Уроки китайського коронавірусу. Частина 3

Уроки китайського коронавірусу. Частина 3

Аналітика
Укрінформ
Вірус ненависті та агресії: що це з нами трапилося, як до цього ставитися?

Хвиля обговорень вчорашніх подій у селищі Нові Санжари, що на Полтавщині, схоже, не спаде іще найближчі кілька діб. Однак зачепило в цій історії не лише агресивна поведінка місцевих жителів (якщо справді місцевих!), але й поведінка тих, хто сидів перед екранами моніторів, реагуючи на все це діло словом. Чому так сталося? Який ґедзь нас укусив, власне, як ситуація розвиватиметься надалі?

Укрінформу відповідають:

Богдан Петренко, конфліктолог, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

Богдан Петренко
Богдан Петренко

“Паніці, як і вірусу, треба інкубаційний період: чим довше нічого не робиться, тим вірогідніше масовий ірраціональний страх”

— Що з нами трапилося, звідки паніка і протест проти евакуйованих? Я гадаю відповідь полягає у низці причин, які накладались одна на одну. Перша – це не стільки реальна чи уявна загроза, скільки довготривале її обговорення. Тобто, сам факт «заморської болячки», від якої вмирають (офіційна статистика – 2%, чутки ж збільшують смертність аж до третини). Друге – все невідоме насторожує. 40 померлих від звичайного грипу в Україні не лякає. А невідома болячка навіть з низчлю смертністю – так. Третє – інформаційне супроводження, а точніше - відсутність верифікованої інформації і засилля фейків. Ми живемо у суспільстві, де кожен може стати джерелом інформації. І довіра до друга, який перепостив фейкову картинку з жахами нової хвороби – набагато вище, ніж довіра до наукових чи офіційних джерел інформації. Четверте – відсутність у держави стратегії і реальних кроків з подолання. Державний апарат та його представники повели себе не впевнено, літак був направлений ледве не пізніше всіх, довго не встановлювалось куди будуть направлені евакуйовані. А невпевненість держави формує страх і бажання до самозахисту. І звичайно час - паніці, як і вірусу, треба інкубаційний період - чим довше нічого не робиться, тим вірогідніше масовий ірраціональний страх. П’яте – емоційність українців. Ми більше довіряємо емоціям, а не раціо, а тому – всі події пропускаємо через серце, а не голову. А так найпростіше маніпулювати людьми. Шосте – цілеспрямована підтримка і панічних настроїв, і протестів. Ми спостерігали і вкиди у соцмережах, і людей сумнівної зовнішності серед протестувальників. Поки що складно сказати, хто це робив. Але зацікавлені у цьому є. І Росія, і окремі внутрішні сили.

Що далі, як діяти? Насамперед, демонструвати упевненість влади у своїх діях. Надавати чітку інформацію щодо ситуації серед евакуйованих. І так само – щодо українців, які лишились в Китаї. Розповідати про заходи, які здійснюються державою для профілактики. Необхідні виступи людей, які є авторитетами для суспільства в цілому, і для Нових Санжар – зокрема. Вони мають знизити рівень напруженості. Важливий також пошук і притягнення до відповідальності осіб, причетних до штучного роздмухування проблеми.

І останнє – ситуативна готовність влади. Тобто – її здатність діяти в умовах ситуації, що постійно змінюється. Бо в умовному «післязавтра» людей уже будуть хвилювати інші проблеми, ніж ситуація з евакуйованими.

Сашко Лірник, дитячий письменник, казкар, актор та сценарист:

Сашко Лірник
Сашко Лірник

“Наша задача миритися між собою і не бути іграшками в чужих руках”

— Нічого з нами не трапилось. Це звичайна добре підготовлена провокація. Попереднє нагнітання, промивання мізків, а потім завезені «на камеру» провокатори. Як ставитися? Зрозуміти що нами маніпулюють. Пояснювати всім суть маніпуляції і технології керування людьми. Ситуація з вірусом? Нічого страшного не буде. Буде як із "свинячим грипом" раніше. Тіньові маніпулятори по максимуму вижмуть із ситуації і хвиля страху спаде. Але народ буде розсварений. Наша задача миритися між собою і не бути іграшками в чужих руках. Зокрема це стосується ЗМІ, які використовуть спеціально вкинуті мислевіруси, як ото - "коронавірус ненависті". Звучить ефектно, але ви граєте по нотах маніпуляторів. Людина читає і думає про ненависть, якої насправді немає. А є ефективна технологія впливу на маси.

Анатолій Матвійчук, співак, поет і композитор:

Анатолій Матвійчук
Анатолій Матвійчук

“Яку інформацію на вході подаси — таку й реакцію отримаєш на виході”

— Нині багато хто звинувачує наших співгромадян в інакшості, звинувачують у черствості, бездушності. Особисто я їх не осуджую. Страх і паніка не проросли на пустому місці. Тут свою справу зробили окремі ЗМІ, які пускали в маси меседжі, що, мовляв, насувається смертельна загроза, захворюваність росте, люди падають замертво, вакцини немає... Що ж, яку інформацію на вході подаси — таку й реакцію отримаєш на виході. А далі... Мегавразлива частина українців, яка не здатна критично мислити, яка не довіряє державним інститутам — прийняли найпростіше, на їх думку, рішення — це взяти ситуацію в свої руки. Тому що спасіння тонучих — це...

Очевидно, що без провокаторів, без заїжджих інструкторів, які підлили бензину у вогонь, також не обійшлося. Отже, цілісна картинка склалася. Продукт на експорт недругам готовий (тіштеся і зловтішайтеся — лишень не вдавіться).

Як ставитися? Як розвиватиметься ситуація? Думаю, що з людьми треба говорити. Робити це повинні якнайперше психологи. От, відправте туди одного-двох толкових спеціалістів, щоби зняти високий градус напруги. І буде все нормально.

Ян Валетов, письменник, публіцист:

Ян Валетов
Ян Валетов

Коронавірус просто виявив те, що давно існувало”

— Взаємна ненависть в суспільстві вже була до того, залишиться вона і після. Нікуди не дінеться. Ненавидіти у нас виходить краще, ніж любити. Набагато. Як до цього ставитися? Мені, наприклад, гидливо. Але кожен вибирає по собі. Є багато таких, що ненавидять, як дихають. Їм - сподобається. Але далі буде гірше. Ненависть — це гангрена, вона, в підсумку, вбиває. Спочатку місце ураження чорніє, потім починає погано пахнути, потім починається сепсис. І все. У суспільстві все відбувається так само. На ненависті можуть прорости тільки біль і смерть. Нічого більше. У мене песимістичний прогноз. На жаль...”

Богдан Буткевич, телеведучий, музикант гурту “SWEETLO”:

Богдан Буткевич
Богдан Буткевич

Наше суспільство знаходиться у стані пост-травматичного синдрому. 2014 роком і війною травмовані всі”

— Перше. Ми пожинаємо плоди того, що нам протягом років вкладали в голови з телеекранів. Оті трешові ток-шоу і серіали. Друге — це жахлива робота влади з точки зору того, як все це все було «відкомуніковане» та представлене. Мало того, що наші довго тягнули з самим фактом евакуації людей, так за весь цей час усілякі “адін плюс адін” займалися нагнітанням паніки. Мовляв, Боже мій милий, страшний коронавірус, помруть 4,5 мільярда людей, аяяй, зараз в Україну прилетить літак із хворими, нас усіх заразять, ми всі помремо... До речі, перша інфа про літак, який мотається у небі по колу, з’явилася десь о сьомій ранку. “Вніманіє”, а тепер “вапрос”: як думаєте, коли прилетіла перша інформаційна звісточка з Офісу Президента? Через майже три з половиною години — о 10:25! І це державне управління, це комунікації?.. Ну, і третє — не виключаю, що ми стали жертвами інформаційної атаки. Хто і для чого — сказати не можу, на 100% не впевнений. Але, ну, досить вже багато дивних збігів, власне, як і сам характер кампанії.

Як до цього ставитися? Перш за все, маємо зрозуміти, що українське суспільство знаходиться у стані ПТСР (пост-травматичного синдрому). Всі-всі-всі травмовані 2014 роком і війною. Просто одні проживали цю травму тим, що, навпаки, ішли в гущу подій, намагаючись щось змінити. А інші - вирішили закритися від цього. Мовляв, нічого не бачимо і не чуємо. При цьому, однак, менш травмованими так і не стали.

Оригінальним не буду — ми до сих пір не навчилися брати відповідальність за своє життя і свою країну. Наче малі діти, котрі чекають, що прийде якийсь дядя і все порішає. А не прийде! От допоки не зрозуміємо, що немає ніяких Петрів Олексійовичів або Володимирів Олександровичів, а є тільки ми... Зараз модно цитувати Черчилля, так? Ну окей — рекомендую всім глянути його знамениту промову, де він каже: “Я вам нічого не обіцяю, окрім поту і сліз”.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-