3 лютого. Пам’ятні дати
(ФОТО 1) 3 лютого 2019 року, у Софії Київській, під час божественної літургії пройшла церемонія інтронізації предстоятеля автокефальної помісної православної церкви в Україні Епіфанія. Церемонія інтронізації завершила усі процедури, які утверджували автокефалію УПЦ.
Як відомо, 15 грудня 2018 року, у Софії Київській, пройшов Об'єднавчий церковний собор. На ньому духовенство УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та УПЦ Московського патріархату створили єдину помісну Православну церкву України, ухвалили її статут і обрали предстоятеля - митрополита Київського і всієї України Епіфанія. 6 січня він отримав Томос про автокефалію Православної церкви України з рук Вселенського патріарха Варфоломія.
Саму церемонію інтронізації провели представник Вселенського патріархату митрополит Галльський Еммануїл, колишній предстоятель УАПЦ митрополит Макарій та митрополит Вінницький Симеон.
Епіфанію піднесли ознаки предстоятельського сану: хрест підніс митрополит Черкаський та Чигиринський Іоан; панагію (невеликий образ Богоматері) - митрополит Юрій (Каліщук), який очолює Українську православну церкву в Канаді; другу панагію - митрополит Антоній (Щербан), який є предстоятелем Української православної церкви в США. Після облачення в ці церковні символи митрополит Епіфаній став повноцінним предстоятелем помісної Православної церкви України.
Події дня:
3 лютого 1929 року, у Відні, завершився установчий Конгрес українських націоналістів. Результатом тижневої праці (28.01-03.02.1929) стало створення Організації українських націоналістів – українського політичного руху, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави.
ОУН виникла внаслідок об’єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок – Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді. Конгрес обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН) у складі 9 осіб на чолі з Євгеном Коновальцем, прийняв статут і розробив основні засоби політичної лінії ОУН. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини як колабораціоніські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-1920 рр., ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої власні сили».
Прикметно, що членами ОУН були переважно студенти та молодь. Достовірних даних про чисельність організації немає, але згідно з підрахунками фахівців, вже у 1939 році вона сягала близько 20 тис. чоловік. Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фантастичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців. Створення ОУН завершило об’єднання націоналістичних груп і організацій в одну українську підпільну визвольну організацію. Внаслідок цього постала безпрецедентна в українській історії політична структура, що відрізнялася від інших українських партій та організацій програмно-устроєвими принципами. З часом змінювалися викладені у програмі соціально-економічні ідеї, уявлення про державний устрій, виявив свої слабкі сторони і статут ОУН, проте наскрізним впродовж усієї історії цієї організації аж до 1960 року залишався ідеал Української самостійної соборної держави.
Після вбивства у 1938 році в Роттердамі Євгена Коновальця ОУН розділилася (1940) на дві частини: старші, більш помірковані члени підтримали Андрія Мельника (ОУН(м)), тоді як молодші і радикальніші члени – Степана Бандеру (ОУН(б)). Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні, в тому числі над військовим крилом ОУН – Української повстанської армії (УПА), яка була найбільшим українським збройним рухом опору. 9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про правовий статус борців за незалежність України» авторства Юрія Шухевича, у якому вказано перелік організацій, які визнаються таким, що боролись за незалежність України, серед них є Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія.
Ювілеї дня:
136 років від дня народження Олександра Гольдмана (1884-1971), українського фізика, академіка АН України. Організатор і керівник Київської науково-дослідницької кафедри фізики (1923), засновник і перший директор Інституту фізики АН (1929–1938), головний редактор першого в Україні фізичного журналу «Фізичні записки». Вперше в Україні розпочав дослідження з фізики напівпровідників. У 1938 році був безпідставно арештований органами НКВС і виключений з членів Академії. Вченого звинувачували в «тероризмі» і «українському буржуазному націоналізмі». Згадали йому і навчання та стажування у Лейпцизькому університеті. Допитували у присутності наркома Внутрішніх справ УРСР із застосуванням тортур. Проте Олександр Гольдман тримався мужньо, своєї вини не визнавав і не підписав жодного наклепницького паперу на своїх колег, як того вимагали слідчі. П’ятирічне заслання відбував у Казахстані. Відірваний від великих наукових осередків, де б він міг застосовувати свої знання, досвід та провадити досліди, академік змушений був викладати фізику в середніх школах та латинську мову в медичному училищі. Після закінчення терміну заслання протягом 15 років не мав права повертатися в Україну. В 1956 році був реабілітований і поновлений у членах НАН УРСР (чимало зусиль доклав до цього академік Сергій Іванович Вавилов). У 1959 році 76-річний вчений повернувся до Києва, де очолив лабораторію Інституту фізики НАН України. 30 грудня 1971 року патріарха української науки не стало. Наукові праці вченого присвячено фізиці діелектриків і напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики.
133 роки від дня народження Георга Тракля (1887-1914), австрійського поета. Тракль вивчав у Відні фармакологію, був лейтенантом медичної служби в австрійській армії. За життя видав лише одну єдину збірку «Вірші» (1913). Як поет був маловідомий навіть серед шанувальників поезії. Покінчив життя самогубством у 27 років. Декілька місяців перед смертю він змушений був працювати військовим санітаром на галицькому фронті, і, надивившись на муки поранених і вмираючих – не переніс цього важкого досвіду, збожеволів і наклав на себе руки. Перед цим він написав декілька пророчих віршів про цілковите здичавіння Європи, про прорив новітнього варварства. Німецький філософ Мартін Хайдеггер писав: «Багатозначне звучання поезії Тракля йде від зібраності, тобто від співзвучності, яка сама по собі завжди залишається по той бік висловлюваного. Багатозначність цієї поетичної мови – не приблизність, а строгість, і вона належить не тому, хто щось дозволив собі, а тому, хто обмежив себе до краю, хто зрікся всього, цілковито віддавшись клопоту «праведного споглядання»». Після смерті Георг Тракль був визнаний одним із найвидатніших поетів ХХ століття. Одна з найпрестижніших літературних премій Австрії має його ім’я. Українською вірші Тракля перекладав Тимофій Гаврилів.
Роковини смерті:
День пам'яті Павла Загребельного (1924–2009), українського письменника, автора понад сорока романів, зокрема, «День для прийдешнього», «Шепіт», «З погляду вічності», «Роксолана», «Переходимо до любові», «Брухт», «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Народився на Полтавщині; під час Другої світової війни воював. У 60-х роках очолював «Літературну газету» (згодом «Літературна Україна»), підтримував молодих прозаїків, поетів, кого згодом назвали шістдесятниками. За сценаріями Загребельного на Київській кіностудії ім. Довженка зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти», «Перевірено – мін немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий». Лауреат Шевченківської премії, Герой України (2004).
