В Одеси є майбутнє. І це майбутнє – в складі сучасної України

В Одеси є майбутнє. І це майбутнє – в складі сучасної України

Укрінформ
Українська струна в минулому Одеси (а вона була! І є!) має звучати гучніше!

Конструктивне, своєчасне, з точними оцінками та визначеннями інтерв'ю розумної, обдарованої людини, якій справді болить те, про що вона говорить. Мовлене ж – чинник для нових скандалів... Обов'язково почитайте, багато зрозумієте про Одесу, стару та нову, російську та українську літературу, культуру, (пост)імперство, тощо.

1). — Яким є справжній культурний простір Одеси сьогодні?
— Провінційним і розколотим на дрібні гурт­ки й тусівки. Мейнстримом одеської культури залишається низка прізвищ з минулого, які я вже назвав. Мозковими центрами – Всесвітній клуб одеситів та Одеський літературний музей. Головною постаттю – Михайло Жванецький. Я знаходжуся далеко поза межами мейнстриму й не належу до жодної літературної групи в Одесі, тому не можу детально відповісти на ваше запитання.

3). — Ви часто підкреслюєте, що Одесі притаманні провінціалізм і нарцисизм. Це має лише негативний бік чи могло б стати «фішкою» культурної політики?
— Тільки негативний. Жодного позитивчику тут немає і не може бути. Децентралізація не вимагає того, щоб відверта графоманія та картини в дусі соцреалізму були культурним обличчям міста біля Чорного моря. До речі, з музикою справи набагато кращі. Те саме стосується неофіційного живопису… Але офіційний… мовчу.

— Якщо говорити про Одесу ментальну та ідейну, чого в сучасній Одесі більше: України, СРСР, імперії, містечковості, претензій на особливість? До чого вона тяжіє і чого прагне?
— СРСР, імперії та, як парадокс, містечковості. Все це загалом є тим, що чомусь зветься претензією на особливість. Якщо визнати, ніби Одеса – це більше ніж місто, це країна, то столицею (культурною) цієї країни є і буде Москва. Мовою Одеси буде скалічена на кшталт їдишу російська. Біблією будуть «Одеські оповідання» Бабеля, а офіційним гімном – «З Одеського кічману втекли два уркани». Це не дає великого простору для розвитку та змін.

2). — Я думаю, що поступово «одеська ідеологія» має змінитися. І ось кілька тез, що можуть слугувати дорожньою картою:
1. Декриміналізація одеського міфу. Це необхідно робити терміново. Мішка Япончик і Сонька Золота Ручка не можуть бути постатями, які символізують моє місто. Місце одеських бандитів — у тюрмах, а тих з них, хто вже віддав душу (не нам вирішувати, кому) — в могилах. Одеса поставала як місто торгівлі, а криміналітет лише «опускав» її.
 

Пам'ятник Мішці Япончику в Одесі
Пам'ятник Мішці Япончику в Одесі

2. Демілітаризація одеського міфу. Всі ми неодноразово чули вислів «Одеса — місто-герой». Однак героями бувають не міста, а люди. Ті, хто героїчно захищав Одесу, на жаль, майже всі пішли з життя. Їхня пам’ять священна, але вона не може бути стрижнем, на якому тримається мирне майбутнє Одеси. Інакше обеліски радянських часів вічно чинитимуть тиск на свідомість містян орденами Леніна та п’ятикутними зірками. Декомунізація неможлива без демілітаризації.
3. Централізація міста. Саме Одеса, а не емігрантські громади в різних куточках землі, має стати центром уваги до міста. Крім того, в слові «централізація» міститься слово «центр». Історичний центр Одеси перебуває в жахливому стані. Нехай місто росте вшир. Нехай ділова й адміністративна частини Одеси працюють у сучасних чудових (не обов’язково висотних, але й висотних!) будівлях на місці будиночків Молдаванки та Слобідки-Романівки, що швидко руйнуються. Їх, звісно, шкода, але занадто вже деградував цей район, занадто «провалена» його інфраструктура. Центр Одеси має бути відновлено.
4. Імперське минуле міста має посісти відповідне місце в історії. Але ми повинні знати, що Одеса має й інше минуле: турецьке, грецьке тощо. І головне — в Одеси є майбутнє. І це майбутнє — в складі сучасної України. Це означає, що українська струна в минулому міста (а вона була! і є!) має звучати гучніше.

Олег Кудрін
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-