Як зберегти спортивну форму і бойовий дух?

Перед вами, шановні читачі, не кадр з трилера, а реальна картина з життя. І не кого-небудь, а срібного призера Олімпіади в Ріо-де-Жанейро Сергія Куліша.  Він же і автор цього фото. Знімок зроблено в один із карантинних днів у Сергієвій квартирі. Такі ось реалії, викликані епідемією коронавірусу: відомий спортсмен, який, до речі, завоював чотири роки тому першу для України медаль в олімпійському Ріо, змушений тренуватися вдома.

«А що робити? – каже він. – Квартира стала моїм головним тренувальним майданчиком. Маю в її стінах «холосту» роботу, тобто тренуюся без набоїв. Я взяв додому пневматичну гвинтівку, на яку не потрібен дозвіл, та електронний тренажер СКАТТ. Змушений зараз працювати й тренуватися в таких умовах. Проте захист і збереження здоров'я має бути на першому місці, тому буду готуватися й так». Звісно, такі тренування, та ще й у картирі, – не зовсім ефективна підготовка, вважає тренер спортсмена Наталія Чепурна, але все ж дозволяє Сергієві тримати себе в формі.

Якоюсь мірою ситуація, в яку потрапив Сергій Куліш, – типова для провідних наших спортсменів, та й для всього українського спорту. Що робити, аби зберегти високу спортивну форму? Як підтримувати бійцівській дух? Де і як тренуватися в умовах пандемії? Коли відбудуться заплановані раніше спортивні змагання, у тому числі й ті, де виборюватиметься решта путівок на перенесену в літо наступного року Олімпіаду в Токіо? Ці та багато інших подібних питань хвилюють сьогодні спортсменів, їхніх наставників, керівників спортивних федерації, товариств, Національного олімпійського комітету України.

Коротко зупинимось на цих проблемах на прикладі того виду спорту, до якого належить Сергій Куліш. Зупинимося з трьох причин. По-перше, це один з найбільш «медаленосних» для нашого  спорту вид. Починаючи з 2000-го року, з Ігор у Сіднеї, на кожній літній Олімпіаді вихованці українського стрілецького спорту піднімалися на олімпійський п’єдестал: у Сіднеї золото виборов Микола Мільчев, в Афінах медаль такої ж проби завоювала Олена Костевич, у Пекіні золотими призерами стали Артур Айвазян і Олександр Петрів, а срібним – Юрій Сухоруков, у Лондоні дві бронзові медалі виграла Олена Костевич, а в Ріо-де-Жанейро, як уже мовилося, срібної нагороди удостоївся Сергій Кулик. А загалом у олімпійських циклах 2000 – 2019 років на офіційних змаганнях високого рангу, включаючи чемпіонати Європи та світу, змагання за Кубок світу, спортсмени України піднімалися на п’єдестали пошани 514 разів. По-друге, саме представник стрілецького спорту львів’янин Павло Коростильов став першим з українських спортсменів, які отримали путівку на Олімпіаду в Токіо-2020. По-третє, крім нього, це право здобули ще п’ять стрільців з України.

Серед них – спортсмени різного віку й досвіду. Павлу  Коростильову 22 роки, а він уже чемпіон юнацьких Олімпійських ігор 2014 року, чемпіон світу і дворазовий переможець першості Європи. Тренує його мама – Валентина Коростильова. Путівку в столицю Японії Павло завоював на чемпіонаті світу 2018 року в стрільбі з пневматичного пістолета на 10 метрів. Одеситка Ірина Маловічко – майстер стендової стрільби. Тренується під керівництвом олімпійського чемпіона Миколи Мільчева. Після завершальної стрільби на чемпіонаті Європи в італійському місті Лонато Микола Миколайович був щасливим: «Ми їдемо на Олімпіаду!» «Ось тут я й заплакала, – пригадує ту мить Ірина. – Адже щоб досягти цього, нам довелося виконати колосальну роботу». Уродженець Рівненщини майстер кульової стрільби Олег Омельчук має в своїй спортивній біографії золоті медалі на чемпіонатах світу і Європи в командному заліку серед юніорів, перемоги на трьох етапах Кубка світу, бронзову нагороду чемпіонату Європи в особистому заліку, четверте місце на Олімпіаді 2008 року в Пекіні. Ліцензію Ігор у Токіо виборов, зайнявши друге місце на II Європейських іграх 2019 року в стрільбі з пневматичного пістолета на 10 метрів. Майстер стрільби з пневматичної гвинтівки Олег Царьков представляє Вінниччину. Кількаразовий призер чемпіонатів Європи. У 2014-ому виграв чемпіонат Європи з новим рекордом континенту. Путівку на Олімпіаду в Токіо отримав на минулорічному Кубку світу в Мюнхені.

Але найбільш досвідчені й титуловані в команді стрільців – чернігівчанка Олена Костевич і львів’янин Олександр Петрів. Уже хоча б тому, що обоє – олімпійські чемпіони. Олена, крім золота Афін, виграла дві бронзові медалі Лондонської Олімпіади, Двічі ставала переможницею і стільки ж разів призеркою чемпіонатів світу, дванадцять разів перемагала і займала призові місця на чемпіонатах Європи. Завоювала право виступати на Олімпіаді в Токіо в трьох вправах стрільби з пневматичного пістолета. Олександр Петрів став чемпіоном Пекінської Олімпіади у стрільбі з швидкострільного пістолета з 25 метрів. У нього, крім цього,  теж цілий ряд успішних виступів на представницьких  міжнародних змаганнях стрільців. Ліцензію в столицю Японії Петрів здобув на етапі Кубка світу в Пекіні.

 Отже, в українських стрільців уже є шість ліцензій. І це один з найкращих показників серед усіх олімпійських видів спорту України. Чи є можливість його поліпшити? У розмові зі мною президент Федерації стрільби України Олег Волков відповів на це питання ствердно. Принаймні, цілком реально вести мову про ще дві – три путівки. І наші стрільці, як ми переконалися на прикладі Сергія Куліша, наполегливо готуються до їх завоювання. Не зважаючи на всі складнощі, проблеми й перешкоди, які виникли на їхньому шляху, у тому числі й через коронавірусну пандемію. Тепер все залежить від того, коли і як пройдуть останні перед Токіо змагання, на яких розігруватиметься решта ліцензій. Поки що ці змагання (як і сама Олімпіада) перенесені. Визначено точні дати їхнього проведення, але все залежить від того, як складатиметься в світі ситуація з пошестю Covid-19. У різних країнах ця ситуація різна, а тут, як цілком слушно вважає Олег Ігоревич, необхідно забезпечити для всіх спортсменів рівні умови. І тому можна зрозуміти виконком Міжнародної федерації спортивної стрільби (ISSF), який зайняла щодо проведення цих змагань вичікувальну позицію.

Втім, якщо казати про стрілецький спорт в Україні, то його проблеми підтримки й розвитку виходять далеко за межі ситуації з коронавірусом. Вони виникли не сьогодні, не вчора, а накопичувалися впродовж тривалого часу. Федерація стрільби підготувала докладний їхній аналіз та пропозиції, спрямовані на розв’язання. Назвемо лише кілька з них.

При всіх досягненнях у цьому виді спорту в Україні досі немає жодної спортивно-стрілецької бази для підготовки спортсменів найвищого ґатунку. Була одна, з підготовки стрільби кульової, яка створена ще в 1972 році і належала Міністерству оборони. За всі роки, що минули відтоді, вона не модернізовувалася, застаріла, а в 2018 році на ній виникла пожежа, в якій згоріли тири і стрілецьке обладнання. Міністерство оборони України замовило проектно-кошторисну документацію на відновлення та відбудову цього комплексу з урахуванням міжнародних стандартів і найновіших вимог до нього, але, на жаль, коштів у Держбюджеті на це поки що не передбачено.

Не може не викликати тривогу ситуація із збереженням стрілецьких тирів. Колись в Україні діяло більше 20 тисяч тирів та стрільбищ. Нині в кожній області лишилося по одному, в кращому разі по три. Вони збереглися лише завдяки зусиллям ентузіастів – членів Федерації. Певна річ, різке зменшення кількості тирів і стрільбищ негативно позначається на залученні талановитої молоді до занять стрілецьким спортом, на вихованні майбутніх захисників Вітчизни. У цьому зв’язку слід згадати і про популярне свого часу гасло демілітаризації держави, яке виникло після підписання у 1994 році відомого Будапештського меморандуму. Одним із наслідків втілення цього гасла стало закриття тирів у навчальних закладах, вилучення і знищення спортивної малокаліберної зброї.

Слід мати на увазі й те, що стрільба кульова не належить до видовищних видів спорту, а це означає, що не так просто залучити до її підтримки спонсорів. Навіть виробники зброї і силові відомства не вважають за потрібне допомагати в розвитку цього олімпійського виду, хоча нагальна потреба в такій підтримці очевидна. Додамо, що в Україні до цих пір немає законодавчих актів щодо спонсорства і меценатства в спорті.

Серйозною проблемою для стрілецького спорту є утруднення провозу і переміщення стрілецької зброї як по Україні, так і за її межами. З моменту реорганізації МВС дозвільна система в Україні перестала існувати, а частина її функцій передана до Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України. Сьогодні вона потребує вдосконалення. Зокрема, слід врахувати специфіку підготовки і поїздок стрільців, адже їхнє тренування для підтримки належної спортивної форми триває до останнього перед вильотом дня.

Так само вимагає перегляду і система забезпечення українських спортсменів-стрільців сучасним інвентарем, зброєю та боєприпасами. Наскільки це важлива проблема, видно на прикладі закупівлі стрілецької екіпіровки, зброї і боєприпасів для збірників, які виступали в 2019 році на Європейських іграх. Було оголошено придбання цих товарів за процедурою відкритих торгів. У результаті переможцями стали фірми, які не поставили боєприпаси зовсім чи поставили стрілецьку екіпіровку неякісну та не за розмірам спортсменів, до того ж іще й після завершення змагань. Таким чином національна збірна команда України залишилася без якісних набоїв та без екіпіровки.

Або така проблема. З моменту практичної ліквідації в ДЮСШ, СДЮШОР, УФК відділень стендової стрільби, цей вид стрільби став активно практикуватися в спортивних клубах різної форми власності. Основною метою цих клубів стали розважальна складова для засновників клубів, торгівля зброєю та надання платних послуг за стрілецьку діяльність.

Можна було б продовжувати перелік проблем стрілецького спорту в Україні. Але навіть з названих вище видно й зрозуміло, що їхнє розв’язання не під силу одній лише громадській організації, якою є Федерація стрільби України, а вимагає державної уваги, урядових рішень та конкретних практичних кроків і дій. Адже йдеться не тільки про підтримку, як ми вже казали, одного з найбільш «медаленосних» для України олімпійських видів спорту (хоч і це дуже важливо), а й про підготовку і виховання молоді, яка б мала навики стрільби, вміла влучно стріляти і була готовою, як колись казали, до праці й оборони.

…А поки що, не зважаючи на епідемію і викликані нею карантинні обмеження, в Україні відновилися стрілецькі змагання: у перші дні серпня відбулися два відкриті чемпіонати серед спортсменів 2000 року народження і молодших – один, для юних стрільців з гвинтівки, у Вінниці, другий у стрільбі з пістолета, – у Львові. Обидва ці міста приймають у серпні і учасників першості України серед дорослих. Щодо провідних українських спортсменів-стрільців, то вони змагаються за окремими програмами, особистим графіком. Одні, як от Сергій Куліш, ще готуються до змагань, де розігруватимуться олімпійські ліцензії, котрі залишилися, а інші вже взяли курс на те, щоб підійти до відкладеної Олімпіади в Токіо в найкращій спортивній формі. І першим, і другим побажаймо влучних пострілів, як кажуть в народі, – у самісіньке яблучко.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства