Чи справді втрата нюху є ознакою легкого перебігу коронавірусу? Чому і від чого варто вакцинуватися? Чим загрожує нічне хропіння, і як від нього позбавитися? Викривлена носова перегородка – коли слід хірургічно втручатися, а коли – спокійно жити з нею? Як часті ангіни пов’язані з хворобами суглобів?
Про це спілкуємося з кандидатом медичних наук, практикуючим хірургом-оториноларингологом, лікарем Олександрівської клінічної лікарні Олександром Васильєвим.
- Пане Олександре, у нашому лексиконі останнім часом актуалізувалося слово «вакцинація» та «щеплення». Притому в різних конотаціях – хтось її побоюється, хтось вважає нормою, а хтось – поповнив лави «антиваксів» (так у світі називають антивакцинаційний громадський рух).
- Щепленнями дорослих у всьому світі займаються сімейні лікарі, щепленням дітей – спочатку лікарі-неонатологи, а потім лікарі – педіатри.
Я представник іншої спеціальності – лікар – оториноларинголог. Але у зв’язку з тим, що справді існують два напрямки (ті, хто за щеплення, і ті, хто проти щеплень), то вважаю, що в Україні кожен свідомий лікар, має висловлюватися на цю тему. Тому, що вся світова спільнота єдина в думці: щепитися потрібно!
І чим більше ми – лікарі будемо кваліфіковано розповідати і доносити інформацію про щеплення, тим більше в мозок людей вкарбовуватиметься думка, що це – необхідно.
Я дуже люблю одну фразу: «Україна – це держава можливостей», у нас кожен може висловлюватися на будь-яку тему, навіть в якій не орієнтується, і лікувати кожен сам себе також може (сміється) – є ж Інтернет, соціальні мережі – звідти люди черпають купу неперевіреної інформації.
ЩЕПЛЕННЯ І РОЗВИТОК АУТИЗМУ АБСОЛЮТНО НЕ ПОВ’ЯЗАНІ РЕЧІ
- А чому люди почали так категорично відмовлятися від щеплень? Від чого з’являється цей страх? Від того, що тобі введуть в організм невідому речовину? Звідки пішли страшні міфи про щеплення?
- Є полівалентні вакцини, коли одна вакцина щепить одночасно проти кількох хвороб. І дуже давно, приблизно, у 1970-80-ті роки, велася війна між фармацевтичними компаніями: одні компанії були за те, щоб щепити від кожної хвороби окремо, інші – робили цю полівалентну вакцину. Тоді в пресі й з’явилася та стаття з замовним дослідженням, де говорилося, що, якщо прищепитися полівалентною вакциною, то у дитини може розвинутися таке страшне захворювання, як аутизм. Що було відразу підхоплено неймовірною кількістю людей. Через кілька років ця інформація була абсолютно на всі 100% спростована! І ті, хто робив те замовне дослідження, відмовилися від своїх статей. Але про це вже ніхто не згадує. Ось із цього почався основний міф.
Щеплення і розвиток аутизму – абсолютно не пов’язані речі, це вже остаточно доведено.
Я вам хочу навести такий приклад: в Україні існує 9 обов’язкових щеплень протягом першого року життя (я не педіатр, можу помилитися трошки). А в Сінгапурі, одній з найрозвиненіших країн світу, у перший рік дитину щеплять від понад 20 захворювань!
- А приблизно який відсоток людей в Україні відмовляються від щеплень?
- Два роки тому я спілкувався на цю тему з дуже крутим лікарем – педіатром, яка веде мою дитину, Мариною Шакотько. Тоді вона сказала, що цей відсоток становить 50 на 50. Тобто, половина батьків відмовляються від щеплень, а половина – за те, щоб щепити дитину. Аналогічна розмова у нас із нею відбулася нещодавно, і за її словами, завдяки тому, що лікарі, в тому числі й через ЗМІ та ютуб-канали, почали більше розповідати, роз’яснювати про щеплення, цифри різко змінилися. Зараз уже майже 90% людей – за те, щоб щепитися. А лише 10% – проти.
Звичайно, іноді є протипоказання для щеплення, це визначає лікар-педіатр. Якщо є протипоказання – це зовсім інша тема – значить, щепитися не можна.
Ви мені поставили питання, що люди можуть боятися – що їм введуть, бо незрозуміло з чого зроблена вакцина. Це на 100% зрозуміло – там є частинки вбитого вірусу, тобто ця вакцина – убита (інактивована).
- А були ж живі вакцини? Мені здається, про таке чула.
- Звичайно, ви могли чути, бо в СРСР була жива вакцина! Пам’ятаєте, коли в дитячому садочку або у школі вам під язичок капали таку червоненьку мікстурку, трошки кислу. Хтось тоді у нас питав, будемо капати чи не будемо? А це була вакцина від страшного захворювання – поліомієліту. І вона була жива! Зараз живих вакцин, наскільки я знаю, вже немає. Всі вони, наприклад, проти грипу, гепатиту, корі, краснухи, паратиту – інактивовані.
ЩЕПЛЕННЯ НЕ МАЮТЬ БУТИ ДОРОГИМИ, БО ЯКЩО ВАКЦИНА КОШТУЄ ДОРОГО, ЦЕ МОЖЕ НАЛЯКАТИ ЛЮДИНУ
- Ви й ваші діти прищеплені?
- На 101%! Я щеплений від усього, що було завезено на територію України. І мої доньки прищеплені, а от моя дружина, незважаючи на те, що ми постійно проводимо інформбесіди, не щепиться з дитинства. Давайте, назвемо так: через релігійні погляди в її родині. І ми маємо це теж брати до уваги. Тому я й вважаю, що щеплення мають бути добровільні. Від грипу все таки ми дійшли з нею згоди, але це єдине, від чого вона щепилася.
- Щеплення від грипу, до речі, зараз дуже популярне, але… досить дороге. У мене навіть закралася думка, що в цьому його активному пропагуванні є певна комерційна маніпуляція?
- Я вже сказав, що Україна – держава можливостей, тому комерційна складова у нас є скрізь. Я теж вважаю, що щеплення не мають бути дорогими, бо якщо вакцина коштує дуже дорого, це може налякати людину. Щеплення в усьому світі доступне.
Вакцина проти грипу коштувала на початку сезону 2020 року 450-500, іноді в аптеках 700 гривень. На кінець сезону, десь вже на початку зими 2020 року – коштувала до 1 тисячі гривень. Все, що вище, а я знаю, що приватні клініки щеплять і за 1500, і за 2 тисячі гривень – це вже комерційна складова.
У НАШІЙ ОЛЕКСАНДРІВСЬКІЙ ЛІКАРНІ БУЛО ВИНАЙДЕНО 2 ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯ, ЯКІ РЯТУЮТЬ ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВІТУ
- Тепер давайте безпосередньо перейдемо до розмови про лікарню, в якій ви працюєте – це найстаріша лікарня в Києві – Олександрівська клінічна лікарня.
- Легендарна. Знаєте, я навчався медицині не лише в Україні, я був у закордонних лікарнях, у тому числі в Німеччині. І в усьому світі лікарні, котрі мають історичне значення, не тільки цінуються, а й оберігаються та розвиваються державою.
Мій дід пропрацював в Олександрівській лікарні понад 50 років. Тобто, крім історичного значення для Києва й України, яке я дуже ціную, вона має ще й величезне значення для моєї сім’ї. Тому, коли кажуть, що лікарню можуть знести, мене це дуже бентежить.
А легендарна вона тому, що в різні роки в ній працювали легендарні лікарі, такі, як Стражеско, Образцов, Павлов – це люди, про яких знає весь світ!
Наша лікарня була заснована у 1885 році на гроші киян. Вона названа на честь цесаревича Олександра. В роки революції 1917 року була перейменована і почала називатися лікарня ім. Жовтневої революції.
До СРСР можна ставитися по-різному, але назви на кшталт «Жовтневої революції» чи «Червоного прапора» давались лише найвизначнішим медичним закладам. Всім іншим давались номери, і тільки визначні медичні установи мали своє ім’я. Наша лікарня відносилася до них.
Також лікарня була удостоєна ордена Леніна і Червоного прапора. Це нагороди, котрі давалися лише за якісь визначні заслуги в медицині. Так, у нашій Олександрівській лікарні було винайдено 2 оперативних втручання, котрі рятують людей по всьому світу.
- А що це саме за операції?
- До речі, одна з них – це операція в оториноларингології – латарелізація голосової складки. Усунення патології, коли у людини, наприклад, внаслідок видалення щитоподібної залози, перестає рухатися голосова щілина. Для того, щоб людина могла дихати, цю складку розширюють. Поки не було цієї хірургії, люди або помирали, або мали певні проблеми по життю.
А вже у 2008 році нам повернули історичну назву – Олександрівська клінічна лікарня. Легендарна Олександрівська клінічна лікарня. Можливо, це прочитають у Міністерстві охорони здоров’я і будуть знати, що такі лікарні треба оберігати на всеукраїнському рівні, а не тільки на київському.
- Нещодавно я про неї почула таке: «Олександрівська лікарня – це ж таке намолене місце». Тобто, люди її сприймають як сакральне місце.
- На території лікарні є церква, але якщо ми повернемо нашу розмову в релігію, то нас ніхто не буде читати, бо я дуже скептично до неї ставлюсь, і особливо – до церкви на території нашої лікарні. Але ця церква там ще з тих часів, під нею похований відомий київський меценат Михайло Дегтерьов, можна навіть до його усипальниці спуститися. Він керував збором коштів, давав їх сам та відкривав цю лікарню. На базі його захоронення спочатку була зведена капличка, яку в 1930 році зруйнували комсомольці, потім її відреставрували – і зараз там діюча церква. Дуже багато людей, особливо тих, хто проживають у Києві в центрі міста, туди заходять.
ЛІКАРЯМ, СТАРШИМ 60 РОКІВ, ДОЗВОЛИЛИ УПРОДОВЖ ПАНДЕМІЇ, ПРИ БАЖАННІ, НЕ ЛІКУВАТИ
- Олександрівська лікарня одна з найперших відгукнулася, коли потрібно було лікувати першу хвилю ковід-хворих. Наскільки я знаю, навіть ваше лорвідділення приймало до себе на лікування таких хворих.
- Так історично склалося, що Олександрівська клінічна лікарня має корпусну систему, тобто, кожні відділення знаходяться в окремому корпусі. Це не дуже зручно з надання, наприклад, ургентної допомоги, тому що, якщо поступає пацієнт – йому треба швидко зробити КТ, МРТ, інші дослідження – його треба транспортувати поміж корпусів.
До речі, в Німеччині, де я навчався, в лікарні міста Майнц теж корпусна система, але держава дофінансувала лікарню – і між корпусами зробили переходи, що дуже зручно. Залишили історичний вигляд, але всі корпуси – поєднали. Зробіть теж саме з Олександрівською лікарнею, не буде нам проблем, буде лікарня в парку, але з переходами!
Так ось, повертаючись до ковіду, корпусна система виявилася дуже зручною, тому що дає можливість сортувати пацієнтів і запобігати швидкому розповсюдженню вірусу в лікарні. Це перше.
По-друге, у нас є дуже потужний інфекційний корпус з кафедрою інфекційних захворювань. Він гарно обладнаний, є боксовані відділення, висококваліфіковані лікарі, медсестри, і тому, звичайно, коли почалася пандемія, цей корпус був у першу чергу залучений для надання допомоги. Коли кількість хворих збільшилася і цей корпус просто технічно не зміг всю цю кількість обслуговувати, то адміністрація лікарні прийняла рішення, і більшість відділень, у тому числі й моє відділення оториноларингології, почали надавати допомогу пацієнтам із ковідом.
Відділення були переобладнані, нам були поставлені кисневі точки (адже ЛОР-пацієнти не потребують постійної оксигінації). Це було проведено досить оперативно, протягом одного-двох місяців, біля кожного ліжка з’явилася киснева точка. Лікарям було абсолютно легально запропоновано: ви можете лікувати ковідних пацієнтів, або можете взяти відпустку за свій рахунок. Лікарям, старшим за 60 років, взагалі сказали, що упродовж пандемії вони можуть, при бажанні, лікувати, але, якщо не захочуть, то ніхто їх звільняти не буде.
Частина лікарів у нашому відділенні пішли у відпустку за власний рахунок. Були деякі лікарі, котрі взагалі звільнилися, це їхнє право. Тому що, розумієте, це захворювання не визначене, про нього ніхто нічого не розумів. Тому, якщо у людини є певні обставини, наприклад, хвороби, вік чи якісь проблеми в сім’ї, не потрібно її засуджувати.
Я – молодий і міг собі дозволити в деякому сенсі ризикувати.
А є люди, які не могли собі такого дозволити. Приблизно 60% лікарів залишилися працювати з ковідними пацієнтами.
Хочу уточнити, що ми не те, щоб лікували ковідних пацієнтів, бо всі ковідні пацієнти надходили до професіоналів, до лікарів, котрі займаються саме лікуванням інфекційної патології, і там вони проходили сортування. Якщо це пацієнт важкий, є супутня патологія, ожиріння, гіпертонічна хвороба – він потребував реанімаційних заходів, його направляли в реанімацію. Якщо він середньої тяжкості – його направляли у відділення, там, де пацієнти середньої тяжкості.
Моє відділення обслуговувало пацієнтів легкої тяжкості та пограничні стани, важких таких пацієнтів у нас не було. Наша задача була, по-суті, дивитися за тим, щоб пацієнти виконували рекомендації лікарів-інфекціоністів і контролювати постійно 24 години на добу стан їхнього здоров’я.
КАЗАТИ, ЩО ТОЙ, ХТО ВТРАТИВ НЮХ – ПЕРЕНЕСЕ ХВОРОБУ ЛЕГКО, НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ МОЖНА
- Ковід дає ускладнення здебільшого на легені, але ж говорять, що й на інші органи. Чи не збільшилася у вас кількість ЛОР-пацієнтів? Не можна сказати, що вірус вдаряв ще й по вуху-горлу-носу?
- Одним із симптомів для ковіду є симптом аносмія – це втрата нюху. Дійсно, досить багато пацієнтів на це скаржилися. На мою власну думку, це незрозуміла теза, що якщо у пацієнта зникає нюх, то у нього хвороба легкого ступеня. Подивіться, якщо пацієнт у важкій стадії й знаходиться на вентиляції легень, за допомогою маски, чи за допомогою інтубації, йому все одно – чи відчуває він запах, чи ні. І перевірити – чи відчуває він запах, чи ні – ми не можемо, тому що він постійно на оксигінації!
А пацієнт, з легким ступенем може розповідати, що він відчуває чи ні. Тому по цьому симптому казати, що той, хто втратив нюх – перенесе хворобу легко, ні в якому разі не можна. Це не є ознакою.
Але пацієнтів, котрі втрачали нюх, була певна кількість, говорячи про ЛОР-патологію.
- Аносмія, пов’язана безпосередньо з ЛОР-органами, чи це якось мозок залучений? Яка механіка процесу втрати нюху?
- Більшість досліджень по аносмії й взагалі цей симптом – аносмія, був виявлений Європейською асоціацією отоларингологів.
Україна не була тією державою, яка цей симптом знайшла. Приблизно через місяць після того, як почався ковід, я й більшість моїх колег отримали листи, хто зареєстрований в Європейській асоціації, де було чітко написано, що дійсно є таким симптом – аносмія, або відсутність нюху.
Там було описано патогенез: вірус потрапляє в організм через слизову оболонку носа, там виникає набряк, внаслідок набряку клітини, котрі відповідають за нюхові рецептори, здавлюються – і внаслідок цього виникає аносмія. А коли проходить вірус, то все повертається.
І як правило, нюх повністю відновлюється навіть, якщо нічого не робити, протягом десь 2-4 тижнів. Іноді трапляється дещо подовжене відновлення нюху. Вилікувалися, отримали негативний ПЛР-тест, а нюх ще може бути не відновлений. Панікувати не потрібно, протягом 2-3 тижнів він самостійно відновиться. Без часнику і без різних там засобів у ніс, які люблять використовувати наші пацієнти.
- Я згадала жарт, коли говорять: якщо нежить лікувати, то вона проходить за тиждень, а якщо не лікувати – то за сім днів.
- Абсолютно точно, але не за 7 днів, а за 14. Якщо нежить лікувати, то за 14 днів, я а якщо не лікувати, до за два тижні (сміється).
КРІМ КОВІДУ ВТРАТА НЮХУ МОЖЕ БУТИ ПРОЯВОМ АЛЕРГІЇ, ОНКОЛОГІЇ АБО ЯКИХОСЬ АНАТОМІЧНИХ ЗМІН
- Втрата нюху може бути симптомом інших захворювань, крім застуди й ковіду?
- По-перше, відсутність нюху може бути проявом алергічних захворювань. Якщо у людини внаслідок алергії виробляється велика кількість слизу в носі, може знизитися нюх. Якщо внаслідок алергії у людини виникають доброякісні новоутворення, котрі носять назву поліпи носа, теж може бути відсутність нюху.
Може бути онкологічне захворювання, яке має назву нейроестезіобластома – це злоякісна пухлина, котра росте з нюхового епітелію.
Тобто, відсутність нюху може бути проявом алергії, проявом якихось анатомічних змін, але це дуже рідко, може бути проявом онкології й проявом SARS-CoV-2.
При грипі я не зустрічав, щоб у людини був відсутній нюх. Це не характерний симптом.
- До речі, я говорила з відомим психіатром Олегом Чабаном і він сказав: еволюційно наш мозок створений так, що для нас запах, нюх мають дуже важливе значення. До кінця життя, коли вже наш мозок помирає, наприклад, через хворобу Альцгеймера, чи Піка, все одно – відбувається синтез нейронів і дендрини, оці відросточки від нейронів, тягнуться в нюхову цибулину.
- Дуже цікава теза! Ось після розмови піду і про це почитаю. Бачите, ви мене чомусь навчаєте, я вас (сміється).
Я можу про ніс і про вуха сказати іншу підтверджену тезу: ніс і вуха – це органи, котрі ростуть і збільшуються протягом усього життя! Ну, не те, що у вас ніс буде такий, як у Піноккіо, але ви мабуть помічали, що у людей похилого віку ніс ніби опускається і вуха збільшені.
- Тому що там хрящова тканина?
- Так, тому що анатомічно ніс складається з кісткової частини і хрящової, й вуха теж. І хрящова частина носа постійно потрошку (не на сантиметри, а на 0,1 міліметра) збільшується. Але за 10 років це вже переростає в майже сантиметри.
ХРАП – ЦЕ НЕ ЗАХВОРЮВАННЯ, ЦЕ ПРОЦЕС, ЯКИЙ СПРИЧИНЯЄТЬСЯ БЕЗЛІЧЧЮ РІЗНИХ ФАКТОРІВ
- Маю до вас іще одне питання, що стосується носа, який не хоче правильно дихати уві сні. Розкажіть нам про хропіння. Адже це не просто проблема, яка заважає спати поряд з «хропунами», але й може бути симптомом серйозного захворювання (боюся помилитися у назві) – синдром обструктивного апное сну. Взагалі наскільки хропіння небезпечне, і як від нього позбутися?
- Яке перше слово ви прочитали в своєму житті, ви пам’ятаєте?
- Ні, не пам’ятаю. Напевно, «мама».
- Так сталося, що в мене немає батька, і мене ростили дідусь і бабуся. І вся література, яка була в нашій квартирі, стосувалася медицини. І завжди, коли я засинав, я дивився на велику книжку – на ній було написане одне слово, яке я завжди читав по літерах: «оториноларингологія». Тому, коли ви тільки починаєте запитувати мене про щось за моїм фахом, я вже розумію – про що (сміється).
Тепер, про храп. Храп чи хропіння – це не захворювання. Це процес, який спричиняється безліччю різних факторів: перше – це порушення носового дихання. Коли ніс дихає погано, відкривається рот і людина починає хропіти.
Друге – це підвищена маса тіла. Коли людина лежить, ця вся маса давить на грудну клітину і людині важче дихати.
Третє – це слабкі м’язи шиї. М’язи опускаються, придавлюють – і людині важко дихати.
Четвертий – це мозковий компонент храпу. Наприклад, я здебільшого не хроплю, але варто трошки «бахнути», от тоді я даю жарку. Це відбувається тому, що під дією невеликої кількості алкоголю голова починає повністю відпочивати, мозок відключається – і я не контролюю себе, а повноцінно відпочиваю.
Тобто, якщо людина дуже перевантажена, якщо в неї дуже складна робота, і вона приходить додому перевтомлена, то храп – це показник того, що вона повністю відпочиває.
ЛЮДИНА МОЖЕ ХРОПІТИ, НАВІТЬ ЗРОБИВШИ ОПЕРАЦІЮ, ТОМУ ЩО НА МОЗКОВИЙ КОМПОНЕНТ ХРАПУ МИ НІЯК НЕ МОЖЕМО ВПЛИНУТИ
- То в такому випадку – це навіть добре, якщо хропе?
- Але ви запитали мене про апное. Це – зупинка дихання під час сну, тобто, коли людина хропе, іноді трапляється, що вона ніби перестає дихати, завмирає. Ця ситуація триває іноді протягом 1-3-5 секунд, а іноді – 10-12-20 секунд, після чого людина прокидається. Тобто, апное сталося – людина прокинулася, апное сталося – знову прокинулася і таке може ставатися декілька разів протягом однієї ночі.
Апное широко дослідили в США, звідти й повелося її називати хворобою дальнобійників. Науковці звернули увагу, що велика кількість ДТП трапляється через те, що водії засинали під час руління, а засинали вони через втому, спричинену апное. Ви ж помітили, що водії-дальнобійники, як правило, такі кремезні, з надмірною масою тіла, бо ведуть практично сидячий спосіб життя і постійно не висипаються – як з’ясувалося, через те, що у них протягом сну дуже багато разів відбувається апное!
У США розробили операцію, яку виконують ЛОР-лікарі, й я в тому числі, яка направлена, в першу чергу, на профілактику апное.
Я постійно говорю своїм пацієнтам, що якщо накачати шию, стати струнким, виправити носову переділку, дихати ідеально – все одно не можна обіцяти, що вони не будуть хропіти, це брехня.
Людина може хропіти, навіть зробивши операцію, тому що на мозковий компонент храпу ми ніяк не можемо вплинути.
- А що в такому випадку ви можете запропонувати пацієнту?
- Ми можемо запропонувати профілактику апное. Якщо у пацієнта зупинка дихання під час сну перевищує три-чотири рази на одну ніч, він може звернутися до лікаря-отоларинголога і йому запропонують або оперативне втручання (підтягнути м’яке піднебіння ближче до ротової порожнини, тим самим воно не западатиме), або йому буде запропонована сіпап-терапія. Сіпап-терапія – це коли на пацієнта під час сну надягається маска, через яку йому постійно подається кисень, що є профілактикою симптому апное.
- Як людина може з’ясувати, що у неї кілька разів за ніч трапляється апное? Адже вона спить.
- Перший варіант – це сім’я, дружина може чітко порахувати. Як правило, такі пацієнти до мене потрапляють наступним чином: дзвонить тендітна жіночка і каже: «Докторе, можна проконсультувати мого чоловіка?». Вони приходять, і вона каже: «Він уночі вмирає». Він: «Я не вмираю, я взагалі нормально сплю!».
Другий варіант – це лабораторія сну, в Україні вони, в Києві зокрема, вони теж представлені. Ви приходите, вам надягають певні датчики, ви засинаєте (можна навіть медикаментозний сон викликати), і протягом сну комп’ютер рахує апное.
І третій варіант – це сліп-відео. Його можна виконати лише в умовах стаціонару: пацієнту вводять наркоз, він засинає – і лікар-отоларинголог дивиться, де саме і чому виникає апное, чому виникає храп. Ця маніпуляція займає приблизно 5-10 хвилин.
І лікар вирішує, чи можна на це хірургічно вплинути. Якщо можна, то пропонується операція. Але треба завжди попереджати пацієнта, що період реабілітації після неї – надзвичайно болісний. Боліти буде тижні два, і так, що схудне кілограмів на 10.
- Тому що їсти нічого ж не можеш!
- Так. Там такими досить потужними нитками підтягується піднебіння.
- А оті всі штучки, які рекламують – вставте в носа розширювач, і не будете хропіти? Це не працює?
- Ну, розширювачі в ніс, можливо, працюють, адже вони можуть покращити носове дихання. Можливо.
- Але, якщо причина в мозковому компоненті...
- …то ні, не працює.
ЯКЩО ВИКРИВЛЕНА НОСОВА ПЕРЕГОРОДКА НЕ ЗАВАЖАЄ ВАМ ВІЛЬНО ДИХАТИ, ТО РОБИТИ ОПЕРАЦІЮ НЕ ПОТРІБНО!
- Ви сказали, що хропіння може спричиняти й викривлення носової перегородки. А від чого це викривлення з’являється, тому що в оториноларингології – це просто топова операція. Чому так багато людей її потребують?
- По-перше, це комерційна складова, і по-друге – справді, у багатьох людей є таке викривлення, воно може бути вроджене або набуте. Набуте – внаслідок певних травм, а вроджене трапляється через те, що кістки носа ростуть повільно, а хрящова частина носа – росте дуже швидко. Й іноді виникає ситуація, коли хрящу вже немає куди рости – тоді й формується викривлення носової перегородки. І якщо ніс уже почав рости якось неправильно (а ми проговорили про те, що він розвивається протягом усього життя), то ситуація вже буде погіршуватися.
Але я дуже хочу донести людям одну дуже зрозумілу тезу – якщо ви маєте викривлення носової переділки, але це вам не заважає вільно дихати, то виконувати оперативне втручання не потрібно! Не потрібно оперувати всіх.
Коли до мене приходить пацієнт, я хочу, щоб він чітко мені сказав, що йому не вистачає саме дихання.
Якщо він через викривлення жаліється на щось інше, ми можемо полікувати його медикаментозно, але не оперувати. Тому що з викривленою носовою перегородкою ви можете прожити довге красиве сторічне життя. Це не впливає ні на довжину, ні на якість життя, а от планова хірургія – впливає на якість життя. Якщо викривлення носової перегородки просто раптово виявлене під час прийому оториноларинголога, не потрібно одразу хірургічно це виправляти. Це стосується і ринопластики (зміни форми носа). Тобто ринопластика, септопластика (викривлення носової перегородки), й інші ЛОР-операції, можуть мати потужну комерційну складову, і треба це розуміти й розмежовувати.
ЯКЩО ПРИХОДИТЬ ПРИВАБЛИВА ДІВЧИНКА Й КАЖЕ: «ПОШЛІФУЙТЕ МЕНІ НОСА», ТО ЦЕ ПРОБЛЕМА У НЕЇ В ГОЛОВІ
- Щодо ринопластики – теж є багато інформації про її негативний вплив на носове дихання і різні післяопераційні ускладнення.
- Ризики, звичайно, присутні. І моя власна думка, що перед будь-яким хірургічним втручанням ми маємо бути впевнені на 100%, що воно потрібне. Я до ринопластики ставлюся дуже відповідально: якщо, наприклад, дівчина дуже маленька, а в неї – великий ніс із великою горбиною і це дійсно заважає її життю (не психологічно), тоді я вважаю, що ця операція виправдана. А якщо приходить приваблива дівчинка й каже: «Ось тут мені пошліфуйте носа», то це вже проблема в неї в голові, тут треба іншу розмову проводити!
Ви ж розумієте, що є зовнішній ніс – і є внутрішній. Це різні речі: може бути дуже красивий зовнішній ніс, але абсолютно не функціональний, і може бути кривий, розбитий, перекошений ніс, але так дихає – що позаздрити можна!
Тому, якщо людина звертається до хірурга, котрий не займається внутрішнім носом, а лише естетичною складовою, то дійсно може трапитися ситуація, що ніс стане красивим, але не буде дихати взагалі. Тому я й мої колеги пропагуємо функціональну ринопластику, коли одномоментно роблять гарне носове дихання і красивий ніс.
Але давайте повернемося до важливої фрази про показання до операції, коли вона дійсно потрібна. Всім підряд оперувати носи неправильно. Це комерційна складова, про яку потрібно говорити.
БАКТЕРІЯ, ЯКА ВИКЛИКАЄ ЗАПАЛЕННЯ В МИГДАЛИКАХ, ДУЖЕ ЛЮБИТЬ МІГРУВАТИ ОСОСБЛИВО В СУГЛОБИ І СЕРЦЕ
- Згадала ще про одну операцію, дуже популярну за часів мого дитинства – видалення гландів (мигдаликів). У нас в половини класу вони були видалені. Зараз, мені здається, такі операції втратили свою «популярність», з чим це пов’язано?
- Це пов’язано з тим, що ми почали читати і прислуховуватися до європейських вчених, до вчених зі США, до світової вченої спільноти. У горлі є шість мигдаликів, це лімфо-глоткове кільце, захисне кільце нашої глотки, яке називається – кільце Вальдеєра-Пирогова. Туди входять два трубних, два ньобних, піднебінний і язиковий мигдалики. Ми бачимо лише два піднебінних мигдалики.
Раніше була тенденція: масово в дитячому віці видаляти піднебінні мигдалики, потім вчені побачили, що абсолютно всім видаляти їх не можна, тому що люди почали частіше хворіти в більш дорослому віці. Їх припинили видаляти.
Почали їх всім залишати і побачили, що у людей почали виникати абсолютно інші захворювання, почали страждати, наприклад, суглоби, іноді навіть серце, виникало таке захворювання, як ревматизм. І тому розробили чіткі критерії видалення піднебінних мигдаликів, на які лікар-оториноларинголог може орієнтуватися і рекомендувати або наполягати на видаленні мигдаликів.
Ці критерії відносні й абсолютні, коли лікар може наполягати на видаленні. До абсолютних відносяться: більше ніж 4-5 гострих тонзилітів (раніше це називалася ангіна) з підвищенням температури вище 38 градусів і з різким болем у горлі, протягом року. Наявність таких ускладнень – як спонтанні болі у великих суглобах (плечові, ліктьові, колінні). Коли начебто не було фізичного навантаження, нормальні погодні умови, а коліна тягнуть, спина болить, руки ниють – це може бути проявом того, що треба видаляти мигдалики. Проблеми з серцем теж можуть бути сигналом до того, що потрібно видаляти мигдалики.
Якщо у людини виникають такі проблеми, як пробки, неприємний запах із рота, коли мигдалики візуально змінені, коли є певні зміни в лабораторних показниках крові, тоді лікар може рекомендувати видалити. Але абсолютно всім видаляти не можна, підхід має бути суворо індивідуальний.
- Ви сказали, що ангіни пов’язані з болями в суглобах, дивно ніби…
- Все дуже просто! Бактерія, яка викликає запалення в мигдаликах, дуже любить мігрувати, особливо, коли люди самі розповсюджують по своєму організму цю бактерію.
- А як це трапляється?
- Коли ми себе ущипнемо за шкіру, виникає червона плямка – сюди іде більше крові. Так от, бактерія сидить у мигдалику і думає, як їй кудись потрапити, і тут наша українська мама побачила у своєї дитини в горлі якусь «штуку». Що вона одразу робить? Бере ложку, чи такий квач хороший, маже його люголем чи ще якоюсь фігнею (іноді й сечею мазали), і туди цим квачем – давити мигдалики. Звичайно, до цих мигдаликів приходить кров, збільшується кровообіг, бактерія сідає в кров’яне русло – і полетіла по організму. І таким чином долітає до суглобів, чи ще гірше – до серця. Є така фраза в медицині: ревматизм лиже суглоби і кусає сердце. Мається на увазі, що ця бактерія «вилизує» міжсуглобний хрящ, суглоби починають хрустіти, боліти й т.д. І «кусає» клапани серця, внаслідок чого виникає серцева недостатність, як приклад. Тому ревматизм – дуже серйозне захворювання, а причиною його є неправильно ліковані гострі тонзиліти (ангіни), або хронічний декомпенсований тонзиліт (коли наявне хронічне запалення). І, звичайно, неправильне ведення таких пацієнтів.
- Це для мене зараз прямо відкриття.
- Так, вони прямо пов’язані. Раніше видалення мигдаликів виконували під місцевою анестезією, робили два уколи і забирали їх. Я вмію цю операцію виконувати, але вона, м’яко кажучи, була досить вандальна – багато крові, ще й болісна. Стілець, на якому сидів пацієнт, важить кілограмів під сто, руки й ноги пацієнта прив’язували. Пам’ятаю ситуацію, коли хірург виконував таку операцію досить кремезному хлопцю, і коли він почав видирати мигдалик, цей хлопець просто встав разом зі стільцем! Всі в операційній були в шоці.
Зараз ця хірургія проходить під газовим наркозом, який використовується навіть у стоматології: пацієнт засинає, за 10-15хвилин йому видаляють мигдалики, 1-2 дні він перебуває у стаціонарі.
БАТЬКИ СВАРЯТЬ ДИТИНУ, ЩО ВОНА НЕ ЗДАТНА ВИВЧИТИ УРОКИ, А ВОНО, БІДНЕ, НЕ МОЖЕ СКОНЦЕНТРУВАТИСЯ, ТОМУ ЩО НЕ ДИХАЄ НОРМАЛЬНО!
- А що з аденоїдами? Їх теж не варто видаляти, а краще лікувати консервативно?
- Розберемося дуже швиденько, що таке аденоїди: ми вже говорили, що у людини є шість мигдаликів, й аденоїди – це гіпертрофія, або збільшення глоткового мигдалика, який знаходиться при переході носа в глотку.
Глотковий мигдалик виконує дуже важливу роль в організмі дитини. Аденоїди бувають трьох ступенів, в залежності від того, як перекриваються хоани (дірочки, якими закінчується ніс): якщо ця дірочка перекривається на чверть – це перший ступінь і можна лікувати медикаментозно. Якщо наполовину – це другий ступінь і, можливо, потрібна хірургія, а можливо спробувати медикаментозно. Якщо це вже третій ступінь, то аденоїди – однозначно треба видаляти.
- А як же теза, що з роками аденоїди самі зникнуть?
- Так. Справді, з віком відбувається інволюція (зворотний розвиток, зменшення) мигдалика, і в 18-20 років аденоїди, як правило, зникають. Мигдалик не зникає, але зменшується. Але ж до 18 років треба дожити! І ця бідна дитинка ходить у школу, не дихає носом, батьки її сварять, що вона не здатна вивчити уроки, а воно, бідне, не може сконцентруватися, тому що не дихає нормально! Дитина елементарно не може виспатися нормально, більше того – через аденоїди у неї неправильно формуються зуби, і потім ці дітки носять брейси (саме так вони правильно називаються, а не «брекети»). В таких випадках є показання до видалення аденоїдів. Раніше ця операція теж виконувалася під місцевою анестезією, зараз – під наркозом. Наркоз газовий, не токсичний, дитина заснула – забрали аденоїди, і вона дихає носом, проблем немає.
ВЛІТКУ ЧАСТІШЕ ХВОРІЮТЬ ВУХА, А В ПЕРЕХІДНІ ПЕРІОДИ (ВЕСНА, ОСІНЬ) – ЧАСТІШЕ ХВОРІЮТЬ ГОРЛО Й НІС
- Вважається, що ЛОР-захворювання мають сезонність. Чи так це? І які профілактичні заходи порадите?
- Хвороби отоларингології – вуха, горла, носа – дійсно сезонні. Коли ми говоримо про літо, коли люди багато сидять біля кондиціонерів, подорожують на моря – дуже часто хворіють вуха, частенько туди потрапляє якийсь грибок.
Зимою зустрічається багато ускладнених ЛОР-захворювань (тому що людям холодно йти до лікаря), наприклад флегмони шиї або мастоїдити.
У перехідні періоди, це весна або осінь, частіше хворіють горло й ніс – нежить або ангіни.
Як вберегтися, єдиної поради немає: головне – правильно одягатися і не займатися дурницями (сміється). Бо якщо вигадали таку суперріч як підштаники, то потрібно їх одягти, коли холодно! Те ж саме стосується й шапки – якщо є можливість її надягти, надягайте! Ноги й голова мають бути у теплі – ось основна профілактика.
Звичайно, займатися спортом, вживати нормальну їжу, яблука, мандаринки, апельсинки – все це їсти. Якщо переохолодився – попити чаю, але, все ж, намагатися не переохолоджуватися.
Жодні специфічні ліки, особливо гомеопатичні, ні до чого не приводять – ефекту нуль! Він лише у вашій голові. Це ефект плацебо, коли людина бере пігулку рослинного походження і думає, що вона їй допомагає, – добре, хай так думає, але це не працює, доведено.
- А різні імуностимулятори, та ж ехінацея?
- Не потрібно нічого. Я максимально проти. Є теза, і я вважаю, що вона має право на існування: 70 відсотків захворювань можуть пройти самостійно, без лікування. Просто потрібна збільшена кількість рідини, правильний режим, зменшення фізичних навантажень. Вузькопрофільний лікар потрібен лише для того, щоб розпізнати 30 відсотків хвороб, де треба додати медикаменти.
Що стосується специфічної профілактики ЛОР-захворювань, то її просто не існує, кожен може захворіти на ангіну, захворювання носа чи вух. І для того, щоб правильно вилікуватися, краще звернутися до профільного спеціаліста. Хоча, все ж, до дієвої профілактики захворюваності навесні, восени і взимку – я б відніс щеплення проти грипу та пневмококової пневмонії.
Головне – вести правильний спосіб життя, рухатися, повноцінно харчуватися, вживати вітаміни і любити життя! Коли пацієнт мені дзвонить і запитує – що потрібно мати з собою на консультації, я кажу: з собою на мою консультацію треба взяти лише одну річ – гарний настрій!
Любов Базів. Київ
Фото Володимира Тарасова