Він вважає: система освіти має бути настільки мобільною, щоб, якщо не випереджати, то хоча б відповідати часу. Він упевнений: прогресивне п'ятнадцять років тому ЗНО створило покоління «протестованих», але не критично мислячих, і має бути переглянуте. Він переконаний: дистанційне навчання давно схвалене видатними екстерн-студентами минулого, і слід лише вітати змішані форми отримання знань.

Топтеми освіти і навколо неї - від: «як вдалося евакуювати з Сімферополя до Києва єдиний університет» і «чому доводиться зацифровувати «імена абітурієнтів» вишу» до:  «чому Україна не заробляє мільярди на іноземних студентах і досі не пройшла Європейський аудит свого диплома» в інтерв'ю Укрінформу ректора Таврійського національного університету Володимира Казаріна.

ПІЛЬГОВИЙ ВСТУП ДО ВНЗ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОНБАСУ І КРИМУ - ПОМИЛКОВЕ РІШЕННЯ

- Володимире Павловичу, нещодавно Верховна Рада дозволила випускникам тимчасово окупованих територій вступати на безкоштовне навчання до ВНЗ України без складання ЗНО, тобто - за результатами вступних іспитів. У суспільстві це було сприйнято неоднозначно, зокрема: тому, що ці діти отримують перевагу перед випускниками українських шкіл, які обов'язково складають ЗНО. Чи було це рішення правильним?

- Це було помилкове рішення. Я згоден з батьками материкової України, у цьому справді є певне порушення навіть конституційної рівності. «Реформатори» протиставили школярам материкової України дорогих мені дітей з анексованого Криму та окупованого Донбасу.

Можна навіть назвати автора цієї ідеї - Єгор Стадний, колишній заступник міністра МОН, який курирував вищу освіту. Коли він став заступником міністра, високопосадовець, який до цього жодного дня не пропрацював ні в коледжі, ні в Інституті, ні в університеті, відразу виступив з ідеєю - ліквідувати всі університети, переміщені з окупованих територій. Ідея, на щастя, розвитку не отримала, зустрівши в суспільстві рішучий опір.

Це був би гарний подарунок Путіну: у нього на окупованій території виші-перебіжчики працюють, а переміщені за наказом МОН на вільну територію України університети - закриваються. Тоді наполегливий і наділений владою пан Стадний вирішив вчинити по-іншому - "розчинити" дітей з Криму і Донбасу у вищих навчальних закладах країни, щоб нелюбимі їм переміщені університети втратили абітурієнтів і просто перестали існувати.

- Але ж цього не сталося, ідея не отримала розвитку…

- Ну, по-перше, переміщені університети не перестануть існувати з тієї простої причини, що для дітей з окупованих територій назви своїх регіональних вишів – давній і звичний навігатор. Для кримчан, приміром, це Таврійський університет, який понад сто років тому створив наш великий вчений, академік Володимир Вернадський, в якому навчалися тата і мами, дідусі та бабусі наших абітурієнтів.

По-друге, діти з окупованих територій не можуть без додаткової підготовки вступати до українських вишів. У школах, які працюють за програмами країни-агресора, вже п'ять років не вивчається українська мова та історія України. Для подолання цього розриву міністрами Сергієм Квітом та Лілією Гриневич була розроблена система освітніх центрів «Крим-Україна» та «Донбас-Україна», яка дозволяла дітям з окупованих територій вступити до переміщених університетів, протягом першого року навчання підтягнути знання з української мови, історії та культури, скласти відповідні заліки та іспити і тим самим підтвердити своє право бути українськими студентами.

По-третє, цього не треба було робити ще й тому, що кількість дітей з Криму і Донбасу, які вступають до українських вишів, порівняно невелика. Загалом щорічно вступають приблизно 3-4 тисяч чоловік. Кількість випускників шкіл на окупованих територіях, які мають бажання вступати до університетів, щороку падає. Який сенс у цьому дипломі, якщо роботу з ним на півострові, який перетворився на гігантську військову базу, знайти все важче і важче? Практичніше отримати робочу професію.

Але найголовніше - це політично помилкове рішення, бо сталося те, чому може радіти лише наш ворог. Виходить, що ми українських дітей з окупованих територій під надуманим приводом чи не посварили з дітьми материкової України.

- У 2014 році багато ваших студентів публічно і чітко заявили про свою позицію щодо анексії Криму. Для Кольченка і Афанасьєва, приміром, це закінчилося арештами і в'язницею…

- Кримські студенти у 2014 році найактивніше захищали свій рідний український півострів. Своєю відданістю батьківщині вони заслужили право на нашу повагу до них.

Ми маємо розуміти, що діти, яким у 1991 році, коли Україна здобула незалежність, було 5-6 років, ніякого Радянського Союзу не знали. Для них це був порожній звук. Вони росли вже у новій країні! У 2014-му всім їм було 30-35 років. Саме тому в період окупації Криму студенти кримських вишів так несамовито стали на захист України.

Вони ходили на нескінченні акції протесту, на демонстрації, на поодинокі і колективні пікети, балончиками писали на стінах будинків «Крим - це Україна!». Деякі заплатили за це дорогу ціну. Мало того, що студентів потім сотнями відраховували з вишів за участь в акціях протесту, десятки активістів заарештували. Скажімо, Геннадій Афанасьєв, наш студент-юрист, якого заарештували у травні 2014 року і засудили на 7 років. Це і Олександр Кольченко, студент-географ, якого теж заарештували і дали 10 років у колонії суворого режиму. Це і Олег Сенцов, який з ними усіма дружив і отримав 20 років. І Юрій Пурим та інші…

Але найстрашніша сторінка усієї цієї історії - зниклі безвісти. Вже шість років минуло, а багато людей, у тому числі 8 кримських студентів, досі вважаються зниклими безвісти. Це означає, що над ними вчинили розправу. Когось знайшли обмотаним дротом і скинутим у водойму. Інші закопані у невідомих могилах. Коли ми повернемося до Криму, ми наполегливо шукатимемо останки наших дорогих друзів...

- В уявленні, яке нав'язується проросійськими пропагандистами, в Криму не було українських шкіл. Що на це скажете?

- Після анексії Криму у перший рік 20 тисяч студентів поїхали на материкову Україну. Тому що не було для них ніякої іншої Батьківщини, крім України.

До речі, неправда, що в Криму до російської окупації було дві-три українські школи. Сто відсотків шкіл на півострові були українськими, вони всі працювали за українськими шкільними програмами, в них у всіх в обов'язковому порядку викладалися українська мова, українська історія, українознавство. Інша річ, що у нас було буквально п'ять-шість-сім шкіл, де українською викладалися всі предмети. Але для вирішення цієї проблеми країні треба було підготувати потрібну кількість учителів-предметників, щоб і фізику, і хімію, і географію викладати українською мовою! Діти кримських шкіл спокійно переходили з російської мови на українську, вони в масі вже були класичні білінгви. Досить згадати, скільки не тільки призових, а й перших місць завойовували щороку на олімпіадах з української мови школярі Сімферополя і Севастополя.

- Це правда, що списки зарахованих в Таврійський університет публікуються міністерством у зашифрованому вигляді?

- Чому тільки в Таврійський? Списки всіх студентів з окупованих територій публікуються зашифрованими.

Ми ніяк не хочемо усвідомити, що усі ми вже шість років живемо на війні. І те, що в умовах війни діти їдуть навчатися до України, долаючи ворожий кордон, ставлять під удар своїх рідних і близьких, - це громадянський вчинок молодої людини, яку життя змусило подорослішати раніше за своїх однолітків. У мене в університеті є діти, батьки яких загинули у них на очах. У Таврійському не лише навчаються вчорашні воїни АТО, а й викладають науковці, які встигли стати офіцерами за час своєї служби на війні.

- Чи потрібні ще якісь законодавчі зміни щодо цих студентів?

- Я думаю, потрібні. Цим дітям нелегко, бо вони відірвані від дому. Студентська стипендія становить 1 100 гривень, з них 700 і більше студент віддає за гуртожиток, і залишається у нього на харчування, транспорт і відпочинок навіть не 400 гривень. Як йому жити? Це ще не все: стипендії мають право отримувати лише 45 відсотків студентів. Два роки тому була спроба Кабміну знизити цей відсоток до 25, слава Богу, відбилися від реформаторів. Чи треба казати, що у багатьох учнів вдома на окупованих територіях скрутне матеріальне становище, і батьки просто не можуть їм допомогти…

Університет і студентське співтовариство намагаються надати дітям допомогу. Підшуковуємо їм підробітки, в тому числі в університеті, шукаємо спонсорів. Але держава не створює для них достатньо умов. Якщо діти - це майбутнє країни, може, варто збільшити відсоток тих, хто має право на стипендію? Багато з них, захищаючи Батьківщину, пішли до в'язниць і на смерть. Може, збільшимо їм стипендію хоча б до 1 500? А плату за гуртожиток скасуємо? Адже наші освічені міністри кажуть, що на 80 000 гривень вони не можуть прожити. Скоро вже час буде думати про безкоштовне харчування для учнів, а ми піднімаємо і піднімаємо плату за навчання.

Люди похилого віку і діти - їх найперше має захищати держава. Це фундамент суспільної моралі, і ми його порушуємо. А потім дивуємося, що молодь залишає батьківщину у пошуках кращої долі.

- А як щодо самих університетів, їм потрібна допомога?

- Ви ж знаєте, переміщені університети на окупованій території залишили все - корпуси, гуртожитки, лабораторії, обладнання... Нам обіцяли з цим допомогти, але пощастило тільки деяким.

Мої колеги зі мною переїхали сюди буквально з валізою і портфелем, бо тоді російською стороною була введена заборона на вивезення речей. До речі, і українська сторона спочатку дозволяла провозити не більше 50 кг. А вченим, викладачам треба було вивезти хоча б книги, найнеобхідніші для роботи... Одне слово, приїхали сюди майже з порожніми руками. Що далі робити? Треба все заново купувати, треба десь жити, а зарплати не найбільші...

Тоді Верховна Рада ухвалила рішення про зміну формування штатного розпису для переміщених університетів. Якщо у звичайних вишах 10 студентів утворюють одну ставку викладача, то для нас ввели норму 8 студентів – один викладач. Це могло б допомогти нам швидше відновлюватися. Скажімо, 100 осіб набрали, є 10 ставок, а бажаючих працювати осіб 25. Як їх працевлаштувати? Ми, ректори, були тоді у Верховній Раді і радісно аплодували депутатам. Виявилося, даремно. Минуло три роки, а рішення - проголосоване, підписане президентом, опубліковане - так і не стало реальністю. Де це ще можливо?

Є ще низка моментів. Але це вже окрема, велика і складна розмова. Я думаю, що у певному сенсі чиновники на кілька років просто втратили інтерес до Донбасу і Криму.

ВСТУПНА КАМПАНІЯ ДО ТАВРІЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТРИВАТИМЕ П'ЯТЬ МІСЯЦІВ І ЗАКІНЧИТЬСЯ 23 ЖОВТНЯ

- Ви сказали, що кількість абітурієнтів з Криму, з ОРДЛО невелика. Що буде зі вступною кампанією цього року?

- Якщо вступна кампанія в українських вишах ще не почалася, то у вишах з окупованих територій вона стартувала ще 9 червня і закінчиться цього року аж 23 жовтня. Це пов'язано з тим, що дітям в літній період дуже важко перетнути «кордон». Випускників з Криму намагаються під різними приводами затримати. Хлопцям кажуть: «Ти відслужив в армії? Ні? Марш назад виконувати патріотичний обов'язок» У дівчаток в паспортах коми не на тому місці знаходять, до чогось ще чіпляються - їх теж завертають. Випускники, буває, лише з другої або третьої спроби долають кордон. І ми їх чекаємо довгих п'ять місяців, щоб прийняти до університету. І вони це знають!

З 9 червня по сьогодні ми вже зарахували до університету та коледжу загалом майже 200 осіб. Але ж головна вступна кампанія ще попереду. Той же «кордон» з Кримом окупанти відкрили лише 15 липня.

Велику кількість листів з запитаннями ми отримуємо електронною поштою, і з кожним тижнем їх більшає. В умовах так званого російського «суверенного інтернету» в Криму ми просимо дітей переходити на Гугл-пошту, тому що gmail більш захищений від ФСБ. Але кримські спецслужби просто час від часу відключають на півострові Інтернет - і все. Словом, на війні-як на війні.

- Скільки ж студентів у вас навчається наразі? І чи всі вони кримчани?

- У Таврійському університеті наразі більше 4 тисяч студентів. З них кримчан - приблизно чверть. Це і ті, хто вступив, і ті, хто залишив кримські псевдовиші і прийшов до нас переучуватися за українськими програмами. Майже 30 відсотків - це студенти з окупованого Донбасу. Там населення більше, а у Києві ми єдиний переміщений університет. Діти йдуть до нас. Решта - діти усієї України. Від Львова до Дніпра. Наш університет у повному розумінні слова - дзеркало усієї нашої України. Кажу про це з гордістю. Добре, що молодь різних регіонів країни навчається у Таврійському університеті разом!

На сьогодні ми щорічно випускаємо для країни до 1 500 дипломованих фахівців. Завтра їх буде все більше і більше.

- Ви сказали, що виші, які переїхали з окупованого Донбасу, опинилися поза великими мегаполісами?

- Так, ми єдиний з усіх переміщених університетів, який опинився у Києві. Спасибі академіку Вернадському за правильне рішення, ухвалене ним сто років тому, яке сьогодні нас захистило. По-перше, Вернадський нас з Києва засновував, значить, це київська задумка і київський проєкт. По-друге, він на перших порах відкривав нас як філію Київського університету Святого Володимира - сьогодні імені Тараса Шевченка. І коли постало питання, куди нас переводити, - міністр освіти Сергій Квіт пропонував на вибір Миколаїв або Херсон, - це стало для мене аргументом наполягти саме на Києві. Я сказав: "Ми поїдемо до Києва, до себе додому!». Сьогодні важче, ніж нам, піднятися багатьом донбаським вишам, розташованим у невеликих селищах. Університет не може бути в селищі, йому потрібне наукове та культурне середовище!

- Чому ви не переїхали ще у 2014 році, чому на це пішло так багато часу?

- Розмови про переведення нашого університету до Києва велися з весни 2014 року. Тоді вже вийшов наказ міністра освіти Сергія Квіта про переміщення 17-ти університетів з окупованого Донбасу. І ми, кримчани, сподівалися, що нас теж незабаром переведуть. Але час минав, а рішення не було. Тоді ми звернулися до народних депутатів Куніцина, Джемілєва, Денисової, Чубарова та інших. Дев'ять народних депутатів звернулися з листом до Президента Порошенка з проханням вирішити питання щодо Таврійського університету. Влітку 2015-го Порошенко дав доручення прем'єру Яценюку, і до кінця року МОН видало наказ про відновлення діяльності ТНУ в Україні зі збереженням усіх ліцензій. Ми почали готуватися до вступної кампанії 2016 року.

Але досі у всіх нас є певна образа, що інші кримські університети - медичний, аграрний, ядерний, морський - наказу про переведення так і не отримали. Ми сподіваємося, що зможемо відновити інститути Таврійського.

- Скажіть, для кримчан Таврійський університет все-таки має якісь пільги?

- У нас є важлива пільга, якої немає у донбаських вишів, і це, до речі, неправильно по відношенню до них. Ми добилися права на переведення дітей з вишів окупованого Криму на другий, третій, четвертий курси протягом усього навчального року. Вони ж там навчаються у тих вишах, які окупанти захопили і перейменували. Тепер там немає Таврійського національного, немає Кримського медичного, немає Аграрного та інших. В АР Крим росіяни вкрали 7 університетів, 5 академічних наукових центрів плюс ще дещо, приміром, Кримську філію Львівської поліграфічної Академії. Замість Таврійського створили Кримський федеральний університет. Ну, і слава Богу, що змінили назву, тому що Таврійський - це бренд, і цей бренд належить Україні!

Спочатку у цьому Кримському федеральному було близько 70 тисяч осіб. Лише Таврійський університет, який був одним з найбільших на півдні України, влив туди 25 тисяч осіб - це і студенти, і викладачі, і співробітники. А на сьогодні там залишилося приблизно трохи більше як 20 тисяч, бо і викладачі, і діти почали звідти йти, навіть проросійськи налаштовані, оскільки його дипломи ніде в світі не визнають.

Свого часу вони спробували такий обхідний маневр: наказали Ростовському університету, який входить до Південного федерального округу, брати на випускний курс дітей з Кримського федерального і Севастопольського державного, який окупанти створили на базі 5 університетів міста, щоб студенти у Ростові як би стажувалися і потім отримували його дипломи. Тоді Європа пригрозила Ростовському університету санкціями і забороною його власних дипломів. Ростовчани відразу ж відмовилися від цієї ідеї. Сьогодні у Криму велика кількість молоді взагалі відмовляється здобувати вищу освіту.

Таврійський університет за п'ять років роботи у Києві став єдиним університетом України, який включений до американського реєстратора вишів світу CHEA. Ми єдиний університет України, який зареєстрований в авторитетному Лондонському реєстраторі ASIC. У Китаї тільки ми представляємо Україну в Альянсі університетів Шовкового шляху, членами якого є близько 300 вишів, починаючи від американських і закінчуючи японськими. Назву ще Європейський ISO зі столицею у Швейцарії - там 5 українських університетів, включно з нами. І UNESCO, де, здається, 19 наших університетів, включно з нами. Присутність у цих об'єднаннях - це міжнародний паспорт, який свідчить, що ми працюємо в системі університетів світу, він важливий для співпраці з іноземними партнерами. І це мене радує!

- Цікаво, Володимире Павловичу, до вас йдуть іноземні студенти, чи берете ви учасників АТО?

- Беремо, звичайно. У нас є студенти - учасники АТО, у нас також викладають колишні учасники АТО. Приміром, наш викладач, кандидат наук, доцент Сергій Черниш, який працював у Криму, навесні 2014-го відправився на Донбас, воював там два з гаком роки, став офіцером. Він демобілізувався і знову у нас працює, викладає історію, археологію, зараз зі студентами на практиці в Ольвії. Є й інші АТО-шники. І мені приємно, що вони до нас йдуть, сприймають Таврійський як свій.

Щодо іноземних студентів... У нас їх приблизно до 600 осіб навчалися в різні роки. Але зараз через карантин вони здебільшого навчаються дистанційно. Ми готові до відкриття філії ТНУ у Китаї, бо багато студентів хотіли б навчатися в українському університеті на батьківщині дистанційно. Після завершення карантину ми повернемося до цього проєкту.

А у так званому Кримському федеральному на сьогодні навчається, по-моєму, 11 іноземних студентів. Коли ми там працювали, я був проректором, у Таврійському було до 1 500 іноземців. А у Кримському медичному рази в чотири більше. Нам є куди рости.

НА ЗУСТРІЧІ З ПРЕЗИДЕНТОМ Я БУВ СЕРЕД ТИХ КОЛЕГ, ХТО ВВАЖАЄ, ЩО МАРНО ЧЕКАТИ І ПРОСИТИ

- Розкажіть, як же ви збираєтеся рости? Адже для розвитку, звичайно ж, потрібне фінансування. Які у вас ідеї?

- Знаєте, 2 червня я брав участь у зустрічі ректорів університетів України з президентом Зеленським. Велика частина учасників казала: дайте грошей, дайте грошей. І було зрозуміло, що це - шлях в нікуди, бо країна не в тому становищі, щоб виділяти серйозні кошти не тільки на підтримку, але ще й на розвиток освіти. Я був серед тих, хто вважає, що марно чекати і просити. Я сказав, що у нас є чудовий Закон про вищу освіту 2014 року, трохи доповнений, і треба його нарешті повністю реалізувати.

Теоретично закон дає вишам повну автономію, дає нам права самим заробляти і розпоряджатися цими коштами. Університети мають самі вирішувати, якою у них буде система прийому, які програми, штатний розклад тощо. Чудовий, прогресивний закон. Треба відпустити університети у вільне плавання, при цьому зберегти соціальні пільги для певних категорій громадян.

У нас не лише застарілі програми, у нас застаріле обладнання, зношена матеріальна база. Наша освіта відірвана від виробництва настільки, що саме виробництво часом не хоче йти на співпрацю, засновуючи власні навчальні заклади, і зовсім не в межах України.

Ми могли б приносити країні до 1,5-2 мільярдів доларів на рік, навчаючи іноземних студентів. Але і тут проблем цілий віз, починаючи від процедур оформлення віз. Ми маємо бути готові навчати іноземних студентів різними мовами - англійською, німецькою, французькою…

Не було б щастя, та нещастя допомогло. Ситуація з коронавірусом змусила сьогодні вирішувати те, що вчора було суворо заборонено. Дистанційне навчання іноземних студентів стає буденною практикою. Шкода тільки втраченого часу.

Тому я сказав, що Таврійський університет бачить для себе вихід у тісній співпраці з підприємцями - вітчизняними та іноземними, - які можуть нам дати інвестиції для докорінного перезавантаження всього університету.

- Виходить, ТНУ готується навчати англійською, німецькою, французькою? Яких студентів? Звідки?

- Скажімо, індійським студентам було б легше навчатися у нас англійською мовою, бо ця мова в Індії – державна. Коли до нас приїжджають студенти з Китаю, вони хочуть навчатися або російською, або англійською. Тому що російська там досі поширена, у багатьох школах вивчається. Це у Китаї - мова професії, так само, як і англійська. Ми маємо брати це до уваги. Наукової літератури - інженерні науки, хімія, біологія, право - українською у Китаї поки дуже і дуже мало. Ситуація у світі буде змінюватися, але не відразу, а поступово. Ми не готові вчити арабських студентів арабською мовою, а от французькою нам слід було б навчитися. І так далі. Україна теж має змінитися, щоб зберігати свою конкурентну привабливість.

- Змінитися і заохочувати викладання російською?

- Ви знаєте, ми можемо взяти і все заборонити. Але можу сказати як практик, що широка річка бажаючих навчатися у нас швидко перетвориться на тонкий струмочок. Одні лише славісти до нас і поїдуть. І країна втратить важливе джерело доходу.

- У вас достатньо викладачів зі знанням іноземних мов, щоб читати спеціальні предмети?

- Як кажуть, попит народжує пропозицію. Можу сказати, що - цілком. От у нас в університеті відсотків 20-25 викладачів можуть спілкуватися англійською мовою і навіть викладати. І коли іноземці кажуть, що хотіли б навчатися англійською, я кажу: по економіці – так; по праву - так. Якщо вони прийдуть в достатній кількості, я одразу ж на сплачені ними кошти знайду потрібних викладачів. Тому що, на жаль, на освітньому ринку праці сьогодні багато колег опинилися на узбіччі, в тому числі дуже талановитих, дуже тямущих! Вони часто сперечальники, реформатори, це іноді не подобається консервативній частині університетів, і їх першими виставляють за двері. Ми їх покличемо, вони прийдуть і працюватимуть. Я кажу своїм колегам у Таврійському: "Друзі, завтра буде оголошено конкурс, і колеги з двома мовами викладання - українською та англійською – подадуть документи. Вам не здається, що у них будуть привілеї? Починайте сьогодні підтягувати свої знання до того рівня, якого вимагає вища школа».

- До слова, Володимире Павловичу, ви мріяли впровадити чотири мови викладання. Про це йшлося в одному з ваших інтерв'ю...

- І ми над цим працюємо. Важливий прорив у цьому сенсі колись зробила Києво-Могилянська академія, коли англійська стала у них обов'язковою для усіх і викладати почали українською та англійською. У нас є кримський досвід - так званий Танківський ліцей, в селі Танкове Бахчисарайського району. Це був прекрасний, дивовижний ліцей, створений чудовими педагогами, в якому навчалися діти всіх національностей, у тому числі дуже багато кримських татар і українців. Конкурс туди був 60 осіб на місце, бо після закінчення діти володіли українською, російською, кримськотатарською, турецькою та англійською мовами, а останнім часом вони і шосту мову підключили — німецьку. Це правда, що всі діти-випускники володіли усіма п'ятьма, а потім і шістьма мовами. У них були спонсори, щоліта одні діти виїжджали до Європи, інші - до Туреччини на місяць-два - на стажування. Викладач заходить до класу і каже: лекція буде англійською мовою - і вони діставали англійський зошит і починали писати англійською. Так само і з іншими мовами. Але це починалося з перших, других, третіх класів, а з п'ятого, шостого, сьомого ставало вже професійною мовою викладання.

Ми хочемо це тут відродити, бо у виші однієї англійської вже мало. І, до речі, методики викладання мов такі, що можна європейську мову вивчити за три-чотири місяці без відриву від навчання. На сьогодні у Таврійському університеті вже викладають 12 мов, і коли ми оголосили студентам, що крім англійської можна вивчати, приміром, іспанську, у нас відсотків 30 студентів різних спеціальностей записалися на цю програму, бо розуміють, що 40 відсотків людей в світі розмовляють іспанською.

У нас є для цього спеціальна програма, спеціальні години і спеціальні курси. Студенти вивчають англійську і ще одну мову, бо мають випускатися з двома європейськими мовами.

УКРАЇНСЬКИЙ ДИПЛОМ ДОСІ НЕ ПРОЙШОВ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ АУДИТ

- Значить, система сучасної освіти дозволяє студенту не лише закінчувати навчання з декількома мовами в активі, а й отримувати кілька дипломів одночасно?

- Має дозволяти. Ми це у Криму освоювали, і я був одним з творців цієї програми в Таврійському університеті. Наші діти після першого курсу у разі гарних показників могли паралельно починати навчатися на іншому факультеті, і 40 відсотків наших випускників закінчували виш з двома дипломами. Як і мій син. Він був філологом слідом за мною, а потім паралельно навчався на факультеті менеджменту і, до речі, навчався там же в аспірантурі, поки не зайнявся журналістикою. А його колеги-друзі ще й третій диплом отримували - як мистецтвознавці, психологи, філософи.

І це правильно. Це не порушення правил, по-перше, тут можна у разі необхідності на рік продовжити навчання - загальноосвітні предмети перезараховуються і складаються лише спеціальні предмети, можна перевести студента на індивідуальний план, можна навчатися заочно. В результаті студенти випускаються з двома, а часом - і з трьома дипломами. А найактивніші ще й сертифікатні програми прихоплюють.

Приміром, моя донька вчилася як тюрколог, сьогодні живе і працює у Стамбулі. Вона вивчала в університеті - і це обов'язково! - українську, якою вільно володіє. Як і російською, турецькою, англійською. Поїхала до Туреччини, а там серед іншого її запитують: "Можеш з української на турецьку перекласти?» - «Можу». Але виявилося, що потрібен документ про те, що вона професійно знає українську мову! У підсумку дочка повернулася до Сімферополя, пішла на тримісячний інтенсив української мови як перекладач, щоб отримати сертифікат на право роботи. І потім мені каже: "А чому, коли ви нас вчили, не підказали нам отримати сертифікат з української, з культурології, з редагування?..»

Бо моє покоління з СРСР, у якому документ про освіту був один і на все життя.

- І зараз ви впроваджуєте це у себе?

- У нас сьогодні об'ємні сертифікатні програми. Саме завдяки цьому ми, приміром, даємо другу освіту людям, які втратили роботу за своєю спеціальністю. Їх направляє до нас Київський міський центр зайнятості, ми забезпечуємо їм перепідготовку.

А студентам ми кажемо: "Подумайте про майбутнє. Отримайте на ті і ці предмети додатковий сертифікат, це вам допоможе". Ми намагаємося, щоб студенти отримали два дипломи-український і зарубіжний. У нас вже є практика, коли це український і турецький, український і польський, український і швейцарський, український і китайський дипломи. Плануємо це коло розширювати.

- Тобто паралельно, крім сертифікатів і дипломів, які студенти у вас отримують, вони ще й закінчують зарубіжні виші, з якими ви співпрацюєте? Я правильно вас зрозуміла?

- Так, саме так. І у студентів в окремих випадків не лише філологічні спеціальності.

Система вищої освіти в Україні залишається доволі архаїчною, вона потребує швидкої зміни. Адже саме тому ми стаємо неконкурентоспроможними і наша молодь у великій кількості - і щороку вона зростає! - їде навчатися до Європи, до Америки, до Китаю. Вони легкі на підйом, у них є основи знань мов, їм цікавий світ – і вони хочуть стати частиною цього світу.

Наша ж система дивна. Як було ще вчора - діти поїхали і вступили навчатися до Польщі, через рік-півтора за академічною довідкою вони зараховувалися до якогось з наших вишів одразу на другий курс. Вивчали, скажімо, право там і тут, щоб отримати два дипломи. Що ми зробили?! Ми ввели закон, що поки ти не повернешся до України, поки не склав заново ЗНО, ми тобі не дозволимо зарахуватися до українського університету. Скажіть, ну яке ЗНО на другому курсі?! Люди навчаються у солідному польському університеті, навіщо ці перепони? Тим більше, що з польським дипломом вони скрізь влаштуються на роботу, в тому числі і в Україні, тому що польський диплом - це диплом європейського зразка.

- А український диплом?

- А от український, на жаль, досі не пройшов європейський аудит, і вже не скрізь визнається без нострифікації. Цей аудит треба було пройти вже давно, коли ми стали асоційованим членом Євросоюзу. А у підсумку і Молдова, і Грузія, і Туреччина через це пройшли, а ми ні. І сьогодні Туреччина починає зі скрипом визнавати українські дипломи, а турецькі студенти вже не рвуться, як це було у минулому, до нас на навчання. Для нас, для ТНУ, роблять виняток, тому що ми - виш з Криму, до якого у Туреччині особливе ставлення.

А ми НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти - ред.) вже вчетверте створюємо. Створимо-розпустимо, створимо-розпустимо…

- Чому?

- Тому що є дуже сильний опір консервативної частини системи освіти, адже багато феодальних королівства зруйнуються, якщо опиняться під контролем, будуть прозорими і відкритими.

А у підсумку ціла низка країн, включно з Туркменію, видали рекомендації, в яких країнах їхнім студентам дозволяється навчатися, і в цих рекомендаціях України немає. Ми самих себе ставимо у вразливе становище, коли повільно проводимо реформування цієї дуже важливої галузі.

ЗНО БУЛО АНТИКОРУПЦІЙНИМ ПОРИВОМ, АЛЕ ЗАРАЗ ВОНО - ПРЕДМЕТ ДИСКУСІЙ

- Ми говорили про дистанційне навчання. Зараз Україна опинилася в ситуації, коли у зв'язку з COVID-19 і школи, і виші можуть перейти чи то на онлайн-навчання, чи то на змішане. Якою є ваша позиція?

- Розмови про те, що дистанційка все витіснить, - кон'юнктурні і помилкові. Цього ніколи не буде. Також помиляються ті, хто каже, що дистанційка - це тимчасово, а потім повернеться на сто відсотків традиційне викладання, віч-на-віч. Це теж невірна позиція. Ми, ті, хто працює у вишах, - це вже усвідомили. Дистанційка у вищій освіті була завжди. Ті самі індивідуальні плани для тих, хто найбільш успішно навчається, на які ми їх переводили, - це та сама дистанційка. Вони самі десь навчалися, приходили лише складати заліки та іспити.

І це було споконвіку! Господи, скільки у нас великих людей у минулому у вишіх екстерном складали окремі предмети, цілі курси, всю програму університету і отримували дипломи. Це не було жодним винятком. Чому ж ми це забороняємо? Незрозуміло, адже це світова практика.

І я думаю, що, можливо, відсотків на 45-55 освіта буде здійснюватися дистанційно. Тому що, приміром, якщо людина вивчає фізику, то такі предмети, як психологія, культурологія або історія вона може освоїти, слухаючи у записах блискучих лекторів. Для них це важливо, в жодному разі від цього не можна відмовитися, але це допоміжна у професійному сенсі освіта. А от сама собою фізика, або хімія, або філологія, або, приміром, для музиканта володіння інструментом - цьому дистанційно навчити не можна. Тут поруч має бути викладач, з цього виростає поняття вчитель і наукова школа...

У зв'язку з цим слід сказати, що докорінна слабкість системи ЗНО - це тестування. Фактично це вгадування відповіді на запитання. Ти не мислиш і не викладаєш своє розуміння. І вчитель не бачить, яким шляхом ти здатний йти. Ми не вчимо дітей мислити, і покоління тих, хто виріс на тестах - це не те покоління, яке виросло на роздумах. У цьому сенсі ось ця серединна частина освіти завжди залишиться освітою з педагогом, з живим контактом, з живим впливом, живим спілкуванням.

COVID не вічний, і у нас буде можливість навчання в аудиторії. Інша річ, що в університеті майбутнього, напевно, дня два на тиждень будуть лекційні заняття, а решта – практика, семінари, і теж не в старому сенсі. Вони будуть профільними - у виробничих цехах, бібліотеках, дослідницьких інститутах, одне слово, там, де тобі належить працювати. Цього вимагатиме так звана дуальна освіта.

Важливу частину становитиме самоосвіта, адже знання змінюються кожні 10-12 років, часом докорінно, і треба їх заново освоювати. Це не просто гасло, ми справді будемо вчитися все життя, кожні два-три-чотири роки підвищуючи і змінюючи свою кваліфікацію. СOVID не лише легалізував дистанційку, а й запустив світовий брейнстормінг з розвитку системи освіти.

- Про ЗНО. Я хочу зрозуміти, ви вважаєте, що його треба вдосконалити? Чи воно може бути скасовано?

- Якщо чесно, я вважаю, що за сьогоднішніх умов ЗНО в Україні не потрібне. Я належу до меншості, яка так каже, і часто це викликає бурхливу реакцію. Але я вважаю, що ЗНО було правильно впроваджено, правильно реалізовано свого часу. Тоді у нас конкурси до вишів сягали 15-20-25 осіб на місце. При таких конкурсах буйним цвітом розквітає корупція, і впоратися з цією стихією не можна, якщо не ввести такий об'єктивний, певною мірою не залежний від людського втручання, запобіжник. Тоді діти як з села, так і з міста в значній кількості випадків можуть однаково показати свої знання і вступити до університету. У цьому випадку корупцію можна приборкати і звести до якихось 20 відсотків. Винищити її повністю не можна, але все одно оздоровлення відбудеться. Сьогодні ж, коли у нас значний відтік дітей, коли у вишах суцільно недобори, про який страх корупції ми можемо говорити? Іронічно кажучи, сьогодні вже самі виші готові доплачувати абітурієнтам, щоб вони вступили до них на навчання…

- Послухайте, але навряд чи це переконливий аргумент, щоб відмовлятися від ЗНО. До вас прийдуть двієчники, і так само вони навчатимуться і в університеті…

- Так, деякі кажуть: ну і що, все одно треба, щоб вступали тільки найбільш підготовлені. Давайте запитаємо: а чи усіх ми підготували, як слід? Деякі кажуть, що всі повинні знати англійську мову. Значить, якщо діти її не знають, вони не мають навчатися у вишах? А ви їздили, дивилися школи, скажімо, в карпатській глибинці? Як один мій колега каже: «Про яку англійську мова, якщо в цих маленьких селах, розкиданих по гірських районах, немає вчителів англійської мови? Бо школи маленькі, кількість годин така, що на ставку не вистачає». Тобто це ми, держава, не створили дітям умов, а тепер вимагаємо знань. Ми винні у тому, що діти не підготовлені!

Ще одне: от ці діти раз не вступили - з нашої вини, другий раз бали не добрали, а на третій раз вони і вступати не захочуть. Ви не боїтеся, що молодь деінтелектуалізується в масі? Макаренко колись боровся за те, щоб з вчорашніх безпритульних виростити директорів і учених через його систему освіти. А ми сьогодні дітей відправляємо на вулицю?! Це соціальний злочин держави перед молодим поколінням! Спочатку ми не дали йому вивчитися, а потім караємо його за те, що, нами не навчений, він не може скласти потрібний іспит і вступити!

У будь-якому разі, про це треба дискутувати, бо наразі треба дати можливість вишам, коледжам забирати цих дітей, навчати, повертати в освічену частину соціуму, а не відправляти на вулицю.

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОБОВ'ЯЗКОВО ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО КРИМУ, АЛЕ БУДЕ ВЖЕ МЕРЕЖЕВИМ ВНЗ

- Скажіть, Володимире Павловичу, як давно ви були у Криму?

- З осені 2015 року, коли питання про переведення університету у Києві було вирішено, я в Криму не був.

- А що буде з федеральним університетом, коли Таврійський повернеться до Криму? З викладачами, яких російська влада туди завезла?

- Федеральний на той час остаточно розвалиться, як він вже розвалюється зараз на наших очах. Керівники і підлабузники російських вишів втечуть з Криму, звільняючи приміщення для відродження кримських університетів України.

І ректори, проректори, керівники департаментів і підрозділів - люди привезені, які здійснюють російський державний контроль над колективом, - усі вони розбіжаться. Викладачі з українським минулим залишаться. Огульно звинувачувати їх ніхто не буде. З ними ми будемо розмовляти. Долі людські - це зовсім не література…

Таврійський - він наш, український! І всі інші, які колись, у 1930-40-х роках, вийшли з Таврійського і стали самостійними - медичний, аграрний, ялтинський гуманітарний, керченський морський, – вони усі наші! Росіяни, до речі, відігнали з Криму на Балтику вітрильник «Херсонес», який був у керченського морського інституту. Ми через міжнародні суди вимагатимемо, щоб вони повернули цей вітрильник, на якому ми готували і знову готуватимемо моряків…

- Значить, ви вірите, що повернетеся? Що з нами буде далі?

- Буде важкий період, але ми повернемо і Крим, і всі території. Боюся, що нам доведеться заплатити за це досить велику ціну. Тому що попереду можливі смутні часи, аж до можливого силового протистояння на багатьох-багатьох ділянках.

Я був переконаний, що за допомогою світової спільноти ми зможемо зробити це раніше. Тоді швидко були введені санкції... а зараз ми бачимо, що і в Європі є дуже різні політики, які намагаються умиротворити агресора. Але річ у тому, що хижого звіра, який вже спробував крові, замирити не можна. Ми бачимо, що вони творять. Чи не щодня у нас гинуть люди, є поранені... Деякі студенти і мої колеги, повертаючись звідти, кажуть: "Чому ми живемо, ніби ніякої війни немає? Війна йде сьогодні і зараз. Усі ми - учасники війни". Я думаю, що всій Україні треба до кінця усвідомити, що з нею відбувається.

- І все ж, Таврійський університет повернеться на кримську базу? Чи буде і тут, і там?

- Щоб йому туди повернутися, треба спочатку нам туди повернутися…

Але я думаю, що сьогодні настає час, коли університети стануть мережевими. Ми бачимо, що студенти мігрують по різних країнах - навчальний рік або семестр навчаються тут, потім їдуть кудись ще. І ця наша стара філософія, що університет - це фортеця, оточена стіною, і ми нікого всередину не впускаємо, вже перестала відповідати дійсності. Університет - це інформаційний майданчик. Ми підключилися до нього, отримали інформацію, віддали свою, і рушили далі, збагативши один одного і навчившись один у одного.

Валентина Пащенко. Київ.

Фото: Павло Багмут