Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Олімпійські Ігри відновили в Греції всупереч позиції її уряду

Олімпійські Ігри відновили в Греції всупереч позиції її уряду

Блоги
Укрінформ
125 років тому відбулася перша Олімпіада новітніх часів – в Афінах з 6 по 15 квітня 1896 року

Спортивний світ з увагою стежить за новинами з Токіо, де влітку мають відбутися відкладені на рік через пандемію XXXІІ літні Олімпійські Ігри сучасності. Віриться, що далека від Греції Японія, незважаючи на пошесть, продовжить естафету Олімпіад, яка починалася на землі Древньої Еллади близько двох з половиною тисячоліть тому й стала в новітні часи найбільш мирним суперництвом, яскравим всепланетарним спортивним святом.

У ці квітневі дні минає 125 років, як відбулося відродження Олімпіад. І започаткувала їх столиця країни, де вони в стародавні часи народилися. Наперекір різним обставинам, про які розповімо нижче. Але перед тим коротко – про історію відродження Олімпійських Ігор.

П’ЄР ДЕ КУБЕРТЕН «РОЗДМУХУЄ» ОЛІМПІЙСЬКИЙ ВОГОНЬ

Римське завоювання Греції в середині другого століття до нашої ери привело до поступового згасання демократичного життя еллінів, однією із складових якого були Олімпійські Ігри. Певний час Рим ставився поблажливо до традицій проведення древньогрецьких Олімпіад. Та, починаючи з другого століття нової ери, Ігри почали втрачати підтримку римських правителів. У 393 році відбулася остання Олімпіада тих часів: через рік вийшов декрет римського імператора Феодосія І про заборону Олімпіад. Еллінські боги були скинуті з п’єдесталів, а їхні храми зруйновані. У 426 році за наказом імператора Феодосія ІІ римляни спалили в Олімпії храм Зевса, а його унікальну скульптуру – одне із семи чудес світу – вивезли до Константинополя. У VІ столітті два надпотужні землетруси остаточно руйнують Олімпію. Цю апокаліптичну картину довершують небачені розливи річок Алфея і Кладея. Олімпійські арени змагань і всю долину заносить пісок.

Кінець Олімпії і тих високих, освячених її іменем ідеалів? Ні. Як виявилось, це був лише кінець однієї, тривалістю приблизно в тисячу років, епохи еллінських Олімпіад. Вони, як і древньогрецька філософія, міфологія, архітектура, скульптура, музика, поезія, кинули виклик рабовласницькому мракобіссю і явили світу яскраві, неповторні зразки необмежених духовних, творчих і фізичних можливостей людини в далеко не ідеальному та все ж демократизованому суспільстві.

Еллінська олімпійська епоха скінчилася, але вона не канула і не могла безслідно канути в Лету. Через п’ятнадцять століть її ідеї та ідеали були відроджені новим часом, який воскресив іскри вогню, що горів колись на аренах, схилах, у храмах священної Олімпії і запалював давньогрецьких атлетів на благородні змагання за лаврові вінки і оливкові гілки переможців. Відбулося це відродження на рубежі ХІХ і ХХ століть і пов’язане з іменем людини, яка народилася першого січня 1863 року далеко від Греції, в Парижі, у сім’ї художника із древнього роду Фреда де Кубертена.

Через сім років після народження П’єра де Кубертена Франція безславно програє війну Німеччині. Це був важкий, болісний період для всіх французів. З дитячо-юнацьким максималізмом оцінював і болісно переживав втрату Францією своєї величі і юний П’єр. Блискуче завершивши навчання в коледжі, він поступає в знамениту Сорбонну. Перед ним відкривається кар’єра педагога, але водночас він захоплюється філософією, політикою, отримує звання бакалавра мистецтва, науки і права.

Однак найбільше його приваблює фізична культура. У дев’ятнадцять років разом з друзями він створює молодіжний спортивний клуб, в якому діють три секції – футболу, фехтування і греблі. Але вже тоді П’єр виділився серед своїх ровесників. Ні, не спортивними досягненнями і фізичними даними (навпаки, був він щупленький, низького росту). Зате мав талант широкого, вдумливого погляду на суспільні проблеми й процеси. Зокрема, він доходить висновку, що духовний і моральний розвиток неможливий без фізичного. Все має розвиватися у гармонії. Як у древніх греків.

Згадуючи своє особисте “відкриття” олімпійської Еллади, а сталося це наприкінці 80-х років XІX століття, П’єр де Кубертен у своїй книзі “Кампанія, що тривала 21 рік” напише: “Ніщо в стародавній історії не будило у мені стільки думок, як Олімпія. Це казкове місто, де колись творилась істинно людська за змістом і матеріальна за своєю формою справа, облагороджена і вивищена поняттям батьківщини, яка мала в тому історичному місці щось на зразок джерела життєвих сил. Це місто знову й знову виникало у моїй юнацькій уяві зі своїми колонадами і портиками. І задовго до того, як з думок про ці руїни у мене виникла ідея відродження Олімпійських Ігор, я мріяв про відбудову руїн самого міста в його колишніх розмірах і обрисах».

П`єр де Кубертен
П`єр де Кубертен

Так писав П’єр де Кубертен у книзі спогадів, що вийшла у 1908 році. А вперше ідея відродження Ігор та інтернаціоналізації олімпійського руху була висловлена ним на сторінках французької газети “Ле Там” 30 серпня 1887 року. Через два роки він конкретизує свою пропозицію: на атлетичному конгресі ставить питання про організацію серії міжнародних змагань за зразком стародавніх Олімпіад. Більш ґрунтовно, доказово й переконливо Кубертен представляє цю пропозицію 25 листопада 1892 року в лекції у Сорбоннському університеті з приводу десятиріччя створення французького легкоатлетичного союзу. “Давайте, закликав він, пошлемо за рубіж веслувальників, фехтувальників, бігунів і тим самим покладемо початок вільному рухові спортсменів, з допомогою якого в кровообіг старої Європи увіллється ідея миру”.

Переповнена зала Сорбонни гаряче аплодує цим словам. П’єра де Кубертена захоплено вітають, гучно підтримують. Та коли доходить до конкретних справ, він залишається із своїми ідеями наодинці. Але в цього француза, виявляється, не тільки світла голова, а й упертий характер. Він розуміє: однією лекцією, хай навіть дуже переконливою і запальною, конкретних зрушень не досягнеш. Тож без зволікань починає реалізовувати наступний задум: скликати законодавчий конгрес. Його в цьому підтримали керівники англійського і американського атлетичних союзів. І ось після тривалої переписки, цілого ряду нарад прихильники відродження Олімпіад збираються 23 червня 1894 року в столиці Франції.

І знову Сорбонна, рідний університет П’єра де Кубертена. Тепер у її залі – не прості слухачі його лекції, а справжні ентузіасти олімпійського руху, а головне – повноважні делегати від спортивних товариств і організацій своїх країн – Англії, Бельгії, Іспанії, Італії, Росії, США, Угорщини, Швеції. Ну, і, певна річ, Греції та Франції. Ще 21 країна письмово засвідчила свою прихильність до ідеї об’єднання. Загалом у законодавчому конгресі взяло участь 79 делегатів і майже дві тисячі запрошених. Хвилюючим було його відкриття: під склепінням Сорбонни прозвучав мовою давніх еллінів гомерівський “Гімн Аполлону”.

Рішення конгресу виявилися воістину доленосними для відродження і перспектив Олімпійських Ігор. Передусім був створений керівний орган руху – Міжнародний олімпійський комітет. До нього увійшло 13 членів. П’єра де Кубертена було обрано Генеральним секретарем МОК, тоді як президентом – грецького письменника Деметріуса Вікеласа.

Перший склад МОК
Перший склад МОК (зліва направо): 1. Доктор Віллібильд Гебхардт (Німеччина) 2. Барон П'єр де Кубертен (Франція) 3. Радник Іржі Гут-Ярковський (Чехія) 4. Деметріус Вікелас (Греція) 5. Ференц Кемені (Угорщина) 6. Генерал Олексій Бутовський (Україна, Росімперія) 7. Генерал Віктор Бальк (Швеція) (Афіни, 10 квітня 1896 року).

Чому більш поважна президентська посада не дісталася істинному ідеологові й лідерові новітнього олімпійського руху? Свою кандидатуру відхилив сам П’єр де Кубертен. Міркування його були практичні, прості й, як виявилося згодом, далекоглядні. Уже тоді, на паризькому законодавчому конгресі, було прийняте одностайне рішення: першу відновлену Олімпіаду провести там, де почалась багато століть тому її історія – на землі Стародавньої Еллади. І, звичайно, найкраще це можна буде втілити в життя, якщо президентом МОК буде авторитетний представник Греції.

СЕРЕД ІНІЦІАТОРІВ ОЛІМПІАД – УКРАЇНЕЦЬ

З особливою приємністю відзначимо, що серед тринадцяти членів першого складу Міжнародного олімпійського комітету був українець Олексій Бутовський. Народився майбутній соратник П’єра де Кубертена 9 червня (за старим стилем) 1838 року у містечку П’ятигірці Кременчуцького повіту на Полтавщині в сім’ї дрібнопомісних дворян. Закінчив Полтавський кадетський корпус, а згодом – теоретичне відділення Миколаївської інженерної академії. У царській армії дослужився до звання генерал-лейтенанта.

Олексій Бутовський
Олексій Бутовський

Та особливо відзначився Олексій Дмитрович своїм внеском у теорію і практику фізичного виховання та у справу відродження олімпійського руху. Це переконливо засвідчує виданий у 2008 році чотиритомник праць Олексія Бутовського. У зверненнях до читачів цього унікального видання президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка та президент Олімпійської академії України Марія Булатова відзначають високу ерудицію і глибокі знання Олексія Бутовського у галузі фізичного виховання.

 Спираючись на ці звання і великий практичний досвід, Бутовський доклав значних зусиль для успішного проведення першої Олімпіади сучасності. Всебічно осмисливши досвід проведення відроджених Олімпійських Ігор, він написав книгу «Афины весной 1896 года», в якій виклав свої спостереження, враження, думки і висновки.

І це була найцікавіша, але далеко не єдина праця у багатогранній творчій спадщині нашого земляка, наголошується у зверненнях до читачів чотиритомника. Олексій Дмитрович плідно трудився до самої старості. В останні роки життя він повністю втратив зір. Автобіографічні праці «Прекратившийся род», «В родном гнезде» та деякі інші він диктував своїй дружині Ганні Василівні. Помер О.Д. Бутовський на 79-му році життя 25 лютого (за старим стилем) 1917 р. Плідна діяльність нашого співвітчизника у відродженні сучасного олімпійського руху є добрим прикладом для нинішнього покоління спортсменів, тренерів, усієї спортивної спільноти.

ПЕРШУ ОЛІМПІАДУ ВРЯТУВАЛА КОРОЛІВСЬКА СІМ’Я ГРЕЦІЇ

Але повернімося до Паризького конгресу Міжнародного олімпійського комітету. Головним його документом стала Хартія МОК. У першому її пункті йшлося про відродження на міжнародній основі Олімпійських Ігор у сучасній формі, але з дотриманням древніх традицій. До Олімпіад, говорилося в наступних пунктах, запрошуються спортивні об’єднання усіх країн. Кожна країна може бути представлена лише своїми громадянами. Перед Іграми, які проводитимуться кожні чотири роки, мають проходити відбіркові змагання для вибору найсильніших атлетів. До програми Олімпіад тоді були включені: біг, стрибки, метання диска, важка атлетика, парусний спорт, веслування, плавання, ковзанярський спорт, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, стрільба, гімнастика, велоспорт. Цікавими, з точки зору нинішньої олімпійської практики, є такі додатки до Хартії:

1) “За винятком фехтування, в усіх інших видах спорту в олімпійських змаганнях можуть брати участь тільки любителі. Ті, для кого спорт є професією, не можуть бути олімпійцями”;

2) “До змагань не допускаються ті, хто отримав у минулому або отримує зараз грошові винагороди за заняття спортом.

Саме тому на міжнародних Олімпійських іграх ніколи не можна призначати грошові призи, а можна вручати тільки почесні нагороди”.

П`єр де Кубертен
П`єр де Кубертен

Конгрес увінчався безсумнівним успіхом. Виступаючи після його завершення на урочистому прийнятті, П’єр де Кубертен не приховував своїх радісних почуттів. Ми, сказав він у своєму заключному тості, одностайно проголосували за відродження ідеї, якій понад дві тисячі років. Ця ідея примушує частіше битися серця людей, стимулюючи найбільш благородні і життєві інстинкти... Я прошу пробачення, джентльмени, за мою риторику і за те, що я підняв вас до таких величних вершин. Якщо я буду продовжувати, то шампанське може випаруватися, залишивши нудьгу. Тому я знову пропоную тост. Я піднімаю мій бокал за олімпійську ідею, яка, немовби промінь всемогутнього сонця, пронизала морок віків, щоб осяяти переддень XX століття радістю і надією”.

Час і життя, незважаючи на нечувані катаклізми й потрясіння XX віку, переконливо довели прозорливість великого француза. Власне, його мудру передбачуваність підтвердили вже найближчі місяці й роки. Взяти хоч би дату проведення першої Олімпіади нових часів. Щодо організації її в Греції дискусій не виникало. А от коли? – Тут думки розійшлися. П’єр де Кубертен вважав, що перші Олімпійські Ігри слід провести в 1900 році і цим самим відкрити ними нове сторіччя. Тим паче, що й для підготовки часу буде більше.

Однак тут запротестували представники Греції. Для чого довго чекати, відкладаючи стартову Олімпіаду аж на шість років, говорили вони: за два роки (від часу Паризького конгресу) все буде у повній готовності. Їм повірили на слово. Але від слова до діла дистанція виявилась велетенських розмірів і з численними бар’єрами. Врешті-решт проведення в Афінах першої Олімпіади нових часів виявилось на грані зриву. Хоч як не дивно, але головним опонентом тих, хто ратував за проведення Олімпіади в Афінах у 1896 році, виявився... грецький уряд і, передусім, його глава Карілаос Трікуліс. Аргументів з їхнього боку був цілий набір: у грецькій скарбниці немає для цього коштів; Греція – країна бідна і їй нічого розтринькувати гроші на всілякі розваги; в Афінах немає для змагань необхідних споруд; афіняни байдужі до спорту і слабо в ньому розбираються...

Ось тут і проявилася неабияка впертість П’єра де Кубертена. І не тільки впертість, а й тонкий дипломатичний хист. В Афінах він проводить цілу серію переговорів, у результаті яких ще раз переконується: грецька інтелігенція, спортивні діячі, частина преси гаряче підтримують проведення Олімпіади, а кабінет міністрів в особі прем’єра – категорично проти. І тут П’єр де Кубертен зумів тонко використати вплив королівської сім’ї Греції. Самого короля Георга він в Афінах не застає: той поїхав на тривалі вакації у Петербург. Зате зустрівся і зумів знайти спільну мову з наслідним принцем Констянтином. Принцу лише 26 років, він повен сил, енергії і планів, полум’яний патріот Греції і, що в даному разі не менш важливо, любить спорт. Йому близькі, зрозумілі і припадають до душі доводи француза на користь проведення перших Ігор нової епохи на батьківщині Олімпіад, його рідній землі. Спадкоємець престолу береться не тільки підтримати, а й сприяти здійсненню олімпійського проекту. Прем’єр Греції все ще проти і ставить короля Георга перед вибором: або він, або син. Монарх підтримує сина і приймає відставку глави уряду.

Відтоді явних і серйозних опонентів Олімпіаді 1896 р. в Афінах більше не було. Але з’явилося безліч організаційних, фінансових, технічних проблем підготовки. Первісна сума витрат – 200 тисяч драхм – виявилася явно заниженою. На заклик наслідного принца Констянтина, який особисто очолив підготовку, багаті греки, що проживали за кордоном, пожертвували організаторам 332000 драхм. Один багач з Александрії, грек за походженням, взяв на себе всі витрати, пов’язані з реконструкцією стадіону Панафінія. Новий уряд Греції звільнив організаторів Ігор від податків і випустив поштові марки, виділивши чотириста тисяч драхм на їхній продаж. Після випуску олімпійських марок успіх організації Олімпійських Ігор був гарантований, – напише пізніше П’єр де Кубертен.

Церемонія відкриття Ігор
Церемонія відкриття Ігор

ПЕРШІ ІГРИ – БЕЗ ЖІНОК

Перша в сучасній історії Олімпіада пройшла у столиці Греції з 6 по 15 квітня. На неї були запрошені атлети (тільки чоловіки) з 34 країн, але прибуло на змагання 311 спортсменів з 13 країн. Найбільшу команду склали господарі (70 відсотків учасників). У великій Російській імперії чомусь не знайшлося коштів для підтримки своїх олімпійців. Кілька одеситів здійснили спробу самотужки дістатися Афін, але через нестачу грошей вона була зірвана.

Грекам, звичайно, дуже хотілося, щоб першим чемпіоном Олімпіад нових часів був їхній співвітчизник. Не судилося. Першу золоту медаль в історії сучасних Ігор виграв американський атлет Джеймс Коноллі у потрійному стрибку. Його результат більш ніж скромний – 13 м 71 см (з таким результатом не те що чоловіки, а й жінки не подолали б у наш час навіть кваліфікаційний бар’єр). Але ж не забуваймо: тоді тільки завершувалось позаминуле століття.

Джеймс Коннолі - перший олімпійський чемпіон
Джеймс Коннолі - перший олімпійський чемпіон

І друге золото дісталось представникові команди США – дискоболу Роберту Гаррету, студентові Прінстонського університету. До речі, цей, судячи з усього, небідний студент оплатив не тільки свою поїздку до Афін, а й профінансував трьох своїх товаришів. Команда США була невелика – лише 13 спортсменів, але вони виграли левову пайку медалей у легкій атлетиці. Той же Роберт Гаррет переміг і у штовханні ядра, Томасу Берку не було рівних у бігу на дистанціях 100 і 400 метрів, а Еллері Кларку – у стрибках в довжину і висоту. Тільки австралійцеві Едвіну Флеку вдалося відтіснити американців з першої сходинки п’єдесталу в бігу на 800 і 1500 метрів.

Роберт Гарретт во время метания диска
Роберт Гаррет під час метання диска; один із запливів

Справжнім героєм І Олімпіади у плаванні став угорець Альфред Хайош. Це нині змагання плавців відбуваються в тепличних умовах затишних басейнів. А тоді учасників запливу на 1200 метрів на трьох суденцях доставили у відкрите море, до того ж доволі неспокійне і холодне. “Тіло моє було покрите шаром жиру завтовшки з палець”, – згадував про цей заплив А.Хайош. – Інстинкт самозбереження переважав тоді над бажанням перемогти... Суденця пливли за нами і виловлювали з води тих задубілих плавців, які відмовились від боротьби. Я в той час знаходився вже недалеко від горловини бухти... Своїх суперників я переміг з великою перевагою. Однак найбільшу боротьбу довелося вести не з ними, а з чотириметровими хвилями і жахливо холодною водою”.

Найбільшу кількість золотих медалей здобув французький велосипедист Поль Массон: на треку йому не було рівних у гонках спринтерській, на 2000 і 10000 метрів.

І ось 10 квітня. Останній день змагань. З особливим нетерпінням очікувався глядачами останній вид програми – запропонований французьким академіком Мішелем Бреалем для збереження традицій древніх еллінів марафонський біг. На нього грецька команда і її численні уболівальники покладали особливу надію. У марафоні взяв участь 21 грецький атлет. Тому з них, хто прийшов би на фініш першим, обіцяли: дочку грецького мецената Авероффа з приданим в один мільйон драхм, золотий кубок Мішеля Бреаля, бочку вина, талон на безплатне харчування протягом року, 10 центнерів шоколаду, 10 корів і 30 баранів, безплатний пошив одягу і користування послугами перукаря протягом усього життя.

Герой першої Олімпіади марафонець Спірос Луіс
Герой першої Олімпіади марафонець Спірос Луіс

За таких умов хто-небудь з греків просто не міг не перемогти. Обранцем долі став син селянина, звичайний листоноша із села Маруссі поблизу Афін Спірос Луіс. Ось як піднесено і схвильовано описує його перемогу грецький журналіст, її свідок: “У повітря піднялися тисячі голубів, які несли стрічки кольору грецького прапора. Люди кинулись на поле і стали качати чемпіона. Щоб вивільнити Луіса, наслідний принц і його брат спустилися з трибун назустріч чемпіону і відвели його до королівської ложі. І тут під незмовкаючі овації публіки король Георг І обняв селянина”.

Срібна медаль чемпіона Ігор I Олімпіади та офіційний плакат перших Літніх Ігор
Срібна медаль чемпіона Ігор I Олімпіади та офіційний плакат перших Літніх Ігор

Ось на такій високій, тріумфальній для греків ноті завершилися Ігри І Олімпіади сучасності. Вони включали 42 види змагальної програми з 9 видів спорту. Найбільше медалей завоювали греки (10 золотих, 19 срібних, 17 бронзових). На другому місці – атлети США (11, 7, 2), на третьому – Німеччини (7, 5, 2). Та головним підсумком Першої літньої Олімпіади сучасності було те, що вона відбулася.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-