16 вересня. Пам’ятні дати

Як відомо, переговори щодо нового базового договору між Україною та ЄС на заміну Угоди про партнерство та співробітництво були розпочаті у березні 2007 року (у 2008 році сторони узгодили назву майбутньої угоди - Угода про асоціацію).

У листопаді 2011 року у Брюсселі відбувся завершальний, 21-й раунд переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію, в ході якого були узгоджені всі положення тексту Угоди. Документ мав бути підписаний на Вільнюському саміті в листопаді 2013 року тодішнім президентом України, але під тиском Москви він відмовився це зробити, що викликало масові протести громадян і повалення режиму Януковича в лютому 2014 року.

6 березня 2014 року, на позачерговому саміті ЄС у Брюсселі, відбулися гострі дискусії з приводу майбутнього Угоди, і ряд європейських держав, аби не псувати відносини з Москвою, виступив за виокремлення з Угоди економічної частини. Процедура підписання політичної частини Угоди, яка носила переважно декларативний характер, відбулася 21 березня 2014 року на позачерговому саміті в Брюсселі.

27 червня 2014 року під час засідання Ради ЄС Президентом України Петром Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 країн-членів ЄС було підписано економічну частину Угоди про асоціацію України та ЄС.

16 вересня 2014 року Верховна Рада та Європейський парламент синхронно ратифікували цю Угоду. Згодом українська Сторона передала до депозитарію ратифікаційні грамоти і завершила, таким чином, всі внутрішньодержавні процедури. Багато норм Угоди про асоціацію були тимчасово застосовані ще з 2014 року. З 1 січня 2016 року функціонувала зона вільної торгівлі з Євросоюзом, а з 1 вересня 2017 року Угода набула чинності в повному обсязі.

Разом з тим, сьогодні світова спільнота відзначає Міжнародний день збереження озонового шару. День встановлений на честь підписання у 1987 році Монреальського протоколу про речовини, які руйнують озоновий шар. Втрата озонового шару стратосфери, який захищає усе живе на землі від згубної дії ультрафіолетового випромінювання сонця, вважається однією з головних глобальних екологічних проблем, з якими світова спільнота ввійшла у нове тисячоліття. Подолання цієї проблеми можливе лише завдяки скоординованим діям усіх націй та верств суспільства на глобальному рівні. Усвідомлюючи це, уряди практично усіх країн світу приєдналися до Монреальського протоколу і, тим самим, взяли на себе зобов’язання із досягнення головної мети – згортання виробництва та використання озоноруйнівних речовин у різних секторах промисловості. Як зазначають експерти, наразі Монреальський протокол є найефективнішим багатостороннім договором з охорони навколишнього середовища у світі. Україна у 1985 році підписала, а в 1986 році ратифікувала Віденську конвенцію про охорону озонового шару. На основі Віденської конвенції 20 вересня 1988 року наша країна приєдналася до Монреальського протоколу.

Ювілеї дня:

96 років від дня народження Лі Куан Ю (1923-2015), відомого державного і політичного діяча Сінгапуру, в 1959–1990 рр. – прем’єр-міністр країни; один з засновників і перший генеральний секретар Партії народної дії (ПНД); «батько» сінгапурського «економічного дива». За 31 рік свого правління Сінгапуром, Лі Куан Ю вдалося перетворити маленьку острівну державу, позбавлену будь-яких природних ресурсів, в одну з найпотужніших економік Азії. Він зумів поєднати приватний капіталізм з державним і майже до останку винищити корупцію, завдяки чому в країну пішли інвестиції. Лі Куан Ю народився в родині китайських іммігрантів. Лі навчався в британській школі Сінгапура, але з початком японської окупації кинув навчання. Натомість підробляв на чорному ринку, працював у японському департаменті пропаганди, адже непогано володів англійською. Після закінчення війни навчався в Лондонській школі економіки, Кембриджі. Здобув фах юриста. Після повернення на батьківщину,  Лі Куан Ю очолив профспілковий рух і досить швидко став одним із найпомітніших його лідерів. У 1954 році він засновує Партію народної дії й стає її беззмінним очільником на довгі 40 років. У 1959 році Сінгапур отримує незалежність, ПНД набирає більшість під час виборів до парламенту, а Лі Куан Ю стає прем’єр-міністром Сінгапуру. Починається етап масштабного реформування країни. Всі сфери політичного, соціального, й навіть культурного життя міста-держави були взяті під жорсткий контроль. Опозиційні політики, журналісти іноземних ЗМІ, які виступали з критикою уряду, опинялися за гратами. Лі аргументував це тим, що чимало ЗМІ фінансуються з-за кордону й вся їхня діяльність спрямована на розвал Сінгапуру. Лі запровадив тілесні покарання в судовій системі Сінгапуру, вжив заходів щодо контролю за народжуваністю і плануванням сім’ї, ввівши додатковий податок на тих, хто мав більше двох дітей. До того ж, сінгапурців почали привчати бути ввічливими і охайними: не розмовляти голосно в громадських місцях, не випльовувати жуйку, змивати за собою воду в туалеті, не кидати будь-де недопалки, не нівичити стіни будівель графіті тощо. «Звісно, з нас дехто й сміявся у світі, але зрештою ми змінилися, так само як і змінилося навколишнє середовище навколо нас», - зауважує Лі Куан Ю. Попри критику Лі й звинувачення його у комуністичних методах правління, добробут сінгапурців невпинно зростав. З 1960 по 1980 роки валовий національний продукт на душу населення в Сінгапурі збільшився в 15 раз. Загалом Лі отримав сім перемог на виборах, і пішов у відставку в 1990 році, ставши, таким чином, рекордсменом – ніхто з прем’єр-міністрів світу не міг втриматися на цій відповідальній посаді так довго. Але й пішовши з великої політики, Лі продовжував займатися справами – наприклад, очолював кампанію з вивчення китайської мови нарівні з англійською. Він вважав, що людина впродовж свого життя має чомусь учитися й розвиватися. В іншому випадку на неї очікує деградація. Помер «батько сінгапурської нації» Лі Куан Ю на 92 році життя.

72 роки тому народився Валерій Марченко (1947-1984), український літературний діяч, публіцист, перекладач, політв’язень. Закінчив філологічний факультет Київського університету, перекладав з азербайджанської, польської, англійської мов. У грудні 1973 року був вперше засуджений до шести років позбавлення волі і двох років заслання. Марченка звинувачували у розповсюдженні «антирадянського документа» Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та написанні трьох есеїв: «За параваном ідейності», «Київський діалог» і «Страшний якийсь тягар» (про національну політику комуністичної партії в Україні). Покарання відбував у пермському концтаборі, а заслання – в Актюбінській області Казахської РСР. Удруге Валерія Марченка заарештували в жовтні 1983. Цього разу йому інкримінували закордонні публікації і передачі «ворожим радіостанціям власних публіцистичних творів, а також коментар до рішення Міністерства освіти УРСР про посилене вивчення російської мови в українських школах, яке Марченко назвав «новим Валуєвським указом». «Особливо небезпечний рецидивіст», смертельно хворий письменник отримав від суду десять років таборів особливого режиму і п’ять років заслання. Помер 7 жовтня 1984 року, не витримавши 55-денного етапу до Пермі.

Роковини смерті:

Сьогодні день пам'яті Георгія Гонгадзе (1969-2000), українського журналіста, засновника та першого головного редактора інтернет-видання «Українська правда». Народився Георгій Гонгадзе в Тбілісі. В Україні Георгій став бувати з кінця 1980-х як представник інформслужби Народного фронту Грузії. Журналіст працював у львівській організації Народного Руху, а після розвалу СРСР співпрацював з низкою українських ЗМІ. У квітні 2000 року Гонгадзе заснував інтернет-видання  «Українська правда». А вже через півроку, у вересня, журналіст зник. 2 листопада в Таращанському лісі, за 70 км від Києва, було знайдено тіло, в якому друзі і родичі впізнали тіло журналіста. Більшість проведених згодом експертиз підтвердило, що знайдений труп - це тіло Гонгадзе. Однак, лише у лютому 2001 року Генеральна прокуратура визнала факт смерті журналіста і порушила справу за статтею «Навмисне вбивство», а у вересні 2002 року визнала, що знайдене в Таращанському лісі тіло належить Гонгадзе. У 2009 році в Київській області були знайдені останки черепа, які належали зниклому журналісту. Проте, мати Георгія Гонгадзе до останнього не вірила, що знайдені останки належать її синові, тому його поховали лише 22 березня 2016 року. Зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий суспільний резонанс як в Україні так і за кордоном. В Україні із акцій протесту проти зникнення та вбивства Гії почались широкомасштабні протестні акції відомі під назвою «Україна без Кучми», в ході яких протестувальники звинувачували тодішнього президента та його найближче оточення у зникненні журналіста і вимагали відставки президента. Майже через вісім років після зникнення журналіста, 15 березня 2008 року, Апеляційний суд Києва визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження МВС - Валерія Костенка, Олександра Поповича і Миколу Протасова, і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 12 до 13 років. Один із викрадачів Георгія - Микола Протасов помер у колонії наприкінці березня 2015 року. Колишнього начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія  Пукача 29 січня 2013 року було засуджено до довічного позбавлення волі. Втім, крапка у цій резонансній справі ще не поставлена - не лише непокараними, але й неназваними залишаються замовники вбивства журналіста.