Залишаймося людьми

О 05:00 20.02.2020 почав, майже 05:00 21.02.2020 закінчив. Бо поверталися у Киів автотранспортом - неможливість злетіти через туман з Полтави. 

Кілька особистих вражень від роботи всередині теми, що стане, без сумніву, настільною для вивчення комунікаційниками і особливо іпсошниками. Враження суто суб’єктивні:

* стійкий перегар від підігрітих алкоголем великої кількості новосанжарівців. Головно чоловіків різного віку. У столиці на різних протестах ми вже встигли від такого відвикнути, хоча буває. Вдень було розпорядження закрити всі наливайки, але зелений змій, мов той вірус, знайде, зараза, звідки вилізти і як влитися у найменшу шпарину у душах, серцях і горлянках. І цей градус у проміле без сумніву додав градусу емоційної хоробрості деяким правопорушникам, які вже двох слів тяжко вимовляли надвечір; 

* Всепереможний, алогічний страх, що переріс у паніку, яка оволоділа переважно жінками. Добре, що хоч дітей не брали. Я не знаю як там було у тернополян і львів’ян (припускаю, що так само), але у полтавців, ніби вилізли з підсвідомості потойбічні химери ще гоголівського Вія та іншої нечисті помножені на заморський характер невідомої загрози: раз воно з Китаю - то значить смерть по нас точно прийшла, хоч святих вже винось. Медицина тут світова безсила, а наша й поготів. Щоденні ТБ-новини про померлих і то немасово порівняно із всією кількістю хворих десь далеко за тридев’ять земель - не думав, що потенційна загроза, яку ніхто ще не відчув, може ТАК налякати; 

* Відсутність у місцевих мешканців до вчорашнього дня інформаційних приводів як для такого масового інформаційного паломництва всіх ЗМІ включно зі світовими. Народ просто хайпував від самого факту того, що раптом опинився у центрі ТАКОЇ уваги. Намагався згадати, коли останній раз бодай щось було цікаве і привабливе, чи бодай нейтрально-інформативне про Нові Санжари на національному рівні - геть нічого не згадав. Але коли надвечір на брифінгу прем’єра побачив досвіченого фотографа Efrem Lukatsky з Аssociated Press то почув від нього щось на кшталт «це історія сьогодні номер один для всіх світових медіа. ти не уявляєш». Як стати провінційному райцентру негативно всесвітньовідомим за два дні без жодного загиблого - це сюди, 

* Тотальна недовіра місцевих до всього, що каже будь-хто з влади. Система нелогічних контраргументів грунтується на чутках, домислах і на перекрученій інформації на кшталт «їх возять вже по всій Україні - скрізь не пустили, чого ми пускати мусимо? А чого ви їх по їхніх домах не порозвозили чи по ваших маєтках, кончахзаспах-Феофаніях-Охматдитах? Загалом - нас влада хоче заразити. У західних областях, особливо на Львівщині, широкого поширення набув такий «аргумент», мовляв, ми за них не голосували - тепер вони хочуть за це нас потруїти і зо світу зжити; 

* Відстуність мінімальної медичної освіченості та культури профілактики. Це це коли Виктор Ляшко (Viktor Liashko) їх питає - от ви кричите, що боїтеся того вірусу, а скільки з вас привиті від грипу та орві, якими хворіють 5 млн.громадян щороку і помирають достатньо? Тиша - ніхто. Я не думаю, між іншим, якщо раніше оголосили би, що будуть везти на обсервацію саме туди і чому саме, то народ після подібної істерії на західній України все би зрозумів і не протестував. Припускаю, що цей час було би використано для роздмухування більшої паніки включно із масовішим штучним і проплаченим протестом; 

* Спокій, людяність, сміливість і витривалість у спілкуванні з такими нашими співвітчизниками, рішучість і вміння вкотре брати на себе відповідальність у критичній ситуації у Арсен Аваков (Arsen Avakov). Пишаюся, що працюю у його команді, яка вкотре довела, що і раніше, і особливо тепер очолюване ним МВС України є становим хребтом такої хиткої стабільності держави . Між іншим, він точно підмітив, навівши чиюсь таку влучну оцінку: є такий термін для подібних явищ - індуктивний психоз. У людей у такому стані уходять всі стримувачі: моральні, етичні, соціальні, інтелектуальні. Гору бере патологічний страх, який індукується автоматично від людини до людини. І цей психоз буває, що охоплює цілі міста. Випадків багато в історії. А потім люди не можуть згадати, чому так вели себе. Тож залишаймося людьми.

Upd: було дежавю із 12 квітня 2014 у Слов’янську, де подібно налаштовані емоційно люди мітингували під захопленою гіркінцями міліцією. З тою різницею, що нині сил правопорядку у місті було повно, вони діяли і було відчуття повної безпеки.

Артем Шевченко, Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства