Вимушене усамітнення – насправді може бути справжньою трапезою уроків, діалогів та вебінарів. Щоправда, онлайн. Соцмережі нададуть тобі вибір ось таких зустрічей.
Лекція з істориком Ярославом Грицаком, яку зорганізувало видавництво Yakaboo, і якого любить інтерв’ювати Укрінформ, стала справжнім подарунком для його поціновувачів. Така розмова може бути не лише інтелектуальною розрадою, а й справжнім безкоштовним мотиваційним проєктом для кожного. Історикооптиміст, який, сидячи на карантині, жартує, що ніколи так багато не працював. Окрім його оновленої історії України, яку він планує завершити до червня, в планах такі книги: “Історія Львова”, “Історія Донецька”, “Життя Бандери”. І так, щоб не забути: у співавторстві із ним взимку вийде сорок історій про Різдво.
Ми подаємо найбільш цікаві думки викладача Українського католицького університету, починаючи з відповіді на запитання автора матеріалу. Про світ після пандемії.
ЯК ПАНДЕМІЯ ТА КАРАНТИН ЗМІНЯТЬ СВІТ?
Я історик, а не пророк. Пандемія – це не апокаліпсис. Але це репетиція апокаліпсису, який ще відбудеться... За підрахунками вчених, 2030 рік буде критичним, бо ресурси – зокрема, вода – вичерпуються. Тоді, ймовірно, стане реальною боротьба за ресурси... При сучасному стані економіки виглядає, що ми проходимо пік багатства, світ вже ніколи не буде таким багатим, як рік-два тому. Якщо тенденція споживання збережеться, то наша цивілізація йтиме донизу... Це загроза. У нас стане необхідність зберегти розвиток та стабільність.
Пандемія – це дзвінок. Вона попереджує. Біологи власне давно розповідали, що чим брудніші земля та світ, тим уразливіший він до вірусів, тим швидше віруси мутують. І добре, що сьогодні мутації не є смертельними. Якщо ми прийдемо до цього способу мислення, усвідомлення загроз, то ми уповільнимо це. А може, нам не потрібний щодва роки новий айфон? А може, нам потрібно пересісти на велосипеди з машин? Може, треба зменшити темпи споживання? Бо людство з’їдає те, що не лишиться наступним поколінням.
Але у мене при цьому є надія.
Злі почуття страху – позитивні. Страх змушує рухатися, думати, шукати розв’язки. Я дуже сподіваюся, що пандемія змусить рухатися і наші еліти. Я не виключаю, що пандемія призведе до кінця Трампа. Бо його політика заперечення потепління, мовляв, це вигадки, як і заперечення пандемії – може не минутися. Це не відбудеться швидко, але з іншого боку, у нас небагато часу. Це навіть запізно про це думати.
Україна отримує всі недоліки пандемії, не маючи переваг, як інші країни, у яких є і недоліки, й переваги.
Пандемія – як окопна війна. З іншого боку. В окопній війні виживає той, хто довше висидить, висидить той, у кого є ресурси. А ресурси беруться, якщо ти робиш реформи. Можливо, це стане поштовхом для реформ.
МИ РОБИМО ВСІ СТРАТЕГІЧНО ПРАВИЛЬНІ КРОКИ, ЩОБ БУТИ НОРМАЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ...
Ви запитуєте, чи є я оптимістом щодо України через інтуїцію, чи спираюсь на якісь аргументи? Кожен історик пише книгу про самого себе і екстраполює свої погляди. Але мій оптимізм – це не “лайкозалежність”, я досить багато читаю, бачу певну логіку і тому думаю, що ми робимо всі стратегічно правильні кроки, щоб бути нормальною державою. Я майже переконаний: Україна більш-менш на доброму шляху...
Якщо світ не зміниться в гіршу сторону, не станеться катастрофи, то ми зреалізуємося. Думаю, нам залишилося 5%. Рутинних, але найскладніших. Для мене це обов’язково – найскладніше – незалежні суди...
УКРАЇНА — ХИЖИЙ МЕТЕЛИК
Мені часом нагадують моє порівняння про Русь, як гусінь, з якої вийшло кілька метеликів... Русь – не колиска, це структура, гусінь та метелик – дуже образно та спрощено. Український метелик хижий, літає вище... Мені він привабливіший, у нього більший потенціал, він літає вільно, не має над собою пана.
Російський, на жаль, ні. На жаль – бо він наш сусід. Мовно-релігійні традиції у нас близькі, але у нас інша політична традиція. У нас неможливий Путін, у них неможливий Майдан. У нас були Майдани, але вони не завершуються, бо є певні норми поведінки... У Росії були революції, Лютнева революція чи серпнева 1991 року, але потім у них були відкати. У нас нема відкату, бо ми частина західного простору.
Коли мене запитують, що нам потрібно для процвітання... Потрібні платформи та інституції і мусить бути лідер. Києво-Могилянки не було б без Брюховецького. УКУ не було б без Гудзяка. Демократичні еліти важко уявити без Чорновола.
Але добрий лідер повинен мати команду та будувати інституцію, яка зможе працювати без нього. Головний критерій життєздатності інституції: чи втримається інституція, команда, якщо його не буде поруч.
Добрий лідер трошки лінивий, будує інституцію з довгограючою стабільністю. Якщо є воля та харизма – все решта додасться.
Ви запитуєте, чи є і в нас сильний лідер? Поки що я не бачу. Але Лідери виникають. Пам’ятаю, яка була фрустрація та зневіра, коли загинув Чорновіл. Потім виник Ющенко, потім розчарування, потім Порошенко... Українська земля багата навіть на лідерів, головне, щоб настрої у суспільства були відповідні й був запит.
ЧИ ВИТІСНИТЬ РОСІЙСЬКА МОВА УКРАЇНСЬКУ?
В це я категорично не вірю. Нехай мені покажуть соціологічні дослідження. Бо соціологія показує, що в останні роки загальний консенсус склався: державна мова українська. Російська мова виходить з кола світових мов, коло її вживання звужується. Те, що людина говорить російською, то не завжди значить, що вона відчуває її як рідну. Бо є різні стани, аспекти, виміри... Зараз я говорю українською, а вийду на вулицю – і говоритиму з міліціонером російською. Або влада в Донецьку: вдома говорить російською, але приїхавши до Києва – говоритиме українською.
Як, де і ким вживається мова? Раніше говорили, що українська мова була мовою академіків та прибиральниць. Зараз українська заходить у ті сфери, де раніше її не було, і починає домінувати. У моїй сфері – всі історики україномовні.
Ви запитуєте, чи заговорять Схід і Південь українською мовою? Це питання трьох поколінь. Асиміляційні процеси, які вже відбувалися чи відбуватимуться – це три покоління. Чому там російська панівна? Через російську колишні жителі радянського простору входили у великий світ. Зараз принципово, щоб входили через англійську мову. Тоді російська мова автоматично починає втрачати свій статус. Завдання: щоб три покоління володіли англійською – і вона стала нормою.
ЧИ ЛЮДИ З “ДНР-ЛНР”, ЯКІ ХОЧУТЬ ВІДДІЛИТИСЯ, Є ЧАСТИНОЮ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ?
Ті, що хотіли відділитися, не є української нацією. Але в цьому регіоні були дві групи: група українських активістів, російськоорієнтованих активістів, жодна з яких не мала більшості. А велика частина людей не мала якихось стійких поглядів. Але українськомовне ядро виїхало після 2014 року.
Словацький журналіст Томаш Форро, який прожив у Донецьку, вдаючи послідовника сепаратиста, втік, видав книжку, яка стала книжкою року. Він був здивований тим, як часто він чув там українську. Його подруга, з якою він там познайомився, через рік призналася, що вона українка.
Не записуйте там всіх у сепаратисти. Їх там точно не сто відсотків.
Я вірю, що ми повернемо Донбас, оскільки не вірю, що Путін вічний. І в таких структурах, як РФ, зміна лідера – це криза. Микола другий. Смерть Леніна, Сталіна. Коли Росія буде слабка, Донбас повернеться. Ми не повинні ставити це під сумнів, треба думати, в яку Україну вони повернуться. Це неминуче, це наслідки порушення міжнародного права.
Томаш Форро писав, що жителі Донбасу змучили себе війною, вони хочуть нормального життя. Вони б не повернулися обличчям до Порошенка, але до Зеленського можливо б повернулися.
ПРО ШОКОЛАДНЕ МОРОЗИВО І ЗАПАС КНИЖОК
І насамкінець я хотів би дещо побажати.
Українці – рекордсмени з виживання. Нас не можна знищити. Наше суспільство краще за державу, але у цьому слабкість – часом йому все одно, у якій державі жити. Втім, на сьогодні я всім бажаю сили духу і здоров’я все перенести. Без втрат. Все мине, а ми лишимося. Бажаю мати свій запас книжок та шоколадне морозиво, яке підживлює. І бажаю використовувати шанс зупинитися та подумати – що ми робимо.
Фото: DR, ucu.edu.ua