Чому в Україні досі діють радянські закони

"Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва"…

Це не цитата з радянської газети і навіть не тези з'їзду Компартії.

Це текст діючого нормативного документа. І це не жарт – саме таким є другий абзац Житлового кодексу УРСР, ухваленого ще 1983 року й досі чинного в Україні.

Всього ж, за даними Верховної Ради України, наразі чинними є близько 70 різноманітних актів періоду УРСР, серед яких три кодекси та понад десяток базових законів. Загалом, у базі законодавства на сайті ВРУ зареєстровано понад 1000 чинних законодавчих актів, прийнятих до 21 серпня 1991 року.

Отже, наша країна вже 25 років начебто будує ліберальну економіку, проте багато економічних процесів регулюються ще радянськими законами, в яких закладено зовсім інший підхід до державного устрою, економічних та соціальних тенденцій. Та й взагалі, у суспільстві, де багато громадян вже навіть не знають, хто такий “дєдушка Ленін”, втілювати у життя його ідеї побудови комуністичного суспільства якось несучасно.

Чинний Кодекс законів про працю (КзПП) Верховна Рада УРСР схвалила ще 1971 року.

Попри численні правки, внесені у нього, Кодекс і досі тяжіє до захисту праці в умовах тотального дефіциту. Наприклад, стаття 165 передбачає унормовану видачу працівникам мила та знешкоджуючих засобів, а стаття 166 – молока і харчування.

Не заперечую, що мило і молоко на шкідливих виробництвах потрібні, але в сучасних умовах, може, краще дати працівникам вибір – мити руки тим милом, що дали на виробництві, чи купити собі те, яке вважаєш кращим? Пити молоко "від роботодавця" чи від виробника, якому довіряєш? Кодекси радянської доби не передбачають надання людям вибору.

Ще одна стаття КзПП, 162-га, вимагає від роботодавця виділяти кошти на заходи з охорони праці. Це дуже важлива норма, адже відсутність якісного забезпечення охорони праці призводить до травмувань на виробництві. Але уявімо, що роботодавець має вибір: виділяти кошти на охорону праці чи страхувати працівників від нещасного випадку на виробництві, наприклад, на 1-10 млн грн? Гадаю, у другому випадку страхова компанія краще за будь-якого чиновника проконтролює забезпечення роботодавцем високого рівня захисту працівників. Адже платити компенсацію людині, з якою станеться нещасний випадок на виробництві, доведеться саме їй.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) було ухвалено в Українській РСР 1984 року.

За часи незалежності до цього документа було внесено безліч правок, але, попри це, деякі статті викликають подив. Наприклад, статтею 135 передбачено адміністративну відповідальність за безквитковий проїзд. Але чи може контролер затримати несумлінного пасажира? Чи зобов’язаний "заєць" чекати на поліцію і чи може її контролер взагалі викликати до порушника правил проїзду? Ні. Бо всі ці нюанси старим адміністративним законодавством не регламентовані.

У КзПП і КУпАП законотворці України хоча б прибрали згадки про Леніна та Комуністичну партію. Однак "оновити" хоча б так третій "радянський" Кодекс – Житловий, ухвалений 1983 року, чомусь не спромоглися.

Цей раритет вражає змістом: "В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв'язання однієї з найважливіших соціальних проблем – задоволення потреби трудящих у житлі". Такими словами починається текст Житлового кодексу. І цим документом керуються нині українці в своєму повсякденному житті!

Крім кодексів в Україні діють й нормативно-правові акти радянського періоду. Зокрема, це закони: про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві від 1990 року; про свободу совісті та релігійних організацій від квітня 1991 року; про захист прав споживачів від травня 1991 року; про охорону навколишнього природного середовища від червня 1991 року. А також укази Президії ВР УРСР: про посилення відповідальності за згодовування худобі і птиці хліба та хлібопродуктів, скуплених у державних і кооперативних магазинах, від 1963 року; про затвердження Положення про товариські суди від 1977 року тощо.

Увесь цей законодавчий "мотлох" десятиліттями припадає пилом у парламенті, очікуючи, що у народних депутатів дійдуть руки навести лад в цьому питанні. Впродовж останніх років було кілька спроб це зробити. Наприклад, 11 травня 2016 року до парламенту надійшов законопроєкт №4650 "Про внесення змін до Закону України "Про правонаступництво України" щодо скасування дії актів СРСР на території України". Але пізніше його відкликали та замінили новим, допрацьованим документом.

Законопроєкт №4650 у першій редакції передбачав таке формулювання: "Закони та інші акти органів влади СРСР і Української РСР не діють на території України". Допрацьований документ уточнював: не діють усі нормативно-правові акти, крім Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України.

Проте ані перший, ані другий проєкти так і не стали законами.

Не був ухвалений і поданий до парламенту 29 серпня цього року депутатами від фракції партії "Слуга Народу" законопроєкт №1075 про внесення змін до Закону України "Про правонаступництво України" щодо скасування дії актів СРСР та УРСР на території України". Закон не набрав у сесійній залі необхідної кількості голосів.

Може, й на краще, бо просто взяти і скасувати нормативні акти радянського періоду не вийде. Законотворці мають зробити так, щоб українці не залишилися без законодавчого підґрунтя, яким наразі щоденно користуються, тобто підготувати нові кодекси та закони, що враховуватимуть сучасні економічні й суспільно-політичні реалії. Крім того, в них має бути збережено баланс інтересів: людини, суспільства та держави. Адже саме такі нормативні акти вважаються якісними.

Непроста місія, але здійсненна. Наразі ведеться активна підготовча робота до переходу від радянського до сучасного законодавства. Як сказав перший заступник голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук, маємо робити усе, щоб у подальшому пишатися своїм майбутнім, в тому числі й у сфері нормотворчості.

Олена Мошенець

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства