В рамках проєкту «Імена» Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» невдовзі опублікує тисячі документів майже сторічної давності, що досі тримали глибоко в архівах. Так, разом із Державним архівом Києва дослідники центру наразі оцифровують архівні книги РАЦСів 1925-1936 років.

На ці документи вже довгий час чекають люди, яким необхідно підтвердити своє походження або встановити факт родинних зв'язків. Вже оцифровано більш як 60 тисяч документів за 1925-1926 роки, що містять записи про народження, смерть, шлюб, зміну прізвищ.

Вже у вересні їх почнуть викладати у вільний онлайн-доступ разом з архівами радянської Надзвичайної комісії, в яких були зафіксовані злочини нацистів та їх союзників в період окупації Києва. Завдяки титанічній праці дослідників дуже цікаві, важливі для історії документи вперше з'являться онлайн.

Ми розпитали керівницю проєкту «Імена» Анну Фурман, що вдалося встановити дослідникам і як завдяки онлайн-архівам можна буде вивчати власний родовід.

НАПІВЗАБУТІ ІМЕНА 

- Анно, з чого почалося оцифрування документів, де вони до того знаходилися?

- За законом, через 75 років зберігання актові книжки РАЦСів потрапляють до державного архівного фонду. У нашому випадку – у Державний архів міста Києва. Це – унікальні документи, їх оцифрування дозволить дослідникам (і кожному, хто забажає) бачити інформацію, не звертаючись до архіву, не пишучи звернень.

Поки що отримали в роботу актові записи від 1925 по 1936 рік. Українці матимуть можливість побачити їх, знайти інформацію про загублених родичів, підтвердити національність для репатріації чи якийсь факт для вивчення родинної історії. В онлайні це все значно легше робити. Загалом у загальний доступ викладемо понад 900 архівних книг РАЦСів. Вже оцифровано більш як 60 тисяч документів за 1925-1926 роки.

- Яких саме документів торкнулися дослідження?

- Наразі опрацювали вже кілька великих картотек з Держархіву Київської області, так звані окупаційні фонди, картотеки мешканців Києва часів окупації 1941-1943 років. Картотеку діячів культури та мистецтв того ж періоду, трудову картотеку. Ще є перелік абонентів АТС з Державної наукової архівної бібліотеки. А там – інформація про власників телефонів у 30-40 роках. Так, у 1938-1940 роках близько 7 тисяч киян мали телефон, серед них було багато лікарів, юристів. Людей, до яких часто зверталися по допомогу.

- Тобто з них можна робити цікаві висновки про побут, соціум міста?

- Так, і вони важливі тим, що документи періоду окупації були навіть секретними до певного моменту, а потім їх розсекретили і відкрили доступ. Спільними зусиллями вдалося виявити ці матеріали.

Взагалі, в українських архівах багато цікавої інформації, і знаємо, що деяких фондів роками ніхто не торкався, а з них можна отримати нові свідчення, які змінять наше уявлення про певну подію, часи чи людей.

- До прикладу, що цікавого вдалося «відкопати»?

- З актових книжок РАЦСів вже можемо зробити висновок, що у 1925 році у Києві не було розлучень в родинах, де зростали діти – розлучали тільки бездітні пари... Але з роками ситуація змінювалася.

Багато цікавого у оцифрованому нами архівному фонді «Надзвичайної державної комісії з виявлення злочинів і збитків, що були завдані нацистським режимом мешканцям Києва та області у період окупації». Ця комісія почала працювати у 1943 році, займалася збором документальних даних про злочини окупаційного режиму. Загалом вона розглянула 54 000 актів про злочини і 4 млн – про завдання матеріальних збитків (такі комісії створювали на території усіх колишніх республік СРСР). Серед іншого, там є інформація щодо злочинів у Бабиному Яру та Дарницькому концтаборі.

І ось бачимо, наприклад, що мешканці однієї з центральних вулиць Києва зверталися до радянської влади з проханням компенсувати їм втрати, яких зазнали під німецькою окупацією, зокрема, за три конфісковані корови. Але ж це центр Києва, звідки там коровам бути? Тож завдяки цим деталям дізнаємося багато цікавого про образ життя, заняття, ступінь заможності різних груп населення Києва.

Дуже цікаві матеріали архівного фонду «Музей-архіву переходової доби», де є згадки про життя міста під німцями. Життя не зупинилося, навіть театри працювали, ставили п’єси.

КИЇВ «ПЕРЕХОДОВОЇ ДОБИ»

- Очевидно, німці підтримували його з ідеологічних міркувань…

- За словами Андрія Руккаса, директора Інституту історії Голокосту в Україні і Східній Європі нашого Фонду, «Музей-архів переходової доби» окупаційна влада дійсно створила з пропагандистською метою (під «переходовою» добою розуміли період між радянською владою до остаточної перемоги Третього рейху). Експозиції мали свідчити про злочинний характер більшовицького режиму і позитивні перетворення, які принесли у Київ німці. Андрій Руккас розповідає, що музей працював досить мляво, його відвідували до 20 людей на добу, німці порахували, що неефективно тримати штат співробітників заради цього і закрили його.

Але за час існування колектив встиг зібрати велику кількість матеріалів, що відображали стан Києва до війни і у перший рік окупації. Ці документи, власне, і збереглися в музеї-архіві. З ними працювали відомі науковці того часу – Олександр Оглоблін, Наталія Полонська-Василенко, Олександр Грузинський, Світозар Драгоманов. Користуючись можливістю, вони, наприклад, зібрали свідчення щодо руйнування пам'яток архітектури, зокрема, культових споруд Києва, про стан каналізації, міського транспорту тощо, прагнучи показати, що Київ за більшовиків прийшов у занепад. Ці свідчення розширюють наші уявлення про ту добу.

Документи, за словами Руккаса, тривалий час були у засекреченому фонді, до якого допускалося лише вузьке коло осіб, а потім вони чомусь так і не потрапили до широкого наукового обігу, історики ними користувалися не часто.

- Зате архів «Надзвичайної державної комісії з виявлення злочинів та збитків, які були завдані нацистським режимом мешканцям Києва та Київської області в період окупації 1941-1943 років», невдовзі побачать всі?

- Документи будуть вперше оприлюднені онлайн на новій платформі Меморіального центру «Бабин Яр», яку презентуємо вже восени. Частина архіву зберігається у Державному архіві Київської області. Меморіальний центр «Бабин Яр» оцифрував вже близько 6 тисяч цих архівних документів. Зокрема, акти 11 справ. Кожен акт містить інформацію про склад комісії, особисті дані постраждалого, інформацію про свідків та матеріальні збитки. В окремих документах зафіксовані факти загибелі рідних від рук нацистів. Серед іншого там є дані по злочинах у Бабиному Яру та Дарницькому концтаборі. 

- А які мінімальні дані треба мати, щоб знайти родичів за оцифрованими матеріалами?

- Хоча б прізвище (і дівоче – для жінок). Іноді навіть по-батькові знати не обов’язково, якщо є рік народження. Цього досить, щоб почати шукати дані у актових записах. А щоб отримати з архіву офіційне підтвердження, треба мати свідоцтво про народження своє і батьків (у їхніх свідоцтвах ще й імена дідусів-бабусь будуть), щоб довести родинний зв’язок.

На інтернет-платформі, що відкриється восени, документи будуть сортовані за роками, і, якщо знаєш хоча б місяць народження, реально знайти, що треба, і переглянути.

Складніші процедури потрібні, якщо захочете архівну довідку. Але архіви, як бачимо, ретельно відповідають на запити і ставляться до пошуків досить серйозно. Чим більше деталей повідомимо, тим легше їм відповісти на запит.

- А як досі добували інформацію з архівів? Мабуть, через надсилання звернень, їх реєстрацію, місячне очікування… 

- Запит може скласти будь-хто, якщо переконався, що потрібна інформація є у певному архіві. Наприклад, щодо репресованих – у архіві СБУ. Термін видачі – до місяця, зразки запитів можна знайти в інтернеті. З архіву надсилають відповідь – коли можна працювати зі справою у читальному залі, чи можливо замовити електронні копії і як.

Зараз, зрозуміло, коронавірус блокує відвідування залів, тож розвивається онлайн-сфера. Особливо це важливо для діаспорян, що проживають за кордоном і шукають дані про родичів в Україні. Архіви вже напрактикувалися працювати з ними дистанційно. А раніше людям доводилося планувати довготривалу поїздку до України для таких речей.

- Від кого найчастіше такі запити надходять?

- Якщо в українця є єврейські корені й намір репатріюватися до Ізраїлю, на вимогу посольства цієї країни він мусить отримати певні довідки. Це типовий приклад. Часто звертаються для вивчення родоводу.

ПОВНОЦІННИЙ ОНЛАЙН-МУЗЕЙ

- Як довго триває вже ця робота з актовими книжками?

- Вже кілька місяців тривала, і ще триватиме. Завершені тільки 1925-1926 роки, а інформація по 1936 рік є.

Працювати з ними дуже складно технічно, книги дуже давні, у «сумному» стані. Потрібні особлива підготовка і підхід до них, працюємо з оригіналами обережно. Власне, щоб продовжити їх життя, і створюємо цифрові копії. Ближче до зими сподіваємося завершити роботу, і частинами, за роками, будемо викладати.

- Що ще можна буде знайти на онлайн-платформі, яка відкриється у вересні?

- Базу імен жертв трагедії Бабиного Яру. Можна буде звертатися до команди нашого Меморіального центру, і ми залюбки допоможемо знайти відомості про рідних чи підтвердити її, нову інформацію від людей також радо прийматимемо. Для зручності будуть різні формати пошуку, з кожним документом – джерело інформації. Якщо ім’я верифіковане і ми маємо архівні документи про долю людини, відразу можна буде бачити номер фонду, номер справи, місце зберігання і запросити копії там.

Та на платформі буде не тільки проєкт «Імена». Ми, по суті, представимо повноцінний онлайн-музей. Там будуть і ґрунтовні дослідження, напрацювання наших істориків, і глибинне дослідження території Бабиного Яру, і 3D-модель урочища часів окупації Києва, і оцифровані рідкісні книги, і величезна колекція фото з усього світу, і історії очевидців трагедії Голокосту... Словом, нас всіх там ще чекає багато цікавих відкриттів.

Тетяна Негода

Фото Геннадія Мінченка