8 серпня. Пам’ятні дати
День військ зв’язку встановлено згідно з Указом Президента від 1 лютого 2000 року. Саме в цей день, 8 серпня 1920, в Києві, на базі колишнього Костянтинівського юнкерського військового училища, почалася підготовка зв’язківців на других Київських військово-інженерних курсах.
З початком Незалежності України 3 січня 1992 року управління зв’язку Червонопрапорного Київського військового округу прийняло на себе управління системою і військами зв’язку Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів, а надалі - військами зв’язку Військово-Повітряних сил і Військ Протиповітряної оборони. З цього і почалося формування Управління зв’язку Головного штабу ЗС в нашій державі.
У лютому 2020 року, відповідно до реформування військових структур ЗСУ за стандартами та НАТО, Головне управління зв'язку та інформаційних систем ГШ ЗСУ було переформовано у Командування Військ зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України.
Нині війська зв’язку – це спеціальні війська, призначені для забезпечення зв’язку і управління військами Збройних Сил, його технічна основа, а воїни-зв’язківці входять до складу всіх родів військ. Наразі спеціальність військового зв’язківця одна з найбільш затребуваних в зоні військових дій на сході України.
Події дня:
30 років тому, 8 серпня 1990 року, практично за рік до проголошення незалежності України в Тернополі на Площі Свободи (нині майдан Волі) демонтували пам’ятник Леніну (встановлений у 1967 році), після чого відбувся багатотисячний мітинг. Тернопіль став другим містом після Червонограда (там пам’ятник зняли першого серпня) де демонтували більшовицького ідола, хоча рішення було прийнято - першим в Україні - саме в Тернополі. Для багатьох тернополян цей день став своєрідним символом завершення старої епохи й початку нової. Загалом у Тернополі за радянських часів було встановлено 6 пам’ятників «вождю світового пролетаріату». Прикметно, що до Леніна на майдані стояв пам’ятник Юзефові Пілсудському – це був перший пам’ятник маршалу на теренах Польщі (простояв 5 років – з 1935 по 1940); нині на тернопільському Майдані Волі – пам’ятник Данилові Галицькому (з жовтня 2002 року).
Цього дня, у 2008 році, після обстрілів грузинських сіл, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території Південної Осетії і в результаті боїв зайняли більшу частину Цхінвалі. Проте, Росія не захотіла миритися з поразкою проросійських сепаратистів, і Кремль втрутився в цей внутрішній конфлікт. Російські державні ЗМІ звинуватили Грузію в цілеспрямованому обстрілі Цхінвалі. Ще за день до цього, 7 серпня, РФ почала перекидати в зону конфлікту війська. Під час прямого сухопутного вторгнення російської армії в Грузію, танкові бригади росіян вийшли за межі невизнаної Південної Осетії, і дійшли до Кодорської ущелини. Росія піддала бомбардуванню грузинські міста, військові бази та об’єкти цивільної інфраструктури та задіяла свої військово-морські сили. Разом з тим, росіяни зайняли головний порт Грузії – Поті, і знищили на рейді всі грузинські катери та кораблі, які мали військове позначення, включаючи кораблі прикордонників. З огляду на пряме вторгнення Росії, у Тбілісі заявили про відвід військ з Цхінвалі і про одностороннє припинення вогню. 12 серпня був підписаний план перемир'я, запропонований Євросоюзом, головними пунктами якого було остаточне припинення вогню і повернення сторонами конфлікту військ на свої бази. Незважаючи на це російські війська активно просувалися вглиб грузинської території - були зайняті міста Горі, Сенакі, Поті, перерізана стратегічна дорога, що з'єднує західну і східну Грузію. За офіційними грузинським даними, в конфлікті з грузинської сторони загинули 413 осіб. Серед них: 177 військових, 16 поліцейських і 220 цивільних осіб, поранення отримали 2234 людей. Після окупації частини Грузії, сторонами таки було досягнуто угоду про припинення вогню за участю міжнародних посередників. Згідно з досягнутими домовленостями, вивід російських військ з грузинської території мав закінчитись до 1 жовтня 2008 року, проте росіяни залишаються на території самопроголошених республік і понині. За ці роки Росія значно зміцнила свої військові бази, незаконно розміщені в окупованих регіонах Грузії, та збільшила кількість військовослужбовців і важкого наступального озброєння.
Ювілеї дня:
186 років від дня народження Юрія Федьковича (1834-1888), українського письменника, етнографа-фольклориста, драматурга. Працював редактором при видавництві «Просвіта» у Львові, редактором газети «Буковина» у Чернівцях. Автор ліричних віршів, балад, оповідань і повістей, які відзначаються гострими соціальними і побутовими конфліктами. Склав український «Буквар», написав першу програму етнографічного опису Буковини, видав для народних шкіл пісенник. Нині ім'я Юрія Федьковича присвоєно Чернівецькому національному університету.
140 років від дня народження Володимира Левинського (1880-1953), українського журналіста, редактора, політичного діяча. На початку ХХ ст. став одним з ініціаторів створення Української соціал-демократичної партії. У 1904-1914 рр. був редактором партійних видань УСДП - «Воля», «Земля і воля», «Вперед» у Львові та «Дзвін» (разом з Дмитром Антоновичем) у Києві. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. перебував у Відні та Женеві. У 20-х роках ХХ ст. - у Відні, де разом з Володимиром Винниченком видавав газету «Нова доба». З 1930 року мешкав у Львові, співпрацював у місцевих та закордонних журналах. Помер у Відні. Автор численних праць і публіцистичних статей на суспільно-політичну тематику («Відокремлення Галичини», «Народність і держава», «Початок українського соціалізму в Галичині» та ін.).
83 роки від дня народження Дастіна Гоффмана (1937), американського кіноактора і продюсера. Знімався в фільмах: «Крамер проти Крамера», «Людина дощу» (премія «Оскар»), «Опівнічний ковбой», «Все президентське військо», «Тутсі», «Спалах». Своє єврейське походження Гоффман завжди підкреслює, пам’ятаючи, що його дідуся і бабусю – київських (чи білоцерківських) євреїв – на очах дітей розстріляли більшовики. Згодом батьки Гоффмана емігрували в США, там пустили коріння, там народився і Дастін. За спогадами Гофмана, його батьки не були дуже релігійними людьми, він згадував, що «немає ніяких спогадів з дитинства про святкування якихось єврейських релігійних свят», і що він «усвідомив», що є євреєм, «у віці 10 років», але «завжди відчував себе євреєм. Це внутрішнє чуття. Я відчуваю, що я російський румунський єврей... і я люблю мамалигу, а також люблю борщ і горілку. Також, мені здається, є такий специфічний гумор, до якого я завжди відчував схильність, і який важко визначити якось інакше - у мене єврейське почуття гумору». Дастін Гоффман навчався в консерваторії Лос-Анджелеса, Нью-Йоркській Акторській студії, школі драматичного мистецтва при театрі «Playhouse» в Пасадені. Кар’єру розпочинав на Бродвеї. У кіно дебютував у 1967 році. Світової слави зажив у 70-80-х роках, після виходу на екрани фільмів «Крамер проти Крамера», «Тутсі», «Опівнічний ковбой». Актор був двічі у шлюбі, є батьком 6 дітей та дідусем двох онуків. Він затятий ліберал, жалкує, що не став джазменом, критикує Голлівуд, любить розповідати анекдоти та обожнює Джонні Деппа, адже той робить те, що йому заманеться, та не намагається бути зіркою. А ще він ненавидить розглядати свої старі фотографії. «Хтось називає це спогадами, але для мене це завжди було як сильний удар під дих», - каже Гоффман.
Роковини смерті:
Цього дня 1949 року на Кубані помер славетний український спортсмен, професійний борець Іван Піддубний (1871–1949). Селянин з Черкащини 6 разів поспіль ставав чемпіоном світу. За сорок років виступів Піддубний не програв жодного чемпіонату і отримав світове визнання як «чемпіон чемпіонів». Кар’єру борця розпочинав у цирку, а вже потім почав професійно займатися боротьбою. Від його виступів шаленіла публіка в Парижі і Мілані, Франкфурті, Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі. Загалом Піддубний виступав у 14 країнах. Спортсмен усе життя намагався триматися подалі від політики. Після більшовицького перевороту він не підтримував ні білих, ні червоних, ні зелених – натомість їздив по містах і тішив публіку своїми непересічними здібностями. Але не втримався під час паспортизації 1932-1933 років, коли в його паспорті написали «Поддубный», а в графі національність «русский». Його це обурило й він почав звертатися в різні радянські інстанції, щоб його прізвище і національність написали правильно. Але йому ввічливо відмовили. Тоді борець сам виправив «о» на «і», а «русский» на «українець». За що й потрапив у 1937 році до катівень НКВС у Ростові-на-Дону за статтею «антирадянська агітація та український націоналізм». В ув’язненні спортсмен піддавався тортурам – рубці на тілі від паяльника у нього залишилися на все життя. «Побував у чортів у пеклі за мову та за паспорт. Але нічого, я ж борець, чемпіон світу, а не тюлька на двох ногах», - сумно жартував Піддубний. Просидів у НКВС декілька тижнів, а потім його випустили. Подейкували, що за нього заступився хтось із високопосадовців. Удруге Піддубного арештували після війни. Цього разу вже за співпрацю з німцями. Піддубний не евакуювався з Єйська (Кубань), в якому жив перед війною. На запитання, чому він не виїхав, відповідав: «Куди тікати? Помирати скоро». Нацисти до світового чемпіона ставилися з повагою, навіть дозволили носити орден Трудового Червоного Прапора; видавали продукти. Працював він у більярдній і часом викидав п’яних німців за комір на вулицю. Останні не ображалися. Відступаючи, пропонували виїхати до Німеччини, але він відмовився. З в’язниці НКВС Піддубного незабаром звільнили. Знову за браком доказів. Доживав віку уславлений спортсмен у тому ж таки Єйську у страшних злиднях. Грошей не вистачало навіть на хліб, тому змушений був продавати свої медалі.
