Оксана Баюл: «В Ліллегаммері мені сказали - вирішуй сама»

Оксана Баюл: «В Ліллегаммері мені сказали - вирішуй сама»

Фото
Укрінформ
26 років тому, 26 лютого 1994 року,  на зимових Іграх в Ліллегаммері вона стала першою олімпійською чемпіонкою в історії незалежної України.

Оксана Баюл досягла олімпійської вершини в 16 років. Незабаром після свого тріумфу переїхала жити в США. Стала там зіркою, яка яскраво спалахнула і швидко згасла. Підліток з нестійкою психікою не зміг впоратися зі славою та грошима. Стала зловживати алкоголем. У підсумку потрапила в аварію, після якої лікарі рекомендували лікування в клініці від алкоголізму. Але Оксана, принаймні, за її словами, зуміла перемогти в собі цю недугу, як колись перемагала всіх суперниць на льоду.

Автор цих рядків познайомився з Баюл у 2003 році. Організовував з нею прес-конференцію, коли вона після багаторічної перерви прилетіла до Дніпропетровська. Потім були ще зустрічі, інтерв'ю та телефонні дзвінки з-за океану. В цьому матеріалі - невеличка квінтесенція розказаного мені Оксаною. З акцентом на події, які трапилися з нею трохи більш ніж чверть століття тому.

Читайте також: Спортивні тріумфи України за 28 років Незалежності

Про тріумф в Ліллегаммері-1994

У фігурному катанні завжди хтось буде з чимось не згоден. Комусь подобається техніка виконання, іншим - артистизм, третім - інші моменти. Це як балет. Хтось досі абсолютно щиро вважає, що в Ліллегаммері-1994 Ненсі Керріган виступила краще, ніж я.

Американська преса представила мою перемогу як велику несподіванку. У нас би про це сказали: «Прийшов, побачив, переміг». Але ж це було зовсім не так! У Норвегію я приїхала в ранзі чинної чемпіонки світу. Тобто, в світі фігурного катання про мене вже всі знали. Просто на той час увага світової преси зосередилась на конфлікті між Ненсі та Тонею Гардінг. Спортивні результати відійшли на другий план.

Після короткої програми я зіткнулася з німецькою фігуристкою Танею Шевченко. Сильно пошкодила собі ногу. Деякі мас-медіа вже почали писати, що Баюл через травму може знятися зі змагань. У довільній програмі мала виходити на лід четвертою, відразу після Ненсі. Після того, як Керріган відкаталися, американські мас-медіа стали дружно передавати до своїх редакцій новину про перемогу співвітчизниці.

Ми з тренерами до останнього моменту не знали, чи виходитиму я на лід. На тренуванні нічого зробити не змогла - нестерпно боліли травмована нога і спина. Зрештою тренер сказав: «У тебе є вибір. Ти молода, у тебе все ще попереду. Вирішуй сама». Я вирішила вийти на розминку, і там по самопочуттю визначити, чи зможу відкатати програму.

На розминці несподівано легко стали виходити всі потрійні стрибки. Під час свого виступу автоматом відпрацювала «від і до». В кінці програми вирішила зробити каскад стрибків. Пішла на відвертий ризик. Виконавши все, підняла руки і заплакала. Не від того, що завоювала золоту медаль - звідки я тоді могла знати підсумкові оцінки! Просто почав виходити стрес. Під'їхала до свого тренерського дуету (праворуч сиділа Галина Змієвська, зліва – Валентин Ніколаєв), Валентин мені шепнув, що я виграла.

Про характер

Ще в юнацькому віці, перед початком змагань в роздягальні говорила конкуренткам: Маша, ти сьогодні будеш третьою, ти, Люда, п'ятою, а я виграю. Якось мами цих дівчат намагалися мене присоромити, мовляв, не можна себе так вести. Відповіла: «Мені можна. Я - лідер».

У Дніпропетровську прожила перші 13 років свого життя. В 4 роки встала на ковзани, і весь свій вільний час проводила на льоду. Але і цього мені було замало: зимою йшла до маминої подруги тітки Ніни, брала ковзани і разом з нею шукала у дворі мерзлі калюжі. Вона тримала мене за руку, а я каталася.

Потім характер допоміг і в боротьбі з алкогольною залежністю. Якщо за щось беруся, намагаюся довести справу до кінця. Не можу зупинитися на півдорозі.

Про лікування від алкоголізму

Відразу після тріумфу в Ліллегаммері я зі своїми тренерами Галиною Змієвською та Валентином Ніколаєвим підписала контракт на роботу в США. У 17 років важко опинитися одній в чужій країні. Навіть найкращі наставники не замінять батьків. З тим тиском, який на мене чинився в Америці, впоратися не змогла. Спробувала знімати стреси за допомогою алкоголю. Спочатку допомагало. Потім стало заважати. Моїй роботі, моїм виступам на льоду. Коли лікарі рекомендували мені лікування в клініці, зрозуміла, що стала алкоголіком. У лікарні, де провела три з половиною місяці, повністю усвідомила, яка це біда. Лікуванню ця хвороба не піддається. Не допоможуть ні таблетки, ні уколи. Єдиний вихід - просто не пити. Взагалі не доторкатися до пляшки.

Знайшла в собі сили впоратися з цією недугою. Але до того часу, поки не помру, мені не можна пити. Ані краплі.

Спочатку, коли знову стала відвідувати різні тусовки, відчувала себе трохи ніяково. Потім звикла на вечірках спокійно замовляти собі воду або сік.

Читайте також: На Співочому полі відкрилася виставка, присвячена видатним українським спортсменам

Про стосунки з Галиною Змієвською

Якщо моєю спортивною підготовкою займався Валентин Ніколаєв, то за психологічний тренінг відповідала Змієвська. Галина Яківна - великий тренер. Після переїзду в США вона намагалася замінити мені маму. У всьому. В Україні тренер тобі і наставник, і батько, і хореограф, і костюмер. В Америці ж кожен займається своєю справою: тренер тренує, хореограф ставить програми, костюмери підбирають костюми, менеджер укладає угоди.

На цьому грунті у нас і виник конфлікт. У якийсь момент я зрозуміла, що для мене вона, перш за все, - тренер. Мати мені ніхто ніколи не замінить. Вона померла. З Галиною Яківною у мене було багато хороших моментів. Були і погані. Вона зробила для мене все, що могла. Я відплатила їй сторицею. У 1997 році, після аварії наші шляхи-дороги розійшлися.

Пропозиція від Playboy

Американський журнал Playboy пропонував мені знятися оголеною на своїй обкладинці за мільйон доларів. Я відмовилася, вирішивши, що краще залишитися в пам'яті людей олімпійською чемпіонкою.

Особиста справа:

Оксана Баюл. Народилася в Дніпропетровську 16 листопада 1977 року. Заслужений майстер спорту України з фігурного катання (1994). Олімпійська чемпіонка Ліллехаммера-1994. Чемпіонка світу (1993), Віце-чемпіонка Європи (1993, 1994). З 1994 року проживає в США.

Максим Розенко, Київ

фото з особистого архіву Оксани Баюл

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-