23 вересня. Пам’ятні дати

23 вересня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні, за ініціативою ООН, відзначається Міжнародний день жестових мов.

Цей День було проголошено Резолюцією Генасамблеї ООН у грудні 2017 року, і відзначається він щороку 23 вересня.

Пропозиція про проголошення Міжнародного дня жестових мов надійшла від Всесвітньої федерації глухих - організації, що нині об'єднує 135 національних асоціацій глухих, і захищає права близько 70 мільйонів глухих по всьому світу.

Дата 23 вересня була обрана в ознаменування створення Всесвітньої федерації глухих в 1951 році. З тих пір ця організація займається збереженням жестових мов і захистом прав глухих.

Жестові мови - це повноцінні природні мови, що відрізняються від розмовних мов. Існує також міжнародна мова жестів, яка використовується глухими людьми на міжнародних зустрічах, а також під час поїздок і особистого спілкування. Вона вважається основною формою жестової мови, яка не така складна, як природні жестові мови знаків і має обмежений лексикон.

Резолюція, яка проголошує Міжнародний день жестових мов, підтверджує, що ранній доступ до мови жестів і послуг на мові жестів, включаючи якісну освіту на мові жестів, має життєво важливе значення для росту і розвитку глухої людини. Крім того, цей документ визнає важливість збереження жестових мов в якості елемента мовного та культурного розмаїття.

Події дня:

23 вересня 1648 року українські війська під проводом Богдана Хмельницького здобули тріумфальну перемогу над польською шляхтою у триденній битві під Пилявцями. Пилявці стали черговою перемогою українського війська після битви під Жовтими Водами і Корсунською битвою (обидві відбулися в травні 1648 року). Після них Річ Посполита була якщо й не розгромлена, то суттєво знесилена – військова еліта майже знищена, дехто був взятий у полон (зокрема, обидва гетьмани). Національно-визвольний рух мов полум’я охопив всю Україну. Поляки запропонували Хмельницькому переговори, але вони ні до чого не призвели, кожен залишався при своєму. Тоді вирішили битися. Так як гетьмани були в неволі, то польське військо очолили старий князь Заславський, молодий Конецпольський та учений Остророг. Хмельницький одразу ж коротко, але влучно їх схарактеризував: «один перина, другий дитина, третій латина». Спочатку поляки досить сильно вдарили по передовим козацьким позиціям під Констянтиновом (нині Старокостянтинів), але невдовзі змушені були відступити, натомість повстанці здобули укріплені замки Межибіж і Бар. Головна ж битва відбулася під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району, Хмельницької області), на берегах річки Ікви. Польський обоз був надзвичайно великий і пишний – шляхта йшла на війну як на свято, з усяким непотрібним скарбом. До того ж у таборі не було ладу – гонорові шляхтичі не надто слухали трьох своїх воєначальників. Битва розпочалась 11 вересня і спочатку поляки начебто почали перемагати, але досить скоро 30-тисячне українське козацько-селянське військо за допомогою 4-тисячного загону кримських татар розгромило поляків. Особливо відзначилися загони під керівництвом Максима Кривоноса та Івана Чорноти. У польських лавах почалася паніка. Першими кинулися тікати польські полководці. За ними пішла кіннота і ціле військо. Серед ночі, по страшному бездоріжжю (місця там болотисті) усі тікали, куди лише могли від козацької люті. Величезний польський табір з усім добром, а головне артилерією (майже 100 гармат), дісталися переможцям. Після цієї перемоги українці зібрали раду. Одні, більш помірковані (переважно полковники), хотіли зупинитися на досягнутому, інші, передусім голота, селянство, яке відчуло у воєнних походах смак перемоги і наживи, вимагало бити поляків і далі. Прагнули йти далі й союзники українців – татари. Хмельницький мав ухвалювати якесь прийнятне рішення. Рушили на Львів. Кривоніс захопив Високий Замок, але нищити величне місто Хмельницький не захотів. Як пише тогочасний історик – «пожалував найпершого міста на Руси». Налякані міщани відкупилися, заплативши більше півмільйона злотих, а козаки рушили далі. У Варшаві тим часом обрали короля. Ним став Ян Казимир, якого визнав і Хмельницький. Встановилося коротке перемир’я, яке закінчилося вже влітку наступного, 1649 року. Попереду були Зборов, Берестечко, переможна битва під Батогом… У жорстоких боях Україна під проводом Богдана Хмельницького виборювала власну державність.

Ювілеї дня:

Цього дня народилася всесвітньо відома українська співачка, володарка лірико-драматичного сопрано Соломія Крушельницька (1872-1952). Примадонна європейської оперної сцени Соломія Крушельницька з’явилася на світ в селі Білявинці що на Тернопільщині в сім’ї місцевого священика. З дитинства виявляла хист до співу. Навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики» та в Тернопільській класичній гімназії. 19-річною вступила до Львівської консерваторії. Перший оперний дебют молодої співачки відбувся 15 квітня 1893 року – Крушельницька співала партію Леонори в опері італійського композитора Гаетано Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівського міського театру Скарбека. Після закінчення консерваторії її запрошують співати в польській опері, але вона їде удосконалювати вокальне мистецтво до Італії. Крушельницька - виконавиця понад 60 оперних партій. Вона співала на сценах провідних театрів світу, зокрема в Одесі, Варшаві, Петербурзі, Парижі («Гранд-опера»), Неаполі, Римі, Мілані («Ла Скала»), Каїрі та ін. За життя співачки було здійснено 31 запис її голосу на грамплатівки. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй» (власне саме Крушельницька врятувала цю оперу від провалу). У 1910 році Крушельницька вийшла заміж за відомого італійського адвоката, мера міста Віареджо Чезаре Річчоні – аристократа, тонкого знавця музики. Подружжя мешкало на віллі, яку назвали «Саломеа». 1920 року, у зеніті слави, Крушельницька завершує оперну кар’єру й усе своє подальше життя присвячує виключно камерній музиці та педагогічній діяльності. Після смерті чоловіка, у 1938 році, співачка їде на батьківщину, але розпочинається війна, Західна Україна відходить до СРСР, і співачка не має змоги повернутися в Італію. По суті, вона стає заручницею більшовицького режиму. Доживала віку Соломія Крушельницька разом із сестрою Ганною у Львові, у квартирі колись свого будинку – радянська влада націоналізувала його, залишивши співачці декілька кімнат. Викладала в місцевій консерваторії. Радянське громадянство отримала лише після того, як переписала віллу в Віареджо на користь держави. Маєток, де  в любові та злагоді прожила Соломія Амвросіївна з чоловіком понад чверть століття, продали, віддавши власниці лише невелику частину вторгованого. В характеристиці на співачку, поданій директором консерваторії до обкому партії в 1948 році, зокрема, писалося: «Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію». Але в обкомі вирішили, що списувати в тираж «колишню знаменитість» ще зарано. За три роки до смерті, 77-річна примадонна відспівала у філармонії прощальний концерт. Звання професора Львівської консерваторії їй дали за місяць до смерті. Похована Соломія Крушельницька на Личаківському цвинтарі, неподалік могили Івана Франка, з яким за життя була у приятельских стосунках.

82 роки від дня народження Ромі Шнайдер (1938-1982), австрійської кіноактриси, зірки європейського кінематографа. Знімалась у фільмах «Процес», «Людвіг», «Басейн», «Проста історія», «Сезар і Розалі», «Мадо» та ін. Була знайдена мертвою у своїй паризькій квартирі за декілька днів до прем’єри фільму «Прохожа із Сан-Сусі», у якому Шнайдер зіграла одну з головних ролей. Актрисі було лише 43 роки. Офіційна версія смерті – серцевий напад, але ходили чутки, начебто акторка наклала на себе руки. За рік до цього в житті Ромі сталася страшна трагедія – загинув її син Давид (хлопець перелазив високу огорожу вілли, але втратив рівновагу і впав прямісінько на гострі металеві стрижні). Перед тим покінчив життя самогубством батько Давида (німецький актор і режисер Гаррі Меєн); та й сама Ромі Шнайдер, у 1963 році намагалася заподіяти собі смерть, важко переживаючи розрив стосунків з Аленом Делоном. Саме Ален Делон взяв на себе всі витрати, пов’язані з похоронами Ромі Шнайдер. «Ромі вчасно померла… Вона пережила стільки горя, але вона все одно б не пережила власної старості…», - сказав Делон під час траурної церемонії прощання з небіжчицею і поклав до труни жінки, котру колись кохав букет червоних троянд. Точнісінько такий самий, як і далекого 1958 року, під час їхньої першої зустрічі, напередодні зйомок першого спільного фільму «Кристина», коли 23-річний Делон зустрічав біля трапа літака 20-річну австрійську актрису Ромі Шнайдер.    

Роковини смерті:

150 років з дня смерті Проспера Меріме (1803-1870), французького письменника, історика, археолога. Визначний майстер новели («Кармен», «Таманго» «Етруська ваза», «Подвійна помилка»). Письменник був знайомий з творчістю Марка Вовчка і Миколи Гоголя, дружба з ними спонукала його до вивчення української, російської і польської мов. Захоплювався він також запорожцями, історія яких, як він писав, «зберігає печатку дивовижної відваги і жахливої жорстокості». Про це свідчать, зокрема, листи письменника, а також його розвідки: нарис «Українські козаки та їхні останні гетьмани» і дослідження «Богдан Хмельницький».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-