6 квітня. Пам’ятні дати

День спорту проголошений згідно з  рішенням ГА ООН від 23 серпня 2013 року. Як зазначається у відповідній оонівській резолюції, спорт, який є одним із інструментів освіти, розвитку і миру, сприяє зміцненню співробітництва, солідарності, терпимості, розумінню і соціальній інтеграції, як на місцевому, так і на національному і міжнародному рівнях. Його внутрішні цінності, такі як командний дух, чесність, дисциплінованість, повага до супротивника і правил гри сприймаються в усьому світі і можуть застосовуватися для зміцнення солідарності, соціальної згуртованості та мирного співіснування. Спорт об’єднує нас навколо позитивних цінностей і сприяє зміцненню культурі діалогу за межами національних кордонів. Історія спорту свідчить про те, що він здатен руйнувати стереотипи, ініціювати й посилювати рух за права і гідність кожної людини, привертаючи до них увагу всього світу. Відомо, що на сьогодні майже два мільярди людей у світі є недостатньо фізично активними. Фізично активні діти на 15% частіше вступають до вишів, а фізично активні підлітки менш схильні до куріння, вживання наркотиків, ризикованої сексуальної поведінки і як результат – ранньої небажаної вагітності. У дитини з активними мамою і татом у два рази більше шансів вирости теж активною людиною. Недостатня фізична активність є причиною 6% усіх випадків захворювань серцево-судинної системи, 7% випадків захворювань цукровим діабетом 2-го типу і 10% випадків раку грудей і раку товстої кишки. Інвестиції в спорт, включно з часом, обладнанням і приміщенням, втричі більш рентабельні, ніж затрати, пов’язанні з медичним обслуговуванням.

Події дня:

6 квітня 1909 року полярна експедиція на чолі з американським дослідником Арктики Робертом Пірі (1856–1920) на собачих упряжках досягла Північного полюса. Пірі супроводжував Метью Хенсон (людина колосальної фізичної сили) і 4 ескімоси. Офіцеру військово-морського флоту США Пірі на той час виповнилося 53 роки і він став своєрідним рекордсменом-професіоналом, метою якого було встановити «світовий рекорд» – добратися до Північного полюса, що він зрештою й зробив після декількох невдалих спроб. Після цього відкриття досліднику було присвоєно звання контр-адмірала. За іншою версією, відкриття Північного полюса належить американському мандрівнику Фредеріку Куку (21 квітня 1908 року). Про свої подорожі Пірі розповідає в книзі «Північний полюс» (1910), яка неодноразово перевидавалася.

Цього дня у 2014 році озброєними бойовиками було захоплено приміщення Донецької обласної адміністрації, що поклало початок окупації міста проросійськими бандформуваннями і встановленню злочинного маріонеточного режиму так званої «Донецької народної республіки». Активізація сепаратистського руху в Донецьку відбулась одразу ж після завершення Революції Гідності та втечі тодішнього президента України Януковича до Росії. Під безпосереднім керівництвом кремлівських кураторів впродовж березня під будівлею Донецької ОДА проходили мітинги, лунали проросійські гасла і заклики про приєднання до Росії; український прапор неодноразово змінювався на російський триколор. 6 квітня близько 2 тис. проросійських мітингувальників зібралися на площі Леніна. Після закінчення мітингу протестувальники пройшли вулицею Артема до будівлі Донецької ОДА. Розпочався штурм будівлі, відбулися сутички міліцією. Після того як двом групам сепаратистів вдалося проникнути у двір і в саму будівлю, а зовні у вікно будівлі була кинута граната, — силовики відступили, будівля опинилася під контролем сепаратистів, над обладміністрацією вивісили прапори Росії та «ДНР». Після захоплення ОДА протестувальники оприлюднили резолюцію, в якій зажадали негайного скликання позачергової сесії Донецької обласної ради та прийняття нею рішення про проведення референдуму про входження до складу Росії. Наступного дня, 7 квітня 2014 року, у сесійній залі будівлі Донецької ОДА сепаратистами було проголошено «декларацію про суверенітет Донецької народної республіки», яку проголосили на території Донецької області. Відтоді Донецьк і область стали «гарячою точкою», де не вщухають воєнні дії. Внаслідок боїв між сепаратистськими угрупуваннями та збройними силами України, а також чисельних диверсійних актів, місто зазнало руйнувань, а чимало його мешканців змушені були покинути рідні домівки.

Ювілеї дня:

103 роки від дня народження Леонори Каррінгтон (1917-2011), відомої англійсько-мексиканської художниці, скульптора, письменниці, авторки книг англійською, французькою, іспанською мовами. Якщо Фріду Кало нині знає весь світ, то Леонора Каррінгтон є менш відома, хоча творча манера обох художниць чимось подібна. До того ж, Каррінгтон товаришувала з Кало (остання була на 10 років старшою за Каррінгтон). Єдине, що доля відміряла Фріді лише 47 років, а Леонорі – майже 100. Обидві були норовливими, пристрасними і бунтівними особами. А народилася Леронора Каррінгтон в родині текстильного фабриканта. По материнській лінії – ірландка, виховувалася ірландською нянею, часто їздила в Ірландію до бабусі. Навчалася живопису у Флоренції, займалася в художній школі в Челсі, в 1936 поступила в Лондонську академію живопису. У 1937 познайомилася з відомим художником-авангардистом Максом Ернстом (старшим майже на 30 років), стала його коханкою, ученицею і музою водночас. Заради нього кинула все, переїхала з ним до Парижа, увійшла в коло сюрреалістів, брала участь в групових виставках 1938 року в Парижі та Амстердамі. Після арешту в 1939 році Макса Ернста французькою владою як підданого країни-супротивника пережила нервовий зрив. Рятуючись від нацистської окупації, переїхала до Іспанії, де зрив повторився, була поміщена в психіатричну клініку (пізніше описала її в повістях «Там, внизу» і «Кам’яні двері»). В 1941 утекла з клініки, перебралася до Португалії, звідти – в США, а потім у Мексику, де й прожила решту свого життя – майже 7 десятиліть. У Мексиці Леонора товаришувала з художницями Ремедіос Варо і Фрідою Кало, письменниками Октавіо Пасом, Карлосом Фуентесом. Її особистість і творчість вплинули на таких стовпів латиноамериканського постмодернізму як Хуліо Кортасар і Алехандро Ходоровський. Вона працювала над фрескою «Магічний світ майя» для Національного музею антропології, знімалася в кіно, відстоювала жіночі права. У Мексиці знайшла сімейне щастя, одружилася й виховала двох синів.

83 роки від дня народження Біллі Ді Вільямса («Біллі Ді»; 1937), американського актора, художника, співака і письменника. Фільмографія актора давно перевалила за сотню і його досить добре знають у США. Крім Голлівуду Біллі Ді активно знімається на телебаченні (можна сказати, що він серіальний актор), інколи грає в театрі. Неангломовному глядацькому загалу цей актор відомий, передусім, за роллю Лендо Калріссіана у фільмах «Зоряні війни. Епізод V: Імперія наносить удар у відповідь» і «Епізод VI: Повернення джедая». Біллі Ді Вільямс народився в Нью-Йорку. Його мати була родом з Вест-Індії, а батько – з Техасу (працював двірником). Вільямс виріс у Гарлемі, хлопця виховувала бабця – батьки важко працювали на декількох роботах, аби вивчити дітей. Біллі Ді закінчив вищу театральну школу Нью-Йорка. В театрі дебютував у 8 років, зігравши у бродвейській постановці «Полум’яна Флоренція». Його кінодебют відбувся в 1959 році, а по-справжньому успішним актором він став у 70-80-тих роках, після того, як знявся у фільмах «Леді співає блюз» (З Даяною Росс у головній ролі) і «Зоряних війнах» (V і VI епізоди). Крім того, Біллі Ді знявся у фільмах: «Нічні яструби», «Бетмен», «Місто страху», тощо. Грав самого себе в серіалах «Клиника», «Залишитися живим» і «Американська сімейка». Вільямс озвучив Дволикого в мультфільмі «Лего Фільм: Бетмен» (2017).

Роковини смерті:

500 років з дня смерті Рафаеля Санті (Раффаелло Санціо) (1483-1520), італійського живописця і архітектора, представника Високого Відродження, творця дивовижних «Мадонн». Був на тридцять років молодшим за Леонардо да Вінчі, а помер майже одночасно з ним, проживши всього тридцять сім років. За недовге, але досить плідне й щасливе життя без жорстких криз і зламів (як у Мікеланджело чи Леонардо), Рафаель встиг здійснити майже всі свої починання й задуми. Характер його мистецтва – втілення ясної домірності, строгої врівноваженості й чистоти стилю. З трьох корифеїв Високого Відродження Рафаель тривалий час був найшанованішим – художні академії світу зробили його своїм божеством. Починаючи з другої половини ХІХ ст. і до нашого часу любов до Рафаеля дещо охолола. Тепер надають перевагу Леонардо, Мікеланджело, навіть Ботічеллі. Проте варто подивитися на його «Сікстинську мадонну», аби впевнитися, що Рафаель не такий вже й «прилизаний» класик (яким його сприймали епігони), а живий, земний і прекрасний.