У Перемишлі днями відбулася традиційна щорічна церемонія вшанування пам’яті вояків УНР, які століття тому пліч-о-пліч з польською армією боролися проти більшовиків. У цьому році пам'ять українців на військовому кладовищі у Пікуличах на околиці Перемишля вшанувала й делегація Українського інституту національної пам’яті на чолі з головою Антоном Дробовичем.
В інтерв’ю власному кореспонденту Укрінформу він розповів про деталі візиту до Польщі, співпрацю з польськими колегами, підхід України до складних сторінок історії, а також реагування Києва на гібридні дії Росії в історичній площині.
БІЛЬШІСТЬ ЦВИНТАРІВ ТА УКРАЇНСЬКИХ ПОХОВАНЬ НА ПІВДНІ ПОЛЬЩІ – У ПОГАНОМУ СТАНІ
- Пане голово, розкажіть про деталі свого візиту до Польщі?
- Делегація Інституту впродовж трьох днів перебувала в Польщі. Ми відвідали старі українські греко-католицькі цвинтарі, військові поховання, зокрема на горі Монастир, місця масових убивств українців у Березці й Павлокомі.
В останній день візиту в Перемишлі ми взяли участь у щорічному вшануванні пам’яті українців, які загинули на початку минулого століття за Україну й Польщу. Зокрема, відбулося богослужіння в Архікатедральному соборі УГКЦ у Перемишлі, а потім ми переїхали на кладовище у Пікуличах, де відбулася панахида у пам'ять про загиблих.
Ми ставили собі за мету відвідати українську громаду й ознайомитися з місцями українських поховань.
- Які загальні враження від поїздки?
- Розпочалося все не дуже приємно. Під час перетину кордону польські митники проявили до нас доволі упереджене ставлення. Після перевірки документів і багажу нас спершу не впустили до Польщі, а скерували назад в Україну. Ми повернулися вдруге, відстоявши на кордоні понад шість годин. З другої спроби нам усе ж вдалося в’їхати до Польщі.
- Чому вас одразу не пропустили?
- Польським митникам не сподобалося, що ми везли плакати про українську революцію, книги про російсько-українську війну, про міфи Другої світової війни. Також була книга про боротьбу УПА та WiN (польська підпільна організація Армії крайової «Воля і незалежність», – ред.) проти тоталітаризму. Це польська книга авторства Богдана Гука, яку перекладено українською мовою. Польським митникам не сподобалася ця книга, зокрема кольори на ній. Вони переконували, що з такими книгами не можна в’їжджати до Польщі. Крім того, вони мали застереження до артплакатів, на яких зображено офіцерів та генералів УНР. Ми намагалися проводити з ними просвітницьку роботу, розповідаючи їм, що насправді там зображені люди, які спільно з польською армією боролися проти більшовиків.
Я багато разів перетинав кордон ЄС, зокрема й Польщі, але такого упередженого ставлення при перетині кордону я ще не зустрічав. На зовнішньому кордоні ЄС такого не повинно бути.
- Як ви оцінюєте результати своєї поїздки?
- Насправді залишається ще дуже багато роботи щодо місць поховань, оскільки більшість цвинтарів та українських поховань на півдні Польщі – в поганому стані.
У нас була дуже цікава бесіда з українською громадою в Народному домі у Перемишлі. Ми обговорили наявні проблеми та потенційні спільні проєкти. Зокрема, йдеться про можливість перекладу важливих наукових досліджень з української мови на польську і з польської на українську. Тому в недалекій перспективі ця співпраця дасть хороші результати.
У перший день візиту ми мали також заплановані зустрічі з представниками місцевої влади. Та оскільки ми проходили польський кордон значно довше, ніж планувалося, половину зустрічей наступного дня довелося скасувати.
У ПИТАННІ МЕМОРІАЛЬНОЇ ПЛИТИ УКРАЇНЦЯМ НА ГОРІ МОНАСТИР – М’ЯЧ НА БОЦІ ПОЛЬЩІ
- Коли відбудеться перше повноцінне засідання українсько-польської групи істориків?
- Йдеться не про форум істориків, а про спільну робочу групу двох інститутів щодо проблемних питань, пов’язаних із місцями пам’яті. З польською стороною ми узгоджуємо регламент функціонування групи, як проводитимуться засідання. Визначення рамок спільної роботи зайняло багато часу, але нам було дуже важливо прописати усе до найменших деталей, аби згодом усі рішення, які будуть прийняті нашими інституціями, були незворотними.
У нас уже відбулися робочі засідання, але очікую, що перше повноцінне засідання українсько-польської групи відбудеться протягом найближчих місяців. Воно може бути й в онлайн-режимі, регламент цього не виключає.
У Польщі зараз триває процедура зміни керівництва Інституту національної пам’яті Польщі. Я сподіваюся, що це не вплине на роботу спільної групи і ми продовжимо конструктивну співпрацю. Якщо ж говорити про відновлення роботи українсько-польського форуму істориків, то наразі про це не йдеться.
- Однією з умов початку функціонування цієї групи мала бути публікація збірки з матеріалами попередніх форумів істориків. Коли можна очікувати на появу такого збірника?
- Найближчим часом ми завершимо перший етап роботи – переклад усіх документів, які з’являться у цій збірці. Можливо, до кінця року встигнемо підготувати її до публікації.
- На якому етапі перебуває вирішення з польською стороною суперечливого питання щодо меморіальної плити українцям на горі Монастир?
- Зараз м’яч на боці Польщі. Я знаю, що під час нещодавнього візиту президента України до Варшави (3 травня – ред.) це питання підіймалося, воно також перебуває на контролі Посольства України у Варшаві. Тому від польської сторони очікуємо конкретних дій щодо відновлення таблиці у первинному вигляді.
Під час відвідання гори Монастир ми помітили, що там встановлено систему відеонагляду і безпеки. Можливо, це є підготовчим кроком до відновлення таблиці та подальшого контролю за цим місцем, щоб воно не зазнавало актів вандалізму від тутешніх радикалів.
- Вже незабаром, 11 липня, у Польщі відзначатимуть чергову річницю Волинської трагедії. Чи Україна готова до відвертого діалогу з польською стороною з приводу цієї трагічної сторінки в історії обох народів?
- Перш за все, хочу висловити глибоке співчуття і вшанувати пам'ять загиблих людей у Волинській трагедії – як поляків, які загинули від рук українців, так й українців, які загинули від рук поляків. Як завжди, Україна готова чесно і правдиво говорити про Волинську трагедію, про причини, її перебіг і наслідки. Ми готові говорити про злочинні дії УПА й АК щодо цивільного населення, а також, які дії тогочасної польської влади мали вплив на українську громаду. Ми сподіваємося, що польська сторона, як і українська, буде готовою відверто й щиро говорити і визнавати злочини, й я на цьому наголошую – не представників української та польської держав, а конкретних особистостей, керівників та членів підпільних організацій.
- На вашу думку, чи готова Україна до можливих провокацій в історичній площині на шкоду українсько-польським відносинам, які може бути скоєно незабаром, наприклад, проросійськими силами?
- Україна вже більше готова до цього, ніж у попередні роки, наскільки взагалі можна бути готовими до провокацій спецслужб. Перш за все, дуже добре, що здійснюються хороші наукові та архівні дослідження на цю тему. Незабаром Український інститут національної пам’яті планує презентувати своє дослідження з проблематики Волинської трагедії, що базується не на суб’єктивних свідченнях, а на архівних документах. Сподіваюся, що матеріали сприятимуть пролиттю світла на цю складну і неоднозначну тему.
- Які ще плани має УІНП на співпрацю з польськими партнерами?
- З представниками академічного середовища Польщі, зокрема з членами української громади країни, ми перебуваємо у тісному контакті та співпрацюємо у межах створення віртуального некрополя українців у Польщі. Під час цього візиту ми провели переговори з приводу публікацій книг українською та деяких книг польською мовою про місця поховань українців у Польщі та історію передвоєнної Польщі. Спробуємо допомогти із пошуками коштів для завершення відновлення Національного дому в Перемишлі.
УКРАЇНА ПОСТУПОВО ВИХОДИТЬ ЗА МЕЖІ РАДЯНСЬКОГО НАРАТИВУ У СТАВЛЕННІ ДО 22 ЧЕРВНЯ
- Давайте дещо змінимо тему. Білорусь нещодавно встановила нове національне свято – День національної єдності. Його святкуватимуть 17 вересня, коли в 1939 році СРСР напав на Польщу. Прокоментуйте це, будь ласка.
- Україна послідовно підтримує Польщу в боротьбі за історичну справедливість і правду. Тому напад на Польщу спочатку Третього Рейху 1 вересня, а потім СРСР 17 вересня є співучастю у розв’язанні Другої світової війни. Двозначних пояснень цим історичним фактам не може бути. Тому з цими датами не гідно пов’язувати якісь свята. Встановлюючи таке свято, Білорусь демонструє, що на рівні державної ідеології продовжує рухатися в руслі радянської та сучасної російської історичної парадигми.
- З іншого боку, Держдума Росії прийняла закон про фактичне переслідування осіб за прирівнювання Третього Рейху до СРСР і применшення ролі Союзу в перемозі над фашизмом…
- Спроби Росії переписати історію є жалюгідними, і чим далі, тим більше людей це розумітимуть. Заборона на думку та раціональну критику – це шлях до тоталітаризму. Фахівці у колишніх країнах соцтабору, а також в ЄС розуміють – що це означає і до чого веде. На мою думку, це не матиме добрих наслідків для росіян. Цей сумнівний нормативний акт, крім того, що зашкодить академічній свободі, наразі викликає лише подив щодо рівня якості й осмисленості законотворення в Російській Федерації. Громадянам Росії можна лише поспівчувати, що в них є такі законотворці.
Україна поступово виходить за межі радянського наративу в ставленні до дати 22 червня. Цьогоріч у цей день ми згадували жертв початку цієї фази Другої світової війни – з 1941 по 1945 роки. Український інститут національної пам’яті спільно з посольством ФРН у Києві вшанував жертв першого дня німецьких бомбардувань у Жулянах. А також на Подолі в Києві громадські організації «Корпус справедливості» та «Blue & Yellow» спільно з нашим Інститутом відкрили вуличну виставку «Ленд-ліз – зброя перемоги», аби розповісти про одну з найменш досліджених тем німецько-радянської війни. Ми бачимо, що вшанування повинно відбуватися у конструктивний і примирливий спосіб з акцентом на людині та незмінною увагою на фактах.
- Чи УІНП спільно із західними партнерами зараз координує дії щодо нівелювання спроб Росії переписати історію і використовувати історію у гібридній війні проти України й Заходу?
- Насамперед ми координуємося у питаннях обміну інформацією й останніми історичними дослідженнями. На політичному рівні ми консультуємося з дипломатичними органами і в робочому порядку обмінюємося інформацією щодо тих чи інших шкідливих і ворожих наративів Російської Федерації. А що стосується скоординованої протидії, то варто підкреслити, що сьогодні своїми наративами російська влада переважно отруює власне населення. Однак, як тільки це виходить за межі Росії й потрапляє в наш інформаційний простір, то ми – спільно з іншими партнерськими інституціями, які займаються збереженням і відновленням історичної пам’яті в Польщі, Литві, Чехії тощо – координуємося і захищаємося в рамках Платформи європейської пам’яті та сумління. Тим не менше, найкраща протидія – це якісні наукові дослідження в галузі історії й чесні популяризаційні проєкти.
Юрій Банахевич, Варшава
Фото: Укрінформ та УІНП