31 жовтня. Пам’ятні дати

27 грудня 2013 року Генеральна Асамблея ООН в своїй резолюції 68/239 ухвалила рішення оголосити 31 жовтня, починаючи з 2014 року, Всесвітнім днем міст.

Генеральна Асамблея пропонує державам, системі Організації Об’єднаних Націй, зокрема ООН-Хабітат, відповідним міжнародним організаціям, громадянському суспільству в цілому та всім іншим зацікавленим сторонам відзначати Всесвітній день міст і підвищувати поінформованість про нього. У резолюції наголошується, що справедливий і відповідний потребам доступ до основних міських послуг є однією з передумов стабільної урбанізації, а, отже, і соціально-економічного розвитку в цілому.

Цього року Всесвітній день міст проходить під гаслом «Цінуймо свої громади і міста», адже, як зазначають в ООН, життя в містах по всьому світу змінилося під впливом COVID-19. Місцеві громади зіграли ключову роль в забезпеченні безпеки людей і продовженні економічної діяльності. Цінність громад полягає ще й у волонтерській роботі мешканців міст, а також у громадянських рухах, що борються з бідністю, системною дискримінацією і расизмом.

Окрім того, в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, у багатьох країнах світу святкують Гелловін, або Відьомську ніч – веселе свято нечистої сили. Коріння Гелловіну сягає в сиву давнину, ще до християнізації Європи. Тоді язичницькі кельтські племена святкували в цей час настання своєрідного нового року, напередодні якого відзначалося свято Самайн. Цю межу – перехід до зими – вважали надзвичайно містичним періодом. Стародавні кельти вірили, що саме в цю пору, коли ночі стають надзвичайно темними і холодними, коли у вирій відлітає все птаство, крім загадкового і трохи зловісного ворона, а дні стають короткими і похмурими – з потойбічного світу у світ людей приходять загадкові створіння сіди. Зазвичай вони не шкодять людям – просто блукають поміж ними, тиняючись, наче школяр, що втік з уроків. Але іноді трапляються доволі агресивні створіння – тоді нічого доброго від них не чекай: будуть капостити, а то й взагалі – намагатимуться звести зі світу. Аби цього не сталося, потрібно було всіляко задобрювати непроханих гостей: залишати їм їжу, подарунки, або відлякувати: як варіант – самому стати страшнішим за сіда. Люди в цей період теж можуть побувати у потойбічному світі, а потім повернутися назад. Звісно, якщо поводитимуться там обачно, й не порушуватимуть тамтешніх законів. Так вважали стародавні кельти і ці вірування, без сумніву, були пов’язані з поховальною обрядовістю; світ живих намагався, як умів, осягнути проблему смерті та небуття. Згодом католицька церква почала відзначати 1 листопада День усіх святих, а 2 листопада – вшановувати пам’ять усіх померлих. Дати були встановлені лише в ХІ столітті, а до того відзначалися 13 травня. Таким чином, стародавні язичницькі вірування змішалися з католицькою традицією, а віра в душі померлих, різних духів і казкові створіння трансформувалася в чистісіньку нечисту силу. Уперше назва Гелловіну (Halloween) згадується у 1745 році. Слово походить від англійського Hallowe’en – скорочення виразу All Hallow’s Eve - надвечір’я (переддень) Дня всіх святих, яке в свою чергу розшифровується як All Hallowed Souls Eve – дослівно: Надвечір’я Всіх Святих Душ. Можна сказати, що на сьогодні Гелловін є всесвітнім брендом, таким самим, як Coca-Cola, The Beatles чи Apple. Його логотип – доволі симпатичний палаючий гарбуз (так званий «ліхтар Джека»), упізнають у будь-якому куточку планети (якби було щось страшніше, то потенційний споживач би не клюнув). Величезних бонусів у розкрутці та популяризації Геловіна додали новітні технології – кіно, телебачення та інтернет. І якщо у першій половині ХХ століття про це свято знали лише в західному світі (переважно в англомовному), то вже зараз його активно відзначають у країнах Сходу – Японії, Південній Кореї, Китаї. За популярністю Гелловін упритул наблизився до Різдва (на третьому св. Валентин). З’явилася величезна кількість різних «експертів» з Гелловіну, які детально розкажуть, який гарбуз вам вибирати, що з ним треба робити, де вішати чи класти, що при цьому говорити і думати, що одягати й куди йти. Як свідчать дослідження, найбільш активними прибічниками Гелловіна на всіх континентах є підлітки, котрих приваблює ореол таємничості та містики пов’язаних з цим святом, а також мільйонна армія офісних працівників, для яких перетворення на відьму, вурдалака (він же упир) чи ще якусь нечисть (існує безліч варіантів) – гарна нагода хоч на декілька годин вийти за дуже жорсткі та регламентовані межі щоденного протоколу і етикету. Щодо правовірних католиків, то вони цими днями згадують померлих пращурів – відвідують кладовища, храми, запалюють свічки.

Події дня:

31 жовтня 1517 року монах ордену августинців, професор філософії і теології університету Віттенберга Мартін Лютер оприлюднив 95 тез про індульгенцію, що стало початком Реформації. Приводом для протесту стала практика індульгенцій введена Папою Римським Левом X з метою збирання коштів на будівництво собору святого Петра в Римі. У своїх тезах Лютер виступив не проти самого відпущення гріхів та індульгенцій як таких, а проти зловживань при їх продажу. Вже до початку 1518 року тези стали відомі всій Німеччині, як латиною, так і в німецькому перекладі. На час оприлюднення своїх тез ні Лютер, ні його прихильники ще не називалися протестантами. Самого Лютера Папа Римський Лев X і імператор Карл V назвали єретиком і оголосили поза законом. Однак, число його прихильників в Німеччині неухильно росло. У січні 1521 року Папа Римський, побоюючись, що вчення Лютера підірве устої церкви і поставить під сумнів верховенство Папи у християнському світі, піддав Лютера анафемі. У тому ж році, після відмови Лютера зректися своїх поглядів, рейхстаг у Ворсі заборонив поширення та читання творів Лютера, а імператор Священної Римської імперії видав едикт про арешт Лютера. Але він так і не був виконаний завдяки саксонському курфюсту Фрідріху Мудрому, котрий взяв Лютера під свій захист у замку Вартбург. У 1529 році Карл V заборонив поширення Реформації і заявив, що розправиться з «єрессю» Лютера. Проте п'ятеро німецьких князів і 14 міст стали на сторону Лютера та оголосили офіційний протест. Саме з тих пір прихильників руху Реформації стали називати протестантами. Згодом цей протестний рух спровокував глобальні зміни не тільки у Європі, а й у всьому християнському світі. Набувши не лише релігійного, а й соціального характеру, він вплинув на економічний, науковий та політичний розвиток. Нині протестантизм є другим за кількістю віруючих напрямком християнства  і нараховує понад 900 млн віруючих.

Ювілеї дня:

137 років від дня народження Михайла Злобинця (1883-1937), українського поета і культурно-освітнього діяча. Михайло Злобинець народився в Золотоноші, що на Черкащині. Після закінчення у 1909 році фізико-математичного факультету Київського університету вчителював. Понад 20 років очолював повітову громаду Золотоноші; у 1917 році організував там товариство «Просвіта». Під час української революції працював у системі народної освіти повіту. Був фундатором повітових газет «Вільне слово» та «Вісті «Просвіти»». Збирав і записував українські народні пісні і думи, зокрема від кобзаря Терентія Пархоменка. Був організатором і керівником музичних ансамблів, виготовляв кобзи. У 1937 році, як і багато інших представників української інтелігенції, був репресований органами НКВС. Реабілітований у 1988 році.

70 років від дня народження Захи Хадід (1950-2016), всесвітньовідомої британської архітекторки і дизайнерки арабського походження. Вона була першою жінкою-архітектором, що отримала престижну Прітцкерівську премію (2004). По суті, Хадід була єдиною жінкою, яку сміливо можна назвати архітектурною зіркою. Серед замовників її архітектурного бюро невеликі держави-експортери нафти, потужні економіки світу, азійські шейхи. Загалом бюро Zaha Hadid Architects  розробило майже тисячу успішних проектів, реалізованих у 44 країнах світу. Серед найвідоміших: Центр дизайну Dongdaemun Design Plaza в Сеулі, Центр водних видів спорту в Лондоні, Музей сучасних мистецтв МАXXI у Римі, Центр Гейдара Алієва в Баку, Оперний театр у Ганчжоу (Китай), Будівля центрального офісу BMW у Лейпцизі (Німеччина), Центр мистецтв в Абу-Дабі (ОАЕ), Башта інновацій (Гонконг).

Роковини смерті:

136 років з дня смерті Марії Башкирцевої (1858–1884), української художниці, письменниці. Померла у молодому віці від сухот. Похована у самому центрі Парижа на цвинтарі Пассі, поблизу Ейфелевої вежі. Дівчинка з диканського хутора Гавронці була геніально обдарована: володіла шістьма іноземними мовами, гарно співала (їй пророкували кар’єру оперної співачки), прекрасно малювала і мала літературний хист. Її картини знаходяться в Луврі, в музеї Орсе в Парижі, в Третяковській галереї, в музеях Ніцци та Амстердама. Було видано, хоча й з купюрами, «Щоденник» Башкирцевої. Картинам художниці високу оцінку давав Ілля Рєпін; Цвєтаєва присвятила їй «Вечірній альбом».

99 років з дня смерті Киріака Костанді (1852-1921), українського живописця. Член Товариства передвижників, член-засновник Товариства південноросійських художників (існувало до 1920), один із засновників Одеського художнього музею (в 1917 Костанді стає його хранителем і бере активну участь у перетворенні його в Народний художній музей). З 1885 року – викладач Одеської рисувальної школи. Протягом тридцяти п’яти років життя і діяльність Костанді були пов’язані з цим закладом. Йому, педагогу і художнику, Одеська школа завдячувала своїм особливим стилем, що вирізняв її серед інших художніх шкіл. Костанді як вчитель дав путівку в життя багатьом майстрам образотворчого мистецтва. Свої кращі твори художник написав у 90-ті роки ХІХ ст. («Старенькі», «Рання весна», «З пташиного польоту», «Галки»). Роботи Костанді, створені в цей період, відіграли значну роль в розвитку українського побутового і пейзажного жанрів. Сучасники називали Костанді співцем ранньої весни і духмяного бузку, поетом сутінку і тонкого вечірнього смутку. Так само, як Левітан відкрив поезію північної природи, так само Костанді – південної. Його учень, відомий художник Амшей Нюренберг (той самий, назву картини якого «Пурпурові вітрила» запозичив Олександр Грін для своєї знаменитої повісті) писав у спогадах: «Костанді відчув тонку й гарячу красу одеського пейзажу. І нині вся одеська природа неначе носить на собі легку печать його дивовижного ока, схвильованого серця…»  Після смерті художника, восени 1921 року, група учнів і послідовників Костанді вирішила продовжувати його справу і організувала в Одесі Художнє товариство ім. К.К. Костанді, яке проіснувало до 1930 року і відіграло помітну роль в об’єднанні творчих сил. В 1924 році Товариство організувало першу посмертну виставку картин, малюнків і етюдів Костанді, на якій експонувалось понад 300 робіт.