Роспроп у полоні «ефекту Стрейзанд» і зв'язка Газпром-УЄФА

Рівно тиждень тому стартував Євро-2020. Його спортивні підсумки для України є задовільними. Одна поразка, але в сильному яскравому матчі. Одна перемога і високі шанси на вихід в плей-офф. А ще - безліч яскравих подій: радісних, смішних, сумних і навіть майже трагічних.

Але давайте не будемо лицемірити і не станемо говорити, що «Спорт поза політикою», а просто чесно розглянемо неспортивні підсумки першого тижня європейської футбольної першості.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА: СКАНДАЛИ СОБІ НА ШКОДУ

Нічому не вчить російських діячів отриманий досвід. Таке враження, що їм не знайомі слова "ефект Барбари Стрейзанд". (Це коли спроба вилучити з обігу певну інформацію призводить до її вибухоподібного поширення). Кращою його ілюстрацією є роздутий в Росії скандал після презентації форми української збірної: з Кримом і «Слава Україні! – Героям Слава!». Розумніше було б промовчати, не помітити. Але ні, завдяки російській істериці, що стала для нас чудовим піаром, тепер світ краще знає головне українське вітання, а також отримав важливе нагадування, чий Крим.

Так, звичайно, роспроп представив заклеювання слів «Героям слава!» як історичної важливості «победу над бандеровщиной». Однак, якщо задуматися, то художньо і психологічно так вийшло ще сильніше! Так, цих слів не видно. Але всі знають, що вони є, заховані від стороннього погляду. Саме так і в архаїчних традиціях багатьох народів найсильніші обереги не виставлялися напоказ, а ховалися під одягом або у спеціальних мішечках.

У російській спортивній пресі, телетрансляціях у перші дні українська форма ще згадувалася. Вже без надриву, просто з повторенням кремлівської точки зору - «провокационные лозунги». А з приводу карти з Кримом - Україну порівнювали з Японією, нагадуючи, що на Олімпійських сайтах Токіо-2020 Південні Курили теж позначені японськими: «Ну да, бывают в некоторых соседних странах такие… географические несообразности».

Поступово, день за днем, ця тема взагалі зійшла нанівець. Російська пропаганда прагматично дала задній хід і перегрупувалася за принципом «Кесарю – кесарево, спорту – спортово!». Тобто, спортивна преса справді обговорює виключно футбольні результати, кондиції та дії збірної України. Загалом про нашу команду йдеться абсолютно нейтрально і не дуже багато, ну, приблизно, як про яку-небудь збірну Уельсу, Хорватії або Угорщини. Так-так, уваги їй приділяється набагато менше, ніж було у 2018 році, при цьому – ніяких відволікань на різні там навколофутбольні деталі.

Наївна людина, яка не знайома з російською машинерією, могла б подумати, що така позиція сформувалася випадково, сама собою, якби вона не доповнювалася гучними словами пропагандистів. І ось вже цю тезу «Спорт вне политики!» волають на все горло Соловйов&Co. З таким приблизно доповненням: «Мы желаем удачи украинским футболистам. Но Украина – это нацистская страна!». І далі - традиційні відра помиїв на нас. При цьому оголошується, що сам факт футбольного вболівання «против кого-то» - це просто нижчий рівень морального падіння (у зв'язку з чим широко крутять новини та відео зі Львова, де за кожен гол бельгійців у ворота РФ у фан-зоні наливали по кухлю пива).

Що тут сказати... Після 1968 року і на початку 70-х я був надто малим, щоб зрозуміти, чому чехословацькі хокеїсти так люто грають проти збірної СРСР, а їхні уболівальники так сильно вболівають проти неї. Тепер же я трохи підріс, тому розумію і із запізненням співчуваю: вболівати проти окупантів – це нормально. Адже спорт - справді замінник війни (але, на жаль, не відмінник).

Чудово також пам'ятаю 1999 рік, коли Україна не пустила Росію на Євро-2000. І коли, зі свого боку, зі стикових матчів нас вибила збірна Словенії, в РФ популярною формою написання цієї країни було sLOVEnia. Але ж Україна тоді не була окупантом, вона всього лише чесно обіграла і обійшла росіян у груповому турнірі. Але роспроп про це не пам'ятає і просуває свої тези…

А після перемоги України над Північною Македонією в Ерефії почалося нове загострення. Знову знаменитий "ефект Стрейзанд", та й набір дійових осіб приблизно той самий. Це спортсменки Світлана Журова (перший заступник голови Комітету з міжнародних справ), депутати Держдуми Ірина Родніна, Дмітрій Свищев. Цього разу вони підняли галас навколо нашої фанатської пісні "Ла-ла-ла-ла-ла", тим самим даючи їй нове життя і рекламуючи її світу. Пропонується подати до суду (цікаво, от чисто юридично, а як можна довести що «Путин – не х...ло»?), пропонується подати скаргу в УЄФА з тим, щоб там заборонили українським уболівальникам вхід на наступні матчі Євро-2020, щоб оштрафували Федерацію футболу України, покарали «организаторов акции» тощо.

Але ж знову - розумніше і правильніше було б просто замовкнути, не помітити. Але ні, політична система в РФ побудована так, що для успішності треба маячити перед Верховним правителем, показувати йому більшу за інших відданість. У підсумку кремлівському монарху, іміджу режиму при цьому наноситься реальна помітна шкода. Але головна мета крикунів досягнута - вони виділилися, відзначилися, мають шанси на просування (або ж на затикання рота, якщо нагорі щось не сподобається).

УЄФА І ГАЗПРОМ - НЕБЕСКОРИСЛИВА ЛЮБОВ

А тепер змінимо оптику, подивимося на картину загальним планом, із заходом в недавнє історичне минуле. Три роки тому в Росії відбувся Чемпіонат світу з футболу. А зараз на Євро-2020, який проходить у багатьох країнах Європи, цілих сім матчів прийме російський Петербург. Тому порівняння напрошуються.

У 2018 році, напередодні мундіалю, була широка кампанія за позбавлення Росії права на проведення першості, причому не лише з українською, а й міжнародною участю (британський віцепрем'єр Нік Клегг, американські сенатори-республіканці Марк Керк і Ден Коутс, депутат Європарламенту від Німеччини Ребекка Гармс і 60 депутатів ЄП, які її підтримали). Та й потім, в ході першості проходили акції протесту (серед іншого і через те, що саме тоді було голодування Олега Сенцова з оголошеним «списком Сенцова», з переліченням імен українських політв'язнів в РФ, звільнення яких він вимагає).

Зараз нічого такого не відбувається. Хоча путінська Росія відтоді поводитися більш пристойно не стала, швидше навпаки. Однак петербурзька частина першості проходить спокійно, без будь-яких натяків на протести. Чому? Тому що відбулося занадто багато змін у супутніх обставинах. Насамперед впливає те, що турнір має занадто багато локацій, проходить в 11 країнах, 10 державах (Англія і Шотландія, які входять до Великої Британії, мають у футболі окремі федерації). А значить, міра відповідальності лише однієї з країн-організаторів є меншою, ніж на ЧС-2018.

Важливо й те, що така система проведення була задумана на честь 60-річчя першого футбольного турніру європейських збірних (тоді він називався Кубок європейських націй). У 1960 році від участі в ньому відмовилися, посилаючись на перевантажений календар, багато федерацій з сильним професійним футболом. Тому 1-е, 2-е, 3-е місце у 1960-му зайняли країни «соціалістичного табору», що мали вивіску «аматорського спорту»: СРСР, Югославія, Чехословаччина. І це теж внесло додатковий історичний нюанс в сьогоднішню ситуацію. Оскільки першим переможцем турніру був Радянський Союз, а РФ – його правонаступниця, то навряд чи хтось погодився б зазіхнути на російську частину Євро-2020.

Є й інші важливі деталі. У 2018 році ще був в активній стадії корупційний скандал у ФІФА та УЄФА, що розгорівся у 2015 році. Його складовою частиною була інформація, що Росія і Катар отримали право на проведення ЧС-2018 і ЧС-2022 відповідно – в результаті підкупу. До сьогодні вихори скандальні затихли, керівництво ФІФА та УЄФА змінилося і, як кажуть у таких випадках в дитячому футболі «заграно!».

Нагадаю також, що проти РФ після скандальної організації допінгової системи на державному рівні було введено безліч спортивних санкцій. Достатньо згадати, що на токійській Олімпіаді російські спортсмени виступатимуть без прапора і гімну (під символікою олімпійського комітету країни і в разі перемог – під 1-й концерт Чайковського, – прекрасна, до речі, музика, набагато краща за александровський гімн). Однако у великому футболі Росія дуже неслабо перестрахувалася і почувається тут цілком комфортно. Важливо зазначити, що підстраховка почалася ще до скандалу з підміною сечі на Олімпіаді-2014 в Сочі.

"Газпром" став партнером найпопулярнішого клубного турніру Європи, Ліги чемпіонів, ще у 2012 році. Але це був лише початок входження в «ближню зону» Футбольної європейської бюрократії. Місяць тому, 19 травня, «Газпром» уклав ще одну спонсорську угоду, за умовами якої він, окрім клубних турнірів, став спонсором турнірів УЄФА для збірних до 2024 року. Таким чином, російський держмонополіст отримав партнерські права не лише на Євро-2020, а й на Євро-2024. А європейська першість через три роки пройде в Німеччині. Хто знає, можливо, завдяки таким спонсорським контрактам рекламувати там вже будуть не «Газпром. Мечты сбываются!», а, наприклад, щось на кшталт «Nord Stream 2. Почувствуйте наше тепло!».

Також треба врахувати, що визначення країн-господарів першостей пов'язане з довгостроковим плануванням. І господаря Євро-2028 визначатимуть трохи більше ніж за рік - восени 2022-го. Росія вже заявляла про свої плани подати серйозну заявку. І вона з нею цілком може перемогти. А якщо нинішній режим у Кремлі не зміниться, Україна, її фанати знову матимуть проблеми з можливою участю в тому турнірі.

ЄВРО-2020 І COVID-19 НА "БАКЛАН-АРЕНІ", ПОБУДОВАНІЙ РАБАМИ

Поговоримо детальніше і про російський Петербург як одну з приймаючих сторін Євро. Перш за все, треба нагадати, що у України, при виході в плей-офф з третього місця і в разі перемоги в 1/8 фіналу, є ймовірність у чвертьфіналі опинитися саме на пітерському стадіоні. Причому УЄФА вже заявляла, що якщо так складеться, то матч переноситися не буде. Але це зовсім не означає, що Пітер почує пісні і кричалки наших фанатів. З багатьох причин їм просто неможливо туди їхати…

А тепер невелика загадка - вгадайте, яке ім'я має петербурзька арена, на якій проходять матчі Євро? Правильно - "Газпром-Арена". І знову про те саме - зараз вже призабулося, що це було одне з найскандальніших корупційних будівництв у РФ. Воно почалося у 2007 році і тривало десять років, з багаторазовим завищенням бюджету. Були скандали вже і під час здачі об'єкта. То запах сечі в багатьох місцях (при будівництві не були обладнані туалети для будівельників). То виділення додаткового бюджету з поясненням, що «бакланы склевали крышу», після чого стадіон якийсь час називали "Баклан-Арена".

Але це скандали дрібні, потішні. А були й серйозні, що загрожували санкціями. У березні 2017 року, більш ніж за рік до ЧС-2018, норвезький журнал Josimar випустив розслідування «Раби Санкт-Петербурга», в якому розповідалося, що на будівництві арени використовувалася праця 110 мігрантів з КНДР. Причому вони перебували фактично в рабських умовах: без паспортів на руках, без свободи пересування, працювали з 7 ранку до півночі і без вихідних.

Взагалі-то ставлення до рабської праці в пристойних країнах є серйозним. Але не у цьому випадку. ФІФА пообіцяла провести розслідування. Однак це закінчилося так само, як і розслідування ІІХФ у зв'язку з підозрами глави Федерації хокею Білорусі Дмітрія Баскова у причетності до вбивства мінського активіста. Тобто - ніяк. Ну, ви ж розумієте, спорт - поза політикою. Зате - поруч із грошима.

Важливим є і ковідний аспект історії. Спочатку в Петербурзі мали відбутися лише 4 матчі. А однією з приймаючих сторін Євро-2020 повинна була стати столиця Ірландії Дублін (три гри). Та от біда, там дуже серйозно ставляться до здоров'я співгромадян і заявили, що уболівальників на трибуни не пустять. Російська влада одразу ж зреагувала, сказала, що у них з коронавірусом все гаразд. І отримала відібрані у ірландців матчі собі.

А тепер увага! - стежимо за руками шулерів. У червні в Росії знову було зафіксовано погіршення епідеміологічної ситуації з COVID-19, особливо в столицях. Тому в Москві з 12 по 20 червня були оголошені неробочі дні. А в Петербурзі тоді якраз грала збірна Росії: 12 червня - з бельгійцями, 16 червня – з фінами. Ну не псувати ж через якусь епідемію свято людям (і владі)! Тому губернатор Санкт-Петербурга Бєглов наказав посилити заходи безпеки в місті лише з... Вгадайте дату? Правильно - з 17 червня. Ви можете уявити щось подібне в Дубліні? Ні. Ось тому ці три додаткові матчі і проходять в Росії. Тому УЄФА, ФІФА та й інші спортивні федерації так люблять працювати з диктаторськими режимами. Там не відволікаються на різні демократичні дурниці, а здатні зробити все, що захочуть, та ще, мабуть, з непоганим відкатом.

Євро триває. Вболіваємо за наших і за всіх, хто «вміє грати».

Але і не пропускаємо те, що відбувається за футбольним полем, навколо нього.

Олег Кудрін, Рига