Дмитро Поворознюк – топова постать у сучасному спортивному медіапросторі України. Його проєкт на YouTube «Трендець» наразі має понад 270 тисяч підписників. За 2 роки світ побачили 190 випусків, героями яких стали усі зірки українського футболу – від Андрія Шевченка до Андрія Луніна. Нещодавній крок Поворознюка вразив нашу спортивну спільноту – 33-річний ведучий підписав офіційний контракт з футбольним клубом Першої ліги «Верес» (Рівне). Угоду підписали на 1 рік, зарплата мінімальна – 5 тисяч гривень на місяць. Усі ці кошти Дмитро переведе на благодійність у дитячий будинок. Одна з причин рішення журналіста – медійна. Він пояснює, що в Україні немає коштів на масштабні документальні стрічки про спорт, проте тепер є нагода «показати життя команди зсередини так, як це ніхто ще не робив». Цікаво, що сам Дмитро, хоч і непогано грає у футбол і перебуває у відмінній фізичній формі, вважає, що немає жодних гарантій, що він зіграє за «Верес» в офіційному матчі.

Дмитро Поворознюк розповів про важливість соцмереж у царині спорту, перехід з телевізора на YouTube, про спортивних журналістів і свою зарплатню у «Вересі».

«НАЙКРАЩИЙ КОНТЕНТ ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА РОЗТАШОВАНИЙ НА YOUTUBE»

- Яка платформа і чому, на вашу думку, є найбільш актуальною для висвітлення спортивних, зокрема футбольних подій?

- Висвітлювати можна по-різному. Якщо говорити про короткі новини, то, мабуть, веб-сайти є номером один. Якщо говорити більше про «фанову» історію, про контент, який може по-різному розкрити футбол, то тут YouTube стає номером один. Найкращий контент власного виробництва розміщений на YouTube. Журналісти обирають між двома варіантами: або ти робиш контент із холдингом і граєш за їхніми правилами, маєш свою незалежність, але в їхніх рамках, або ти робиш сам, працюєш на себе і крутишся, як можеш.

Як показує досвід багатьох людей і проєктів, коли ти працюєш на себе, то маєш більшу мотивацію. Ти робиш якісний контент, щоб завтра заробити, розумієш, що від кількості переглядів залежить твоя зарплата. У холдингу в тебе є фіксована плата за роботу, незалежно від її якості. Можна провести аналогією з футболістами, коли гравець отримує тільки зарплату, і коли футболіст, окрім зарплати, отримує ще й премію. Дуже часто для футболістів преміальні є важливішими за зарплату.

- Останнім часом ми спостерігаємо тенденцію переміщення трансляцій спортивних подій на різноманітні платформи, зокрема Megogo. Як ви вважаєте, чи зникнуть класичні трансляції футболу по телевізору?

- Все переміщається. Це все абсолютно логічно, тому що технології змінюють контент, журналістику.  З’являється певна незалежність.  «Тєлік» – це теж історія, яка прив’язує тебе до дивана, до коробки, яку ти повинен дивитися, до реклами, яку транслюють по 10-15 хвилин. Ти зараз можеш і без телебачення отримати достатньо інформації. Для класичного телебачення настають складні часи. В Україні «тєлік» ще в топі, адже у нас є великі території без інтернету.

Великі міста, мегаполіси вже давно переходять на діджитал. Останніми роками ця тенденція зростає. Покращення інтернету, зв’язку, швидкості підвищить вірогідність зникнення класичного телебачення. Окрім того, ми спостерігаємо за тим, як самі журналісти переходять з телевізора в інтернет. Відповідно аудиторія Youtube, авторських проєктів росте, а аудиторія телебачення лише зменшується.

- Трансляція матчів у YouTube – це підйомна планка для блогерів?

- Жоден блогер не може дозволити собі самотужки робити трансляції футбольних матчів регулярно, які коштують, наприклад, десять тисяч доларів. Канал може собі це дозволити. Блогеру не буде вигідно купувати трансляцію умовно матчу «Рух» – «Львів», якщо він зароблятиме на ній 500 доларів. Телевізійні канали молодці, адже вкладають свої ресурси, підтримують футбол. Те, як наші телеканали показують футбол – це фактично дотаційна штука від них.

«РОЗУМІЮ ЛЮДЕЙ, ЯКІ КАЖУТЬ, ЩО ФУТБОЛ НЕ ЦІКАВИЙ»

- На «біляфутбольному» житті зараз зосереджено дуже багато уваги. Раніше градус протистояння підвищувався в підтрибунному приміщенні перед матчем і спадав з фінальним свистком. Зараз умовний пост Озіла, Ібрагімовича, Неймара в соцмережах розкручує матч ще перед самим початком. Чому активність футболістів у соцмережах може привернути більше уваги аудиторії, аніж сам виступ гравця?

- Нещодавно я зловив себе на думці, що зараз мені стало менш цікаво дивитися футбол, аніж раніше. Взагалі самі матчі стали мені менш цікаві. Я дійшов до висновку, що його стало занадто багато: ти можеш дивитися футбол кожен день. По-друге, сам футбол став менш видовищним. Якщо раніше команди грали на атаку, були яскраві фінти, на полі грали унікальні дриблери, «фантазісти», то зараз він дуже заточений тактично.

Я зараз розумію людей, які кажуть, що футбол не дуже цікавий, бо якщо взяти умовно десять матчів, то з них три максимум – будуть напруженими й видовищними. Інші матчі – досить шаблонні. Зараз набагато цікавішим є те, що є біля футболу, тобто життя футболістів, їхні слова. Раніше неможливо було собі уявити, щоб футболісти самі показували своє життя, розказували про свої будні. Це близько людям, адже так вони відчувають себе ближчими до футболістів через соцмережі.

Зрозуміло, що новини навколо футболу, персонажі довкола футболу зараз є більш цікавими за саму гру. Я помічаю, що з’явилася така тенденція того, що футбольний матч – це не головне.

- Футболісти зараз самі виступають «ньюзмейкерами». Чи відчутно змінився б футбол, якби журналісти зайняли лише нішу інформаційних повідомлень?

- Інтерес до події в першу чергу залежить від розкрутки медіа. Медіа роблять героїв. Без журналістів дуже складно щось розкрутити. Показовим прикладом є UFC (промоушен зі змішаних єдиноборств) – зовсім невідомий раніше турнір, який зчинив потім купу хайпу, створив свого героя Макгрегора. UFC – це приклад вдалої роботи медіа, маркетингу і рекламності.

 «У НАС ДУЖЕ МАЛО ЛІДЕРІВ ДУМОК»

- Я правильно розумію, що важливість журналістів для спорту важко переоцінити?

- Зараз, як на мене, журналісти стають лідерами думок в Україні. Якщо в Англії, Італії, Іспанії така ситуація вже давно, то в нашому футболі лише зараз деякі медійники стають більш впливовими за футболістів. Попри це, однією з головних проблем нашого футбольного медіа є те, що у нас дуже мало лідерів думок. Не роздумуючи, можна виділити людей п’ять із тих, хто на слуху.

- Чи розділяєте ви думку про те, що українські спортивні медіа голодні до актуальних тем для висвітлення (хайпанув Мудрик – всі дали Мудрика, щось сказав Олександр Поворознюк – всі почали штурмувати «Інгулець»), як із цим боротися?

- Є велика проблема з темами в тому плані, що аудиторії цікаві переважно наші два топ-клуби – «Динамо» й «Шахтар» і, безумовно, збірна України. Всі інші українські команди збирають набагато меншу аудиторію. При всій повазі, якщо ми поїдемо робити випуск про умовний «Олімпік», про команду такого плану, і якщо програма вийде просто супер, то ми отримаємо під сто тисяч переглядів (це пристойна цифра). А якщо просто відзнімемо  банальне відео з умовно Малиновським, Коноплянкою, то цифра переглядів буде набагато більшою.

«Я НЕ БАЧУ СІМ’Ю ПО 12 ГОДИН»

- Ваш запланований дебют у професійному футболі за «Верес» – це наслідок того, що в українському футболі «трендець» із актуальними темами?

- Тут зійшлося дуже багато речей, все склалося, як пазли. Однією з причин мого задуму дебютувати за професіональний клуб було те, що ми можемо на фоні одного футболіста висвітлювати життя футбольного клубу.

Другий момент – це те, що ми часто говоримо про футбол, показуємо його зсередини. Одна справа, коли ти приїжджаєш і до тебе ставляться, як до журналіста, блогера, й поводяться відповідним чином. Коли ти стаєш футболістом цієї команди, то тебе сприймають по-іншому, ти відчуваєш футболістів по-іншому, ти живеш їхніми проблемами, травмами, зарплатами, преміями – ти це все бачиш.

Ще одна причина – в тому, що ти не можеш робити одноманітний контент роками, тому що він набридає людям. Я, мабуть, ще ніколи не отримував скільки слів, повідомлень від людей, професіоналів, тренерів, футболістів, які кажуть, що це дуже круто, що подібного проєкту ще не було.

- У відсотковому співвідношенні – наскільки ви зараз блогер, наскільки футболіст?

- Тут все злилося. Пів дня в мене займає життя з командою: тренування, теоретичні заняття й тому подібне, пів дня – зйомки, монтаж, редагування відео для каналу «Трендець». Зараз я просто живу цим проєктом. На даний момент я не бачу сім’ю, перебуваю по 12 годин на роботі. Туди ще додаються поїздки на матчі, відрядження з командою, тому зараз я на сто відсотків і футболіст, і блогер.

- Свою зарплатню у «Вересі» ви віддаєте на благодійність. За які кошти ви зараз живете?

- У наших випусках про «Верес» є рекламні інтеграції, що дозволяють мені не брати якісь дотації від команди. Попри це, контракт мені треба було підписати і там мали прописати зарплатню. Щоб це не виглядало тупо, коли мені прийшло на картку п’ять тисяч гривень, а я заніс їх назад у клуб, краще віддати на благодійність.

- Чи не боїтеся того, що поки ви займатиметеся «Вересом», з’явиться хтось із плеяди молодих журналістів, хто «підбере» теми, на які ви зараз не можете розпорошуватися через свій графік?

- Навпаки, мені було б дуже приємно, якби з’явилися нові люди, нові проєкти, тому що конкуренція завжди допомагає розвиватися. Дуже хочеться змінювати футбол, робити соціальні проєкти («Верес» теж частково). Ці думки з’являються в процесі роботи.  Коли ти робиш роботу чесно, правильно і наполегливо, то в тебе завжди з’являються різні думки.

Є такі співаки, які написали хіт у 20 років і потім нічого не могли запропонувати. Режисери, які зняли фільм у 30 – і потім за все життя навіть не наблизилися до цього рівня. Творчість – це така нематеріальна субстанція, це окремий світ. Ти повинен розвиватися сам, і тоді ці думки допоможуть тобі створити щось іще краще. 

Віталій Ткачук, Київ