Український хокей, який пережив справжній занепад на початку 2010-х років, поступово повертається на свій рівень. «Оживають» юнацькі спортивні школи – наприклад, нині в Кременчузі хокеєм займаються 400 підлітків, а в Дружківці, в школі ХК «Донбас» – 1000. Хокейні клуби стають фінансово стабільнішими – бізнес і місцева влада починають цікавитися цим видом спорту і підтримувати хокей фінансово. Поступово, завдяки соціально відповідальному бізнесу, підіймається на ноги і Українська хокейна ліга – Парі-Матч. Відтак якщо років зо п’ять тому тезі про те, що хокей в Україні – мертвий, було важко заперечити, то зараз це не так.
Такий ривок вітчизняного хокею не стався би без зусиль Сергія Варламова і Ко – нинішніх очільників Української хокейної ліги – Парі-Матч. Перш за все, вони успішно реанімували верхівку усього вітчизняного хокею – чемпіонат України. Клуби зацікавились участю в головному в країні хокейному змаганні, і задля того, щоб себе проявити, стали розбудовувати спортивні школи, льодові майданчики тощо. Участь в чемпіонаті України з хокею почала приваблювати й міста, де не було хокейних клубів, унаслідок чого з’явились і муніципальні хокейні клуби – зокрема херсонський «Дніпро». Нині в чемпіонаті України представлені команди з 6 українських міст – Харкова, Києва, Донецька, Білої Церкви, Кременчука і того ж таки Херсона, але, за словами очільників УХЛ, – є усі шанси розширити лігу до 8 команд вже з наступного сезону.
Сам Сергій Варламов, в минулому – відомий український хокеїст, вихованець легендарного київського «Соколу», який пограв у найпрестижнішій лізі світу – НХЛ, а також в українському і російському чемпіонатах. Здобутий під час кар’єри гравця досвід уже успішно втілює й в українському хокеї.
Тому Укрінформ і зустрівся з генеральним директором Української хокейної ліги Сергієм Варламовим, і розпитав його про те, як на теренах України побудувати сильну хокейну школу, про проведення чемпіонату України з хокею та про плани очільників УХЛ на наступні роки.
ПІДНІМАТИ РІВЕНЬ ВІТЧИЗНЯНОГО ХОКЕЮ МОЖЛИВО ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ДИТЯЧІ ШКОЛИ
- Пане Сергію, знаю, що це запитання вам ставлять ледь не під час кожного інтерв’ю. І все ж: звідкіля у вас з’явилось бажання займатися саме хокеєм?
- У нашій родині першим полюбив цей вид спорту мій старший брат, і батько часто водив мене до нього на тренування. Там усе подобалося, тому попросив батьків відвести і мене на хокей.
- Як гадаєте, в сьогоднішніх реаліях вам би вдалось стати зірковим гравцем?
- Для досягнення високих результатів, звісно, потрібен талант. Крім того, потрібно безупинно працювати, не жаліючи себе. Нас, наприклад, везли на збори з 10 років, та й впродовж сезону вихідних майже не було. Відпочивали ми лише один місяць на рік, а увесь інший час – тренувались. З 1 липня нас збирали на передсезонний збір на спортивній базі «Соколу», і там ми два місяці тренувались, готувались до старту сезону. «Лід» у нас починався вже з серпня, а тому й тренування йшли по повній програмі.
В дитячій школі «Соколу» мені дали сильну і хорошу початкову базу. Фактично, вони дали старт моїй професійній кар'єрі.
- Чи можна говорити, що ліфти для юних хокеїстів сьогодні потроху відновлюються?
- Зараз в Україні народжується багато хороших і дійсно талановитих гравців. Але не усі можуть реалізувати свій талант.
- Чому так?
- По-перше, це через те, що хокей, усе ж таки, – недешевий вид спорту і не всі батьки можуть такі суми потягнути. А по-друге, причиною є ще й слабка спортивна інфраструктура в нашій країні.
- Так, в одному з інтерв’ю ви наводили цифри в $400-500 — саме стільки коштує “зібрати” дитину в хокейну школу. Тож як зацікавити дитину хокеєм у наших реаліях (коли підлітки ледь не живуть в інтернеті)? Як пояснювати батькам, що віддати дитину на хокей, тобто витратити ці немаленькі кошти – це перспективно?
- Для того, щоб із цим визначились, треба в першу чергу спробувати з дитиною різні види спорту. Хлопцю повинно подобатися те, чим він займається. А побачити талант та перспективи в дитині може лише тренер під час тренувального процесу. Але, повторюсь, цього не буде, якщо дитині хокей не подобається.
Ну а далі – підлітки будуть бачити перспективу, бачити хлопців, які досягають успіху й у Європі, й в Америці.
Для цього ми і стараємось розвивати наш український чемпіонат – щоб молоде покоління бачило, в якому напрямку їм робити кроки. Звісно же, мрія кожного хокеїста-початківця – це НХЛ, але для цього треба дуже багато працювати.
- Чи є, на вашу думку, перспектива у вітчизняного хокею вийти хоча б на рівень пізнього радянського часу? За рахунок чого це можна зробити?
- Піднімати рівень вітчизняного хокею можливо лише через дитячі школи. Якщо у нас буде сильна хокейна школа, яка зможе дати таку ж базу, як колись мені дала радянська школа, то й рівень національного чемпіонату суттєво зросте.
Зараз багато для розвитку спорту в нашій країні робить ТМ Parimatch, і я радий, що ця компанія є нашим партнером. Ми разом працюємо над популяризацією хокею, створюємо нові проекти, що, сподіваюсь, у майбутньому дасть поштовх до росту популярності спорту.
- Ви – чи не єдиний гравець, який застав і «золоті часи» легендарного київського “Соколу” (кінець 80-х років), і самі долучилися до становлення нового вітчизняного лідера – “Донбасу” на початку 2010-х…
- У «Соколі» я був з дитинства, завжди захоплювався грою дорослої команди. Ми знали, що гравці «Соколу» – професіонали й майстри, і завжди мріяли потрапити в основну команду. Але потім з'явилась можливість виїжджати за кордон і показувати свої сили там. Нашому поколінню випав шанс проявити себе в інших лігах, чим ми й скористались.
- А як “Донбас” вирвався в лідери українського хокею?
- «Донбасу» в 2010-2011-х роках було непросто. У них тоді майже не було дитячої школи, вона розвивалась паралельно з основною дорослою командою. А молодих хлопців, запрошуючи до школи, стимулювали тим, що вони в майбутньому зможуть потрапити в склад основної команди.
ПОЯВА КОМУНАЛЬНОГО КЛУБУ В УКРАЇНСЬКІЙ ХОКЕЙНІЙ ЛІЗІ – ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНИЙ КРОК УПЕРЕД, Й ІНШІ МІСТА ТАКОЖ СЛІДУВАТИМУТЬ ЦЬОМУ ПРИКЛАДУ
- Підходить до завершення черговий сезон, 2018-2019 років: як ви його оцінили б порівняно з попередніми? Те, що переможець регулярного чемпіонату визначався в останньому матчі («Кременчук» мінімально поступився «Донбасу» з рахунком 3:2 і «віддав» йому перше місце) — свідчення прогресу, великої інтриги?
- Мені здається, що цьогоріч чемпіонат пройшов на високому рівні. Що найголовніше – аж до кінця «регулярки», до останнього матчу зберігалась інтрига – хто ж займе перше місце. Чемпіонат, до речі, став цікавим ще й виступами новачка УХЛ «Дніпра», який взагалі більшу частину сезону йшов на першому місці!
На жаль, хлопцям усе ж не вистачило чи-то досвіду, чи-то зіграності, оскільки команда збиралась з нуля, і вони втратили лідируючі позиції, відкотившись на третє місце. Але, думаю, в плей-офф усе буде ще цікавіше, адже чемпіон визначиться саме в матчах «на виліт».
- А як вам результати «Донбасу»? Багаторічний чемпіон дещо втратив мотивацію чи у нього з’явились достойні конкуренти в особі “Кременчука” і того ж таки херсонського “Дніпра”?
- «Кременчук» завжди вважався серйозним конкурентом, але їм чогось не вистачало. Клубу, схоже, потрібно було визначитись – що конкретно їм потрібно, які в них цілі. Можливо, «містянам» десь не вистачало досвіду, що теж давалось взнаки.
У «Донбасу» значно більше досвіду, плюс тренер Сергій Вітер – він давно в структурі клубу, бачив, як усе це будувалось. Він зміг після невдалого старту ХК «Донбас» у цьому сезоні повернути команду в потрібне русло і навіть виграти «регулярку».
- Не дивиною для цьогорічного розіграшу чемпіонату ставали переходи гравців з однієї команди до іншої й у зворотному напрямку. Бувало й таке, що гравці за відносно короткий період часу міняли й три команди. Чому ж гравці не “приживаються” в одному клубі?
- Часто буває, що гравець просто може не підійти клубові, чи навпаки – не кожен клуб підходить гравцю. В першу чергу все залежить від тренера та стилю гри команди, який він насаджує. Може, стиль гри, який пропагує тренер, просто не підходить хокеїстові. Тому гравці й шукають інші команди, в яких вони можуть проявити себе з кращого боку й показати свою кращу гру.
- Коли слід очікувати появи легіонерів не лише з Росії та Білорусі в українському чемпіонаті? Що для цього потрібно покращити?
- Це досить складне питання. Вплив, насамперед, має ситуація, яка склалась у нашій країні. Далеко не кожен гравець наважується переїхати в Україну. Я думаю, що тільки коли стабілізується ситуація всередині нашої країни, тоді до нас будуть їхати легіонери з різних країн і чемпіонатів.
- Повернемось до херсонського “Дніпра”. Це – муніципальний клуб. Він має такі ж перспективи, як і клуби з приватним власником? Чи, усе ж таки, фінансувати хокейний клуб має лише бізнес?
- «Дніпро» – це хороший приклад для всіх міст України і для всіх команд, які хотіли б взяти участь у розіграші Української хокейної ліги.
Я думаю, що міста повинні спонсорувати клуби, і це буде мати успіх. Якраз-таки «Дніпро» – явний тому доказ. Поява комунального клубу в Українській хокейній лізі – це величезний крок уперед, й інші міста, сподіваюсь, також слідуватимуть цьому прикладу.
- Поділіться планами УХЛ на наступний сезон. Можемо очікувати збільшення клубів? Як саме ваша команда планує розвивати хокейну лігу?
- Ми постійно ведемо переговори з новими командами. Ми хочемо залучати до нашого чемпіонату якомога більше міст і нових клубів.
Але на даний момент всі думки менеджменту Ліги зайняті питаннями майбутнього плей-офф, а питання формування складу майбутнього сезону будуть вирішуватися в період міжсезоння, коли вже безпосередньо готуватимемось до старту нового розіграшу чемпіонату.
Микола Романюк, Київ