Якою буде національна пам’ять після В’ятровича?

Якою буде національна пам’ять після В’ятровича?

Укрінформ
Декомунізацію відкотити не вдасться, і час мирити українців з українцями

Уже другий чиновник з колишнього уряду йде під гучні подячні оплески. Вчора директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович подав у відставку. Його Фейсбук-акаунт був повний подячних постів, у яких йому дякували за роботу по декомунізації. А дехто прийшов подякувати увечері того дня під будівлею Інституту.

Утім були й ті, хто зловтішався. Інші жваво обговорювали: чи правильно було будувати єдину версію національної історії, чи не "відсікала" вона частину ліберальних проукраїнських сил і чи національна історія – це, все ж, сума локальних пам’ятей? Але більшість погоджувалися, що без різких, часом волюнтаристських рішень не вдалося б навіть леніних завалити повсюдно.

Чи треба модифікувати діяльність інституту? А якщо треба, то як? Чи буде то модифікація людьми з поглядами а-ля Ройтбурд, чи тими, хто розділяє філософію Бужанського? Зрештою, як правильно розвивати цей напрямок суспільної діяльності? Які уроки винести з минулих років?

Ці запитання ми поставили історикам.

ПРИЙШОВ ЧАС ДЛЯ ПЕРЕХІДНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ

 Ярослав Грицак, історик, філософ:

- Найбільше завдання та найбільший виклик для майбутнього директора інституту є те, що можна назвати «transitional justice» – перехідна справедливість. Це означає, що треба створювати умови та обставини, за яких Донбас і Крим будуть повертатися в Україну. Це створення певної законодавчої системи та практики, яка вимагає сильної історичної експертизи вчених.

Фото: http://ucu.edu.ua
Фото: http://ucu.edu.ua

Я тут наведу приклад Південно-Африканської республіки, яка пережила цей перехід після ліквідації апартеїду. Тоді довелося судити злочинців, винуватих у цьому, – і щодо багатьох було застосоване оце «transitional justice».

Я багато критикував Володимира В`ятровича, але він виконав велику місію – він декомунізував Україну. Це велика заслуга.

Але далі має бути наступний крок – примирення українців з українцями. Це виклик для будь-кого, хто буде займатися національною пам’яттю. Причому примирення не лише з українцями Донбасу, а між самими українцями у багатьох питаннях щодо історичної пам’яті. Тому стратегія перехідної справедливості не є доброю чи поганою, вона є неминучою. 

НЕ ВАРТО СПОДІВАТИСЯ ТАКОЖ, ЩО ІНТРИГА ДОВКОЛА ФОРМАТУ УІНП ЗАВЕРШЕНА

Андрій Стародуб, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства НАН України:

- За нинішньої ситуації, сенсацією було б не звільнення Володимира В’ятровича, а те, якби він залишився на своїй посаді. Це той випадок, коли неможливо «договориться посередине» – ні для нової влади, ні для самого вже ексочільника Інституту національної пам’яті. Навіть якщо допустити, що сторони хотіли б знайти такого роду компроміс.

Не варто сподіватися також, що інтрига довкола того, чи збережеться УІНП і чи продовжить він свою діяльність у річищі, сформованому «за В’ятровича», – завершена. Попри те, що сподівання на це висловив сам В`ятрович і, формально, підтвердив прем’єр-міністр Олексій Гончарук. На жаль, специфічною рисою «нової епохи» є і дуже легковажне ставлення до обіцянок, і невизначеність щодо того, вага чиїх (формальних чи неформальних) слів чи впливів є більшою.

Зрештою, існує безліч способів «вихолостити» сенс діяльності УІНП і без його формальної ліквідації чи призначення його директором людини з антиукраїнськими поглядами. Але боюся, аби саме такий сценарій не реалізовувався.

Якісь речі (як то «топонімічну декомунізацію»), зроблені за останні роки, вже навряд чи вдасться «відкатати назад». Щодо інших (у тому числі – й тих, що стосуються особливого предмету гордості Володимира В’ятровича – забезпечення доступу до архівів репресивних органів комуністичного періоду) – то тут та чи інша форма «реваншу» є дуже вірогідною.

У будь-якому випадку, на даний момент уже не так важливо, наскільки правильною була політика УІНП і її директора в 2014-2019 роках в окремих питаннях (наприклад – щодо окремих нюансів польсько-українського діалогу в сфері національної пам’яті та примирення). Дискусію щодо того, чи оптимальною для України є саме така форма реалізації тих чи інших культурно-просвітницьких проектів, варто відкласти «до кращих часів» (якщо такі настануть).

Як влучно відзначив ексдиректор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд (ще одне знакове звільнення останніх тижнів), «є за що йому (В’ятровичу) дякувати і є що там корегувати», але зараз позитивом буде вже те, щоб його наступник не був «тупим антиподом його візії, а поміркованою освіченою людиною, об'єктивною і патріотичною».

ДУЖЕ ХОЧУ ВІРИТИ, ЩО ОБІЦЯНКА ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА ЩОДО ІНСТИТУТУ БУДЕ ДОТРИМАНА

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, професор:

- Я багато критикував Володимира, але сьогодні дуже хочу вірити, що обіцянка прем’єр-міністра буде дотримана і всі напрацювання Інституту нацпам’яті будуть збережені. Це буде дуже корисно для суспільства – і я саме за збереження цього курсу.

Він у сфері декомунізації зробив значно більше, ніж будь-хто в країні. Можливо, не боявся конфліктів, можливо, десь йому бракувало дипломатичності. Але навіть його відповідь Польщі – у чомусь зрозуміла, якщо бачити, на які кроки йшли тоді поляки.

Опитувала Лана Самохвалова, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-