Оксана Коляда, міністр у справах ветеранів
Від ефективності дій нашого міністерства залежатиме стан обороноздатності країни
09.10.2019 15:39

Перше, що зустрічає тебе в кабінеті міністра у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Оксани Коляди – погляд жінки. Погляд однієї з трьохсот матерів, чиї портрети зробив колектив видання «Дзеркало тижня» та розіслав усім керівникам держави з пропозицією розміщувати портрети в своїх кабінетах. Не знаю, як інші урядовці – міністр у справах ветеранів такий портрет повісила.

- Це Ірина Ряженцева – мама Сергія Ряженцева. Її син загинув на День Незалежності 2014 року. Планую з нею зустрітися, – перехопивши мій погляд, каже міністр. – Родини загиблих це також наша відповідальність.

- Скажіть, – я відкладаю на якийсь час запитання про Сергія й повертаюсь до сьогодення, – ці півтора року у вас тривав стан формування міністерства. Начебто ж Міністерство було сформоване. І тут вас інтегрували із міністерством окупованих територій. В якому зараз стані відбувається цей процес формування? І як ви працюєте?

Зараз наше завдання – створити координуючий орган

- Ми не маємо часу чекати, допоки ми остаточно де-юре сформуємо, зараз працюємо і за напрямком ветеранської політики, й за напрямком питань реінтеграції внутрішньо переміщених осіб, дотримання прав і свобод тих, хто залишається на окупованій території. Робимо це тією мірою, якою можемо. І якщо ветеранські справи – наша чітко сформована і досить детально розписана відповідальність, то питання тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб – це питання всього Кабінету міністрів. Всі прописані його положенням напрямки – це компетенція й Міносвіти, і Мінінфраструктури, і Мінрозвитку громад (якщо розглядати в контексті інтеграції їх у громади), і Міністерства культури, молоді та спорту України, й Міністерства оборони, тому що збройні сили знаходяться в прифронтовій зоні та займаються питаннями і КПВВ, спільного з Міністерством внутрішніх справ, і Служба безпеки, як окремий силовий блок.

Тому зараз наше завдання – створити координуючий орган. Ми звернулися з пропозицією до прем’єр-міністра – сформувати міжвідомчу комісію, до якої би входили всі органи як виконавчої влади, так і силовий блок.

- Як, у якому обсязі ви «передбачені» в наступному бюджеті? Які програми, пріоритети, проблеми?

- Ви бачили, напевно, програму діяльності уряду?

- Так, кілька сторінок.

- Вона в нашій частині коротка, але це не основний план. Наш основний план викладений майже на сорока сторінках, але секретаріат Кабінету міністрів нас попросив його зробити коротшим і зрозумілішим, бо якщо всі відомства будуть подавати в такому вичерпному об’ємі детальні плани, то програма діяльності уряду буде просто нечитабельна для суспільства.

Щодо нас, це – стратегічні цілі й сорок сторінок чіткого плану дій на найближчі п’ять років. Головне – це повернення до нормального життя наших ветеранів, членів їхніх родин. Наше завдання – показати, що ветерани не є проблемою в державі, вони є перевагою, – ми маємо таким чином розвинути їхній потенціал й надати державну підтримку, аби вони стали в першу чергу фінансово незалежними і перестали ставати тільки споживачами з бюджету фінансів, стали тими, хто наповнює бюджет.

Перший крок на цьому шляху – забезпечити якісне медичне обслуговування, відновлення їхньої фізичного і ментального стану. Вони не будуть мотивованими отримати освіту та заробляти гроші, якщо у них буде не все гаразд зі здоров’ям.

Ми, до речі, ведемо перемовини з Міністерством охорони здоров’я щодо того, аби ті заклади, які займалися суто ветеранами, перейшли до нас і стали мінветівськими.

Це і шпиталь «Лісова поляна», на базі якого ми запускаємо центр захисту психічного здоров’я ветеранів. Це така надзвичайно важлива складова, яка до цього часу завжди випадала, але без неї повернути їх, реінтегрувати – абсолютно неможливо, тож наша компетенція – лікування наслідків контузій, стресових розладів, посттравматичного стресового розладу. Тут я хочу сказати, що не треба перебільшувати кількість людей, які мають саме такий діагноз, їх не так уже й багато: от то якраз наше завдання – зробити так, щоб цей відсоток не збільшився. Цей центр ми запускаємо разом із автором концепції такого закладу, головним лікарем «Лісової поляни» Ксенією Возніциною.

Ми – на тій грані, коли, надаючи ветеранам якісний соціальний захист і підтримку, розвиваючи, мотивуючи, – формуємо систему обороноздатності держави

Ми маємо спільно з силовими відомствами якраз забезпечити отой шлях людини від приходу у військкомат – і його вже мають підхопити і підтримувати, – до моменту його звільнення і життя вже як ветерана. А ми, до речі, говорили з міністром оборони про те, що у нас абсолютно спільна історія, яка не може бути розділена.

Від того, наскільки Міністерство у справах ветеранів ефективно працює, залежить – хто прийде до них у військкомат, чи бачитиме молодь, що українське суспільство та влада піклуються про військового після звільнення і чи підтримують його родину, коли, не дай Бог, щось із ним стається. Тоді молодь буде мотивована, почне служити в армії, тому що це буде престижно.

Багато хто помилково вважає нас таким, суто соціальним міністерством – пільги, допомога… Але ні, ми от – на тій грані, коли, надаючи їм якісний соціальний захист і підтримку, розвиваючи, мотивуючи, формуємо систему обороноздатності держави.

Від нас залежить, який буде резерв, тому що ми, по-суті, займаємося питаннями резервістів. Від того, наскільки будуть фізично, ментально відновлені й підготовлені ветерани, залежить – чи буде резерв першої, другої черги готовий виконувати обов’язки на передовій, у зоні бойових дій у випадку не дай Бог масштабної загрози.

Тож відновлення здоров’я, ментального та фізичного, створення ветеранського простору – оце наш такий напевно крутий інструмент на майбутні п’ять років. Подібне ми маємо відкрити в кожному обласному центрі – це такий хаб, який є майданчиком ініціатив державного і недержавного характеру.

До речі, ми зараз із міністром оборони домовилися про те, що відпрацюємо певні зміни до законодавства і по максимуму відкриємо інфраструктуру Міністерства оборони для ветеранів.

Зараз вони, на жаль, не можуть користуватися ні спортивними клубами армії, ні військовими шпиталями (військові шпиталі мають право приймати інвалідів І, ІІ груп), якщо шпиталь не переповнений своїми пацієнтами. Ми плануємо відкрити всі заклади для учасників бойових дій, тому що, за словами і переконаннями міністра оборони Андрія Загороднюка, не можуть бути – це «наші», це «не наші». Це всі наші, тому що вони всі були на війні.

- Про «Ветеранський простір», автором якого є ваше міністерство. Передбачається, що такі ветеранські майданчики – платформи, центри «три в одному» – будуть розташовані по всій Україні з центром у столиці. Скільки часу цей проєкт «Ветеранського простору» буде впроваджуватися, якщо вдасться з фінансуванням?

- У нас є декілька планів і шляхів його реалізації. Чотири пілотних проєкти ми вже реалізовуємо за допомогою наших міжнародних партнерів – це Миколаїв, це Одеса, Рівне й Житомир. Вони планують, якщо ці проєкти ми успішно реалізуємо (проєкт закінчується в лютому), продовжити їх на наступний рік і поширити на інші області.

Тиждень тому я презентувала цей проєкт у штаб-квартирі НАТО – є трастовий фонд, який працював в Україні кілька років, він займався якраз питаннями переходу від військової до цивільної кар’єри. Я запропонувала натовцям: всі фінансовані ними ініціативи в плані навчання, бізнес-освіти, вивчення мов – зосередити в одному місці, і нам так буде простіше.

Платформа має об’єднати державні структури, громадські організації, навчальні заклади та приватний сектор. І все це зможе працювати на єдиній платформі «Ветеранський простір», де отримувати необхідні послуги та сервіси зможуть не лише самі ветерани й військовослужбовці, а й члени їхніх родин. Бо в кожному регіоні є своя специфіка навіть тих ветеранів і тих силовиків, які там проживають. Тому нам треба вивчити потреби, з`ясувати: чого вони, власне, потребують і наповнити цими сервісами у вигляді такого єдиного вікна Ветеранський простір, в тому числі за допомогою фінансування трастового фонду НАТО.

Після мого виступу, до речі, я його почала з ситуації на мосту (мається на увазі той інцидент, коли Олексій Бєлько, не маючи вибухівки, імітував підрив мосту, чим спричинив зупинку метро на кілька годин – ред.), а закінчила абсолютно позитивною історією про одного з очільників нашого міністерства Олександра Терещенка. Саша – це яскравий приклад людини, в якої немає обох рук, який пройшов складні бої в аеропорту, і який настільки зміг максимально відновити свою функціональну спроможність, що нині працює заступником міністра у справах ветеранів, абсолютно добре з цим справляється і живе повноцінним життям. І от на цьому порівнянні, що от – Олексій на мосту, в якого цього не було, а от Саша – якому вдалося, я будувала весь свій виступ, звертаючись до країн-членів НАТО.

- Як вони сприйняли ваш виступ?

- Добре. Обіцяли підтримку, слухали краще, ніж академічні виступи інших з презентаціями. Підходили до мене потім, виказували зацікавленість. І зараз завдання нашої місії, яка працює в НАТО, – активізувати двосторонні перемовини з усіма країнами, аби все ж такий цей, наступний етап трастового фонду запрацював.

- Яка проблема у медичному обслуговуванні ветеранів головніша?

- Скажімо так, мають рацію ті, хто стверджує, що катастрофічно бракує фахівців, і всі працюють з різними методиками.

- Йдеться про психологічну реабілітацію?

- Про всіх: це й психологи, і психотерапевти, і лікарі, які вже працюють, йдеться про будь-кого, хто щоденно комунікує з ветераном або з його родиною. Тож ми ставимо собі за завдання на базі нашої «Лісової поляни» в Пущі-Водиці, де буде центр захисту психічного здоров’я, також запустити потужний тренінговий центр. Хочемо готувати фахівців там, починаючи від ветеранів, які будуть працювати у ветеранському хабі, закінчуючи лікарями, які надають медичні послуги і яких навчатимемо специфіці роботи з ветеранами. У нас сьогодні як все відбувається? Ветеран приходить до лікарні району, де він проживає, – і ніхто не враховує того, що він брав участь у бойових діях, що в нього була травма, що в нього, можливо, стресовий стан, що не можна йому казати: «прийди через тиждень», тому що у нас запис на тиждень, а він може емоційно зреагувати на це, що в нього є специфічні захворювання, які він отримав там, на війні… Тож наше завдання, кожного, хто комунікує з ветеранами, – навчити, як правильно з ними працювати, і це також буде таким завданням на найближчий рік-два.

- Як загинув Сергій? – несподівано для самої себе перепитала я, бо знову наче зустрілася поглядом з фотографією його мами.

- Це був контрнаступ бойовиків. Він воював у складі батальйону «Дніпро-2». Разом із ним на блокпосту між селами Чумаки та Олександрівка загинуло ще три бійці. Він був похований на своїй малій батьківщині – у Кривому Розі. Якщо вже говоримо про загибель, то ми зараз продумуємо все, аж до можливості загибелі, й тоді – поховання і вшанування. Ми працюємо над церемоніалом поховання військового спільно з Міністерством оборони.

Відпрацьовуємо, разом з Інститутом національної пам’яті, церемоніал поховання героїв, використовуючи й досвід США, і досвід армії УНР

Ви знаєте про традиції й про церемоніал у Сполучених Штатах, про Арлінгтонське кладовище. От ми хочемо в Україні зробити так само. Ми в цьому напрямку працюємо з Інститутом національної пам’яті, з Павлом Подобєдом. І Павло, коли з моїм заступником Олександром Терещенком відпрацьовували цей церемоніал поховання, використали і американський досвід, і досвід армії Української народної республіки, тому що в УНР була ціла методичка – як здійснювати поховання. І там звісно все відбувається з певною градацією, в залежності від нагород, там є певні почесті для різних категорій військових. І ми зараз якраз відпрацьовуємо весь цей церемоніал і разом з Міністерством оборони затвердимо його офіційно. Навіть робимо таку відеометодичку для всіх.

На жаль, люди гинуть. І поховання в кожній області відбувається по-своєму. Якщо військовий комісаріат добре працює, вболіває за це, то відповідно і оповіщення родини відбувається так, як треба, відповідно – і поховання відбувається гідно.

Знову ж таки, як ставити надгробки? В кожній області вони різні. Вони мають бути уніфікованими, повинно існувати велике центральне військове кладовище із секторами в кожному обласному центрі. Тому це якраз також наше велике завдання на найближчих кілька років.

Питання роботи з дітьми, питання оновлення підручників у контексті вже фактів цієї війни і розповідей про героїв цієї війни. Питання роботи ветеранів у школах. Ми хочемо інтегрувати їх і до національно-патріотичного виховання молоді, до проведення певних занять у школах.

У нас була розмова і з Міносвіти, і з Міністерством культури, молоді та спорту. Є єдине бачення, що це 100 відсотків потрібно робити, у нас вже створена спільна робоча група з цими міністерствами. Туди увійшли ветерани, які займаються цією тематикою. І я думаю, що ми найближчим часом вийдемо вже на затверджену програму національно-патріотичного виховання у школах.

- Що в роботі з парламентом ви вважаєте першочерговим зараз?

- Для мене важливо, щоб там були лобісти інтересів ветеранів, які допомагатимуть здійснювати якісну комунікацію з усім депутатським корпусом. Розумію, що не всі законопроекти, які ми будемо подавати чи від Кабінету міністрів, чи спільно з народними депутатами і ветеранською спільнотою – завжди матимуть зелене світло. Вони мають лобіюватися і відстоюватися депутатами в сесійній залі. Тому ми активно спілкуємося, навіть хочемо відкрити певного роду хаб невеликий, куди б ми запрошували тих, хто працює на соціальному та безпековому полі, – для того, щоб можна було швидко впроваджувати всі зміни.

Зараз вже у Верховній Раді є законопроект по добровольцях. Ви знаєте, що достатньо довго не було робочого механізму – як ми могли б встановити і надати їм статус учасника бойових дій. На підході – розгляд оновленого законопроекту про статус ветерана.

Наше завдання зараз – виокремити в новий закон усіх, хто брав участь у бойових діях.

- Там будуть і ветерани інших воєн, миротворчих місій?

- Всі, звичайно. У нашому законі будуть постраждалі під час Революції Гідності – герої Небесної сотні. Окремий блок передбачений по статусу родин загиблих. Ми зараз чітко виписуємо їхній статус і їхні соціальні гарантії. І взагалі, завдання цього закону – саме переформатувати ставлення держави до самих ветеранів. Ми ставимося до них не як до споживачів, а надаємо їм можливості, тому що ми там передбачаємо, наприклад, певні державні програми щодо житла. Держава не зможе безкоштовно давати житло багато років. Ви маєте розуміти, що ми вже тридцять років даємо безкоштовно житло тим, хто був в Афганістані.

Зараз у нас є майже 400 тисяч ветеранів, багато хто з них не мають свого житла. Чимало з них кажуть: допоможіть нам із навчанням, з роботою і дайте можливість, наприклад, пільгового кредиту. Це може бути співфінансування, або пільгова іпотека. Вони хочуть вже зараз жити у своїй оселі, а не через 20 років отримати безкоштовне помешкання. Таким чином, ми хочемо розвантажити оцю шалену чергу. Тому, що ті, хто в змозі купити собі сам або за пільговими умовами, – в черзі не будуть, там залишаться ті, хто в складному становищі й кому дійсно потрібно безкоштовно надати цю квартиру.

У цьому законі будуть прописані медичні послуги. Ми зараз беремо на себе весь спектр опіки і медицину, у тому числі. Тому ми актуалізуємо ці пільги, можливості для ветеранів, і я думаю, що впродовж місяця ми маємо вийти вже в зал Верховної Ради з цим відповідним законопроєктом.

- Ви говорили про те, що «заганятимете» міністерство в смартфон, тож і доступ до вас у кожного ветерана буде через власний смартфон. На якому етапі реалізація цієї ідеї?

- Зараз активно працюємо над єдиним реєстром ветеранів. Це ж речі пов’язані. Нам треба розуміти: скільки їх, хто з них одружений, у кого є сім’я, у кого є житло, якими пільгами користуються, чи потребують пільги на навчання, чи є дорослі діти, які потребують пільги на навчання, які у них проблеми зі здоров’ям, що ми можемо їм запропонувати у вигляді лікування й реабілітації чи відновлення здоров’я. І на базі цього – після аналізу всіх їхніх потреб – буде створено онлайн-платформу Е-ветеран. Тобто, як ви кажете, нам треба дійсно загнати все наше міністерство в смартфон, коли спілкування може бути через онлайн платформу.

- А ви працюєте вже з веб-дизайнерами, айтішниками?

- Мінцифра нам тут дуже стала в нагоді. Міністерство цифрової трансформації бере на себе глобально весь процес. Тобто, ми зараз надаємо їм параметри, по суті технічне завдання, вони у нас інтегрують усі бази, які є в державі, тому що це дуже важливо.

У нас є купа реєстрів, які не були інтегровані між собою.

Бо маємо розуміти, що коли приходимо в лікарню за місцем проживання і маємо там отримати гарантований державою пакет, який буде йти через Національну службу здоров’я і оплачуватиметься через Міністерство охорони здоров’я, то Е-helsi має запитати в нашому реєстрі: чи ця людина – ветеран? А ми маємо підтвердити, і тоді Е-helsi бачить, що окрім послуг, які гарантовані всім громадянам, ця людина має додаткові послуги, гарантовані Міністерством у справах ветеранів, – і видати дорожню карту: куди ветерана чи ветеранку треба направити на лікування.

Тому ця інтеграція всіх систем дуже важлива для нас. І Мінцифра якраз бере на себе цю функцію для того, щоб створити єдину систему в державі, й куди всі відомства будуть інтегровані.

Сподіваюся, що запустимо нашу онлайн-платформу вже у 2020-му році

- Ну, це робота на пару років напевно?

- Я не можу говорити про якісь дати, але я сподіваюся, що ми все таки нашу онлайн-платформу в 2020-му році запустимо.

- Ви задоволені, як пройшли «Ігри нескорених»?

- Так. Днями ухвалили зміни до нашого порядку використання коштів, і Invictus (міжнародна назва змагань «Ігри нескорених») тепер офіційно в наших нормативно-правових актах вписаний як захід реабілітаційного характеру, на який ми офіційно можемо витрачати бюджетні кошти за бюджетною програмою на реабілітацію.

І це для нас величезна допомога, тому що ми довгий час боролися з бюрократією, міркуючи, як же ми законно можемо отримати з бюджету і витратити гроші на Invictus. Тому що всі тестування, національні змагання були проведені за кошти благодійників.

Зараз врешті-решт – держава в особі Міністерства у справах ветеранів може на це витрачати кошти офіційно. Тому вже підготовчі збори, які відбудуться в листопаді, закупівлю форми, закупівлю обладнання – ми можемо робити через Мінвет, це для нас величезна перемога. А основне зараз для нас завдання, над яким ми працюємо, – якраз зламати оцей стереотип, думку в суспільстві про те, що це суто спортивний захід. Не тільки це, а й сам дух Ігор свідчить про те, що це захід повернення до життя!

Ми зараз працюємо і формуємо, до речі, національну збірну, і до 17 жовтня маємо це зробити, а я є головою відбіркової комісії. І нам важливо знайти тих людей, кому Ігри нескорених змінять життя, кого вмотивують, повернуть до соціальної активності. На їхньому прикладі ми покажемо іншим, що це можливо.

Так, ми зараз думаємо над тим, як сумістити ці два підходи. З одного боку: є ті, для кого це – шлях повернення до життя, а є ті, для кого – дух спортивної перемоги, хто достатньо активно займається спортом, для кого було це мотивацією стати сильнішим. Ми вирішили, що будемо проводити два заходи. Зокрема – національні спортивні змагання для тих, хто тренувався, бігав, стрибав. Також хочемо проводити Invictus-fest. І зробити цей захід безперервним, щоб учасники ігор завжди мали підтримку – психологічну, моральну. Всі, хто хотів, кандидував, хто брав участь та перемагав, хто їздив – минулорічні й нинішні учасники Ігор із цих та інших країн, могли б бачитися, мотивувати одне одного.

Знаєте як було раніше? Національні ігри провели, команди відібрали, хтось поїхав – повернувся, тиждень їх ще кличуть на ефіри, а потім – раз, і нічого не відбувається. І для них це гірше, аніж взагалі б вони туди не їхали. І наше завдання – на постійній основі їх підтримувати психологічно, підтримувати оцей дух Ігор: спілкування, сімейні заходи проводити для того, щоб заняття ветеранським спортом взагалі стало культурою і нормою для них. І тут, до речі, серйозний виклик перед нами стоїть – це інфраструктура. 

- Зможемо пощипати бізнес на це?

- Я думаю, що можемо державу врешті-решт пощипати (сміється). І буквально вчора дзвонив мені заступник міністра культури, молоді й спорту – він хоче зустрітися, тому що у нього є бачення нашої співпраці із Паралімпійським комітетом. Вони кажуть: давайте ми будемо будувати якусь спільну стратегію і спільну діяльність… Бо у них є якась інфраструктура, у них є якісь кошти на будівництво бази в Дніпрі. А у нас є амбітна ціль – прийняти Invictus в Україні, можливо.

- Опишіть офіс міністерства: як він виглядатиме через п’ять років?

- Легко (посміхається). Це – міністерство відкритого типу, доступне для всіх ветеранів. Безбар’єрний в’їзд, є пандуси для візочків тих, хто не пересувається сам, перший поверх – ветеранська кав’ярня, прес-центр, хаб, такий центральний комунікаційний майданчик. І власне в кожному обласному центрі має бути такий самий офіс. Як це впроваджується в регіоні – дуже важливо, і залежить від місцевих чиновників. Ну, я сподіваюся, що ми хоча б за наступний рік, хоча б половину областей підхопимо вже.

І далі, ветеран п’є каву – і йому доступний будь-який сервіс та спілкування з власного смартфона. Але сподіваюся, що це все ми матимемо значно раніше, аніж за п’ять років.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Олена Худякова, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-