Український ветеранський фонд – установа, створена для підтримки ветеранських ініціатив в Україні при Міністерстві у справах ветеранів.

Кабмін у липні минулого року ухвалив постанову про його формування, а  2 лютого 2022 року Фонд офіційно зареєстрували.

Фонд розпочав роботу буквально за кілька днів до повномасштабної війни. І найближчим часом має вийти з першим проєктом для ветеранів.

Про те, що держава в особі Фонду може зробити зараз та як планує допомагати ветеранам та їхнім родинам у майбутньому, ми поговорили з його виконавчою директоркою Наталією Калмиковою.

- Пані Наталю, чим ваш ветеранський фонд відрізнятиметься від десятків вже існуючих?

- Ви маєте на увазі від неурядових та волонтерських організацій? Це – бюджетна установа. Так, громадські організації, благодійні фонди не перший рік вже працюють з багатьма проблемами ветеранів, і ця робота безцінна.

Але ми маємо пам’ятати, що піклування про ветеранів та їхні родини – це відповідальність держави. Тому що, коли військовослужбовець підписує контракт зі Збройними Силами і стає до зброї, усвідомлюючи ризики для життя і здоров'я, то він підписує контракт з державою і держава має зробити все від неї залежне для того, щоб ветеран та його родина могли повернутися до звичного життя. Це логічно, правильно і справедливо, коли держава буде фінансувати проєкти ветеранів, проєкти родин ветеранів. Тож головна наша відмінність у тому, що Фонд є інструментом держави. 

- Ваш фонд було створено за місяць до війни. Як змінилися ваші плани і порядок денний у зв’язку з війною? 

- Постанову про створення Фонду було ухвалено ще влітку 2021 року. А зареєстрували його після процедури відбору та призначення виконавчого директора – 2 лютого цього року. Й у війну, 24 лютого, ми входили в складі трьох осіб – я, одна з моїх заступниць і головний бухгалтер. Уже під час війни набираємо людей та поповнюємо штат. Ми розробили та узгодили з Мінветеранів окремий порядок роботи на період дії воєнного стану. Він передбачає два основних проєкти. Один – це створення лінії підтримки для ветеранів у форматі гарячої лінії для психологічної декомпресії. Другий проєкт – «Безповоротна фінансова допомога на відшкодування придбання основних засобів для внутрішньо переміщених осіб з числа ветеранів та їхніх родин, самозайнятих та фізичних осіб-підприємців».

- Проілюструйте останній проєкт.

- Наприклад, ветеран створив та розвивав свій бізнес, умовно, в Чернігівській області. Почалася війна, ветеран пішов воювати, родина переїхала, до прикладу, в Чернівецьку або Закарпатську області. Переїхали з чим було. І для того, щоб продовжити бізнес і щоб родина могла заробляти на життя, а отже – підтримувати українську економіку, їм необхідно придбати певні засоби виробництва. Якщо це маленький бізнес, то ми зможемо компенсувати ті витрати, які необхідні для відновлення бізнесу на новому місці. Це забезпечуватиметься із Державного бюджету, а також із залученням позабюджетних коштів, щоб підтримка була сталою.

- Скільки, на вашу думку, має минути часу від дня, коли ви завершите всі організаційні процедури, до реального початку роботи Фонду, коли ветеран вже зможе отримати допомогу? І скільки часу доведеться витратити на це родині ветерана?

- Маю всі підстави вважати, що ми зможемо запустити процес уже найближчими тижнями. Зараз працюємо над створенням системи, яка дозволить зробити процес максимально зрозумілим. Щоб кожен мав свій персональний кабінет і міг завантажити туди документи, отримувати повідомлення, що документи прийняли або не прийняли, і що треба змінити або покращити. Намагатимемося скоротити термін від моменту подачі заявки до моменту надходження коштів на рахунок заявника. Для заявника це буде питання одного-двох тижнів.

- У вас є реєстри людей, які претендують або можуть претендувати на допомогу Фонду?

- Кожна людина, яка має статус учасника бойових дій, ветерана, яка підпадає під дію Закону про статус ветерана, може претендувати на вказану підтримку.

- Ви казали про проєкт психологічної декомпресії. Що саме малося на увазі?

- Мається на увазі гаряча лінія, куди будь-яка людина з нашої категорії зможе зателефонувати в момент, коли йому або їй нестерпно тяжко, коли треба, щоб хтось вислухав, щоб хтось був поруч, щоб хтось допоміг та підтримав на відстані дзвінка. Декомпресія – це така першомоментна допомога.

- Як ваш досвід роботи у фонді «Повернись живим» допомагає у створенні саме цієї структури? 

- Весь час допомагає, тому ми все ще ростемо. У нас наразі інтенсивний ріст іде одночасно з екстенсивним. Це, звичайно, виклик дуже серйозний – для мене особисто і для тих людей, які прийшли в Фонд, створювати організацію швидко, створювати її під час війни, коли деякі державні органи працюють дистанційно, і люди розкидані по всій країні. Створювати й одночасно з цим вже готувати проєкти, які мають оперативно запрацювати на результат. Досвід, отриманий у проєкті «Повернись живим», допомагає мені в першу чергу тим, що я глибоко розумію, хто такий ветеран. По-друге, звичайно, мені допомагає досвід роботи у стресових ситуаціях, коли вже все горить, а зробити треба було “ще на вчора”. Це досвід війни, який назавжди з нами.

- Верховна Рада проголосувала за те, щоб добровольці тероборони визнавалися учасниками бойових дій. Чи вбачаєте у цьому якісь ризики, чи, можливо, переваги? І як держава працює над тим, щоб, так би мовити, фільтрувати людей різного рівня залученості до оборони країни, коли юридичний статус надаватиметься значно більшій кількості осіб?

- Ще коли було завдано перших ракетних ударів по Україні, ми зрозуміли, що велика війна потягне за собою мобілізацію. А це означає у подальшому збільшення кількості ветеранів, родин ветеранів, а також, на жаль, збільшення кількості загиблих та їхніх родин. Унормуванням процедур надання статусів опікується Міністерство у справах ветеранів у співпраці з Міністерством оборони. І для мене це означає насамперед визнання державою тієї ролі, яку відіграли ці люди від початку війни. Ми маємо визнавати їхній подвиг, маємо визнавати їхній внесок в оборону держави.

- Я так собі зрозуміла, що Мінветеранів, створюючи свій Фонд, хоче мати власні фінансові можливості та інструмент для того, щоб допомагати.

- Так воно і є. Абсолютно вірно.

- Але Фонд – це завжди історія про гроші. І ми нічого не зробимо без грошей. Скажіть, будь ласка, ви вже маєте іноземних партнерів, які готові співпрацювати?

- Наразі по наших двох проєктах ведемо перемовини з декількома великими міжнародними партнерами.

Зараз на Заході є великий запит на підтримку гуманітарних ініціатив. Коли люди, наприклад, розуміють, що на зброю вони не можуть жертвувати, а от на підтримку ветеранського бізнесу залюбки. Тому що підтримка ветеранського бізнесу – це про розвиток, про майбутнє, про відповідь на запитання: що ж далі, після Перемоги?  

- Скажіть, а зараз ветерани вже можуть звертатися у Фонд? Стати в чергу, розраховуючи, що вони відкриють, скажімо, чергову кав`ярню або службу “ветеран-сантехнік"?

- Вже можна стежити за нашою сторінкою у Фейсбуці. Скоро ми запускаємо сайт, де, власне, буде розміщено форму заявки про те, куди можна буде подаватися.

- Які у вас подальші плани, які кроки плануєте на довшу перспективу - на “після Перемоги”?

- Ми будемо працювати по трьох основних напрямах: ветеранський бізнес, безбар’єрність, соціальні проєкти. Наразі триває підготовка Стратегії Фонду, яку ми будемо узгоджувати з Міністерством та затверджувати у Наглядовій раді Фонду.

- На скільки років ви готуєте стратегію?

- Дуже правильне запитання, тому що написати її можна на скільки завгодно років наперед, але, щоб вона була реалістичною для виконання, ми пишемо зараз, швидше, бачення, тому що зовнішнє середовище занадто мінливе, і ми не знаємо, що буде завтра. Генеральний напрям зберігатиметься, але заходи будуть гнучкими для того, щоб залишалися реалістичними та безперервними.

Олена Мігачова, Київ

Фото: Володимир Тарасов та АрміяInform