Володимир Бугров разом з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка вже 36 років – тут на філософському факультеті він здобув вищу освіту, з 91-го року став аспірантом, з 95-го працює викладачем, доцентом, заступником декана на філософському факультеті, професором, виконував обов’язки завідувача кафедри історії філософії. З 2009 року – він проректор з науково-педагогічної роботи.
Нині Володимир Бугров бере участь у другому турі виборів ректора Київського національного університету.
- Пане Володимире, почну відразу зі злободенного і актуального – чому вже кілька років поспіль університет Шевченка втрачає позиції в міжнародних рейтингах? У рейтингу QS World University Ranking у 2020 – 541 місце (поступившись Харківському університету ім. Каразіна - 491). За п’ять років університет втратив у цьому рейтингу 100 позицій (у 2015 – були місця 421-430) і втратив в цьому рейтингу звання найкращого університету України. Британський THE World university ranking дає КНУ місце між 801 і 1000. Рейтинг Webometrics-2019 Національної дослідної ради Іспанії – 1192 місце (найкращий з українських). Вище найкращого університету України в міжнародних рейтингах уже стоять два університети Казахстану. Чому так відбувається? В чому причини?
- Хороше запитання. Воно дійсно гостре і злободенне для нас, бо ми були першим українським університетом, який спробував зайти у рейтинг QS, а потім і колегам допомагали розібратися з тим, що таке рейтинги.
Але рейтинг – це лише інструмент, як термометр, який показує нам температуру. Ми не можемо ображатися на інструменти, тому уважно кожного року аналізуємо критерії, за якими укладаються рейтинги, і бачимо, скажімо, що у нас недостатньо розвинена інтернаціоналізація.
Наприклад, наші друзі і колеги з Харківського національного університету імені В.Каразіна підвищили рівень інтернаціоналізації за рахунок медичного факультету і нас у рейтингу випередили.
Тому наш ректор Леонід Васильович Губерський ініціював створення у нас чотири роки тому відділення медицини. Ми працюємо за англомовною програмою з іноземними студентами, але ставимо достатньо високу планку до їх вступу і навчання.
Скажімо, ми посідаємо найвище місце серед українських університетів у тому ж QS в опитуванні роботодавців. Для нас це дуже важливо, ми співпрацюємо з великими компаніями, з малим і середнім бізнесом з тим, щоб адаптувати наші програми до вимог сьогодення. Не для того, щоб готувати фахівців «в повітря», а для того, щоб вони ефективно працювали й отримували гідну заробітну платню.
Ви згадали про казахські університети, але там була цільова державна програма, як вивести казахські університети у світові рейтинги на найвищі позиції. Поки що ми разом з нашими колегами з Сум, Львова, Харкова, Одеси прямуємо самі. Ми робимо все можливе для того, щоб забезпечити якість освіти та якісні наукові дослідження, але в цьому нам потрібна підтримка також і держави. Ось тоді, я думаю, ми піднімемося в рейтингах і будемо на належних місцях, що стане показником не лише для нашого університету, але й для нашої держави. Бо це – промоція держави на міжнародному рівні.
ПОТРІБНО ПРИЩЕПЛЮВАТИ НЕТЕРПИМІСТЬ ДО ПЛАГІАТУ ВІД ПЕРШОГО КУРСУ, А ЩЕ ЛІПШЕ ЗІ ШКІЛЬНОЇ ЛАВИ
- Відразу ж і запитаю, чи на достатньому рівні фінансується університет? На які напрямки йде державне фінансування, а на що ви заробляєте самі?
- Ми маємо достатньо велике фінансування, чи не найбільше серед українських університетів, але я кажу, що цього завжди мало. Скажімо, бюджет Гарварда, разом з ендаументом, налічує біля 35 мільярдів доларів, і вони говорять про те, що цього мало для сучасного університету.
І ми з нашим бюджетом у менш як 2 мільярди гривень теж кажемо, що це багато, але це мало. Насамперед, це оплата праці викладачів, співробітників університету (а ми маємо найдосконаліший науково-викладацький склад в Україні, про що свідчать ті ж міжнародні рейтинги).
Звісно, це утримання понад 300 об’єктів університету, серед яких є унікальні, такі, як ботанічний сад, астрономічна обсерваторія, різноманітні колекції. Також утримання навчальних і наукових лабораторій, гуртожитків, але цього, повторюся, дійсно мало для того, щоб робити прориви.
До цієї суми входить і те, що ми заробляємо самі, насамперед, за рахунок контрактного навчання, наукових досліджень та грантів. Ці кошти використовуємо, в перші чергу, на обладнання, на ремонти, на те, щоб усім представникам університетської спільноти було комфортно працювати, навчатися в університеті.
- Якось ви сказали, що Роулінг, коли змальовувала Хогвардс, нічого не вигадувала, а описала звичайну британську систему освіти. І ця система є дуже вдалою. А чи на достатньому рівні ведуться наукові дослідження в університеті Шевченка?
- Університет має найвищі показники в Україні за науковими дослідженнями, які вимірюються в індексах цитування. Проте ми всі розуміємо, що треба рухатися, і для цього треба певним чином змінювати систему організації наукових досліджень. Тому що інколи питання не в тому, чи є у нас кваліфіковані дослідники, деколи питання лише в тому, як і в який спосіб ставиться завдання. Ось ці моменти будемо переглядати для того, щоб досягти в наших умовах результатів.
- Інколи експерти нарікають, що наукова робота в університеті ведеться не таким належним чином, як хотілося б. Зокрема, інколи спливають скандали з плагіатом. Чи можливо цього уникнути, щоб не зазнавати репутаційних втрат?
- Звичайно, ви маєте рацію. Справа в тому, що наш університет був чи не єдиним, який закрив докторську спеціалізовану вчену раду, де було виявлено плагіат – текстові запозичення, до того ж у дисертантів з інших вишів.
Тут є два шляхи вирішення проблеми. Один шлях - правовий. Всі - і студенти, і викладачі, і науковці - повинні розуміти, що плагіат – це крадіжка інтелектуальної власності, що є неприпустимим. А другий шлях - це шлях моральний, потрібно прищеплювати від самісінького початку нетерпимість до таких проявів, від першого курсу бакалаврату, а ще ліпше - зі шкільної лави. Цими двома шляхами ми повинні рухатися, щоб не допускати таких негативних явищ ні в університеті, ні загалом в інших місцях.
Тут потрібні спільні зусилля, тому що має виробитися нетерпимість у суспільстві. Коли школяр списує в іншого, ви повинні розуміти, що це перша академічна недоброчесність. Чи студент бере чужий реферат і подає за свій, чи переписує есе з Вікіпедії – це все є академічна недоброчесність. Так само, коли викладач не згадує, на кого він спирається у своїх лекціях. Тому слід виробити суспільний імунітет до цього явища, тоді і правові механізми будуть працювати.
МОВНА ПІДГОТОВКА – НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ОСВІТИ СУЧАСНОГО СТУДЕНТА І МИ ЗВЕРТАЄМО НА НЕЇ ВЕЛИКУ УВАГУ
- Будемо намагатися спільно до цього йти. Давайте повернемося до питання інтернаціоналізації. В сучасному світі складно уявити ефективного вченого, який не володіє англійською мовою, бо це мова наукових публікацій. А який рівень знань іноземної мови у викладачів КНУ? Чи запрошують їх викладати і читати лекції в іноземні університети?
- Ми вже понад 12 років реалізовуємо концепцію вивчення іноземних мов студентами нефілологічних спеціальностей. І те, що в ній є достатньо високі здобутки, підтверджується рівнем з ЗНО в магістратуру.
За цей час вже багато наших випускників стали аспірантами, частина й викладачами, і можу сказати, що ми маємо достатньо високий, як для університету, рівень володіння англійською мовою. Хоча, звісно, завжди є куди рухатися.
Наших викладачів запрошують, ось на сьогодні наші викладачі є в Сполучених Штатах, в Туреччині, в Польщі, у Франції, в Німеччині, Великій Британії, в Японії, де викладають англійською мовою.
Інтернаціоналізація в цьому сенсі - дуже потрібний крок. Це не лише можливість ділитися знаннями чи здобувати нові, це також і реалізація нових практик.
Сьогодні світ є конкурентним, і вважати, що ти найкращий, буде величезною помилкою. Варто дивитися, оцінювати і вивчати, як ті ж проблеми чи завдання вирішують інші.
Досвід, коли наші викладачі їдуть за кордон, а закордонні приїжджають до нас, коли наші студенти їдуть в закордонні університети, а студенти з-за кордону приїжджають до нас, дозволяє розширяти світогляд і формувати сучасний ландшафт університету, де є спільна мета творення нових знань та суспільних відносин.
Це має базуватися на хорошому знанні англійської мови для того, щоб цей досвід вивчати.
- Тобто, ви часто запрошуєте іноземних лекторів до КНУ, а як ви оцінюєте: студенти спроможні сприймати в повному обсязі лекції іноземною мовою, тією ж англійською?
- Я саме чому і згадав про концепцію вивчення іноземних мов. Наш ректор Леонід Васильович Губерський наполягав на тому, що ми маємо поліпшити володіння мовами у студентів, тому що можна запросити блискучого викладача, але його не буде кому слухати тому, що не знають англійської мови.
Ми вже понад 12 років тому цей шлях почали, і ним неупинно йдемо. Неможливий сучасний фізик, хімік, біолог, лінгвіст без читання сучасних журналів англійською мовою.
Саме тому англійська мова, яка є сьогодні мовою науки, мовою освіти в цілому світі, вона є в нас, по-суті, обов’язковою для вивчення на всіх факультетах.
Ми не забуваємо при цьому й про інші мови. Навіть на історичному факультеті є відділення сходознавства, де вивчають арабську, турецьку мови. Знаєте, тут така цікавинка, яка може здивувати: турецька мова потрібна, оскільки, документи часів Хмельниччини знаходяться в Стамбулі, і досить часто потрібно знати турецьку мову для того, щоб працювати з ними. Тому ось така програма у нас є.
Є програми іншими мовами, наприклад французькою - на хімічному факультеті, бо у нас тісні стосунки з університетами Франції.
Мовна підготовка сьогодні - невід’ємна складова освіти сучасного студента, і ми звертаємо на неї велику увагу.
МИ МАЄМО СТУДЕНТІВ З ПОНАД 60 КРАЇН СВІТУ. І ЦЕ ОБОВ’ЯЗКОВА ТРАЄКТОРІЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТУ
- Чи публікуються статті викладачів університету в авторитетних міжнародних наукових журналах?
- Так, і таких журналів достатньо багато. Я вже говорив, що університет має найвищий в Україні індекс цитування, десь понад 90, сукупно для установи. Ми уважно ставимося до цих показників тому, що в цьому полягає ось та культура академічної доброчесності. Для того, щоб тебе знали, ти маєш друкуватися в журналах з високим імпакт-фактором, щоб із твоїми здобутками знайомилися дослідники інших університетів інших країн.
Щороку за ініціативи нашого ректора відбувається преміювання тих, хто має високі здобутки в публікаційній активності. Це дуже важливо тому, що людина повинна мати і моральне, і матеріальне заохочення за свою наукову діяльність.
- Університет традиційно зберігає привабливість для іноземних студентів, а про які тенденції можна говорити? Які спеціальності найбільше приваблюють іноземців? З яких країн активніше до вас їдуть?
- Найбільша популярність, звичайно, медицина – англомовна програма в Інституті біології та медицини «General Medicine». Там навчається дуже багато студентів з Індії, Ірану, Туреччини.
В Інституті міжнародних відносин і в Інституті права навчається багато студентів з країн пострадянського простору – Азербайджан, Білорусь, Росія, а також студенти з Європи, особливо, на магістерських програмах із міжнародного права.
Студенти з Туркменістану обирають для себе спеціальності, пов’язані з майбутньою вчительською професією: фізика, математика, історія, географія.
Китайські студенти обирають мовні спеціальності, а також фізику і математику.
Ми маємо студентів десь із понад 60 країн і це є обов’язкова траєкторія для наступного розвитку університету. І це не лише фінансові надходження, це промоція України, її освіти, культури у цілому світі - коли випускники повертаються у свої країни і розповідають про нашу країну і наш університет.
ТЕНДЕНЦІЯ ДО ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ПОВ’ЯЗАНА З АКУМУЛЯЦІЄЮ ПЕВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ІНШОГО ПРОФІЛЮ
- В структурі КНУ на сьогоднішній день є ціла низка інститутів. Їх десять: Військовий інститут, Інститут високих технологій, Інститут журналістики, Інститут міжнародних відносин, Інститут післядипломної освіти, Iнститут Управлiння державної охорони України, Інститут філології, Навчально-науковий інститут "Інститут геології", Навчально-науковий центр "Інститут біології та медицини" і наймолодший (заснований в червні 2020 року) Інститут права.
Що це за така цікава тенденція виокремлення інститутів на базі факультетів, в чому від цього позитив ви вбачаєте? Тому що цікаво, ну, був факультет, розрісся до інституту.
- Я вам скажу, що Закон України про вищу освіту визначає у якості основного структурного підрозділу закладів вищої освіти факультет і кафедру. Але тенденція до формування інститутів пов’язана з акумуляцією певних підрозділів іншого профілю. Скажімо, Інститут біології та медицини об’єднав в собі біологічний факультет, Канівський природний заповідник, Ботанічний сад і науково-дослідний Інститут фізіології.
Інститут філології об’єднав в собі науково-навчальні лабораторії поряд із кафедрами.
Інститут права об’єднав з юридичним факультетом правничі центри, наприклад, Центр імплементації європейського соціального права, центр досліджень прав людини тощо.
Тобто інститут є певною інтеграцією освіти і науки. І коли колектив того чи іншого підрозділу бачить для себе перспективу інтеграційного поступу, вони пропонують перетворення на інститут і це, як правило, навчально-наукове об’єднання. Інколи це навіть фіксується назвою Навчально-науковий центр – Інститут біології та медицини, чи Навчально-науковий інститут геології.
Така інтеграційна траєкторія завжди йде у відповідь на потреби колективу.
- Тенденція буде зберігатися і, можливо, ще з’явиться якийсь інститут?
- Звичайно, Вчена рада університету може ухвалювати таке рішення. Але все буде залежати від того, чи є для цього об’єктивні передумови, це не є самоціль.
Я З ПОВАГОЮ СТАВЛЮСЯ ДО НАШИХ СТУДЕНТІВ І КАЖУ: ЗАВЖДИ ТРЕБА ЗАПИТУВАТИ В НИХ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ?
- А ось тепер з огляду на ті 36 років, які ви в університеті вже, ви можете назвати якісь тенденції змін в портреті вашого першокурсника. От він змінився з часів ваших, наприклад?
- Звичайно! Інколи мої однокурсники запитують у мене при зустрічі: А який сучасний першокурсник? Кращий чи гірший за нас? Я завжди відповідаю: Не кращий і не гірший! Він - інший.
Я зараз читаю у першого курсу на філософському факультеті – вони більш ерудовані, краще знають мову, ніж ми 36 років тому, інформаційно більше підкуті і прагматичніші, ніж ми, в більшості знають, чого хочуть. Ми трішки були іншими в свої часи, це об’єктивна ситуація.
В опитуваннях, які проводить Європейська асоціація студентів університетів Європи, теж відзначається, що студенти змінилися, і це незворотна ситуація.
Світ не стоїть на місці, змінюються студенти, змінюються викладачі, і це потрібно ураховувати при плануванні своєї діяльності.
Тому я з повагою ставлюся до наших студентів і кажу: завжди треба запитувати в них, чого вони хочуть? Інколи, можливо, в силу меншого життєвого досвіду, вони мають надмірний романтизм, чи щось таке, але ми пояснюємо їм. І університет якраз і славиться тим, що у нас є тісна співпраця і на рівні факультетів, і на рівні університету з органами студентського самоврядування.
Це надзвичайно важливо – ми координуємо свої зусилля задля того, щоби наш рідний університет був кращим для нас усіх.
- Чи залишається КНУ центром концентрації найкращих випускників з усіх регіонів України? Чи складна економічна ситуація останніх років примушує все ж таки і кращих, в тому числі, з інших міст вчитися ближче до дому?
- Як і раніше, ми є привабливими для студентів - від Ужгорода до Харкова, Сум, Донецька, Луганська. У нас є студенти з окупованих територій Сходу і Криму. Ми – університет всеукраїнського національного масштабу. І нерідко навіть акцентуємо на цьому при проведенні акредитації, коли у нас запитують про наш регіональний контекст, я відповідаю: даруйте, у нас є національний контекст.
З цим навіть пов’язана певна складність – автоматизована система розподілу прийому на перший курс дає нам достатньо велику кількість іногородніх студентів і ми змушені в певний спосіб шукати додаткові місця розселення в інших закладах вищої освіти і оптимізувати розселення студентів у себе. Тому що постає питання щодо гуртожитків.
- Насправді, така складна ситуація? Я у форумах про це читала.
- Так, дійсно є складнощі. Вступ на 1-й курс бакалаврату відбувається за автоматизованою системою подачі документів. І ми констатуємо, що на сьогодні частка студентів з регіонів зростає. Це виклик, який нам потрібно найближчим часом вирішувати.
- А як вирішувати? Будувати гуртожитки?
- Тактичний крок – ми звертаємося до колег з інших закладів, де зменшився прийом, і просимо розселити наших (в них гуртожитки простоюють, а їм потрібно їх утримувати). Тому деякі наші студенти, наприклад, факультету інформаційних технологій, корпус якого розташований на вулиці Богдана Гаврилишина, біля проспекту Перемоги, живуть поруч у гуртожитках Київської політехніки, до якої ми з цим проханням звернулися.
А стратегічно - треба будувати хоча б один гуртожиток на 700 місць для розширення наших можливостей.
- Нехай це вам вдасться і питання з поселенням буде знято! Давайте тепер поговоримо про набір 20-го року, який проходив в умовах пандемії. Чи відрізнявся він від попередніх організаційно і якісно? То як вдалося це все пройти вам?
- Ми ще з весни почали готуватися до набору за тих умов. Було багато технічних питань: ми змінили розташування відбіркових комісій наших факультетів та інститутів, відлагодили нашу власну електронну систему, щоб полегшити роботу співробітникам і надати можливості вступникам.
Ціла низка організаційних заходів була проведена, і хотів би, користуючись нагодою, подякувати всім нашим співробітникам, які з честю вийшли із складної ситуації. Ми не мали скарг на перебіг вступної кампанії. Це означає, що із завданням ми впоралися на відмінно.
На вступній кампанії у нас працює близько 600 осіб, плюс ми долучали волонтерів з числа студентства. Студентський парламент університету, як орган студентського самоврядування, відпрацював на відмінно, допомагаючи вступникам як у мережі, так і наживо, коли треба було документи вже приносити.
А з якісної точки зору – до нас знову прийшов обдарований, талановитий абітурієнт. Ми маємо велику кількість 200-бальників, і в цьому сенсі ми підтвердили нашу привабливість і для студентів з цілої України, і для вступників з окупованих територій, з якими ми працювали цьогоріч. Це теж наша певна соціальна місія, яку ми усвідомлюємо і розуміємо.
Тому якісно, на щастя, втрат ми не зазнали.
ПІД ЧАС ЛЕКЦІЙ ІНКОЛИ ВИКЛАДАЧІ СКАРЖАТЬСЯ НА ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДИСКОМФОРТ – ВОНИ БАЧАТЬ НЕ ЛЮДИНУ, А АВАТАРКУ, І НЕВІДОМО, ЧИ ХТОСЬ ЇХ СЛУХАЄ
- Тепер, власне, до організації освітнього процесу в умовах карантину. Всі перейшли зараз на дистанційне навчання, але саме в таких умовах студентам простіше списати? Контроль складніше здійснювати. Як з цим боретеся?
- Ви знаєте, я завжди намагаюся уникати слова «боротися», тому що принципово ми повинні переконувати їх в тому, що навчання - це для них, а не для викладача.
Навесні ми перейшли до онлайн навчання з використанням різних платформ, це і Zoom, це і Google for Education (тому що у нас є угода з компанією Google і підрозділом Google Ukraine). Ми маємо корпоративні можливості на Google Suite для того, щоб використовувати їхній потенціал. Також інноваційний центр КНУ розробляє власну платформу КНУ Education, ми використовуємо також і Microsoft Teams, бо маємо угоду з компанією Microsoft, тобто, різні можливості.
Інколи ми через це наражаємося на критику, чому немає чогось єдиного. А тому, що є різні потреби у різних підрозділів, десь це більше лекційні, десь це практичні, лабораторні заняття. Ми надаємо можливість користуватися різними інструментами. Я і мої співробітники навчальних відділів пояснюють, що от є запит, значить має бути конкретна відповідь на цей запит, а не на якусь абстрактну потребу.
Навесні ми співпрацювали з платформою Coursera, отримали 10 тисяч ліцензій на проходження різних курсів і могли бачити в мережі відгуки від студентів і викладачів про ці всі речі.
Тому, є резерв, як і що організовувати, але треба виробляти певну візію мережевої етики. Відома колізія, коли стоять аватарки під час лекцій - викладачі скаржаться на психологічний дискомфорт, коли вони бачать не людину, а аватарку, і невідомо, чи там хтось чує тебе, чи не чує? Це питання етики, питання психології.
Сьогодні все можна організувати з технологічної точки зору - ресурсів і інструментів багато, але найважливіше – це досягти ось цієї візії, що це потрібно для успішного майбутнього студенту.
Тільки через спільну візію і спільне розуміння цього ми можемо досягти ефективного результату.
По-іншому, вся ця «боротьба» означає, що ми ніби різні, а треба, навпаки, обстоювати спільність цілей. Тоді слова «боротьба» і самої боротьби ми уникнемо.
ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО – УСВІДОМИТИ ПРИЧЕТНІСТЬ ДО УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО КОЛЕКТИВУ
- Я думаю, що цьогорічним першокурсникам трохи не поталанило. Зі свого студентства пам’ятаю, що перший курс - це надзвичайно цікавий період життя – нові знайомства, живе і активне спілкування. Зараз вони позбавлені цього, сидять бідні онлайн біля моніторів.
- Так, це найбільший психологічний виклик, ви маєте рацію. Я читаю на 1-му курсі, мав 10 днів спілкування зі студентами і намагався за ці дні якраз щонайбільше їх зорієнтувати на те, куди, як, і для чого вони прийшли в цей університет.
І це дуже важливо – усвідомити співпричетність до університетського колективу. Абсолютно погоджуюся з вами, тому що це є найбільший виклик, і тому наша психологічна служба дає рекомендації студентам і викладачам. Ми постійно відпрацьовуємо налагодження комунікації для розуміння спільності університетського колективу.
І звичайно, всі віримо, що нарешті повернемося до аудиторій і подивимося один одному у вічі та посміхнемося.
- Хочу запитати про Ботанічний сад імені академіка Фоміна, який є одним з об’єктів університету. Він - один з найстаріших у Києві, заснований ще у 1839 році. Мені б дуже хотілося, щоб він був схожий на Централ-парк Нью-Йорка, Гайд-парк Лондона чи на Бруклінський ботсад. Але, на жаль, його публічна частина (я не говорю про закриті території) у трохи занедбаному стані.
Наскільки мені відомо, місто готове забрати його в комунальну власність і впорядковувати, але університет не віддає.
Які у вас думки на цей рахунок?
- Територія ботсаду справді є розділеною: є закрита територія, де зосереджуються наукові підрозділи, і відкрита – яка доступна для відпочинку киян і гостей нашого міста.
Я розкажу вам бувальщину, як один з моїх товаришів, випускник нашого університету Іван Степурін, директор видавництва «Самміт книга», кілька років тому організував благодійний проєкт – ми купили і посадили алейку сакур і магнолій на відкритій території. Прийшли через день, а їх не стало.
Ви маєте рацію, ми повинні опрацювати варіант, як зробити, щоб було зручно, комфортно і одночасно відкрито. Але, на жаль, у нас не завжди є культура відвідин таких місць.
А місто, я думаю, має дуже багато об’єктів, які потрібно довести до ладу, відпрацювати і полагодити.
Ми з ботсадом розберемося, і, думаю, у найближчі рік-півтора все ж зможемо вашу мрію реалізувати, щоби він був і класним, і одночасно відкритим для всіх. Має бути якась оаза затишку в центрі нашого красеня-міста.
Любов Базів. Київ
Фото надані пресслужбою КНУ імені Т. Шевченка