Новий законопроєкт про НАБУ: чим зарадить і які містить ризики
Поміж подій, які на початку тижня активізували і вкотре поділили на табори український політикум, – розгляд Кабінетом міністрів та реєстрація у парламенті законопроєкту №5070, що має відрегулювати роботу Національного антикорупційного бюро. Найрезонансніше те, що ухвалення документа може стати (переконані – точно стане) підставою для звільнення чинного директора НАБУ Артема Ситника. В уряді пояснюють, що завдяки новації вдасться ліквідувати законодавчу прогалину, пов’язану із відсутністю механізмів дострокового відкликання очільника цього важливого антикорупційного органу. А головне – легітимізувати керівництво НАБУ, оскільки процедуру призначення Ситника, за висновками Конституційного суду України, свого часу порушили.
Противники законодавчих новацій натомість говорять про початок “тотального наступу” на молоду вітчизняну антикорупційну вертикаль і спроби “приборкати” норовливе НАБУ, яке демонструє неупередженість та незалежність. Мовляв, хоча його роботу і не назвеш надто ефективною, на тлі ще більш “беззубої” діяльності інших “борців” – співробітників бюро можна вважати доволі вправними “раками” на вітчизняному “антикорупційному безриб’ї”...
Причини: латання “дірок” в антикорупційному законодавстві
“Двома рішеннями Конституційний Суд України визнав неконституційним указ про призначення Ситника директором НАБУ та положення закону про НАБУ в частині участі Президента у доборі і призначенні директора бюро, – нагадав, коментуючи появу законопроєкту, міністр юстиції Денис Малюська. – Перед урядом стояло завдання прогалину у законі закрити та врегулювати питання статусу НАБУ і його директора. Першим “підходом до бар’єра” став законопроект №4437 – у ньому Уряд (задля уникнення будь-яких сумнівів у легітимності директора НАБУ) запропонував надати Артему Ситнику повноваження директора до обрання нового керівника за новою процедурою. На жаль, №4437 не одержав підтримки у парламентському комітеті. Водночас проблема "дірки" у законодавстві та статусі НАБУ залишилися. І її закриття – одна з умов співробітництва з МВФ”.
Саме для того, щоб позбутися цієї “діри”, уряд, за словами глави Мін’юсту, і підготував новий законопроект, що надасть НАБУ статус органу виконавчої влади та оновить процедуру обрання директора. Окремою нормою визначено, що на період відбору нового директора НАБУ повноваження його керівника виконуватиме перший заступник директора.
Денис Малюська називає появу нової ініціативи вимушеним кроком. Вважаючи, що найкращим виходом було б все ж ухвалення проєкту №4437. Міністр запевнив: дискусія довкола змісту законопроєктів триває. На часі – їх обговорення у парламенті.
До речі, неабияка дискусія вже спалахнула. Під присвяченим цій темі постом на Фейсбук-сторінці Малюськи. Думки різні. Більшість коментаторів підтримують Артема Ситника і критикують схему, яка може (а за деякими, оцінками, навіть “покликана”) усунути його з посади керівника НАБУ. Наміри відправити посадовця у відставку автори таких дописів пояснюють “небажаним” для декого відкриттям проваджень проти впливових у державі осіб – зокрема, з ОПУ та уряду. Хтось же пише про те, що за керівництва Ситника робота НАБУ не була по-справжньому ефективною. А деякі колеги і друзі Артема Сергійовича, мовляв, замість того, щоб боротися з корупцією, її очолили, “сівши” на фінансові потоки (особлива увага коментаторів – до особи керівника Головного підрозділу детективів НАБУ, кума Ситника, Андрія Калужинського)...
Хтось пише про порушення процедури при внесенні до тексту законопроєкту такого дражливого пункту “з голосу” – при обговоренні документа на урядовому засіданні. Опоненти ж нагадують про висновки Конституційного суду щодо незаконності призначення чинного керівника НАБУ. А також про більш “глобальну” й задавнену проблему фактичної відсутності можливостей дострокового усунення керівника цього та низки інших державних відомств – не те що за неефективність роботи, а навіть – за порушення законодавства. Це – безвідносно до персони Ситника. Хоча дописувачі нагадують і про справи й провадження, які свого часу порушували проти нього...
При цьому дехто прогнозує проблеми у стосунках з міжнародними партнерами України через спроби “наїхати” на один із небагатьох по-справжньому незалежних і модернових правоохоронних органів. Інші ж вважають, що з міжнародними партнерами цей крок погоджено. І єдиним каменем спотикання залишається персона ймовірного виконувача обов’язків керівника НАБУ на період обрання нового повноцінного голови. Нині на посаді першого заступника НАБУ перебуває Гізо Углава. Скидається на те, що йому, як-то кажуть – і карти в руки. Бо й обидві сторони суперечки, і “неупереджені” коментатори одностайні: шанси на те, що при доопрацюванні документа в парламенті цю норму змінять і призначать в.о. Артема Ситника, нульові.
Знову ж таки – різні оцінки сприйняття міжнародними інституціями відведеної нашим зовнішнім партнерам ролі у відборі нового очільника антикорупційного відомства. Чи “проковтнуть” вони ідею обмеження впливу на цей процес?
Позиція й роль іноземних “провідників” українських антикорупційних реформ
За пропозицією авторів законопроєкту, міжнародні експерти вже не надто впливатимуть на роботу конкурсної комісії з відбору нового керівника НАБУ: роль трьох іноземних представників при бажанні легко звести до функціоналу “весільних генералів”, або й “майорів”. Адже пропонується, щоб до складу комісії увійшли три члени, делеговані РНБО, та шість – від уряду (лише троє з яких – згадані вже міжнародні експерти, обрані за рекомендаціями наших партнерів).
Пролити світло на цю тему допоміг коментар віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної програмі "Свобода слова на ICTV". Вона повідомила, що нову процедуру обрання директора НАБУ обов’язково обговорюватимуть з міжнародними партнерами. "Закон містить широкий спектр різних положень. Він проговорювався з МВФ. Є спірні положення, які викликали певний резонанс, але цей законопроєкт ще розглядатимуть у парламенті. Ми звернулися із проханням підготувати консолідовану позицію міжнародних партнерів. Й ця позиція буде обговорюватися, враховуватися”.
Більше того, урядовиця просить не сприймати нові законодавчі ініціативи відірвано від інших пропозицій та змін, які чекають на цю сферу. За словами Стефанішиної, законопроєкт є частиною комплексу рішень, які вже ухвалено парламентом і які ще вноситимуться – і президентом, і урядом – для відновлення повноцінної діяльності антикорупційних органів.
На думку адвоката, старшого партнера адвокатського об’єднання “Кравець і Партнери” Ростислава Кравця, відсутність оперативної реакції міжнародних партнерів України на появу законопроєкту може свідчити про те, що насправді Київ узгодив документ із ними. Більше того, наші партнери також зацікавлені у внесенні відповідних змін. “Вважаю, що не лише в Україні, а й за кордоном незадоволені ефективністю роботи НАБУ під керівництвом Ситника. Але говорити напряму про це не хочуть. Оскільки це підірве довіру до антикорупційної вертикалі, яку за їхньої підтримки розбудовують у нашій країні. Тобто, йдеться про перекладення відповідальності за погоджене усіма кадрове рішення на українську владу. До того ж, не забуваймо про потребу виконувати рішення Конституційного суду”, – каже пан Кравець у коментарі Укрінформу.
При цьому експерт не береться “з чуток” коментувати конкретні положення документа. До появи його тексту на сайті Верховної Ради (станом на вечір вівторка законопроєкт офіційно не оприлюднено).
Антикорупційні “вершники” без голови чи... одразу з двома головами?
А ось експерт Центру протидії корупції Антон Марчук документ (отриманий з інсайдерських джерел) вже бачив. Тож і поділився з читачами Укрінформу роздумами про деякі потенційно “шкідливі” положення проєкту, які народні обранці – кров з носа – мають виправити. “Передовсім, ідеться про перехідну норму, поява якої нібито спричинена серпневим рішенням КСУ щодо указу президента Порошенка про призначення Артема Ситника. І одна з перехідних норм, власне, й мала б урегулювати питання подальшого перебування Ситника на посаді. Однак ця норма сформульована, м’яко кажучи, некоректно. І вона лише поглиблює правову невизначеність, що існує. Якщо закон ухвалять в такому вигляді, біля керма НАБУ фактично залишаться і Ситник, повноваження якого до 2022 року не припинені, і в.о. директора – його перший заступник. Це підриває легітимність рішень обох посадовців і створює ризики при судових оскарженнях”, – каже експерт.
Певні ризики, за його висновками, містять у собі і норми, що мають замінити визнані торік у вересні КСУ неконституційними положення Закону “Про Національне антикорупційне бюро України”. Вони стосуються композиції конкурсної комісії, яку створюватимуть для обрання нового директора НАБУ. “Є ризики, пов’язані із кількістю кандидатів, яких комісія має запропонувати на розгляд уряду за підсумками конкурсу. Певні ризики викликані фактично наданням уряду засобів впливу на бюро – приміром, через можливість скасування актів НАБУ чи через необхідність їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції... Тобто, бачимо, що цей законопроєкт містить загрози для незалежності антикорупційного бюро й не може бути ухвалений у такому вигляді”, – підсумовує Антон Марчук.
Разом з експертами сподіваємося, що перед остаточним ухваленням у парламенті документ належним чином доопрацюють.
Владислав Обух, Київ
