Журналістика і радикальні організації. Заява
ЗАЯВА КОМІСІЇ З ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ЕТИКИ: «ЖУРНАЛІСТИКА І РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ»
Висвітлення діяльності радикальних організацій в Україні завжди супроводжувалося значними ризиками, як для репутації журналістів, так і для їхньої фізичної безпеки. Типовими помилками та порушеннями Кодексу етики українського журналіста, яких журналісти припускаються у таких матеріалах, є висловлення симпатій до певних політичних поглядів, недотримання балансу думок, а також відсутність коментарів незалежних експертів з цієї тематики та представників громад, які найбільше зазнають утисків. Іноді журналісти нехтують перевіркою фактів, що може призвести до прямого розпалювання ворожнечі та насильства зі сторони або щодо представників вразливих груп.
З іншого боку, навіть у разі, якщо відповідний матеріал підготовлений належно, журналісту легко стати об’єктом критики з боку радикальних організацій. В часи збройної агресії зі сторони Росії, коли існує значна тенденція до поділу за ознакою «патріотичності», критика методів діяльності радикальних рухів може призвести до звинувачень журналістів у «несвідомості», «непатріотичності» та підігруванні мотивам російської пропаганди. Медійники також ризикують стати об’єктами погроз, цькування, розпалювання ворожнечі, а в окремих випадках – фізичного насильства.
Ці фактори спричинили двояку ситуацію: фактично, журналісти змушені або вдаватися до самоцензури, висвітлюючи діяльність радикальних рухів, обмежувати свої повідомлення офіційними даними або кліше, або ризикувати своїм психічним та фізичним здоров’ям задля висвітлення суспільно важливих тем. У зв’язку з цим Комісія з журналістської етики рекомендує дотримуватися наступних норм при висвітленні тематики крайніх політичних рухів.
1. Безумовно, діяльність радикальних організацій, з огляду на їхні методи – як законні, так і ті, що межують з законністю – є предметом суспільного інтересу. Ця діяльність може і має піддаватися критиці, яку ці організації, як суб’єкти політичного процесу, мають толерувати. Тому висвітлення цієї тематики – одне з завдань журналістів та елемент їхньої місії: служіння інтересам суспільства (пункт 2 Кодексу).
2. Журналісти мають розмежовувати особисте ставлення та можливе несприйняття діяльності таких рухів від професійної діяльності. Будь-які звинувачення їх у протиправній діяльності мають бути обґрунтованими та підтвердженими належними фактами (пункт 9 Кодексу). А інформація, що лежить в основі таких звинувачень, має бути перевірена (пункт 6 Кодексу).
3. Медіа загалом мають звертатися до представників рухів для висвітлення їх погляду на критику їхньої діяльності (пункт 10 Кодексу). Водночас, збалансованість подання інформації не може досягатися шляхом запрошення на ефір разом потерпілих від нападів (наприклад, представників ромських громад чи ЛГБТ-активістів, фем-активісток тощо) та представників радикальних рухів, які скоюють на них напади. Ставлення знаку рівності між жертвами і нападниками, мотивуючи це «балансом сторін», є хибним, адже призводить до фальшивого балансу. У таких випадках журналісти мають звертатися до незалежних експертів, які б допомогли їм пояснити природу того чи іншого руху, та проаналізувати їх мотиви.
4. Так само журналісти мають пам’ятати, що в їхній діяльності неприпустимим є розпалювання ворожнечі (пункт 15 Кодексу). Вони повинні як утриматися від стереотипного спрощеного висвітлення певних радикальних угруповань, так і не ставати ареною для поширення їх протиправних поглядів чи пропагандистських тез (у тому разі, якщо журналісти приймають рішення надати слово представникам відповідних організацій та надати їхні цитати/коментарі у матеріалах).
У той же час, Комісія закликає представників радикальних організацій відмовитися від нецивілізованої реакції на критику, яка полягає у цькуванні, масованих атаках на журналістів у соціальних мережах, а також у погрозах їхньому життю. В суспільствах, які базуються на верховенстві права, суперечки щодо медійного контенту мають вирішуватися за допомогою правових методів – таких як звернення до органів саморегулювання, відповідальних медійних регуляторів на кшталт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, чи суду, які можуть надати кваліфіковану оцінку матеріалу. Будь-який тиск на журналістів після оприлюднення матеріалів, не пов’язаний з фаховою критикою їх матеріалів, є неприпустимим.
Втім, Комісія також наголошує, що у разі, якщо організації вдалися до такого тиску, то цьому має слідувати належна реакція зі сторони правоохоронних органів. Тому Комісія закликає представників Національної поліції належно реагувати на заяви журналістів про погрози їхньому життю та здоров’ю та розслідувати вчинення відповідних злочинів.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама