1 лютого. Пам’ятні дати

Народився Євген Маланюк (1897–1968) на Херсонщині. Походив із старої козацької родини. Маланюкове прізвище трапляється в реєстрах старшини періоду Хмельниччини. Після знищення Січі Маланюки стали чумаками. «Матері я завдячую дві речі: серце й мистецтво, а батькові – основи з його інтелектуального та світоглядного розвитку», – писав Маланюк. Батьківську землю, рідні серцю місця він неодноразово оспівав у поетичних рядках. Навчався в реальному училищі провінційного Єлисаветграда (нині Кропивницький), який на ту пору був справжнім культурним центром. Запоєм читав – російську класику, німців, французів… Справжнім одкровенням стала для нього, тринадцятилітнього підлітка, книга маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році», де вельми критично йдеться і про російську ментальність, і про витоки російського месіянізму, що є насправді звичайним експансіонізмом. Під час Першої світової війни Маланюк закінчив Київську військову школу, воював на Західному фронті. За бойові заслуги підвищений до поручика. Згодом – сотник Української армії, служив в оперативному відділі Генштабу, був ад’ютантом командувача Армії УНР Василя Тютюнника. Коли військо відступило за Збруч, був інтернований і в польському таборі написав перші вірші українською мовою. Саме звідси починається справжній Маланюк-поет: точний, гострий, лаконічний і абсолютно безкомпромісний. Вся його ранньоюнацька сентиментальність з акмеїстично-символістськими «ахами» й «охами» залишилася в минулому. Натомість з’явився «поет вольового прориву», «залізних імператор строф», «поет крицевої волі». Той, хто залишивши позаду всю приторно-солодкаву «зоресоловейківщину», знайде в собі мужність і силу назвати «рідну неньку» Україну «повією ханів і царів». Багатьох це коробило. І не тільки в радянській Україні, де Маланюка називали не інакше як «петлюрівським недобитком», але й в емігрантському середовищі. Усі збірки Маланюка виходили за кордоном. Перша, «Стилет і стилос» (1925) – у Подебрадах (ця книжка стала етапною для всієї української поезії), «Гербарій» (1926) – у Гамбурзі, «Земля й залізо» (1930) – у Парижі, п’ять наступних – у США, де поет жив після війни. Остання збірка його поезій «Перстень і посох» вийшла вже по його смерті в Мюнхені (1972). Вірші повоєнних літ відкрили в ньому прихованого лірика; його поезії стали більш м’якими й елегійними. А ще були численні есе, публіцистичні та літературно-критичні статті - «Нариси з історії нашої культури», «До проблем большевизму», «Малоросійство». Маланюк висловив надії нації і сформулював те, від чого їй треба відмовитися. «Малоросійство, – писав Маланюк у одному із своїх есе, – це та проблема, що першою постане перед державними мужами вже державної України». Пророчі слова.

З 1 по 7 лютого, з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН, проводиться Всесвітній тиждень гармонійних міжконфесійних відносин. 20 жовтня 2010 року, на своєму 34-му пленарному засіданні, Генеральна Асамблея ООН визнала нагальну потребу в діалозі між різними конфесіями і релігіями з метою налагодження взаєморозуміння, злагоди і співпраці між людьми. На підтвердження цього була видана резолюція, яка проголосила перший тиждень лютого Всесвітнім тижнем гармонійних відносин між усіма релігіями, віросповіданнями і конфесіями. Було також наголошено, що моральним обов’язком усіх релігій і віросповідань є прагнення миру, терпимості та взаємоповаги. ООН закликала всі держави світу на добровільних засадах підтримувати протягом тижня поширення ідей міжконфесійної гармонії та доброї волі в церквах, мечетях, синагогах, храмах та інших молитовних будинках в усьому світі на засадах любові до Всевишнього і любові до ближнього. Шануючи власні традиції, варто з повагою ставитись до представників інших релігійних уподобань. В Україні здавна поряд мешкають представники багатьох релігій і конфесій: православні християни, католики, греко-католики, мусульмани і буддисти, юдеї, протестанти. На сьогодні в Україні зареєстровано більш як 30 800 організацій понад ста різних релігійних течій.

Події дня:

Цього дня, у 1918 році, на допомогу Центральній Раді, яка опинилася у скрутному становищі в результаті більшовицького заколоту, з Західного фронту до Києва прийшов Гордієнків полк Всеволода Петріва. В самому місті Поділ та Старокиївську ділянку, зокрема підступи до будинку Центральної Ради, обороняв курінь Січових стрільців, що складався переважно з колишніх полонених галичан під проводом Євгена Коновальця та Андрія Мельника. Але українські полки – Полуботківський, Дорошенківський, Шевченківський, що знаходилися в столиці – оголосили нейтралітет. Наступного дня, 2 лютого, до Києва увійшов Гайдамацький кіш Слобідської України Симона Петлюри. Запеклі бої охопили майже все місто і велися не тільки легкою стрілецькою зброєю, а й використовуючи артилерію. Серед мешканців Києва в перші дні боїв жертв було відносно небагато, але від безсистемної гарматної стрілянини з обох боків руйнування були значними, а як на враження ще не звиклих до боїв у місті киян – взагалі жахливими. Виникали пожежі, а оскільки водопровід не працював, їх ніхто не гасив.

Ювілеї дня:

178 років від дня народження Володимира Орловського (1842–1914), українського живописця-пейзажиста. Брав участь у діяльності Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, був одним з організаторів Київського художнього училища. Серед творів: «Кримський пейзаж», «У степу», «Село», «Рибалки», «Жнива». Був представником академічної школи. Його за життя називали «зіркою першої величини нарівні з Айвазовським». Цікаво, що одним із перших, хто розпізнав художній хист Володимира Орловського, був Тарас Шевченко. У листі від 2 грудня 1860 року до директора Другої київської гімназії Михайла Чалого (перший біограф Кобзаря), Шевченко пише: «До мене щодень приходить Орловський, здається, з його будуть люди». Сам художник написав: «Живопис люблю більше від життя, заради нього з дитячих років зазнав багато горя, прокляття батька, гіркі сльози матері…» Невдовзі він став одним із найвисокооплачуваних художників Російської імперії. Писав картини для аристократичних салонів Петербурга і Києва, для заміських палаців імператорської сім’ї. Картини його часто не доходили навіть до виставок, його супроводжували постійний успіх і матеріальні статки. Але час усе розставив на свої місця й нині пересічному любителю живопису ім’я Володимира Орловського невідоме.

141 рік від дня народження Миколи Капустянського (1879-1969), українського військового і політичного діяча, генерал-хорунжого Армії УНР; учасника війни за незалежність України 1917–1921 рр. Один із засновників ОУН, член Проводу українських націоналістів. Після розколу ОУН (1940) належав до мельниківців; з 1948 року - міністр військових справ уряду УНР в екзилі. Помер і похований у Мюнхені. Автор численних статей на воєнну тематику, книг спогадів.

118 років від дня народження Оксани Лятуринської (1902–1970), української письменниці, скульптора, громадської діячки. На початку 20-х років нелегально потрапила до Німеччини, потім переїхала до Праги, де на той час був один із провідних центрів українського еміграційного життя. Вона активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем. У Празі Лятуринська закінчила Українську гімназію, вступила до Чеської Вищої мистецько-промислової школи, відвідувала Українську студію пластичних мистецтв. Скульптура, різьбярство, а також живопис стали, за визнанням самої мисткины, основним її фахом на все життя. У її мистецькому доробку були скульптурні і живописні портрети Марка Вовчка, Михайла Грушевського, Олександра Олеся, Симона Петлюри, Євгена Коновальця та інших видатних українців. Яскравим мистецьким явищем стали також і писанки Лятуринської, які удостоїлися найвищих оцінок знавців і шанувальників писанкарства. Щодо літературної її діяльності, то першу збірку «Гусла» видала у 1938 року. Проте, творчою вершиною Лятуринської стала друга поетична збірка «Княжа емаль». Лятуринська є також автором творів для дітей, статей науково-публіцистичного характеру. Прикметно, що ранні поезії Оксана Лятуринська писала російською мовою, але прочитання книжки Олександра Олеся «З журбою радість обнялась», почала писати виключно українською. Після Другої світової війни Лятуринська жила в Німеччині, з 1949 – в США. В Америці вона важко хворіла, втратила слух. Померла у Міннеаполісі. Її останки перевезли до Українського пантеону Баунд-Брук, що у штаті Нью-Джерсі. Українська громада спорудила на її могилі скромний пам’ятник – хрест. Про Оксану Лятуринську залишили спогади Галина Лащенко і Юрій Шерех.

Роковини смерті:

День пам’яті Амет-Хана Султана (1920-1971), кримськотатарського військового льотчика, героя Другої світової війни. У 2013 році кримськотатарський телеканал ATR (режисер і виконавець головної ролі Ахтем Сейтаблаєв) зняв художній фільм «Хайтарма» – перший в історії незалежної України повнометражний кримськотатарський художній фільм в якому йдеться про сталінську депортацію кримськотатарського народу. Головним героєм фільму є Амет-Хан Султан.