Найвідоміший український велопрофі Ярослав Попович вже три роки працює спортивним директором американської команди Trek-Segafredo, яка входить в еліту світового професійного велоспорту. У перерві між гонками Попо, як називають українця в світі велоспорту, на пару днів прилетів до Києва, де відповів на запитання Укрінформу.

12 МІЛЬЙОНІВ ЄВРО

- Пане Ярославе, чим зобов'язані вашою появою в Україні?

- Разом із партнерами в Італії реалізуємо велопроект Ride&Wine. Вирішили залучити до нього й українців. Це велосипедні канікули для любителів і не тільки. Сім днів поїздок в Тоскані в компанії зірок світового велоспорту, найкращий готель у регіоні, ввечері – дегустаційні зали винного дому нашого партнера.

Також використовуватимемо цей проект як інструмент для реалізації більш масштабної мети – створення професійної велокоманди в Україні. Через Ride&Wine збираємо кістяк однодумців, які необхідні для вирішення цього завдання. Я 15 років відкатав у Світовому турі як гонщик, вже більше трьох років працюю спортивним директором американської команди елітного дивізіону, хочу цей досвід передати своїй рідній країні.

- Бюджети команд Світового туру складають від 3 до 30 мільйонів євро. Хто дасть такі гроші на українську команду?

- Шукаємо партнерів не тільки в Україні. Світові бренди активно інвестують гроші в професійний велоспорт. І цьому є своє логічне пояснення. Коли я виступав за американську команду «Діскавері Ченнел», її титульним спонсором був однойменний телеканал. Маркетологи телеканалу провели дослідження, результати якого були вражаючими. З'ясувалося, що це найкраще вкладення, більше ніде за такі гроші вони не отримували таких дивідендів. Бюджет команди у нас тоді був на рівні 12-15 мільйонів.

- Ви вже четвертий сезон працюєте спортивним директором американської команди Світового туру Trek-Segafredo. Який бюджет у вашої команди?

- Близько 12 мільйонів євро. За Trek-Segafredo виступає 28 гонщиків з 16 країн. Починаючи від Нової Зеландії й Австралії, Японії та Ірландії, і закінчуючи провідними країнами Європи у велоспорті – Бельгії, Франції, Італії. Всього в команді – близько 80 штатних співробітників, включаючи тренерів, механіків, масажистів і менеджерів.

- Що входить до зони відповідальності спортивного директора Поповича?

- Тепер заздрю ​​гонщикам, за яких вирішують всі побутові питання. Прилетів, забрав сумку в аеропорту, тебе відвезли в готель, зробили масаж, провели теоретичне заняття з тактики. Коли везу команду на гонку, відповідаю за все. На мені – координація масажистів, механіків, гонщиків, прес-аташе, взаємодія з організаторами гонки. Зв'язок з суддями, комісаром. Обговорення стратегії й тактики на гонку, яка може змінюватися залежно від результатів команди. Під час стартів встаю о шостій ранку, лягаю об 11-й ночі. Також за мною закріплені 4 гонщики, якими я опікуюсь протягом усього сезону.

- Ще 10-15 років тому основні гонки проводилися в Європі. Останнім часом географія стартів розширилася?

- Причому значно. Ми летимо в Аргентину, Оман, ОАЕ, Японію. Але головним стартом сезону залишається, звичайно ж, липневий Тур де Франс.

НАВІЩО СТРІНГИ НА ВЕСІЛЛІ

- Перші 13 років свого життя ви провели в невеликому селі Калинів на Львівщині. Там всі захоплюються велоспортом?

- Там звичайне українське село. Я все пам'ятаю – як допомагав пасти корів, прибирав у хліві за свинями й кроликами. Лазив у сусідські сади по груші й яблука. А коли мені виповнилося 8 років, мій дід Михайло, перший коваль на селі, купив мені велосипед. Це було найяскравішим епізодом дитинства. Їздити навчився швидко. Ганяв з іншими пацанами наввипередки. Об'їздив усі околиці. У 13 років переїхав до Дрогобича, де вже серйозно зайнявся велоспортом у місцевій велошколі «Медик». А три роки по тому опинився в Броварському училищі олімпійського резерву, звідки потрапив у юнацьку збірну України. Показував непогані результати, поїхав на збори в Італію в 1999 році, отримав пропозицію від італійського клубу. Незабаром переїхав до Італії.

- І швидко стали там своїм хлопцем. Пам'ятаєте, як розіграли наречену на одному з італійських весіль?

 – Я був єдиним українцем на весіллі велогонщика Лоренцо Бернуччі. Відзначали торжество в одному зі старовинних італійських замків. Підготувався до весілля заздалегідь. Купив стрінги. У розпал веселощів заліз під стіл молодих, доторкнувся до ноги нареченої – щоб вона зойкнула. Виліз, тримаючи в зубах заготовлені стрінги. Наречена сильно почервоніла і почала кричати, що ця білизна – не її. Гості навіть не знали, кому вірити... Але на цьому історія не закінчилася. У італійців на весіллях є одна традиція – в кінці нареченому обрізають краватку і по частинах її продають гостям. Всі зароблені гроші віддають молодим. Так ми ці стрінги порізали на частини і теж стали продавати сильній половині людства. У підсумку зібрали молодятам ще 800 євро.

- Популярність велоспорту в Італії й України – небо і земля?

 – До мене в Італію якось приїхали українські друзі. Вони розкрили роти, коли побачили, скільки італійців в обідню перерву виїжджає на велосипедах. «Це що, якісь змагання?» – перепитували у мене. А це просто культурна традиція. О 12:30 у людей починається обід. Багато хто замість їдальні переодягається у велоформу, сідають на велосипеди й півтори години крутять педалі. Групами – по 10-20 або навіть 30 чоловік. Різного віку – від 18 до 60 років. На роботі у них є роздягальні, де вони можуть переодягнутися, є душ. Покаталися, повернулися – і знову за роботу. Велопрогулянка дає їм заряд бадьорості. І такий велорух – не тільки у мене в районі Тоскани, він по всій Італії.

 – Коли таке буде у нас?

 – Я спілкуюся з друзями – в Україні є позитивні зрушення. Молодь намагається вибиратися в Європу, дивиться, як там поставлена ​​справа в плані здорового способу життя. Люди відвідують фітнес-центри, охоче сідають на велосипеди. Але в цілому в українському велоспорті ситуація не змінилася. Якщо порівнювати з тим часом, коли я їхав, у плані спортивних результатів стало набагато гірше. Зараз тільки один українець виступає в Світовому турі – Марк Падун за команду з Бахрейна. Наш проект зі створенням професійної велокоманди в Україні покликаний і відставання в велокультурі скоротити, і дати можливість прогресувати нашим хлопцям. Паралельно займаюсь створенням академії Ярослава Поповича, яка підтримуватиме в Україні дитячо-юнацький велоспорт.

ДОВІДКА

Ярослав Попович народився 4 січня 1980 року. Заслужений майстер спорту України. Чемпіон світу-2001 (U-23). Третій призер гранд-туру «Джиро д'Італія»-2003. Кращий молодий гонщик «Тур де Франс»-2005. Переможець етапу «Тур де Франс»-2006. Переможець «Вуельта Каталонія»-2005. Третє місце в гірській класифікації «Тур де Франс»-2007 (в цьому ж році фінішував восьмим у генеральній класифікації, що є кращим досягненням українців в історії наших виступів на «Тур де Франс»). Учасник Олімпійських ігор в Афінах-2004 та Пекіні-2008 у складі збірної України.

Виступав за команди «Ланбукредіт-Кольнаго», Бельгія (2002-2004), «Діскавері Ченнел», США (2005-2007), «Сайленс-Лотто» Бельгія (2008), «Астана» Казахстан (2009), «Радіо Шек» США (2010-11), «Радіо Шек-Леопард» Люксембург (2012-13), «Трек Фекторі Рейсінг» США (2014-16). З квітня 2016 року працює спортивним директором американської команди Світового туру «Трек-Сегафредо».

Максим Розенко, Київ

Фото надані прес-службою Ярослава Поповича