11 квітня. Пам’ятні дати

11 квітня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1945 році, американські війська увійшли на територію найбільшого концтабору Німеччини – Бухенвальда, й звільнили його в’язнів.

Концентраційні табори на території нацистської Німеччини почали з’являтися ще задовго до початку Другої світової війни, одразу після приходу Гітлера до влади. Перший концтабір було створено у березні 1933 року поблизу Дахау. Але свого найбільшого розвитку, страшної досконалості з утілення людиноненависницької ідеї вони сягнули у розпал воєнних дій, ставши справжніми «фабриками смерті».

Загалом на підконтрольних нацистам територіях існувало понад 14 тисяч концентраційних таборів де утримувалося до 20 мільйонів людей – представників 30 країн світу. За 12 років існування «третього рейху» у концтаборах було фізично знищено майже 12 мільйонів людей. Приблизно по мільйону в рік. Потенційним бранцем міг стати будь-хто: військовополонені, комуністи, євреї, роми, психічно хворі, гомосексуалісти, тобто усі ті, хто здавався «не таким», був «іншим», «чужим», хто не вписувався в трафаретний образ «істинного арійця», створеного хворою уявою нацистських пропагандистів, схиблених на «чистоті крові», а кожен п’ятий в’язень був дитиною.

Найбільшими нацистськими таборами смерті  були Освенцім – 4 мільйони в’язнів, Майданек – 1,38 мільйони, Маутгаузен – 122 тисячі, Заксенгаузен – 100 тисяч, Равенсбрюк – 92,7 тисячі, Треблінка – 80 тисяч. У Бухенвальді, який був заснований у липні 1937 року поблизу Веймара, в неволі утримувалося 250 тисяч людей. На момент звільнення там залишилося близько 21 тис. в'язнів, з них 900 дітей. Одні були вбиті, спалені у крематорії, інші померли від голоду, фізичного виснаження, хвороб, інші стали жертвами медичних експериментів. Наприкінці березня 1945 року, коли чутки про близьке завершення війни й неминучу поразку гітлерівців дійшли навіть до таборів смерті, в’язні Бухенвальда повстали й взяли табір під свій контроль. Саме тому есесівці не змогли остаточно замести слідів злочинів, а в’язні згодом свідчили на Нюрнберзькому процесі. Після звільнення в’язнів Бухенвальда, на його території було організовано спецтабір НКВС для інтернованих, який було остаточно закрито лише в 1950 році. За ці п’ять років у ньому загинуло ще 7 тисяч людей.

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона. Відзначається в день народження англійського лікаря Джеймса Паркінсона (1755–1824), який вперше описав хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. Його дослідження називалося «Есе про тремтячий параліч», але праця не було належним чином оцінена сучасниками. Лише в 1857 році науковці звернули на неї увагу, а французький невролог Жан Шарко запропонував назвати хворобу на честь британця. Хвороба Паркінсона є найбільш частим нейродегенеративним захворюванням після хвороби Альцгеймера. Захворювання зустрічається повсюди. Його частота коливається від 60 до 140 осіб на 100 тисяч населення, число хворих значно збільшується серед представників старшої вікової групи. Питома вага людей з хворобою Паркінсона у віковій групі старше 60 років становить 1%, а старше 85 років – від 2,6% до 4%. Найчастіше перші симптоми захворювання з’являються в 55-60 років. Проте у ряді випадків хвороба може розвинутися і у віці до 40 (хвороба Паркінсона з раннім початком) або до 20 років (ювенільна форма захворювання). На сьогодні хвороба Паркінсона є невиліковною, всі існуючі методи лікування спрямовані лише на полегшення її симптомів. За висновками науковців, чоловіки хворіють дещо частіше, ніж жінки. А от суттєвих расових відмінностей в структурі захворюваності не виявлено.

Події дня:

11 квітня 1945 року у Львові органами НКДБ було заарештовано найвище керівництво Української греко-католицької церкви: митрополит Йосиф Сліпий, єпископи Микита Будка, Микола Чарнецький, Григорій Хомишин та Іван Латишевський. В березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище. Майже двадцять років патріарх Йосиф Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. Лише в 1963 році клопотанням Папи Іоанна ХХІІІ Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму. У Римі він почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 році виступив на ІІ Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 році відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. У 1965 році Йосиф Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968-1976 рр. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. У 1992 році (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові біля собору св. Юра.

60 років тому (1961) в Єрусалимі почався процес над Адольфом Айхманом, одним з нацистських злочинців, винного в депортації і знищенні мирних громадян, передусім євреїв, в окупованій Європі в роки Другої світової війни. Цей процес став однією з найважливіших подій початку 60-х років ХХ ст. і привернув увагу громадськості до злочинів і долі діячів нацистської верхівки, котрим вдалось уникнути покарання, сховавшись на території інших країн. Айхмана (який після Другої світової війни втік до Південної Америки) було викрадено в Буенос-Айресі агентами ізраїльських спецслужб, доставлено в Ізраїль і страчено за вироком суду 15 грудня 1961 року. Докладно про цей процес ідеться в книзі Ханни Арендт «Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі». Головна її ідея – зло – це зовсім не казковий монстр. Воно зароджується в людських головах, і здійснюють його теж живі люди, а не демони. До того ж, люди звичайні, як зараз кажуть, «пересічні». У нацистського злочинця Айхмана, який відправляв у печі тисячі євреїв, була люб’яча дружина Вероніка і четверо дітей – чудова дружна сім’я. Дружина до останнього вірила, що Айхмана помилують, писала листа Бен-Гуріону, в якому нагадувала, що після страти чоловіка їхні діти залишаться сиротами. Прем’єр-міністр Ізраїлю не відповів їй. Тільки на берегах листа написав страшні слова з Тори про Рахіль, яка оплакує своїх убієнних дітей. Як сталося, що Айхман став убивцею тисяч безневинних людей і продовжував жити з вірою в те, що його вини у тому немає? Відповідь у нього була проста – «Я виконував наказ». Зазвичай так кажуть усі, хто вчинив злочин і опинився на лаві підсудних. Вони намагаються сховатися як за стіною за банальною фразою: «Я виконував наказ». Їм здається, що це стовідсоткове алібі, чарівні слова, які знімуть із них усю вагу відповідальності, адже вони – лише виконавці. Арендт нагадує, що за будь-яких обставин потрібно «вмикати» власний розум, адже здатність критично мислити, чи й просто мислити – це однин із привілеїв людини.

Ювілеї дня:

529 років від дня народження Маргарити Наваррської (1492-1549), королеви Наварри (з 1543), однієї з перших французьких письменниць. Сестра Франціска І, бабуся короля Генріха ІV. Уславилась збіркою новел «Гептамерон» (опублікована у 1558 році під назвою «Історія про щасливих коханців» з купюрами), де оповідаються різноманітні любовні історії на кшталт «Декамерона»  Дж. Боккаччо. Їй також належать збірки віршів «Зерцало грішної душі» і «Перлини принцес», п’єси в дусі мораліте.

163 роки від дня народження Лева Василовича (1858-1883), українського письменника. У 1876–1879 рр. учителював на Тернопільщині. З 1882 жив у Львові. Брав участь у редагуванні журналу «Зоря». Листувався з Іваном Франком, за зв’язки з ним зазнав переслідувань. Літературну діяльність почав у 1880 році в журналі «Зоря», де опублікував більшість своїх оповідань, гуморесок, статей.

Роковини смерті:

День пам’яті Леоніда Бикова (1928-1979), українського актора театру і кіно, кінорежисера. Знявся у 24 фільмах, найвідомішими з яких є: «Максим Перепелиця», «Добровольці», «На семи вітрах», «В бій ідуть тільки «старики»», «Ати-бати, йшли солдати…». П’ять кінострічок поставив як кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1977). Леонід Биков був таким самим, як і герої, яких він грав – щирим, чарівним, з незабутнім голосом і сумними очима. Тобто кіногерой цілком співпадав з виконавцем, актором, що неодмінно тішило глядача, який майже завжди підсвідомо ототожнює кінообраз з виконавцем. Так само і режисером Леонід Биков був не за професією, а за покликанням, хоча з дитинства мріяв стати льотчиком, але через свій маленький зріст не пройшов медкомісію. А ось його найкращого друга Віктора Щедронова прийняли, він потрапив на фронт і загинув у Чехословаччині у 1945. Коли Биков писав сценарій до фільму «В бій ідуть одні «старики»», то в пам’ять про Віктора втілив його в образі Смуглянки, навіть прізвище зберіг – лейтенант Щедронов. Леонід Биков загинув в автомобільній катастрофі. На момент смерті акторові було всього 50 років. Ховали його як солдата – скромно, без пустопорожніх промов і оркестрів. Тільки над могилою улюбленого режисера і актора прозвучала «Смуглянка». Так він сам хотів.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-