Любити шахи по-справжньому
Він був олімпійським чемпіоном, чемпіоном країни, переможцем багатьох міжнародних турнірів. Укрінформ пропонує згадати цього видатного шахіста.
АЛАН МІЛН УКРАЇНСЬКИХ ШАХІВ
Є творчі люди, чия зірка яскраво горить протягом усієї їхньої кар’єри. А є такі, хто яскраво спалахне одного разу, а потім вже не ніколи не досягає такого рівня.
Наприклад, Харпер Лі з його романом «Убити пересмішника», або Маргарет Мітчел з її «Віднесені вітром». Ще є Алан Мілн із знаменитим «Вінні Пухом». Навіть Олександра Грибоєдова з «Лихом з розуму» називали автором однієї книжки. У музиці – це композитор Михайло Огінський. Не пам’ятаєте такого? А полонез Огінського? Згадали. У живопису – Олександр Іванов із своїм твором «Явлення Христа народу».
Такий приклад є й в шахах. Харківський гросмейстер Володимир Савон став героєм одного турніру. Щоправда, він досягав успіхів не лише одного разу. На його рахунку багато визначних звитяг, багато досить гучних титулів.
Але чемпіонат Радянського Союзу 1971 року в Ленінграді стоїть абсолютно окремо. Володимир, який був на той момент майстром спорту, блискуче виграв його. Він випередив п'ятнадцять гросмейстерів, причому не просто «гросів», але яких! Серед них були три чемпіони світу: Василь Смислов, Михайло Таль, Анатолій Карпов. Переможці й учасники змагань претендентів Давид Бронштейн, Юхим Геллер, Лев Полугаєвський, Марк Тайманов. Такий гранд світових шахів як Леонід Штейн.
І перше місце скромний майстер із Харкова посів, набравши 15,5 очка з 21, випередивши призерів Смислова і Карпова на півтора очки. Досягнення такого масштабу у світовій історії підкорялися лише найтитулованішим шахістам усіх часів і народів: Олександру Альохіну, Михайлу Талю, Роберту Фішеру, Анатолію Карпову та Гаррі Каспарову.
Цей місяць з гаком став зоряним часом українця Володимира Савона, який назавжди закарбував його ім’я в історію шахів.
ЗОРЯНИЙ ЧАС ВОЛОДИМИРА САВОНА
Перед турніром харківський майстер у першу чергу ставив перед собою завдання здобути гросмейстерську норму. Він відчував свою силу, але надто вже хотілося стати гросмейстером. Одного разу ця норма підкорилася українцеві. Це було 1967 року (страшно подумати! – чотири літа тому) у Сараєво. Тоді Володимир не отримав найвище звання. Бо не був ще міжнародним майстром. А перескакувати через звання правилами не дозволялося.
Отримати ж другий міжнародний турнір з нормою гросмейстера в Радянському Союзі було вельми нелегко, особливо для провінціала з України. Відчуття розпачу не залишало його. Але, що поробиш, довелося торувати дорогу до найвищого титулу своїми силами – через півфінал чемпіонату країни. Та цей етап був успішно пройдений, і Володимир почав свій, як потім з’ясувалося, тріумфальний виступ у ХХІХ чемпіонаті СРСР.
У першому турі жереб дав Савону в суперники Михайла Таля. Як потім відзначив харків’янин, геній шахів з Риги не надто любить захищатися. І тому в сіціліанському захисті Володимир просто попер на екс-чемпіона світу, як бульдозер.
Проте на 17-у ході припустився помилки, і замість стійкої ініціативи потрапив у досить скрутне становище. Проте позиція лишалася настільки гострою і складною, що Михайло теж став помилятися. У цейтноті Володимир пожертвував якість. Ініціатива переходила із рук в руки. Таль міг виграти в один хід, але припустився похибки, і партія закінчилася унічию повторенням ходів.
Треба сказати, що така розминка була вельми корисною для Савона і показала, що він здатний витримувати напруження найвищого ґатунку.
А далі настирний харків’янин почав шалено тиснути на суперників. Чорним він обрав проти Юрія Балашова індійський захист, а потім застосував фірмовий прийом – жертву якості. Й чітко провів свої пішаки у ферзі.
Наступного дня Володимир у відмінному стилі здобув ще одну перемогу над Полугаєвським, перегравши Льва у сіціліанському захисті, фірмовій зброї гросмейстера. Харків’янин оголосив супернику чистий мат - рідкісне явище у практиці гросмейстерів. Ця партія стала візитівкою українського гросмейстера, нею він був представлений майже в усіх статтях про нього.
Словом, перші зустрічі українець грав гостро, різко на виграш. А після перемог над сильними суперниками відчув сильний підйом, повірив у свої сили.
З Таймановим Володимир грав уже спокійно, обрав систему Ласкера у ферзевому гамбіті. І досягнув нічиєї, щоправда, дозволивши супернику провести ферзя, але Савону вдалося побудувати фортецю. Цікаво, що в позиції, де суперники погодилися на нічию, комп’ютер надає перевагу білим +6. Звичайно, насправді, це просто нісенітниця.
Потім – нічия без боротьби білими з Рафіком Ваганяном. Це була правильна турнірна стратегія, грати з 21 суперником з повною віддачею сил - це нонсенс. Очевидно, що цих сил може не вистачити на фініші. Отож, перепочинок – просто необхідний. У Савона стало 3,5 очка из 5. Він ділив перше-четверте місця з Ігорем Платоновим, Леонідом Штейном і Талем.
Тижневик «64» писав стосовно його старту: «Савон напевно грає у гросмейстерську силу. Чому він ще не гросмейстер, одна із загадок шахів. Якось казали, що не гросмейстер, мовляв, тому, що не давали йому обстрілюватися в міжнародних турнірах. З іншого боку, англійці, наприклад, щорічно обстрілюють своїх молодих майстрів у міжнародних турнірах. Не допомагає. Думається, що фінал був і лишається найкращою школою, і Савон, хоча й, не поспішаючи, але зі схвальною грамотою повинен закінчити курс наук».
Можна заднім числом посперечатися з шановним Михайлом Бейліним. По-перше, англійці невдовзі видали на гора значну плеяду молодих гросмейстерів, по-друге, невідомо яких вершин міг би досягнути Савон, якщо б мав умови англійців.
Після вихідного дня харків’янин заграв з новими силами. Він переграв Анатолія Лейна та Ігоря Платонова. Причому з Лейном у шостому турі трапився курйозний випадок, які інколи супроводжують шахові змагання.
Тур уже закінчився, коли до суддівського столику підійшов гросмейстер Лейн і заявив, що хоче здати відкладену партію проти українця. «Може не будемо розкривати конверт без Савона», - запитали судді. «Ні» -, наполягав гросмейстер. «Я хочу здати партію».
Під атакою гросмейстера суддівська колегія капітулювала. Конверт розкрили, і Савону записали очко. З цього моменту харків’янин одноосібно очолив турнірну таблицю. Про це знали усі, крім самого лідера, який давно залишив турнірний зал і поїхав аналізувати відкладену партію з Лейном.
Спостерігаючи за грою Савона, оглядачі звернули увагу не лише на його гру, відзначили, що він вирізняється спокоєм та доброзичливою посмішкою.
А потім знову перепочинок – нічиї з Кареном Григоряном та Юхимом Геллером. Коли Володимир швидко відіграв з Юхимом Петровичем до нього підійшов досвідчений майстер Бейлін і зауважив, що Геллер, коли пробивався до лав найсильніших гросмейстерів, не поспішав погоджуватися на нічию із старшими за віком. «От тільки дайте виконати гросмейстерську норму, тоді обов’язково гратиму розкуто».
І – надважкий іспит – партія чорними проти Анатолія Карпова. Володимир продовжував грати в активні шахи. Він обрав сіціліанський захист. Тиск молодого, але вже «зубастого» суперника був вельми сильним. Та харків’янин витримав його з честю – нічия.
Після першого туру знову була вельми важка партія – білими проти Леоніда Штейна. Чорними киянин у сіціліанському захисті захопив ініціативу, позиція білих викликала певну тривогу. Але потім Володимир зрівняв гру, й на шахівниці виникло приблизно рівне закінчення. Проте обидва суперники не хотіли погоджуватися на нічию. І Штейн переоцінив свої шанси. Харківянин йому цього не подарував.
Але Савон знав за собою недолік – із сильними грає добре, а з іншими – гірше. Тому вирішив перепочити, подивитися, що зроблять у цей час конкуренти. Та й сили хотілося зберегти для фінішу, пам’ятаючи про гіркий для нього 37-ий чемпіонат, де він на самому фініші програв тричі поспіль й вилетів з лідируючої групи.
Проте у тринадцятому турі українець здобув ще одну впевнену перемогу. Білими в сіціліанському захисті він дуже агресивно грав проти Романа Джинджихашвілі. Чорні необачно зав’язали боротьбу в центрі. Потім сховали свого короля на ферзевому фланзі. Але це їм не допомогло, енергійними ударами Савон зруйнував позицію суперника.
Чотирнадцятий тур завершив другу третину марафонського змагання. Й несподівано виявилося, що вже 12 турів поспіль на першому місці (разом з суперниками або й один) знаходиться майстер Володимир Савон. Утім, оглядачі відзначали, що це далеко не сенсація. Гросмейстерський клас українець демонструє вже давно. Цей чемпіонат був уже сьомим для Володимира. Проте, талановитого шахіста вже не раз підводили нерви, надмірна чутливість до поразок.
Чи засвоїв харків’янин уроки з попередніх невдач, чи має стійкість після поразок? Проте, на останнє питання Володимир волів відповіді не давати. Поразок він просто уникав. Але явно вніс корективи в свою турнірну стратегію.
Можливо, він прислухався до порад своїх досвідченіших колег, а, можливо, сам вирішив грати трохи спокійніше. Інколи він робив короткі нічиї. Але, уявіть собі, як зробити коротку нічию із Смисловим чи Геллером? Але виявляється, що ці два видатних шахісти охоче погоджувалися на мирову із Савоном. Чи це не красномовне визнання його сил?
І все ж таки, хіба можна дорікнути Савону в надмірному миролюбстві? Адже скільки разів його підводило саме бажання весь турнір проводити «на лезі бритви». А головний аргумент проти цього був – найбільша кількість перемог в українця.
Як ви знаєте, перед початком турніру харків’янин ставив на меті саме гросмейстерську норму. Але ж в даному випадку вона визначалася не кількістю очок, а місцем, яке він посів би.
«Володя – жертва інформації», - сміявся Михайло Таль. «Ніхто не може йому назвати гросмейстерську норму, і він про всяк випадок іде на першому місці.
Ось, що писали в пресі про передфінішний відрізок турніру. «З п’ятнадцятого по вісімнадцятий тур різко загострилася боротьба за призові місця. У середині турніру, коли лідери просувалися плавно, учасники говорили, що для перемоги в чемпіонаті буде достатньо «плюс 6», у крайньому випадку, «плюс 7». Постійні лідери Таль і Савон йшли на деякому віддалені від інших учасників і, здавалося, тим і вдовольнялися. Особливо це стосувалося харківського майстра, який нібито знехотя вів біг.
За спинами Таля і Савона не було справжніх переслідувачів. Занадто покірно приймався темп лідерів. Проте готовність відпустити нерозлучний дует була тільки удаваною. Ближче до фінішу і почалася справжня погоня!
Скільки ж тепер потрібно для перемоги. Можливо «+9»? Але у Таля дві незакінчені партії з шансами на перемогу.
У фінішних турах рішуче насунулась на позиції лідерів ціла група, звернула увагу швидкість Анатолій Карпова, який пішов на обгін. Три перемоги поспіль свідчили, що молодий, але розважливий гросмейстер тільки й чекав на зручний момент.
Савон на даному етапі дотримувався обережної тактики – головне не програти. У чому і досяг успіху. В тих, хто запізнювався на тур, на вустах було жартівливе запитання: «Савон уже зіграв унічию»?
У 18-у турі Савон сидів у глядацькому залі (його суперник Микола Крогіус захворів) і наочно міг переконатися в агресивних намірах своїх конкурентів. Пропущена партія з Крогіусом, яка відбулася у день догравання, мала показати готовність Савона відстоювати свої завоювання.
Потім, Володимир назве цю зустріч вирішальною. Під час дня догравання основні конкуренти українця перемагають своїх опонентів. Карпов виграє нічийне легкофігурне закінчення у Володимира Тукмакова, Марк Цейтлін необґрунтовано намагається перемогти Смислова і програє, а Таль заплутав Карена Григоряна.
За свідченням Савона, цього моменту він розхвилювався, потрапив у цейтнот, але грав партію добре і відклав її у виграшному становищі. Тоді й відчув, що є ще запас сил і вирішив боротися за золоту медаль.
Останній тривожний момент був у партії дев’ятнадцятого туру з Марком Цейтліним. Проти нього Володимир вирішив ризикнути, тим більше, що Смислов, який ішов другим, зробив швидку нічию. Отож, навіть у випадку поразки у харків’янина лишався запас у пів-очка. Тому він кинувся в атаку і ледь не програв. Врятувала помилка суперника в цейтноті. Але ж мало колись пощастити і Савону!
А в наступній партії проти Шамковича Володимир дістав білими по дебюту кращу, а головне, добре знайому йому позицію. Колись у студентських змаганнях його приблизно також «возив» білими чех Властиміл Янса. Тому гра йшла за знайомими взірцями. Незадовго до її закінчення Володимир отримав допомогу від земляка Леоніда Штейна. Той переграв його головного конкурента – Михайла Таля. Коли Михайло із посмішкою поздоровив Леоніда з перемогою, Савон, ні на кого не дивлячись, широкими кроками міряв сцену.
Потім Володимир, впоравшись із хвилюванням, обрав з двох виграшних планів, хоча й довше, проте надійніше продовження. Ця перемога зрештою принесла йому (за тур до закінчення!) золоту медаль!
А потім були гучні тривалі оплески. Йому, Савону. І суддя Михайло Юдович не вийшов на авансцену і не підняв, як завжди руки, закликаючи глядачів до тиші. Тому що вони вітали нового заслуженого, хоча й абсолютно несподіваного переможця.
Що відчуває людина, яка щойно стала чемпіоном країни? Та не просто чемпіоном, а ще й з таким відривом, а ще й яка в ранзі майстра спорту випередила 15 гросмейстерів, а ще й кількох чемпіонів світу і претендентів на це звання?
«Звичайно, радість», - відповів на це запитання Володимир Савон. «Але більше відчуваю страшенну втому, занепад сил, якусь спустошеність. Це був вельми виснажливий турнір. Знадобився великий запас фізичної та нервової енергії. Стає образливо, коли шахи вважають такою собі тихою сидячою грою. Необізнані навіть не уявляють якої величезної нервової віддачі потребують шахові змагання. Треба поважати шахістів і створювати їм усі умови для підготовки до відповідальних змагань».
Свій прогрес у шахах українець пояснив, у першу чергу, завдяки гнучкої тактики ведення боротьби. Утім, в чисто шаховому відношенні теж є певні зрушення. Він обновив свій дебютний репертуар, урізноманітнив його. Тепер до харків’янина стало важче готуватися. Зовсім відмовився від захисту Пірца-Уфімцева у відповідь на 1.е4. Відчув, що це за духом не для нього. Узяв курс на активні системи.
З великою повагою відізвався переможець про своїх видатних суперників: «Велике враження справила гра Смислова. Так грати у 50 років! Воістину нев’янучу майстерність продемонстрував екс-чемпіон світу. З великою енергією бився Михайло Таль. З ним завжди цікаво грати. У зустрічах з Талем я за будь-яку ціну намагаюся вирвати ініціативу. Таль не любить захищатися. Мені здається, що він надто багато бачить за атакуючу сторону.
З молодих мені найбільше сподобався Карпов. Він грає надійно. Капітально. До речі, партія з ним була однією з найскладніших для мене у цьому турнірі. У творчому відношенні найяскравіше враження залишив Бронштейн. Він боровся у кожній партії і продемонстрував цілу низку оригінальних ідей. Справжні бійцівські якості виявили Штейн, Полугаєвський та Балашов».
Після чемпіонату коментарів вистачало. Ось що, наприклад, сказав «головний уболівальник чемпіонату» Віктор Корчной: «Чого я не вгадав, це те, що чемпіоном стане майстер!
Я радий за Савона! На мій погляд, Володі давно вже пора бути гросмейстером. Протягом останніх років він демонструє гру, яка звертає на себе увагу. Але нестримне бажання боротися в кожній партії регулярно призводило його до зривів після поразок. Та й взагалі, мені здавалося, що у нього не вистачало сил на настільки гігантські турніри, якими є чемпіонати країни. Раптом я був приємно здивований, побачивши, як Савон з важким для себе противником, з Таймановим, грає на нічию з першого ходу. Були й інші короткі нічиї у харків’янина, як правило, «з іменами». Нова турнірна тактика Савона повністю себе виправдала. У цьому змаганні йому, одному з небагатьох, вдалося витримати усю дистанцію. Потужна гра, трохи везіння, недостатньо хороша форма основних конкурентів – Таля, Штейна, Полугаєвського ( я називаю імена тих, хто ставив до турніру завдання – брати перше місце), і Савону вдалося достроково забезпечити собі звання чемпіона».
Михайло Таль: «Головна відзнака турніру – його переможець. Тому що всі добре знали: Савон – чудовий шахіст. І тим не менш (гадаю, що не ображу Володю) його прізвище не так вже часто називалося у числі можливих переможців. В усякому випадку, граючи з ним у першому турі, я не передбачав, що зустрічаються два можливих призери, у протилежному випадку я, можливо, перейшов би до кращого ендшпілю.
Сам Савон, я упевнений абсолютно щиро, до певного моменту честолюбних надій не мав. Він так довго добивався гросмейстерської норми - потенційним гросмейстером його називали давно, - що в усякому випадку на перших порах його цілком влаштовувало місце у призовій трійці. Але потім, коли з’ясувалося, що вакантна посада лідера довгий час лишається незайнятою, бо ніхто з лідерів особливо не поспішав, а у мене було надто багато збоїв, харків’янин, не відчуваючи за собою гарячого дихання, очолив біг. А до його фінішного спруту – 3 очки з 3 ніхто із суперників виявився недостатньо добре підготованим.
Щодо якості перемоги Савона, вона не викликає жодних сумнівів. Судіть самі. Він є співволодарем призу за найкращий старт і одноосібний володар призу за найкращий фініш. Разом із Смисловим він міг би отримати приз за найменшу кількість поразок (якщо б такий був). Він же з іншим екс-чемпіоном світу здобув найбільшу кількість перемог. Можу додати, що, якби він брав участь у гросмейстерському турнірі, приз належав би йому. Вважаю, що навіть цього переліку цілком досить.
Мені здається, що успіху Савона можуть радіти обидві «ворогуючі» сторони в поєдинку «батьків» і «дітей». За віком Володимир досить молодий шахіст, за досвідом досить маститий».
Василь Смислов: «Довга і виснажлива дистанція боротьби потребувала від учасників умілої тактики турнірної боротьби, знання своїх можливостей. Володимир Савон давно вже не новачок у першостях СРСР, він давно уже підійшов до гросмейстерського рубежу. Але його часто-густо переслідували зриви психологічного плану. Цього разу Савон зміг правильно розподілити свої фізичні й нервові сили. Він не лише добився бажаного гросмейстерського звання, але й завоював звання чемпіона СРСР. Весь турнірний шлях Савон пройшов без поразок. Заслужений успіх!»
Володимир Тукмаков: «Блискучий успіх Савона свідчить про те, що покоління, проголошене забутим, таким зовсім не є. Давайте поглянемо на турнірний графік чемпіона країни. Щоп’ять турів він набирав свої 3,5 очка, а на фініші (у 16 -20 турах) навіть 4 очка. Оцей ривок забезпечив йому достроково перше місце. Савон, як і Смислов, єдині, хто не програли жодної партії».
Часто-густо журналісти, які люблять придумувати уявні ситуації, розділили учасників чемпіонату на «старих» та «молодих». І намагалися дізнатися в харків’янина, за яку ж команду він грав. Савон відповів: «Я не молодий вже (йому йшов 31-й рік – П.М.) й не маститий, і навіть ще не гросмейстер. Грав сам за себе. Те, що нині так багато уваги приділяють молодим шахістам, - добре. Шкода, що раніше так не було. Адже я теж вперше потрапив до фіналу першості країни у 20 років. Але, мені здається, що інколи молодих балують. Зрозуміло одне – повинно бути більше сильних турнірів (і не обов’язково за кордоном), щоб нашим найсильнішим шахістам було, де грати».
Українець показав найкращий результат проти гросмейстерів – 11 очок з 15, а серед майстрів він розділив лаври першості з Альбертом Капенгутом – по 4 очка з 6. Разом з Талем Володимир здобув найбільшу кількість перемог – 9.
Уперше з 1957 року майстер випереджає усіх гросмейстерів і стає чемпіоном країни. Тоді цим майстром був Михайло Таль, який через три роки вже став чемпіоном світу.
За Володимира під час чемпіонату уболівало багато людей. На це було дві причини. Перше, глядачів приваблювала свіжа ініціативна гра українського майстра, а по-друге, публіка завжди надає перевагу, умовно кажучи, «слабким». А ким же є майстер, який б’ється з 15 гросмейстерами та 6 своїми колегами? Але хоча Володимир відчував підтримку і був удячним своїм болільникам, проте під час турніру він намагався ні з ким не спілкуватися. І тим більше, не читав, що пишуть про чемпіонат. Це допомагало йому зберегти внутрішню рівновагу.
ГЕНЕРАЛЬНА РЕПЕТИЦІЯ
Тепер, ретроспективно оглядаючи творчий шлях Володимира Андрійовича Савона, можна сказати, що пік його успіхів прийшовся з 1969 року до 1976. Після цього крива його виступів поступово пішла на спад.
До свого головного успіху в житті Володимир Савон примірявся уже під час 37-го чемпіонату країни, який водночас був і зональним турніром. Адже четвірка його переможців (виключаючи екс-чемпіона світу Тиграна Петросяна) потрапляла до міжзонального турніру.
«Якщо ви виявите шахіста, який постійно грає у півфіналах першості країни, і раз по раз завойовує право на участь у фінальному турнірі, знайте це сильний та зростаючий, справжній шахіст». Так схарактеризував Володимира Савона Петросян. Він на своєму досвіді пересвідчився в силі гри українського майстра.
Володимир не раз і не два пригадував свій виступ у цьому зональному турнірі. Відмінний старт, реальні шанси на потрапляння в четвірку, яка давала право зіграти в міжзональному турнірі, та раптом три прикрі поразки на фініші.
Довгий час усі згадували прогноз Петросяна: «У міжзональний турнір потрапить три гросмейстера і один майстер». І оглядачі ставили запитання: «Чи не Савона мав на увазі екс-чемпіон, коли говорив це?»
Причому, дивний факт, на старті Савон вигравав чорними (взяв гору над Васюковим і Тукмаковим), а білими вдовольнився нічиїми. На обкладинці щотижневика «64» №38 за 1969 рік красувалося фото Савона. «Один із лідерів – харківський майстер Володимир Савон», було написано у текстівці.
Савон входив до групи лідерів і після восьмого туру, а міг би мати ще більше очок. Але саме від Петросяна Володимир зазнав тяжкої поразки у п’ятому раунді. Тигран Вартанович, незважаючи на свій зоряний статус, уважно придивлявся до гри молодих шахістів. Серед них він вирізняв Володимира Савона. Але, незважаючи на високу оцінку свого опонента, він також точним поглядом зміг розпізнати і певні недоліки опонента. Серед них і обмежений дебютний репертуар.
Тому екс-чемпіон світу вгадав, що йому доведеться боротися проти захисту Грюнфельда і обрав варіант з випадом слона на g5, який приніс «залізному Тиграну» чимало успіхів. Звернув увагу досвідчений майстер і на те, що в практиці Савона цей варіант не зустрічався.
Але український шахіст уже на п’ятому ході обрав продовження, яке стало сюрпризом для Петросяна. На якусь мить Тигран Вартанович перетворився з мисливця на дичину. Але досвідчений метр у відповідь обрав надійне, але не найагресивніше продовження. Словом, Савон зрівняв гру.
Невдовзі чорні позбавили білого короля рокіровки. Можливо, ця обставина навернула Володимира на думку – грати на перемогу. І, хоча в нього лишалося не багато часу, він відмовився від продовження, яке давало йому всі шанси на нічию. А в цейтноті взагалі припустився фатальної помилки і програв.
Словом, Савон дав справжній бій екс-чемпіону світу і майбутньому переможцю цього чемпіонату. Володимир вже тоді відчував свої богатирську силу, проте і Петросян був не лише чудовим стратегом, але й відмінним тактиком, і програти йому було не соромно. Невдовзі після цього харків’янин здобув іще дві перемоги, в тому числі і над Талем. І після восьмого туру гонку очолили саме Савон і Петросян.
Але потім харків’янин трохи пригальмував. Серія нічиїх та програш Ігорю Зайцеву, який зірок з неба не хапав. Проте Володимир тут же від реваншувався двома перемогами. Після однієї з них – чорними над Гуфельдом, українця спитали, чого він відмовився від мирової. Савон відповів: «Може, позиція і нічийна, але грати там треба було ще сто ходів. Раніше я свого суперника би не відпустив». Щоправда, з висновком, який зробив відомий шаховий журналіст Олександр Рошаль, можна не зовсім погодитися. «У Савоні прокинувся нарешті так довго дрімаючий боєць, і воювати з ним буде не просто». По-перше, здається, саме бійцівські якості завжди були в українця на першому плані. А по-друге, на фініші турніру боротися з Володимиром Андрійовичем було досить легко.
Віктор Корчной перед фінішем написав: «У лідируючу групу вклинився також і майстер. Це – харків’янин Володимир Савон. Шахіст яскравого таланту, він усі свої партії проводить, ніби на лезі бритви, і можна лише дивуватися, що саме так він проводить увесь турнір. Хотілося б порадити йому – фініші грати спокійніше».
У цьому висловлюванні є багато дивного. По-перше, це казав той самий Корчний, який сам сповідав безкомпромісну гру. По-друге, він радить Володимирові зберігати спокій. Сам Корчной не вмів і не хотів робити це. І, по-третє, шахіст екстра-класу дає чудову оцінку скромному майстру.
Звичайно, треба сказати й про неймовірний зі знаком мінус фініш Володимира. Першим завдав йому удар земляк – Ігор Платонов. Скільки разів вони грали в чемпіонатах України, а також за збірну… Грали із змінним успіхом, але тепер настав час Платонова. Цікаво, що на момент їхньої зустрічі Савон був реальним претендентом на потрапляння до чільної четвірки, а Платонов мав примарні шанси на виконання другої гросмейстерської норми.
Але після цієї партії їхні шляхи розійшлися, як в морі кораблі. Харків’янин пішов долу, а киянин бурно фінішував і заробив таки свою останню норму гросмейстера.
Наступного раунду Савон відмовився від нічиєї проти Юхима Геллера, та не витримав напруги і поступився. Також наступного дня харків’янин мав рівну, бо навіть моментами трохи кращу позицію проти Тайманова, але сил уже не лишилося, і Володимир знову поступився, припустившись вирішальної помилки на 41-у ході.
Так невдало закінчився цей чемпіонат, який при певній удачі міг би бути тріумфальним для Володимира Андрійовича.
А ПОЧИНАЛОСЯ ВСЕ ТАК…
З шахами Володимир познайомився доволі пізно – в 11 років. У наш час деякі шахісти в такому віці вже борються за гросмейстерський титул. А тоді, на початку п’ятдесятих років маленький Володя тільки засвоював ази старовинної гри. Сталося це не зовсім з його доброї волі. Хлопчик абсолютно не вмів добре грати з м’ячем, і однолітки не бажали приймати його у футбольні баталії. От, «з горя» і довелося сісти за шахівницю. Навчив його грати батько.
Але вже через два роки хлопчик виконав норму першого розряду на чемпіонаті Сумської області. Треба сказати, що перша категорія на той момент була зовсім не те, що в наші часи. По перше, першорозрядників було на кілька порядків менше, а по-друге, їхній рівень був значно вищим.
Тобто талант юного шахіста не викликав жодного сумніву, тим більше, що кваліфікованих тренерів у нього не було. Та які наставники могли бути у ті часи в Сумській області. Тому у його шаховій освіті мали допомагати книжки. Улюбленими були «120 вибраних партій Михайла Чигорина» та «300 вибраних партій Олександра Альохіна». Ці двоє шахісти, а також Михайло Ботвинник були кумирами тих років для Володимира. Утім, за його словами, і багато років по тому вони так і залишилися кумирами.
Великим проривом стала участь Савона у чемпіонаті України 1959 року. У свої вісімнадцять років він продемонстрував чудову гру і виконав норму майстра.
Згадує Тигран Петросян: «Якось потрапив мені до рук розмножений на ротаторі збірник партій чемпіонату України з шахів. Переглядаючи наосліп ці партії, я звернув увагу на нове для себе прізвище – Савон. Швидко розставив шахи і вже при побіжному аналізі пересвідчився, що звання майстра було завойоване ним у тому турнірі не випадково. Звертала на себе увагу твереза, але нешаблонна оцінка позиції. Як правило, це вірна ознака по-справжньому здібних шахістів! На мій погляд, у першу чергу виявляються і легше за все піддаються вдосконалюванню здібності тактичні. Я досі не розумію, чому багатьох, вельми багатьох юних шахістів, зараховують до категорії талановитих і багатообіцяючих через одне переважання тактичних навичок, навіть при великих пробілах в розумінні позиції».
«СТУДЕНТСЬКІ» РОКИ
У часи молодості українського шахіста проводилися командні чемпіонати світу серед студентів. Савон грав у них п’ять разів. Перший млинець виявися глевким. Збірна Радянського Союзу єдиний раз поступилася першістю в цих змаганнях. Особливо образливими були дві обставини. По-перше, це сталося «на своєму полі» - в Ленінграді, а по-друге, поступилися збірній Сполучених Штатів Америки. А початок шістдесятих років відзначався найбільшою напругою в політичних стосунках цих країн.
Щодо шахової складової, то склад команди господарів був на порядок сильніший за склад переможців. Борис Спасський, Бухуті Гургенідзе, Олександр Нікитін, Юрій Ніколаєвський, Яніс Клованс та Володимир Савон проти В.Ломбарді, Ч.Калме, Р.Вайнштейна, А.Сейді, А.Медніса та Е.Херста. Як бачимо, принаймні троє з американців узагалі невідомі широкому шаховому загалу, а троє інших теж ніколи не хапали зірок з неба.
Власне, провини Савона у цій невдачі не було. Він виступав на другій запасній шахівниці й набрав 2,5 очка з 3. Можливо, якби тренери довіряли харків’янину трохи більше, іншими були б і підсумки чемпіонату.
ЄДИНИЙ МІЖЗОНАЛЬНИЙ
Починаючи з 1973 року, було вирішено проводити два міжзональних турніри (замість одного, як раніше). Перший з них був в тодішньому Ленінграді, другий – у бразильському місті Петрополісі. Завдяки такому розподілу різко збільшилася кількість радянських учасників. Усього їх грало дванадцятеро (по шість у кожній групі). Серед них і українець Володимир Савон.
До чого ще призвело збільшення кількості турнірів – стало важче пробитися до числа претендентів. Все ж таки потрапити до чільної шістки набагато легше ніж до чільної трійки. А склад учасників, що одного турніру, що двох був приблизно рівноцінним.
Не сумніваюся, що перед турніром харків’янин планував поборотися за місце у трійці. Адже чемпіонат СРСР 1971 року був не слабкішим, а вочевидь сильнішим за міжзональний.
Проте не все склалося, як гадалося. По-перше, штучне жеребкування принесло Володимиру на старті п’ятеро співвітчизників. І кожна партія складалося для дебютанта нелегко. У першому раунді йому довелося відбиватися білими від Смислова. У жодній стартовій партії Володимир не мав істотних шансів на перемогу.
Проте, він зміг і не програти жодного разу. Словом, п’ятдесят відсотків не такий вже і поганий результат. Потім була ще нічия чорними з румуном Флоріном Георгіу. А, мабуть, вирішальним для турнірної долі Савона стала партія сьомого туру з бразильцем Енріке Мекінгом.
Звичайно, після турніру, в якому Мекінг став переможцем, а Савон набрав лише +2, можна вважати закономірним результат їхньої партії. Бразилець чорними здобув упевнену перемогу. Але перед цим двобоєм ситуація була далеко не такою.
За системою коефіцієнтів Ело, яка тільки починала діяти на світових просторах, Володимир лише на п’ять пунктів відставав від Енріке. 2570 проти 2575. За успіхами Савон, як мінімум, не поступався бразильцю. Після шостого туру харків’янин відставав на очко від суперника. Але це був зайвий привід для нашого шахіста спробувати ліквідувати цю різницю. Словом, Володимир був настроєний по-бойовому.
Про це свідчив і вибір дебюту. У гострішому варіанті Найдорфа в сиціліанському захисті харків’янин надав перевагу найгострішому його розгалуженню. А на восьмому ході застосував дуже рідкісне продовження, яке лічені рази зустрічалося лише в радянських турнірах.
Цікаво, що в цьому ж турі так само зіграв і Бронштейн проти Георгіу. Проте, досвідчений метр на наступному кроці обрав обачніший хід. Потім пожертвував фігуру і зрештою переміг.
У той же час харків’янин у гострій тактичній перепалці припустився низки помилок, і коли дим битви трохи розсіявся, з’ясувалося, що білі лишилися в ендшпілі без якості і без жодних шансів на порятунок. Ця поразка поставила хрест на надії Володимира Андрійовича потрапити до турніру претендентів.
Проте, він наполегливо продовжував боротися, адже йому треба було виконати норму міжнародного гросмейстера. Саме так, як не дивно, маючи такі успіхи, які багато хто з гросмейстерів не зможе досягнути і протягом усієї кар’єри, Савон формально ще вважався міжнародним майстром (хоча і гросмейстером СРСР).
Цей турнір складався нелегко для харків’янина. Зокрема, партія десятого туру з Любоєвичем. Українець чорними в захисті Каро-Канн переграв суперника, слушно пожертвував якість. Але, коли прийшла пора збирати плоди, в цейтноті наробив кілька помилок, а до того ж прострочив час.
Словом, за три тури до кінця Савону треба було набирати 2,5 очка з 3, щоб виконати заповітну норму. Щоправда, уже перший суперник викликав тривогу. Це був Лайош Портіш з Угорщини, який упевнено йшов на першому місці, не зазнавши жодної поразки. Проте, харків’янина це не дуже бентежило.
Білими він обрав гострий варіант французького захисту і захопив ініціативу. Дуже цікавим був його маневр королем уперед при повній шахівниці фігур. Але ця гра з відкритим забралом відняла у Володимира багато часу. І в цейтноті, вже у виграшній позиції, він прикро помилився, досягнувши лише нічиєї.
Отож, відступати вже не було куди. Дві останні партії треба було будь що вигравати. В передостанньому турі Савону довелося грати чорними з Самуелем Решевським. Тим самим. Колишнім вундеркіндом, багаторічним претендентом на світову корону. Щоправда, йому було вже трохи за шістдесят років, проте шахової сил він не втратив.
Ця партія, де Володимир грав чорними, певна річ, увійде до історії шахових курйозів. Проте під час неї харків’янину було не до жартів. Він обрав індійський захист, улюблений дебют чемпіонів світу Михайла Таля та Роберта Фішера. У середині гри українець провів відмінну комбінацію з жертвою якості. За неї він отримав два пішаки та велику позиційну перевагу.
У Решевського лишався тільки один шлях – ускладнювати гру за будь-яку ціну. І це йому зрештою і вдалося. Картина боротьби різко змінилася. Усі фігури білих накинулися на чорного короля. До того ж, Володимир перебував у жорсткому цейтноті. І тут сталося диво.
Ось що розповів мені сам Володимир Андрійович про подальші події: «Маленький на зріст Решевський підвівся над шахівницею і своїм ліктем заслонив слона чорних на b1. На сороковому ході американець, у якого лишилося 18 хвилин на хід, міг оголосити мат за чотири ходи. Проте вирішив прискорити події і дати мат одразу – ферзем на g6. Цього моменту в мене лишалися лічені секунди, і було не до чемності. Я відштовхнув лікоть уславленого маестро, витягнув з-під нього свого слона, встиг пронести його над усією шахівницею і збити ферзя. Приголомшений американець зупинив годинник».
Може хтось скаже, пощастило. Але це буде невірно. А скільки разів Савону не щастило, навіть у цьому ж турнірі, навіть у цій партії. І в жодної людини не виникало сумнівів, що українець заслуговує, давно вже заслуговує, на звання міжнародного гросмейстера.
Що він переконливо довів у останній партії проти канадійця Петера Байасаса. Він переміг його досить упевнено, причому грав з надмірним запасом міцності, намагаючись не розплескати досягнену перевагу. 9,5 очка з 17 – гросмейстерська норма, восьме місце. Програму-мінімум виконано!
НАЙСИЛЬНІШИЙ ЧЕМПІОНАТ КРАЇНИ
Вища ліга чемпіонату СРСР 1973 року була однією з найсильніших (якщо не просто найсильнішою) з усіх чемпіонатів країни. У ній грали екс-чемпіони світу Борис Спасський, Михайло Таль, Василь Смислов, Тигран Петросян, майбутній чемпіон Анатолій Карпов, учасники турнірів або матчів претендентів на корону різних років: Віктор Корчной, Лев Полугаєвський, Пауль Керес, Юхим Геллер, Марк Тайманов, Олександр Білявський та багато інших сильних шахістів.
На жаль, цього разу Володимиру вже не вдалося поборотися за перемогу. Проте, результат його в такій компанії був досить пристойним – 8 очок з 17. У підсумку він розділив місця з 9-го – по 12-е. А головне, він завдав єдиної поразки переможцю, Борису Спасському, який щойно втратив свій титул чемпіона світу.
Після зустріч харків’янин був уражений тим, що Спасський, коли щось проґавив, почервонів як рак. Савон тоді дивувався: «Як Спасський міг грати з Фішером, у нього ж на обличчі все написано?». Не можна видавати своїх емоції!»
ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ ХАРКІВСЬКОГО ГРОСМЕЙСТЕРА
На долю кожної людини випадає певна кількість пригод. Утім, є люди, на долю яких випадає їх зовсім небагато. А є ті, які аж ніяк не можуть поскаржитися на їхню кількість. До таких належав і Володимир Савон.
Найприкріша з них трапилася на півфіналі чемпіонату СРСР у Дніпропетровську.
Розповідає Володимир Охотник: «Одного, далеко не найкращого дня під час півфіналу чемпіонату СРСР у Дніпропетровську ми з моїм тренером Костею Івановим зайшли до ресторану повечеряти. Там зустріли інших учасників півфіналу – челябінського гросмейстера Олександра Панченка, Леоніда Юртаєва та Володю Савона. Ми швидко поїли та пішли до готелю – готуватися до партії.
Наступного дня дізналися, що Савон потрапив до лікарні. Що ж сталося? У тому ресторані була якась компанія, що добряче вже хильнула. Ці пиятики стали чіплятися до шахістів. Проте, Панченко мав непогані навички з карате, Юртаєв теж був хлопець нівроку. І вони, анітрохи не злякавшись, стали відмахуватися від нападників. А Володя був зовсім не тієї комплекції, а також абсолютно не тієї спрямованості. Життєвої агресії в нього абсолютно не будо. Він був доброзичливим і миролюбним чоловіком. Але саме його штовхнув хтось із хуліганів. Гросмейстер дуже невдало ударився і потрапив до лікарні, де пролежав із травмами голови понад півтора місяці».
Потім ця історія обросла легендами. Розповідали, що Володимиру влучили пляшкою по голові. Утім, можна зрозуміти, звідки ростуть ноги у такої версії. 1966 року в Гавані саме такий «тактичний» удар пропустив у місцевому барі Михайло Таль.
Звичайно, ця прикра пригода сильно вплинула на подальші результати Володимира Савона.
ПІДГОТОВКА ДО ТУРНІРУ
Поговоримо трохи про шахову філософію Савона, про методи його підготовки, про роботу над шахами.
Володимир Савон до всього змушений був доходити сам. На жаль, протягом його шахового життя у нього не було справжнього наставника. А як же удосконалюватися самому? По-перше, через шахові книжки. А, по-друге, вивчаючи досвід колег-гросмейстерів, а також і власний досвід. Певні висновки Володимир Андрійович робив, виходячи саме з нього. Вираз «пізнай самого себе» був для нього не порожньою фразою.
Його шахове кредо – активна позиційна гра. Володимир дуже добре відчував ініціативу, вмів знаходити критичний хід, якій змінює ситуацію на шахівниці. Проте не вельми любив захищатися. Недарма найбільше прикростей харків’янину завдавали шахісти гострокомбінаційного стилю.
Наприклад, як харківський шахіст готувався до турніру і в процесі змагання?
«Головне перед партією повністю розслабитися, зовсім не думати про шахи. По-перше, щоб не перегоріти. По-друге, потрібна свіжість сприйняття, щоб п’ять годин гри були не тягарем, а задоволенням. Готуватися, працювати треба до турніру. Потім – тільки гра. Зрозуміло, якщо трапиться якась «нп», виб’ють певний варіант, тоді потрібен терміновий ремонт», - ділився своїми секретами український шахіст.
Також він надавав велику увагу фізичній підготовці. Це було особливо важливо, бо Володя за своєю статурою був далеко не атлет. Але справлявся з наднавантаженнями довгих турнірів зовсім непогано. Серед видів спорту він надавав перевагу плаванню та лижам.
На питання, що вважає головним у шаховому вдосконаленні Савон відповів так: «Треба брати участь у сильних турнірах. У зустрічах із сильнішими противниками вдосконалюється гра. Можна вислухати з десяток добрих порад, але одна-дві партії подекуди дадуть значно більше. Багато що залежить від працездатності. Дехто вважає, що треба працювати кожний день. Я дотримуюсь іншої думки: працювати, коли є бажання».
НАЙВИЩА НАГОРОДА З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ
Шахова Олімпіада в югославському місті Скоп’є 1972 року принесла харків’янину найпам’ятнішу в житті нагороду - золоту медаль олімпійського чемпіона. Проте, для харківського гросмейстера Олімпіада виявилася з дуже гірким присмаком. Тут дався взнаки психологічний фактор. Насамперед, лише в останній момент Савона включили до команди, І, звичайно, йому будь що хотілося довести, що це було правильним рішенням. А грати з таким настроєм аж ніяк не можна. Відомий шаховий журналіст Олександр Рошаль прокоментував це так: «Даремно Савон прагне довести, що його взяли до команди не даремно».
Володимир, бойовий шахіст, високого класу виступив не просто нижче своїх можливостей, а просто погано. Він набрав 4,5 очка з 8, зазнавши двох поразок.
Можливо, він некомфортно почував себе в компанії Петросяна, Корчного, Таля, Смислова та Карпова. Почав Савон грати з третього туру півфіналу. Йому дали чорний колір проти непоганого кубинця Гільєрмо Естевеса. І Володимир замість того, щоб спокійно зіграти унічию, тим більше, що позиція не давала підстав грати на виграш, та харків’янин будь що хотів добитися перемоги, а в результаті прострочив час.
Після того Володимир зіграв білими дві партії, вигравши обидві. А в фіналі його знову поставили чорними у третьому турі проти німця Роберта Хартоха. І знову харків’янин занервував. У приблизно рівній позиції він пропустив сильніший удар і втратив двох пішаків. Незважаючи на відчайдушну оборону, яка тривала ще тридцять ходів, урятувати партію не вдалося.
Та й подальша гра не принесла Савону великих успіхів. Він виграв одну партію, а дві закінчив унічию. Якщо врахувати, що збірна країни до останнього туру не могла відірватися від конкурентів, і кожне очко було на вагу золота, можна собі уявити, як почував себе Володимир в Скоп’є. На щастя, збірна СРСР все ж таки виборола перше місце, на півтора очка випередивши других призерів – угорців.
На закритті Олімпіади на Володимира Савона чекала ще одна образа. Замість нього золоту медаль вручили… актору Андрію М’ягкову. Річ у тім, що той грав головного героя – гросмейстера, який буцімто виграв Олімпіаду. Для правдоподібності саме М’ягков вийшов разом з іншими зірками отримувати цю нагороду.
Зрозуміло, що Савон не заперечував, але що він переживав у душі, можна собі лише уявити. Можливо, Скоп’є залишило незабутню зарубку в його серці.
ЗОНАЛЬНИЙ ТУРНІР 1975 РОКУ
Зональний турнір у Вільнюсі, а також додатковий матч-турнір після нього були останніми успішними змаганнями в житті 35-річного гросмейстера. Можливо, те, що він так і не потрапив до міжзонального, остаточно вибило Володимира із колії.
Власне, якби харків’янин просто виступив невдало, це не вплинуло б на нього таким чином. Але, коли мета, яка практично в тебе у кишені, раптом вислизає з рук. І так два рази поспіль – витримати це дуже важко.
А спочатку ніщо не віщувало нічого поганого. Шістнадцять гросмейстерів і майстрів мали вибороти чотири путівки до міжзональних турнірів. Аутсайдерів у зональному не було. Кожен з учасників перед початком змагань сподівався потрапити до чільної четвірки.
На старті удача посміхнулася українцеві. Білими він не зміг переграти у французькому захисті Рафаеля Ваганяна. У ті роки це інколи вдавалося лише Анатолію Карпову. Отож, перед відкладенням шанси чорних були помітно кращими. Але імпульсивний Рафік заміть того, щоб негайно відкласти партію, зробив кілька необачних ходів, втратив перевагу, а потім і рівновагу. Володимир чітко довів партію до перемоги.
Драматично проходила його партія з Олегом Романишиним (білі). І хоча львів’янин мав непогані перспективи протягом гри, та проти молодих Савон виступив у ролі суворого екзаменатора. Його тури буквально декласували білого короля. Тут же він білими упевнено переграв Віталія Цешковського. Словом, досвідчений гросмейстер не лише демонстрував чудову гру, але й, починаючи з десятого туру, одноосібно вийшов на чільну позицію.
Він випереджав переслідувачів на одне очко. Та на фініші Володимир раптом загальмував. Дивом йому вдалося звести унічию партію з Едуардом Гуфельдом. Іще три партії він закінчив теж миром. І перед заключним туром Володимир зберігав лідерство.
Проте йому треба було не програти останню партію Юрію Балашову, який перед цим виграв тричі поспіль. Та зробити це Савону не вдалося. Він вперше у цьому турнірі поступився і роділив перше-четверте місце разом з Борисом Гульком, Віталієм Цешковським та Балашовим.
Тепер та четвірка розіграла в додатковому змаганні три перші місця. Здається, не таке вже й важке завдання. І знову – перед останнім туром українець йшов на чистому першому місці. Йому лишалося не програти Цешковському. На жаль, не вийшло це і тепер. Шахісти розділили перше-четверте місце, набравши по 3 очка з 6. Але додаткові показники зробили четвертим зайвим саме Савона.
ОСТАННІ РОКИ
Кілька років тому чи не найкращий шаховий журналіст світу Генна Сосонко запропонував багатьом гросмейстерам таке запитання. Чи могли б ви залишити шахи, якщо б вам дали 100 тисяч доларів? Дехто погоджувався, дехто торгувався, мовляв, тільки за пів-мільйону. А дехто відповідав приблизно так: «Ну і що я робитиму з тими грошима, коли з мого життя підуть шахи»?
Не сумніваюсь, що саме так відповів би і Володимир Андрійович, який безмежно і дуже щиро любив шахи. Хтось може зауважити. Ясна річ, адже все життя він грав, це було його головним заняттям. Але любити цю мудру гру можна по-різному. Деякі шахісти кидають гру у сорок років, у п’ятдесят, не бажаючи змиритися із неминучим зниженням результатів. Один мій старший товариш покинув активні виступи після того, як проґавив ферзя у незначному командному турнірі. Але він не міг заснути всю ніч і вирішив, це сигнал про те, що треба зав’язувати.
А от Володимир Андрійович грав достатньо довго, майже до самої смерті. Наприклад, у 57 років він виступив у марафонському змаганні в Харківській юракадемії. Цей турнір тривав рівно добу - з 12 годин 9 липня до 12 годин 10 липня. У ньому взяли участь 12 шахістів, які зіграли в два кола з контролем 30 хвилин на всю партію. Уявіть собі, тут треба не просто грати. А й не спати усю ніч. А 57 років, зрештою, не той вік, коли хочеться виступати з такими експериментами. Але Савон не просто зіграв, а й посів перше місце з результатом 16,5 очка з 22 можливих. Серед тих, кого він випередив, був і його учень тодішній майстер спорту 17-річний Олександр Мойсеєнко.
І ще одна деталь. Ці змагання завершували інший марафон, серію турнірів, в яких, починаючи з квітня, успішно виступив маститий гросмейстер. Отож, квітень – командна першість України, турнір «Дружба-97»; травень – «Альтаїр-6», «Перемога», в місті Орел; червень – «Білі ночі» в Санкт-Петербурзі. І нарешті – однодобовий марафон. Словом, Володимир грав у турнірах, які за рангом були значно нижчими, ніж його клас. А це і значить, що він по-справжньому любив шахи.
Петро МАРУСЕНКО, Київ
Фото з архіву автора
