7 жовтня. Пам’ятні дати

Всесвітній день архітектури встановлений згідно з рішенням Генеральної асамблеї Міжнародного союзу архітекторів (липень 1996, Барселона) і відзначається водночас зі Всесвітнім днем населених пунктів - Хабітат (проголошений за рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 1985 році).

Цього дня традиційно відбувається нагородження лауреатів Всесвітньої архітектурної премії «World Habitat Awards», заснованої у 1985 році і яка вручається за найкращі архітектурні проекти в галузі соціального житла та екологічного і раціонального будівництва.

Міжнародний союз архітекторів був створений у 1948 році. На сьогодні у Міжнародному союзі архітекторів, що є неурядовою організацією, нараховується 115 національні секції.

Окрім того, найпрестижнішою премією в царині світової архітектури є Прітцкерівська премія, що вважається своєрідним аналогом Нобелівської. Серед її лауреатів такі відомі архітектори, як мексиканець Луїс Барраґан, британці Норман Фостер і Річард Роджерс, італієць Ренцо Піано, (саме ця «трійця» заснувала стиль «хай-тек»), француз Жан Нувель, американець Френк Оуен Гері (автор всесвітньо відомої будівлі музею Гуггенхайма в Більбао), британка арабського походження Заха Хадід, японці Сігеру Бан і Іто Тойоо.

Події дня:

За деякими джерелами, цього дня, у 1253 році, в місті Дорогочині короновано Данила Галицького. Князь Данило належав до старшої лінії роду Мономаховичів - найавторитетнішої і найвпливовішої гілки великокнязівського дому Рюриковичів. Всі його пращури за батьківською лінією колись посідали київський престол. Через батька, діда й прадіда Данило походив від Мстислава, старшого сина Володимира Мономаха. Данило народився у 1201 році. Його батько галицько-волинський князь Роман Мстиславович - один з наймогутніших володарів Русі свого часу. Під його владою були всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Однак, у 1205 році Роман Мстиславович загинув на війні в Польщі. Незабаром після смерті князя Романа з новою силою розгорілися чвари між князями. Мати Данила, разом з дітьми, була змушена втекти спочатку із Галича, а потім і з Володимир-Волинського. Лише через 40 років Данилові вдалося повернути володіння батька. Насамперед, у 1221 році Данило утвердився на Волині, у 1238 році він зміг повернути собі Галич і частину Галичини. І тільки у 1245 році, після перемоги у битві під Ярославом, Данило остаточно підкорив собі всю Галичину. Згодом князь Данило віддав своєму братові Васильку Волинь, а собі залишив Галичину. У цей період авторитет та мудрість Данила та мирне його співіснування із Васильком сприяли зростанню і укріпленню Галицько-Волинської держави. Неймовірно швидко зростають міста: Холм (став резиденцією Данила і фактичною столицею князівства), Львів (названий на честь старшого сина Данила Лева), Угровськ, Кременець, Данилів, Стіжок та інші. Данило успішно воював з польськими та литовськими князями, зміцнюючи західні кордони князівства. Однак найбільшою зовнішньополітичною проблемою князя були монголо-татари. У 1239 році Данило посадив у Києві свого воєводу Дмитра, якому уже через рік довелося захищати місто від кочівних полчищ. На жаль, ця оборона була невдалою і тому уже 1241 року монгольські війська спустошують Галич та Володимир. У пошуках політичної та військової підтримки Данило звертається до Заходу. Папа Римський Інокентій IV відправляє посольство до Данила із короною і обіцянками допомоги у боротьбі проти Золотої Орди. І от, у жовтні 1253 року, у Дорогочині Данило Романович був коронований. Наступного року Папа Римський оголошує «хрестовий похід» проти Орди і закликає Польщу, Чехію, Померанію, Сербію взяти участь у ньому. Однак, європейські країни не підтримали заклику Папи. Не дивлячись на це, Данило все ж таки розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар. Незважаючи на певні успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися: у 1259 році велике ординське військо вдерлося на Галичину і Волинь. Протистояти такій навалі Данило не зміг: він був змушений пристати на вимоги монголо-татар і зруйнувати мури Львова, Володимира, Луцька та кількох інших міст. Лише Холм зберігся недоторканим. Там же у Холмі, у 1264 році, король Данило Романович відійшов у вічність. Все своє життя він поклав на вівтар відновлення цілісної давньоруської держави: реформував військо та державний апарат Галицько-Волинського князівства, приборкав бунтівне галицьке боярство, стримував польську та угорську експансію, готувався до боротьби з татарами й шукав союзу із Заходом. Після смерті Данила Романовича, Галицько-Волинське князівство ще століття зберігало свої державницькі та культурні традиції поки не втратило незалежність і не потрапило під контроль Польщі та Литви.

Ювілеї дня:

134 роки від дня народження Нільса Бора (1885-1962), данського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1922), громадського діяча. Засновник (1920) і керівник Інституту теоретичної фізики в Копенгагені (Інститут Нільса Бора), який свого часу став міжнародним центром фізиків-теоретиків і відіграв провідну роль у міжнародній співпраці вчених. Нільс Бор створив першу квантову теорію атома. Багато зробив для становлення і обґрунтування квантової механіки, розробляв теорію атомного ядра. Як учений Бор формувався в знаковий для фізики період, коли вона впритул наблизилася до вивчення світу атомних процесів і пов’язаних із ним полів. Праці Макса Планка, Альберта Ейнштейна, аналіз спектрів випромінення атомів уже показали незвичність закономірностей мікросвіту. Був накопичений величезний експериментальний матеріал, часом досить суперечливий з огляду на відомі на той час закони. Потрібен був принципово новий підхід для створення фізичної картини атомних процесів. І Бор знайшов такий підхід. Він орієнтував фізиків на дослідження суперечливих аспектів фізичної реальності мікросвіту, сформулював ідею дискретності енергетичних станів атомів, у світлі нових ідей побудував атомну модель, відкривши умови стійкості атомів, і пояснив величезне коло явищ. Чимало зробив Бор для становлення й інтерпретації квантової механіки, яка виникла в 20-х роках ХХ ст. Зусиллями Бора, його співробітників та учнів була створена стійка система фізичних ідей квантової механіки. В 1927 році він сформулював важливий для її розуміння принцип доповняльності, що стало поштовхом до його відомих дискусій з Альбертом Ейнштейном про детермінізм.

Цього дня народилась Маргарита Криницина (1932-2005), українська кіноактриса, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка. Знялась у фільмах: «Катя-Катюша», «Це було навесні», «Стежки-доріжки», «Весілля в Малинівці», «Циган», «Вій», «Дні Турбіних» та ін. Проте найвідомішою кінороботою актриси є роль Проні у фільмі «За двома зайцями». У 1999 році у Києві було встановлено скульптурну групу, де закарбовано у бронзі героїню Кринициної разом з Олегом Борисовим – Голохвостим.

Роковини смерті:

35 років з дня смерті Валерія Марченка (1947–1984), українського літературознавця, публіциста, перекладача. Закінчив філологічний факультет Київського університету, перекладав з азербайджанської, польської, англійської мов. У грудні 1973 року був вперше засуджений до шести років позбавлення волі і двох років заслання. Марченка звинувачували у розповсюдженні «антирадянського документа» Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та написанні трьох есеїв: «За параваном ідейності», «Київський діалог» і «Страшний якийсь тягар» (про національну політику комуністичної партії в Україні). Покарання відбував у пермському концтаборі, а заслання – в Актюбінській області Казахської РСР. Удруге Валерія Марченка заарештували в жовтні 1983 року. Цього разу йому інкримінували закордонні публікації і передачі «ворожим радіостанціям власних публіцистичних творів, а також коментар до рішення Міністерства освіти УРСР про посилене вивчення російської мови в українських школах», яке Марченко назвав «новим Валуєвським указом». «Особливо небезпечний рецидивіст», смертельно хворий письменник отримав від суду десять років таборів особливого режиму і п’ять років заслання. Помер 7 жовтня 1984 року, не витримавши 55-денного етапу до Пермі. «Виступивши проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору – свідомість, що ярмо – нестерпне. Треба мені було самому потовктися до кам’яної стіни, відчути біль удару, щоб зрозуміти: зло таки можна подолати, з ним можна й треба боротися. Заперечення більшовизму для мене не відкриття, а форма існування. Й не мовчазною пасивністю треба йому протиставитися. Нам ніхто не допоможе, крім нас самих. Вимога демократично розв’язати всі проблеми – єдина можливість для кожного українця-громадянина». (З листа Валерія Марченка дідові – професору Київського університету, історику Михайлові Івановичу Марченку. Липень, 1975 рік. Урал.)