряних силах Сполучених Штатів інженером з реактивної тяги. Потім у Принстонському університеті здобув ступінь доктора філософії з механіки та аерокосмічної інженерії. З 2001-го по 2006 рік був дослідником із реактивної тяги у Національному агентстві з аеронавтики і дослідження космічного простору США (NASA). У 2006-2011 роках разом з Ілоном Маском стояв біля витоків SpaceX, був директором випробувальних майданчиків компанії у штаті Техас. З 2011 по 2013 рік встиг попрацювати у ще двох гігантах аерокосмічної галузі – Blue Origin та Virgin Galactic.
У січні 2014 року Марк’юзік заснував власну аерокосмічну компанію Firefly Aerospace, що взялася за розробку легких ракет-носіїв для доставки до 400 кілограмів корисного вантажу на низьку навколоземну орбіту. Компанія набрала до 150 працівників і почала роботу над своєю першою ракетою під назвою “Альфа”. Firefly стала однією з трьох приватних компаній, які виграли тендери NASA на запуск малих супутників.
Однак майже будь-який бізнес мусить пережити свої злети та падіння, а особливо – такий ризикований, як ракетобудування. Наприкінці вересня 2016 року компанія оголосила про вихід у неоплачувану відпустку майже всіх співробітників унаслідок втрати неназваного інвестора. Це був складний час, коли майже вся робота припинилася.
Проте 2017 року один з інвесторів – Noosphere Ventures українського бізнесмена Макса Полякова – викупив компанію та погодився інвестувати у проект створення “Альфи”. Невдовзі робота над створенням ракети відновилася, її параметри були збільшені, а компанія почала швидкими темпами рухатися до амбітної мети: запуску ракети у космос уже наприкінці 2019 року. З тих пір окрім американського офісу в Остіні (штат Техас, США) Firefly відкрила також Центр з розробки та досліджень у Дніпрі, де набрала штат працівників. Частина деталей для “Альфи” розробляються саме в Україні.
У день вдалого тесту двигуна першого ступеня ракети ми сідаємо у наметі посеред техаського степу, за сто метрів від випробувального майданчика, аби поговорити про плани, тривоги, співпрацю Макса й Тома, перспективи інженерів США та України в освоєнні космосу, історичний час у цій галузі та роль Firefly.
ЧОМУ ВЛАСНИКИ Й ІНЖЕНЕРИ ТРЕМТЯТЬ ПЕРЕД ЗАПУСКОМ
- З моїх спостережень після перебування тут, робота йде повним ходом, і це справді надихає. У порівнянні з попередніми періодами компанії, що ви відчуваєте нині, з наближенням до запуску “Альфи” у грудні?
- Кількома роками раніше ми намагалися просто довести, що здатні розробляти технології, будувати ракетні двигуни, частини ракет. Нині все по-іншому. Тепер на мене тисне мета справжнього польоту в космос. Тобто всі вже повірили у те, що ми здатні створювати технології, але це поки що не означає, що повірили у нашу здатність все це зібрати докупи та запустити ракету. Це наш наступний виклик, і тиск, який я відчуваю, нині дещо інший. Я також зараз набагато більше часу приділяю розробці технологій та випробуванням, і дещо менше – розвитку бізнесу та пошуку фінансування, як це було раніше. Здебільшого тому, що ми поставили собі за мету полетіти у космос якнайшвидше.
- Чи власник бізнесу відчуває більше тривоги перед запуском, аніж інженер?
- Думаю, чим більше було вкладено, тим більше тривоги. Причому йдеться не лише про кількість акцій, якими ви володієте, але й, не в останню чергу, про те, скільки особистих та моральних сил було інвестовано у проект. Думаю, доведеться ще чимало нервувати. Але коли у нас буде повністю готова до встановлення на стартовий майданчик “Альфа”, я переконаний, що більшість моєї тривоги зникне. Так, передстартове тремтіння буде, але дістатися до цієї миті вже буде надзвичайним успіхом. Що не сталося б далі.
– Хочу розпитати про плани запуску в грудні. Можемо, до речі, назвати дату?
- Так, всі погляди нині – на грудень. Ми для себе встановили мету – запустити ракету з бази військово-повітряних сил США Ванденберг 16 грудня 2019 року. До цього часу ми маємо завершити тестування ступенів. Потім зібрати все та відвезти на базу Ванденберг. Завдання не з легких. Ми досягнемо мети лише якщо від зараз і до грудня все спрацює. Ну, зазвичай, так не буває, бо, якщо чесно, завжди стаються певні відступи. Але я можу вас запевнити, що вже сьогодні ми рухаємося швидше за будь-яку ракетобудівну компанію в історії. Ми нині набагато швидші навіть за великі імена в індустрії, які у всіх на слуху. Повірте, я у всіх них працював, тому знаю, про що кажу.
МАКС І ТОМ: ВЗАЄМНА ДОВІРА ТА ПРИСТРАСТЬ ДО КОСМОСУ
- Наскільки важливою для проекту є ваша співпраця з Максом Поляковим, та які у вас стосунки?
- Думаю, взаємна пристрасть та взаємна довіра – ці дві найголовніші речі. Ми обоє маємо пристрасть до космосу. А це життєво необхідно для побудови компанії, яка буде конкурентною на ринку. Цей ринок, на наш погляд, потребує конкуренції, і ми переконані, що наша компанія набагато краща за всіх інших його гравців. Ми не лише підприємці, які переслідують спільну мету в бізнесі, але й обидва – ентузіасти Нового Космосу, тому взаємозв’язок між нами такий тісний. Це надзвичайно важливо, бо на проект витрачається багато грошей. Його загальна вартість – понад сто мільйонів доларів. Тобто, крім пристрасті, є й очікування успіху. Макс мусить бути впевненим, що я чесний із ним щодо робочого процесу, викликів, які перед нами постають та досягнень, які дадуть нам змогу вийти на наступний рівень. Я ж маю довіряти йому, бути переконаним, що він підтримуватиме проект на цьому етапі. Отже, необхідно багато взаємної довіри. Ми з ним провели разом багато часу – як у Сіетлі, так і в Україні.
Гадаю, ще у перший день, коли ми зустрілися, стався певний резонанс особистостей. Це були темні часи, і люди підходили до мене і казали: “Ви, хлопці, щось таки зробите”. От я й подумав: “Спробуємо”.
Макс – дуже енергійна людина та унікальна особистість. Таких не часто зустрінеш. Але він також здатен реалістично оцінювати, з ким він говорить – чи ця людина справді знає, про що говорить, чи це просто черговий “мрійник”. Гадаю, він тоді повірив у нашу взаємодію і вирішив, що хоче підтримувати цей проект.
ІНДУСТРІАЛЬНА ДОЛЯ УКРАЇНИ ТА ШТАТУ ОГАЙО
- Ви вже відвідували Україну, чи не так?
- Так, одинадцять разів.
- Одинадцять разів?
- Так, і це лише за останні 20 місяців.
- А у яких містах ви побували?
- У Києві та Дніпрі.
- Гадаю, нашим читачам буде цікаво почути про ваші враження.
- Я, насправді, почував себе здебільшого як вдома. Я ж сам зі штату Огайо, де, власне, почалася індустріальна революція у Сполучених Штатах. В Україні є таке якесь індустріальне відчуття також. Якщо чесно та прямо сказати, навіть відчуття індустрії, яка себе віджила, ніби ось тут відбувалися великі речі, а зараз це все іржавіє та змушене змінюватися.
Рослинність в Україні дуже схожа на Огайо. Пори року відчуваються так само. Ті самі люди, які важко і багато працюють. Крім того, на північному сході США живе багато вихідців зі Східної Європи. В Огайо – найбільша українська діаспора у США, чимало угорців, поляків. Дуже слов’янська місцина. Моє прізвище – хорватське (хорватською Marcusic звучить як Маркусич – ред.). Може ще й тому я в Україні почуваюся майже як удома. Хотів би трохи вивчити мову, проте це займе час. Але я вже стараюся, починаю.
РЕВОЛЮЦІЯ НА ЗЕМЛІ Й У КОСМОСІ
- Освоєння космосу нині переживає справді захопливі часи. У цій сфері багато конкуренції, багато класних проектів. Якою ви бачите свою роль у цьому історичному моменті? І що такого є у Firefly, чого немає в інших?
- Таку компанію легко започаткувати, але надзвичайно складно прорахувати до фінішної лінії. Тому я не зазіхаю на заяви про набагато кращі за інших перспективи. У дійсності 95% таких компаній банкрутують. Знов-таки, говорити про ці речі легко, а справді їх робити – важко. І справа не лише у грошах. Є й технологічні обмеження. От ви побачили наші випробувальні майданчики і розумієте, яка складна інфраструктура необхідна, аби все це втілювати. Не так багато команд здатні таким займатися. Питання полягає у тому, чи ми належимо до саме тих 5-10 відсотків, які виживуть. Безсумнівно, я переконаний, що наша команда здатна на це.
Ми обрали оптимальні технологічний підхід, вартість запуску та вагу корисного навантаження, яке ми здатні доставити у космос. Багато інших компаній ухвалили радше нерозумні рішення. Їхні ракети або замалі, або занадто дорогі. Вони просто не розуміють ринку. Адже ціль у тому, аби були клієнти, готові платити, чи не так?
Наш розмір ракети-носія – оптимальний, а технологія, яку ми використовуємо, давно відома. Її використання скорочує час виробництва, оскільки ми можемо покладатися на минулий досвід. Але ми привносимо і деякі нові технології, які вже використовувалися деінде, але ніколи не застосовувалися у ракетобудуванні. Наприклад, мало хто використовує вуглецеве волокно для корпусів ракет. Більшість досі виробляють алюмінієві, металеві ракети. Вуглецеве волокно – це наша перевага. Нижча ціна та кращі параметри.
Повертаючись до Макса… Дуже добре, коли людина справді підтримує проект, а не лише шукає вигоди як інвестор. Якщо в інвестора лише фінансовий інтерес, це робить компанію надзвичайно вразливою. Завжди щось може піти не так. І якщо інтерес – лише у заробітку, інвестор може раптово вирішити просто мінімізувати втрати і все зупинити.
Чому я обрав Техас? Справді, цей штат – не центр ракетобудування у США, адже більшість таких компаній засновуються у Каліфорнії. Але я хотів перебратися сюди, бо тут набагато кращі умови. Нехай інші компанії не поряд, ну то й що, нам хіба обов’язково бути серед них? Зате тут можемо купити величезні ділянки землі, працювати до пізньої ночі, вільно розробляти наші ракети. У працівників – високий рівень життя і при цьому ми не мусимо платити їм стільки, скільки платять у Каліфорнії. Там ідеться деколи про вдвічі більші суми.
ІНГРЕДІЄНТИ РАКЕТИ: КМІТЛИВІСТЬ, ПРИСТРАСТЬ, ВАЖКА ПРАЦЯ
- Я побачив, що серед ваших співробітників багато дуже молодих людей. До прикладу, вчора я був вражений, коли ми пробиралися крізь обладнання до двигуна, який готувався до тесту, і раптово просто біля нього я побачив дуже молоду дівчину, яка щось налаштовувала та перевіряла у його конструкції. За якими принципами ви обираєте співробітників? Чи надаєте перевагу молодшим над більш досвідченими?
- Ні. Передусім, ми надаємо перевагу кмітливим людям, які пристрасно ставляться до своєї справи. Оце й, практично, все, що треба. Справді, старші та більш досвідчені люди не завжди пристрасно ставляться до своєї робити. Справжня рідкість – знайти людину, яка вже має й досвід, але й зберегла пристрасть до своєї справи та бажає багато працювати. Якщо вдається знайти одну таку людину, до неї можна брати десятьох молодших людей, які також мають пристрасть до справи та розум, але, мабуть, не мають достатнього досвіду. Їх можна навчити прямо на ходу.
Я радше шукаю людей з гарними базовими якостями, з яких можна зробити неймовірно хороших працівників, аніж когось із великим досвідом, але яким бракує пристрасті чи кмітливості. Ми також тісно співпрацюємо з Техаським університетом в Остіні. Я люблю працювати з молодими людьми, це мене підбадьорює. Люблю навчати. Мабуть, я так себе почуваю молодшим (усміхається – ред.). Мені вже майже 50, але я, направду, не відчуваю себе анітрохи іншим, аніж у 30 із чимось.
МІСЦЕ У НОВОМУ КОСМОСІ ДЛЯ ПІДПРИЄМЦІВ США ТА УКРАЇНИ
- Яка, на вашу думку, найкраща ракета в історії?
- Думаю, найкращою ракетою в історії була ракета-носій Falcon-1 виробництва SpaceX. Вона не була найліпшою з технологічної точки зору, але саме вона назавжди змінила світ. Польоти у космос завжди були привілеєм великих компаній – а радше, країн та урядів. Falcon-1 відкрила еру Нового Космосу і створила новий порядок речей. Тепер малі, комерційно орієнтовані компанії без урядової підтримки, у яких працюють звичайні нормальні люди, як я та інші у Firefly, можуть створювати проекти для польотів у космос, а цього в історії ніколи не було. Я переконаний, що це радикально змінить вартість та доступність космічних подорожей. Точка, у якій ми нині перебуваємо, – фундаментальна та поворотна. І якби цього повороту не сталося, не існувало би й Firefly. Скажімо так, Falcon-1 випередила час і довела, що існують нові шляхи у космос.
- Ви, власне, були і є частиною руху Нового Космосу, чи не так?
- Так, я був присутній там, посеред Тихого океану, коли ми намагалися запустити першу Falcon-1. Вона злетіла на милю у височінь, зупинилася, почала падати та вибухнула. Тоді ми запустили ще дві: знову невдача, ще одна невдача, і лише четвертий політ був удалим. Все, що відбувалося далі – це вже історія (сміється – ред.).
- Ох, вам, напевно, відомо, що таке переживати важкі миті.
- Так, але й відомо, що таке, коли таланить. Багато речей могли піти не так, але не пішли. Багато можливостей з’явилися за збігом обставин. Ми справді живемо у неймовірний час. Особливо ті, хто прагне займатися космосом. З історичної точки зору, те, що нині відбувається – ненормально. Звичайні люди займаються запуском ракет у космос. Та це ж справа урядових інституцій? Мене надихає, що цей рух розповсюджується. Ми у Firefly, до певної міри, першопроходці. Співпраця Тома і Макса, до того ж, справді розвиває українсько-американське освоєння космосу. Це добре для США – ви часто почуєте, що я розповідаю про створення робочих місць – а тепер, коли компанія розширюється і в Україні, це й для України принесе багато переваг. Хороші часи!
Георгій Тихий, Остін–Нью-Йорк
Фото автора