Сергій Стаховський – колишня «перша ракетка» України. Минулого року він завершив професійну кар’єру і зайнявся виноробством. Повномасштабне вторгнення росії в Україну внесло свої корективи. Тенісист перервав  відпочинок в Дубаях, перетнув кордон і вступив до лав територіальної оборони Києва.

Крім того, Стаховський одразу взявся допомагати як на інформаційному, так і на благодійному фронтах. Коли українські Збройні Сили нівелювали загрозу захоплення Києва, Сергія перевели в запас ЗСУ. Зараз він займається волонтерством, постійно їздить в гарячі точки й допомагає нашим військовим.

Стаховський розповів Укрінформу, чого потребує українська армія задля перемоги, чому позиція Олександра Усика і Василя Ломаченка «Ні війні!» – це зашквар, які шанси в українських тенісистів на Вімблдоні і як побудувати системність в тенісі після перемоги над росією.  

КОЛИ ВЕРТАВСЯ 26-ГО, НЕ ЗНАВ, ЧИ ВСТИГНУ В КИЇВ

- Сергію, триває п’ятий місяць героїчної оборони України від повномасштабного російського вторгнення. Чи вірили ви в напад рф, адже про це кілька місяців попереджала західна розвідка?

- Насправді я не очікував, що така ситуація станеться 24-го. Думаю, що ніхто не очікував. Всі казали, що там - навчання, тренування. Американці попереджали, що росія буде нападати, але в реаліях ніхто не вірив, тому що вторгнення -  це безглуздо. На жаль, це сталося. Та ми дали відсіч і досі даємо. Я пишаюся цим. Але факт в тому, що весь світ не давав нам багато шансів. Я, коли вертався в Україну 26 лютого, не знав, встигну в Київ, чи ні. 

- Ви одразу повернулися до Києва з Дубаїв, вступили до лав тероборони. Ви були  під Києвом, бачили звірства, які вчинили фашистські російські війська. Чи маєте відповідь на питання: чому вони так поводяться, чому вони знущаються над людьми, чому вони накривають градами російськомовне населення, регіони, які приїхали «захищати»?

- Чесно кажучи, я не знаю, якою треба бути людиною, щоб робити те, що робили вони й те, що роблять. Можна натиснути якусь кнопку - і полетіла ракета за 200 кілометрів від тебе, вбила там людей, дітей, але ти того не бачиш. Але, коли ти бачиш людей, яких розстрілюєш в машинах, на вулицях… Я не знаю, які треба мати нелюдські якості, щоб таке робити. Тому в мене немає якихось логічних думок з приводу цього. Вони мають ненависть до нас, як до людей, до народу, до тих, хто цінує свободу, хто готовий захищати цю свободу власним життям. Напевно, це пробуджує у них диявольські настрої.

- Якщо вони вбивають нас за те, що ми українці, то їх можна назвати нацистами?

- Теоретично - так. Мені здається, декілька країн вже визнали, що це геноцид українського народу і по факту воно так і є. Тут мова не про завойовницьку війну, адже це війна на знищення.

ЯКЩО СВІТ ДОПОМОЖЕ ВИРІВНЯТИ ЦИФРИ НА 50%, ТО МИ ПЕРЕЛОМИМО ХІД ВІЙНИ

- Ви часто спілкуєтеся з військовими, були в теробороні, допомагали. Скажіть, будь ласка, які в них настрої? Що вони думають з приводу закінчення війни, чи вважають нормальним переговори із країною-терористом фактично, як один із  можливих варіантів завершення цієї війни?

- Чесно, мені складно безпосередньо говорити щось за військових. Я вважаю, що вони мають свою думку казати самі й це буде правильно. Для мене перемога - це закінчення війни з відновленням територіальної цілісності України з Кримом. Чи буде це дорого коштувати, чи будуть жертви? Будуть. Ми й зараз втрачаємо багато людей і втрачатимемо ще довго. Чи військові готові йти на це? Якщо вони відчуватимуть підтримку, зокрема технічну, то будуть готові. Зараз найбільша проблема в техніці, зокрема в артилерії. Це достатньо складний процес, тому що зараз, наскільки я це відчуваю і бачив на власні очі там, співвідношення сил зовсім нерівне. Якщо в нас є 1 гармата, то в росіян їх 30. Якщо по снарядах, я думаю, десь 1 до 50: на кожен наш постріл прилітає 50 від ворога. Якщо нам світ допоможе вирівняти ці цифри, хоча б на 50%, то ми зможемо переломити хід війни. Я впевнений, що  наша артилерія, наша армія більш ефективно працює зі зброєю, працює точніше, професійніше. 

Там не те, що думки різняться, там треба ділити військових на дві частини: ті, хто служать з 14-го року, які все розуміли, чекали. Вони вже звикли до цього. І військові призовного віку, які стали на захист України з 24-го лютого. У них зараз починається сильне емоційне спустошення через характер навантаження. Ось тому хлопці, які з 14-го року воюють, сприймають це, як дане. Вони теж зазнають втрат, вони ці втрати розуміють, але сильно плакати будуть після перемоги, тому що зараз не той час. Вони розуміють, що якщо ми зараз будемо зупинятися, то всі ці жертви, всі ці загиблі, спустошені міста, розбиті сім’ї - це буде просто ні про що. Тому всі хочуть перемоги, але вони розуміють, що без технічної складової досягти цього буде дуже складно. На щастя, командувачі Збройними Силами, безпосередньо всім українським військом, це бачать і розуміють. Я також сподіваюся, що приймаються відповідні кроки, щоб сильніше тиснути на партнерів і послаблювати росію. 

- Ви багато часу перебуваєте за кордоном. Коли ви розповідали іноземцям про ситуацію в Україні, про повномасштабне російське вторгнення, вбивства, то якою була їхня реакція?

- Тут теж треба відрізняти наших сусідів від наших партнерів. Наші сусіди, які вже відчували безпосередньо російський вплив під час радянської ери, все розуміють і підтримують нас. Але і в тих країнах є люди, які не вірять ані Україні, ані росії. Зараз заїжджав в Україну і спілкувався із словацькими прикордонниками. Вони не вірять, що все це насправді відбувається. Але ж, кажу, я там був. Можеш мені не вірити, але не розповідай, як у мене в країні насправді. В основному вони розуміють ситуацію крізь призму наших біженців, яким допомагають. Угорці теж підтримували дуже сильно. Те, що угорський уряд проросійський, не означає, що всі угорці проросійські. Поляки, країни Балтії, мені здається, з першого дня віддали все, що в них було. На противагу умовні Франція і Німеччина. Вони ж всі намагалися до останнього компроміс знайти, поговорити… Ну, так, класно в них це вийшло.

ДЕКОГО БУДЕ ВИПРАВЛЯТИ МОГИЛА

- Хочу вам сказати, що, напевно, ще з 14-го року ви одразу обрали правильний бік барикад, так би мовити, і висловлювалися максимально критично й зрозуміло. Минуло вісім років, розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Попри це, серед наших спортсменів є люди, які примудряються навіть в такій ситуації всидіти на двох стільцях. Мова, зокрема, і про Василя Ломаченка з Олександром Усиком. Що робити з ними й чи доцільно критикувати іноземців, якщо дехто з нас досі не зайняв чітку позицію?

- Ми критикуємо Захід, але по факту, вони не зобов’язані були навіть нам допомагати. Ми вдячні їм. Ми робимо ту чорну, криваву роботу, у нас гинуть люди, щоб у них не гинули.

А про наших спортсменів…ну, дивіться, Ломаченко записався в тероборону і Усик  колись записувався. Але, знаєте, діяти треба послідовно. Після 24-го кожен зробив свій вибір, але, як то кажуть, декого буде виправляти могила. Мені шкода, що люди з таким високим ім’ям, з таким високим реноме, які могли б в реаліях зробити багато в медійному плані, несуть меседж, який не є зрозумілим. Він не зрозумілий як там, так і в нас. Така позиція розмиває кордони й це жахливо. Дивіться, Усик битиметься в Саудівській Аравії. Ця країна хоч одну санкцію проти росії запровадила? Я, коли побачив, що вони будуть битися в Саудівській Аравії, сказав, що це просто знущання. Якщо не вистачає інтелекту людям, то біля них мають бути ті, в кого цього інтелекту вистачає. Але не в цьому випадку.  

В ТЕНІСІ НЕМАЄ РОСІЙСЬКИХ ГРОШЕЙ

- Як ви вважаєте, чи достатньо світ тенісу підтримує Україну? Чому лише Вімблдон заборонив російським спортсменам виступати в турнірі під своєю егідою? Невже на теніс теж впливають російські гроші?

- Я вам скажу чесно, в тенісі немає російських грошей, там немає російських спонсорів. Тому тут за гроші, на жаль, було б легше зачепитися. Я був з організацією ATP (асоціація тенісистів-професіоналів) з першого дня. Мене дуже турбувало, що буде з нашими спортсменами, які виїхали або які не можуть виїхати через війну, що буде з їхніми фізичними кондиціями. На щастя, наші спортсмени-тенісисти незалежно від того, який у кого рейтинг, отримали гранти від ATP і отримуватимуть їх надалі, поки триває війна. А росію і білорусь одразу санкціонували, заборонили прапори й назви країн. Для ATP це було беспрецедентне рішення. Далі був конфлікт Британії і ATP. Я думаю, що насправді Британія зробила правильно. Вони розуміли, що  несуть більшу відповідальність, аніж просто проведення змагань. Їм потрібно було б відповідати історично, якби хтось  з росіян, які є коренем зла у Європі, виграли б Вімблдон. Вони розуміли, що їх традиція і мораль дорожчі. Тому Вімблдон поставив ці речі вище, аніж гроші. Проблема в тому, що вони прийняли це рішення без консультації з ATP і виник свого роду конфлікт інтересів. Кожна зі сторін продемонструвала свій вплив. Але, поряд з тим, наших спортсменів підтримують всі тенісні організації.

- Ви публічно респектнули Вімблдону, сказавши, що у них єдиних є моральний кодекс. Поряд з тим, ви жорстко проїхалися по Рафаелю Надалю, який засудив рішення Вімблдону. Виходить, що у Рафи цих цінностей немає? 

- Тут складно не мені, а їм (Рафаелю Надалю і Новаку Джоковичу – ред.). Знову ж таки, треба розуміти, що це наша війна, а не їхня, і вони цього всього не бачать. Вони змагалися з росіянами й тому вважають, що це несправедливо. Україна натомість працює в напрямку всебічної ізоляції росії, щоб показати, до чого призвів обраний росіянами вектор. 

Росіяни ніяк не відреагували на війну. Жоден з  їх тенісистів не дав світу чіткого месседжу. Ніхто не засудив вторгнення росії і я маю претензії до них, як до громадян цієї країни. Єдиний меседж був від Рубльова, який написав щось з розряду «Ні війні». Для мене це недієво. Всі проти війни, але ви вторглися на нашу землю. Якби ми припинили стріляти, то нас не було б, якби росія вийшла з нашої землі, то був би мир.

Тому це комплексне питання ізоляції росії, під яке повинні підпадати і спортсмени. росія має бути ізольована, в росію повинні повернутися всі студенти, які отримують якісь стипендії за кордоном, навчаються в Америці.

ДЖОКОВИЧ І РАФА ВСЕ РОЗУМІЮТЬ, ВОНИ ПИСАЛИ МЕНІ

- Як ви вважаєте, чи могли б кадри зруйнованих спортивних комплексів або кадри з уже загиблими нашими героями зі спортивної індустрії змінити точку зору того ж Новака Джоковича і Рафаеля Надаля, чи допомогло б це змусити їх подивитися на ситуацію комплексно?

- Тут треба розуміти, що вони дивляться, як діє ATP. ATP – це міжнародна організація, яка засудила дії росії. Попри це, вона захищає права всіх спортсменів і по факту є аполітичною. Все ж, варто також розуміти, які втрати несе Україна. А нам ще з цього всього треба буде злітати, як фенікс, після перемоги і докладати колосальних зусиль для відновлення нормального життя.

Джокович і Рафа все розуміють, вони мені писали слова підтримки. Можливо, я не мав звертатися до Надаля публічно, тому що такі сварки мають залишитися всередині і їм треба пояснити все приватно, щоб вони по-іншому висловлювалися  в медіа. Тобто, це більш правильний підхід. Після мого твітта Надалю мене запитували, чому я не відповів і Джоковичу, але я зрозумів, що це буде помилкою, зробленою на емоціях.

-  Ми продовжуємо боронити Україну і на спортивному фронті. Попереду Вімблдон. Це чудовий шанс вкотре захистити честь нашої держави. Чи споглядали ви за кваліфікацією Вімблдону, чому наші чоловіки-тенісисти не змогли потрапити до фінальної частини. Вони не дотягують до вашого рівня?

- У нас є супердівчата, які показують хороші результати  протягом  довгого проміжку часу. Це Цуренко, Світоліна, Костюк, Ястремська, Козлова, Калініна, сестри Кіченки, Завацька - у нас є дівчата і глибина їх складу. Тут треба питати не мене, а федерацію. До війни, 2014 року, у нас було троє чоловіків в топ-50 і двоє дівчат. Як на мене, для країни, яка не інвестує в теніс, безперечно, це успіх, але його ніхто не розвинув. Тут вже прямі питання до федерації, яким чином сталося так, що Довгополов, Стаховський, Марченко, Бубка, Молчанов грали одним складом в збірній України протягом 18 років.

- Це проблема?

- Це велика проблема, тому що немає юніорів, немає молоді, а за молодь має відповідати безпосередньо система, а системності в Україні, на жаль, не зробили. Для мене це пряме питання до федерації.

БУДУ НАВАНТАЖУВАТИ НАДІЇ НА МАРТУ КОСТЮК

- Невихід наших чоловіків до фінальної частини Вімблдону є доволі закономірним для вас, так?

- Не є закономірним. Марченка мені дуже шкода, бо це неймовірно працьовита людина, він досяг неймовірних висот завдяки колосальній самовіддачі. А коли ти багато працюєш, то тіло бере за це свою данину. Здається, він переніс дві або три операції… Після такого важко повертатися. Я сподіваюся, що він ще цього року зробить якісний стрибок і зможе повернутися в першу сотню, бо це для нього дуже принципово, він цього заслуговує. Тенісу буде дуже складно. Еліна Світоліна з її фондом вивезла, здається, 37 тенісистів за кордон і допомагає їм, але це все гроші. У майбутньому питання стоятиме, чи буде в українського тенісу майбутнє взагалі.

- Якщо в України буде, то і в тенісу буде?

- Так, майбутнє буде, просто питання в якості гравців, який шлях потрібно пройти для того, щоб знову наші тенісисти самі або завдяки якійсь системності досягли достатньо високих результатів.

- Які шанси у наших дівчат заявити про себе на Вімблдоні? Даяна Ястремська, Ангеліна Калініна, Марта Костюк, Леся Цуренко - вони всі будуть представляти Україну. У кого з них є шанси досягнути успіху на турнірі й що для них буде успіхом? Чи є шанс у Марти Костюк повторити своє досягнення(чемпіонка серед юніорів - ред.) у Вімблдоні на дорослому рівні? 

- Тут же питання в їх емоційному стані. Складно давати результат, коли на тебе тисне стільки чинників. Для мене те, що вони там гратимуть, це вже велике досягнення. У них у всіх є потенціал. Теніс така гра, інколи загальний результат залежить від того, з ким ти будеш грати перший круг, потім другий…  Може статися так, що вони дійдуть до півфіналу всі, до фіналу. Це теніс: тут все відкрито. 

- Я скоріш за все буду навантажувати надії на Марту (Костюк – ред.). Якщо не зараз, то на перспективу. Вона ще дуже молода, амбіційна і в неї в принципі є все, що потрібно для гравця рівня топ-5. Я просто дуже сподіваюся, що вона розкриється. Знову ж таки, Леся Цуренко, вона дуже працьовита, в неї постійно проблемі зі здоров`ям, які не дають їй розкрити свій потенціал. Калініна теж саме… У нас усі дівчата пройшли достатньо важкий шлях і всі вони заслуговують на дуже круті результати. Я буду вболівати за кожну з них, буду сподіватися, що вони пройдуть якнайдалі. Впевнений, що Україна підтримає їх.

- Ви говорили про комплексні проблеми в нашому тенісі. Не секрет, що це вкрай дорогий вид спорту. Що потрібно зробити нашій державі, щоб виховати цю плеяду молоді, про яку ви говорили раніше, щоб виховати, наприклад, нового Сергія Стаховського?

- По-перше, спорт має бути масовим, щоб ти мав з чого вибирати. Щоб він став масовим, потрібно багато спортивних майданчиків, щонайменше. Тепер про теніс. Так, він дорогий вид спорту, але неймовірно чесний: хто працює, той досягає. Чому він дорогий? Якщо ти хочеш, щоб твоя дитина займалася краще, ти береш приватного тренера, хоча якщо збирається група дітей, 4-5 осіб, які займаються в групі, то це навіть краще для всіх.

Щодо ролі держави, то вона почала виконувати свої обов’язки безпосередньо з великим будівництвом спортивних об`єктів. До тенісу ми, на жаль, не встигли дійти, тому що почалася війна, але я дуже сподіваюся, що дійдемо. Далі це робота безпосередньо федерації щодо залучення спеціалістів, тренерів і так далі. А самі заняття не дуже дорогі. У нас в клубі, в якому я є співвласником, місяць занять тричі на тиждень до війни вартував 600 чи 700 гривень. Далі діти діляться на тих, у кого є здібності, і тих, хто займається для здоров’я. Тих, у кого є задатки, потрібно підтримувати. Ми тягнули до війни 4 тенісистів, мали систему, але ми ж лише одне зернятко українського великого тенісу.  

ФЕДЕРАЦІЇ РОБЛЯТЬ СВОЄ МАЛЕНЬКЕ КОРОЛІВСТВО

- Як ви вважаєте, наші спортсмени повинні докладати руку до розвитку свого виду спорту, зокрема тенісу?

- Це насправді не тільки тенісу стосується. Я впевнений, є дуже багато адекватних спортсменів, які завершують кар`єру, але ж питання в іншому. Для цього потрібне бажання федерації. А у нас немає у федерації й у спорті в цілому бажання щось змінювати. У них немає бажання брати колишніх спортсменів, тому що вони забагато знають і забагато розуміють. Спортсмени будуть заважати робити те, що вони роблять - своє маленьке королівство.  І вони володарюють у цьому королівстві: хочу так, а це мені подобається, а це – ні. Тому буду давати гроші, цьому не буду. Це неправильно, адже спортсмен повинен давати результат. Якщо він його дає, то неважливо, що він говорить про федерацію. У нас же акцент йде на те, хто і що говорить…

-Три ваші головні питання до федерації.

- Я краще не буду їх ставити, тому що не вважаю, що зараз відповідний для цього проміжок часу. Коли спорт буде основним, ми про це зможемо поговорити знову.

- Тобто після перемоги ви озвучите свої питання?

- Без проблем.

- На вашу думку, коли ми переможемо і що для цього потрібно зробити?

- Коли Притула назбирає на ядерну зброю.

- І потім ще 3 хвилини польоту.

- 120 секунд. Ні, насправді мені б дуже хотілося, щоб це було щонайшвидше. Ще в березні я думав, що до кінця року ми б могли вигнати окупантів, але велика часова складова залежить не від нас, а від наших партнерів. Якщо нададуть зброю, яка нам зможе розв’язати руки, то тоді, я впевнений, що ми будемо наступати і вичистимо нашу країну. Поки ми робимо все, щоб не програвати. А ми повинні мати змогу наступати.

- Тоді працюймо для цього.

- Так.

- Слава Україні!

- Героям Слава!

Віталій Ткачук, Київ

Фото Геннадія Мінченка