18 серпня. Пам’ятні дати

Після фактичної перемоги української армії у Зборівській битві, між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром у Зборові (тепер Тернопільська обл.), було укладено мирний договір. Договір був підписаний під тиском союзника українців кримського хана Іслам-Гірея ІІІ, який, намагаючись не допустити державного посилення України, підтримав польські домагання на укладення перемир’я. «Терпіння наше закінчилося, ми змушені були закликати чужинців проти шляхетства, сказав королеві Богдан Хмельницький після підписання Зборівського миру. – І худоба б’ється, якщо її мучать». Як відомо, в ті часи Україна знемагала від свавілля польської шляхти, що спонукало українців до збройної боротьби. За умовами Зборівського миру Українська держава – Гетьманщина – визнавалась польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь та Поділля залишались під владою польського короля. У Гетьманщині влада належала гетьману (звідси і назва держави), резиденція якого знаходилась у Чигирині. Коронне  польське військо на цю територію доступу не мало. Водночас на території козацької держави зберігалась польська адміністрація, хоча на всі відповідальні пости король мав право призначати тільки православних шляхтичів. Крім цього, зберігались також Вольності Війська Запорізького, число реєстрових козаків встановлювалося у 40 тис. чоловік і проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни. Католицька і православна шляхта зрівнювалася у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського сейму. Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведення реєстру), в цілому Зборівський мирний договір дав Богдану Хмельницькому зміцнити становище Української держави. Зборівський мир був першим офіційним документом, що зафіксував появу козацької автономії. Під Зборовом Гетьманщина пробилася на карту Європи: текст договору надрукувала німецька, англійська та французькі преси. А портрет Богдана Хмельницького невдовзі з’явився в альбом-реєстрі тогочасних європейських правителів. Саме від Зборівського миру 1649 року веде відлік Козацька держава, офіційно звана Військом Запорозьким. 1654-го вона перейшла під протекторат московського царя; скасована 1764 року, за правління цариці Катерини ІІ, проіснувавши, таким чином, 115 років.

Події дня:

Цього дня 1941 року, в Запоріжжі, радянські війська, відступаючи під натиском гітлерівських військ – танків і мотопіхоти, підірвали греблю Дніпрогесу – найбільшої гідроелектростанції в Європі. Потужний вибух пролунав близько 20-ї години вечора. Величезна тридцятиметрова хвиля накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. Тоді у дніпровських водах, за різними оцінками, загинуло від 20 до 100 тисяч людей – переважно мирні жителі та радянські солдати, котрі переправлялися на лівий берег Дніпра. Це була спецоперація НКВС, здійснена за наказом Сталіна. Про неї не знали ні мешканці Запоріжжя, ні військове командування. Для підриву греблі було закладено 20 тонн вибухівки, яку доставили з Москви двома літаками. Також були спалені генератори станції та затоплено машинний зал. Згодом німці полагодили дамбу, встановили нові турбіни, й станція виробляла струм. У грудні 1943-го, відступаючи, вони намагалися теж підірвати Дніпрогес (заклали понад 60 тонн вибухівки), але не встигли – надто стрімко наступала радянська армія. На Нюрнберзькому процесі представники СРСР намагалися переконати світову спільноту в тому, що підрив Дніпрогесу 1941 року здійснили нацисти й «повісити» на них цей злочин. Але ввести в оману прискіпливих у судових справах британців і американців їм не вдалося. Упродовж років комуністична влада про наслідки тієї трагедії воліла мовчати. Лише 18 серпня 2013 року у Запоріжжі встановлено пам’ятний хрест на честь потонулих.

Ще одна трагічна подія сталася цього дня у 1941 році. На тлі страшної війни розпочалася депортація жителів Кримського півострова німецької національності та осіб, родинно пов’язаних з німцями на Урал, до Сибіру і Казахстану. Лише за два дні – з 18-го по 20 серпня, було виселено майже 60 тисяч осіб – жінок, дітей, старих, хворих і немічних. Пізніше (8-9 вересня) вивезли ще 2 тисячі. У документах радянських каральних органів слово «депортація» замінялося більш гуманним «евакуація» (прикметно, що так само цинічно маніпулювати словами, термінами та поняттями любили нацисти), але істина полягала в тому, що людей відривали від рідної домівки, заганяли в товарняки й відправляли за Урал. Там їх ніхто, крім НКВС, не чекав. Чоловіків від 15 до 60 років і бездітних жінок зараховували до Трудармії, що була, по суті, табором примусових робіт, поводилися з ними відповідно – як із зрадниками Батьківщини. Жінки і діти були під невпинним наглядом НКВС у спецкомендатурах. Як відомо, за наказом Сталіна, з території півострова було депортовано греків, вірмен, болгар (загалом депортовано понад 37 тисяч представників цих етнічних груп), італійців, угорців, румунів, а згодом і кримських татар. Сталінська «зачистка» Криму була здійснена ґрунтовно. Після війни Крим знелюднів. Довершила картину «Крым наш» зміна топоніміки Криму – столітні, а то й тисячолітні кримськотатарські, вірменські, грецькі назви були замінені на радянські. Зараз в автономії, що знаходиться під російською окупацією, мешкає не більше 2-х тисяч етнічних німців.

Ювілеї дня:

183 роки від дня народження Олександра Яковича Кониського (1836–1900), українського письменника, публіциста, педагога, громадсько-культурного діяча, автора духовного гімну українців «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни»). Член полтавської і київської громад, один з організаторів недільних та вечірніх шкіл, громадських бібліотек, Товариства по розповсюдженню письменності. У 1863 році за підозрою у приналежності до антиурядової політичної організації був заарештований, висланий до Вологди, потім до Тотьми. У 1866 повернувся в Україну. Жив у Єлизаветграді (тепер Кропивницький), Бобринці, Катеринославі (тепер Дніпро), з 1872 – у Києві, мав адвокатську практику. Один з ініціаторів і організаторів співробітництва між східноукраїнськими та західноукраїнськими організаціями. Брав активну участь у заснуванні журналів «Зоря» і «Правда», Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Літературну діяльність почав 1858 року. Виступав у періодичних виданнях з літературно-критичними статтями і театральними рецензіями, популярними нарисами з історії України і загальноєвропейського демократичного руху, на етнографічні теми. Художні твори публікував у журналах і альманахах. Більшість віршів О. Кониського увійшла до збірки «Порвані струни». Що стосується прози, то «артистично найцінніші оповідання Кониського з українського народного життя, короткі ескізи, писані з вервою й гумором, навіяні наївною, не раз, звичайно, неглибокою філософією» Іван Франко ставив вище переважної більшості західноукраїнської прози 80-90-х років.

86 років від дня народження Романа Поланскі (справж. Раймунд Роман Ліблінг; 1933), американського кінорежисера, сценариста, продюсера. Зняв фільми: «Ніж у воді», «Відраза», «Дитя Розмарі», «Китайський квартал» (премія «Золотий глобус», 1975), «Тесс» (премія «Сезар», 1980), «Дев’яті врата», «Чайнатаун», «Піаніст» (приз МКФ у Каннах, 2002; премії «Сезар», «Оскар»; 2003), «Олівер Твіст». Удостоєний нагород Європейської кіноакадемії (1999, 2006). «Камера – це як рентген, це рентгеноскопія душі режисера. На знімальному майданчику я почуваюся чудово, мені там затишно, наче вдома. Можливо, що саме там я найщасливіший…» – зауважив режисер в одному з інтерв’ю.

Сьогодні святкує свій день народження Кароль Буке (1957), відома французька кіноактриса. Першу свою роль Кароль (їй було лише 19 років) зіграла в фільмі Луїса Бунюеля «Цей невиразний об’єкт бажання». Саме Бунюель «відкрив» Буке як актрису. Після цього вона знімалася у Бертрана Бліє («Занадто вродлива для тебе»), Рідлі Скатта, Патріса Леконта. Наразі фільмографія актриси налічує понад 60 кіно- та телеролей.

Роковини смерті:

День пам'яті Марії Примаченко (1909-1997), однієї з найвідоміших українських художниць, представниці «наївного мистецтва». Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, якій увібрав у себе усі художні стилі ХХ століття, це і імпресіонізм, і неоромантизм, і експресіонізм. Загалом за роки свого творчого життя Марія Примаченко створила понад 800 картин – більша частина з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва, також її картини представлені в найвідоміших державних і приватних галереях Франції, Болгарії, Австрії, Угорщини, Канади, Білорусі, Бельгії, Данії, Швеції, Португалії, Польщі, Грузії. За життя мисткині, протягом 30-80 років ХХ ст., відбулися близько 60 виставок картин, найвідоміші з яких – «Калиновий берег», «Галя і козак», «Літа молодії». Водночас художниця проілюструвала шість дитячих книжок. Згодом ім’я Марії Примаченко було внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва поряд з такими іменами, як француз Анрі Руссо, грузин Ніколо Піросмані, хорват Іван Генералич, поляк Никифор Криницький. За рішенням ЮНЕСКО, 2009 рік був роком Марії Примаченко.

Минулого року, цього дня, пішов з життя Кофі Анан (1938-2018), генеральний секретар ООН з1997 по 2006 рік, лауреат Нобелівської премії миру 2001 року.