Сергій Дзінзірук став чемпіоном світу в 2005 році й вважався експертами боксу одним із найбільш технічних боксерів планети. Протягом 6 років броварчанин відстоював свій чемпіонський титул WBO і став першим українцем, який бився за діамантовий пояс WBC. В інтерв'ю Укрінформ Дзінзірук пояснив, чому так пізно дебютував на американському рингу, розповів про закулісну кухню професійного боксу і вечерю з Доном Кінгом в Лос-Анджелесі.
З ЛОНДОНА ДО ГАМБУРГА
- Сергію, свою професійну боксерську кар'єру ви починали в 1998 році в англійській компанії «Панікс промоушн». Перетиналися в Лондоні з Ленноксом Льюїсом?
- На рівні «Привіт, як справи?». Коли тільки приїхав у Лондон, він уже був там зіркою першої величини. Тренувалися з ним у різний час. Але якось Леннокс прийшов у зал під час мого тренування. Нам усім одразу ж сказали закінчувати заняття – Льюїс готувався до чемпіонського бою. Про «Панікс промоушн» досі згадую з теплотою. По-перше, Лондон – гарне місто з оригінальною архітектурою. По-друге, отримані мною знання в царині професійного боксу дозволили мені в 2001 році підписати непоганий контракт з «Універсумом». Я вже знав – що скільки коштує на цьому ринку. По-третє, захищаючи кольори «Панікса», провів 20 рейтингових боїв, у яких здобув 20 перемог. З таким послужним списком вже набагато простіше було знайти собі нову промоутерську компанію. І підписати з нею контракт на покращених умовах. Так що «Панікс» виявився для мене гарним стартовим майданчиком.
- Що сталося з «Панікс промоушн»?
- Компанію закрили. Дон Кінг умовив Льюїса на переїзд в Америку, хоча у Леннокса був чинний контракт із «Паніксом». Британці почали судитися з Льюїсом, але адвокати Кінга виграли справу. Власник «Панікса» на емоціях вирішив зав'язати з боксерським бізнесом.
- Коли ви підписали контракт із німецьким «Універсум», там уже були брати Клички і ще з півдесятка українських боксерів. Хто був найвеселішим в українській компанії?
- Ще один наш чемпіон світу Володимир Сидоренко. Хоча саме його ми з Андрієм Котельником і ще одним нашим приятелем Стасом якось непогано розіграли. Володя на один зі своїх боїв у Німеччині приїхав на власному авто. А вже після переможного поєдинку відправився на три дні відпочивати до Франції. Машину залишив у Гамбургу, біля будинку, де знімав квартиру. Стас надрукував папір німецькою мовою – повідомлення начебто місцевої дорожньої інспекції. Мовляв, ви неправильно припаркували свою машину. За це порушення ми вилучаємо номерні знаки автомобіля і рекомендуємо з'явитися для розгляду за такою-то адресою. Вранці в день приїзду Сидоренка я поклав папір під лобове скло і відкрутив номери. Потім пішов на тренування. Володя приїхав до обіду. Підійшов до машини, прочитав послання – і обімлів. Відверто розгубився. Всім знайомим дзвонив, консультувався – як йому варто вчинити в даній ситуації. Ми ж йому тільки співчутливо кивали головою, мовляв, не пощастило тобі, тут такі суворі закони. Сидоренко вже навіть трохи запанікував... Лише ввечері зізналися в розіграші й разом із Володимиром дружно сміялися декілька хвилин.
- Давайте про більш серйозні речі. Ви завоювали пояс чемпіона світу в 2005 році. Коли вас перестали влаштовувати німецькі промоутери?
- Братів Кличко він перестав влаштовувати задовго до мене. Віталій і Володимир сказали їм «ауфідерзейн» ще в 2004 році. І як показали подальші події, це було правильне рішення. У мене до «Універсум» були такі ж претензії, як і у братів: німці просто були не в змозі вивести мене на американський ринок. А в США індустрія професійного боксу – найбільш розвинена в світі. У підсумку всі свої чемпіонські бої проводив виключно в Німеччині. Дехто мене за це називав домашнім чемпіоном. Але хіба я в цьому винен? Адже всі права на мої бої належали «Універсуму» – і німці вирішували, де їм організовувати свої боксерські вечори. В Америку їх просто не пускали.
- Що стало останньою краплею, що переповнила вашу чашу терпіння?
- У 2009 році «Універсум» не зміг організувати мені жодного поєдинку. Весь рік пішов коту під хвіст! Мій поріг терпіння був великий. Але все має свої межі. Німці мене відпускати не бажали – спробували пролонгувати угоду. Я здивувався – і відправився за консультацією до юриста. Юрист сказав, що пролонгація контракту в односторонньому порядку порушує конвенцію Євросоюзу з прав людини. Міг судитися з німцями. І напевно виграв би судовий розгляд. Але в підсумку мої нові американські промоутери змогли з ними домовитися, і ми розійшлися полюбовно.
- Скільки у вас було пропозицій від американських промоутерських компаній?
- У Лос-Анджелесі зустрівся з нинішнім промоутером Василя Ломаченка та Олександра Гвоздика Бобом Арумом. Він тоді був ще дуже молодий, йому не було й 80 років. Повечеряв із Доном Кінгом, він запропонував попрацювати з ним. Але мене ця пропозиція не надихнула. У підсумку підписав контракт з двома компаніями-партнерами – Banner Promotions і Gary Shaw. Вони вирішили питання з «Універсумом», заплативши за мене відступні.
- Гамбург, де провели майже 8 років своєї професійної боксерської кар'єри, покидали зі сльозами на очах?
- Особливої ностальгії не відчував. Вдячний «Універсуму» за те, що вони вели мене протягом стількох років. За цей час німці вклали в мене чимало грошей. Я вважаю, що розрахувався з ними сповна – своїми перемогами на рингу. Німецька промоутерська компанія – це комерційний проект. Основні гроші «Універсум» заробляв, продаючи права на трансляцію своїх боксерських вечорів німецькому телеканалу ZDF. За рік компанія організовувала 10 боксерських шоу і отримувала близько 20 мільйонів євро.
З МРІЄЮ ПРО ОСКАРА
- Свого часу німці обіцяли організувати вам у США бої з легендарними Оскаром де ла Хойєю і Флойдом Мейвезером. Ви самі в це вірили?
- Коли тільки став чемпіоном світу, ще не знав усіх нюансів закулісної кухні професійного боксу. Наївно вірив, що спортивний принцип тут превалює над комерційним. Але з кожним наступним роком розумів, що мої шанси зустрітися з Оскаром або Флойдом розсіюються, як дим. Хоча зустрітися з Оскаром в Америці була моєю заповітною боксерської мрією. Де ла Хойя близько року був офіційним претендентом на мій чемпіонський титул. «Універсум» рапортував мені, що почав переговори з Оскаром, але американець від зустрічі зі мною відмовився. Зараз розумію, що інакше й бути не могло. Де ла Хойя на той час був одним із найбільш високооплачуваних боксерів сучасності. Заробляв по 15-20 мільйонів доларів за бій. А зустріч зі мною для Оскара була невигідною в комерційному плані.
- Обґрунтуйте.
- У США, як і в Німеччині, основні доходи від професійного боксу отримують від продажу прав на бої телеканалам. Поєдинки кращих боксерів транслюються на американському TV в закритому форматі за системою PPV (pay-per-viev – плати і дивись). Тобто, американські фани боксу купують права на показ цього бою. На найгучніші бої ціна за трансляцію може становити 50 доларів. Якщо трансляцію придбали мільйон глядачів – виходить 50 мільйонів доларів виручки. Такий прибуток у той час можна було згенерувати тільки за океаном. Але подібні продажі можливі тільки на боях зірок першої величини. Мене ж у США мало знали. Тому Оскар вважав за краще зустрічатися з більш зірковими боксерами – тому що тільки в цьому випадку поєдинки збирали велику касу. Спортивний принцип не був головним.
- Німці намагалися зробити вам промоушн в Америці?
- Намагалися – наскільки могли. Але їхні можливості були обмежені. За великим рахунком, в «Універсуму» просто не було шансів зайти на американський ринок – тому що там всі місця були зайняті. Моїм першим боєм, який транслювався на американському телеканалі ESPN, був поєдинок проти колумбійця Хоеля Хуліо, який відбувся 1 листопада 2008 року. А два поєдинки в 2009 роки були скасовані.
- З яких причин?
- Навесні повинен був зустрічатися з американським проспектом Джеймсом Кіркландом. Джеймс ще не мав поразок на професійному рингу і вважався головною американською надією в моїй вазі. Для мене це була б гарна перевірка. Я хотів нарешті дебютувати на американському рингу. Але напередодні підписання контракту американець вляпався в халепу: його зупинили на дорозі – порушував правила дорожнього руху. Під час обшуку в Джеймса знайшли зброю. Дозволу на її носіння у Кіркланда не було. Зате був умовний термін тюремного ув'язнення. По тій же статті – до цього у нього вже конфіскували вогнепальну зброю, яку Джеймс не мав права носити. У підсумку – замість рингу Лас-Вегаса американець потрапив до в'язниці.
- Чому скасували другий бій?
- Восени мав проводити поєдинок проти американця Пола Вільямса, який до цього був чемпіоном світу на категорію нижче. Там Пол усіх побив і вирішив піднятися у вазі. Права на його бої постійно купував телеканал НВО, тому такий поєдинок мені був також цікавий із позиції розкрутки себе як боксера в США. Мені зробили дуже скромну пропозицію – повинен був зі своїм чемпіонським поясом летіти до Америки і битися там із Вільямсом за 100 тисяч доларів. А потім ще заплатити з цього гонорару податки – в результаті мені б дісталася половина цієї суми. Втім, бій був скасований не з цієї причини, а за рішенням НВО – керівництво спортивної редакції американського телеканалу нібито не затвердило мою кандидатуру. Так мені пояснили в «Універсумі». Тоді й зрозумів, що настала пора сказати німцям «ауфідерзейн».
- У результаті на американському рингу дебютували в 33 роки. Як оцінюєте свою кар'єру в США?
- Могло скластися й краще. Але ні про що не шкодую. Став першим українцем, який бився за діамантовий пояс WBC – в рамках проміжної вагової категорії з аргентинцем Серхіо Мартінесом. Пожив у Лос-Анджелесі, познайомився з багатьма цікавими людьми.
- Чим зараз займаєтеся?
- Відкрив у рідних Броварах спортивний клуб «Патріот». Зі спортом не розлучився.
Довідково:
Сергій Дзінзірук народився 1 березня 1976 року.
Досягнення: віце-чемпіон світу (1997), віце-чемпіон Європи (1998), бронзовий призер чемпіонату Європи (1996) серед любителів. Учасник Олімпійських ігор в Атланті-1996.
Чемпіон світу за версією WBO (2005-2011), чемпіон Європи (2004), інтерконтинентальний чемпіон WBO (2003) серед професіоналів. Виступав у легкій середній вазі (до 69,9 кг). На професійному рингу провів 40 боїв (37 перемог, 2 поразки й нічия). Рінгнейм – Бритва.
Максим Розенко