Олег Базилевич: геній, науковець, друг Лобановського
Олег Базилевич – постать у футболі неординарна. Він був з професорської родини, мав блискучу освіту і зовнішність кінозірки, захоплювався живописом, скульптурою, театром. Усе, що не зміг реалізувати як гравець (а він, на хвилинку, у складі «Динамо» вигравав чемпіонат і Кубок СРСР), Олег Петрович спробував втілити у своїй тренерській кар’єрі.
Його тандем з Валерієм Лобановським став унікальним явищем для світового футболу 70-х. Причому, це був саме тандем – робота двох рівноцінних партнерів. «Та не було навіть такого поняття – за ким залишається останнє слово. Всі рішення приймалися колегіально. Навіть під час матчів ми спочатку радилися один з одним, а потім вносилися корективи в гру», - пояснював згодом Базилевич особливості своєї роботи з Лобановським в київському «Динамо» в 1974-76 роках.
«Так, іноді ми навіть сперечалися, але це були творчі суперечки, і в них народжувалася істина. На мій погляд, у нас дійсно був унікальний історичний експеримент. Тому мені дуже боляче, коли команду 1975 року (перемога в Кубку кубків і Суперкубку Європи) називають командою Лобановського. Коли я йшов в «Динамо» з поста головного тренера «Шахтаря», я ніколи б не пішов на роль другого тренера. А Валерій ніколи б мені цього не запропонував. Наші стосунки і рівень нашого професіоналізму це виключали. Я дуже сподіваюся, що історія розставить все на свої місця», - згадував Базилевич.
У чому полягав прорив його співпраці з Лобановським? Насамперед, вони одними з перших у світі застосували науковий підхід у роботі з футболістами. Базилевич фактично втілив в життя нинішній цифровий футбол, коли фізичні можливості гравців обраховуються аби вивести їх на пік форми до головних матчів сезону. Системний підхід був в усьому і це дало результати і принесло тандему Базилевич – Лобановський світову славу. Зауважимо, те «Динамо» складалось виключно з доморощених гравців, ніяких легіонерів.
Цифровий футбол «Динамо» розвивався паралельно з тотальним футболом знаменитого «Аякса» і вважався на той час передовою моделлю. Звісно, ці методи сприймали не всі. Опоненти казали, футбол – це натхнення та імпровізація, а не обчислення і конспекти. Та й ще лякали усіх знаменитими динамівськими навантаженнями. Так, передсезонні збори були виснажливими і жорсткими. Але, як жартома наголошував Олег Петрович, «казати, що навантаження в «Динамо» були убивчими, не варто – ніхто не загинув».
Ще одна революційна ідея тандему – універсалізм гравців. «Гравця нинішньої епохи найкраще характеризує саме вміння корисно зіграти на будь-якій позиції, на будь-якій ділянці поля. Всі роблять все, а будь-які ігрові схеми трансформуються під час матчу», - пояснював Базилевич. Також він підкреслював, що успіх матимуть ті, хто переважатиме у швидкості. Швидкості мислення і швидкості роботи з м’ячем.
На жаль, за успіх завжди доводиться платити. Базилевич розплатився ще у 1976 році, коли внаслідок підкилимних ігор його прибрали з «Динамо». Далі Олег Петрович багато і плідно працював самостійно. Створював чудові команди в Мінську, Москві, Донецьку, Болгарії. Однак, подібного успіху він вже ніде не мав. Десь не вистачало ресурсів, десь – терпіння і розуміння начальства. А десь у справу втручалася доля. В 1979 році Базилевич успішно працював з ташкентським «Пахтакором», але майже увесь склад тієї команди загинув у авіакатастрофі. Сам Базилевич лише дивом не потрапив на той трагічний рейс…
За часів незалежності саме Олег Базилевич був одним з перших тренерів збірної України. Він допомагав розбудовувати наш чемпіонат, працював у федерації, гостро переживав невдачі «Динамо». Стверджував, що «у сучасних футболістів повинна бути не лише фінансова мотивація, але й цілковита самовіддача». Саме Базилевич давно наполягав, що у футбол повинні прийти сучасні технології і усі спірні моменти арбітри мають оцінювати за допомогою відеоповторів.
«Все вирішує не талант, все вирішує праця», - любив повторювати Олег Базилевич, який незважаючи на важку хворобу, до останніх днів зберігав бадьорість і щиро цікавився усіма футбольними новинами. Казав, що шкодує лише про одне, що так і не зміг тоді в 70-і довести в «Динамо» до кінця усе розпочате з Валерієм Лобановським.
Святослав Василик, Київ
