28 липня. Пам’ятні дати

28 липня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні День хрещення Київської Русі – України.

Ця дата відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 25 липня 2008 року щорічно в цей день. Разом з тим, цього ж дня Православна церква вшановує пам’ять рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі.

Серед усіх реформ Руської держави, здійснених Володимиром, звісно, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, але з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі – крок абсолютно раціональний, адже Візантія на той час була наймогутнішою і найбагатшою державою континенту, центром цивілізації. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих 14 серпня 988 року в Києві на річці Почайна, притоці Дніпра.

Християнізація Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав. З прийняттям християнства Київська держава, згідно з тогочасними уявленнями, ніби очищалася від скверни й ще з «не країни» ставала країною й водночас членом християнської співдружності. В очах Візантії прийняття Руссю християнства остаточно закріпило легітимність влади київських князів, або сказати б, узаконило державність.

Християнство стало потужним поштовхом для розвитку освіти й культури: почали відкриватися школи, в Києві було збудовано головний храм Русі – Десятинну церкву Богородиці (996). Прийняття християнства від Константинополя, а не від Рима, привело до того, що Русь у середині ХІ ст. опинилася по східний бік Великого розколу 1054 року. Цивілізаційні наслідки цієї події справили величезний вплив на всю подальшу історію східнослов’янських країн.

Події дня:

185 років тому (1834) урочисто відкрито Київський університет св. Володимира. Київський університет після Львівського і Харківського став третім на теренах сучасної України. У 20-х роках ХІХ ст. єдиним вищим навчальним закладом Києва була Духовна академія, що постала на місці старої Києво-Могилянської, але практично була її спадкоємицею. В грудні 1833 року з ініціативи міністра освіти Уварова було прийнято рішення про переведення до Києва закритого незадовго перед тим Кременецького ліцею з бібліотекою та науковими колекціями і створення на цій основі університету св. Володимира, який офіційно відкрили 28 липня 1834 року. На час відкриття Університет складався з двох факультетів – філософського (який у 1850 році розділився на історико-філологічний і фізико-математичний) та юридичного. У 1841 році у зв’язку із закриттям Віленської медико-хірургічної академії (причина – опозиційні польсько-литовські настрої серед викладачів і студентів) до них додався і медичний факультет. Під час відкриття в Університеті було лише 56 студентів (26 на філософському і 30 на юридичному). В 1838 році в Університеті навчалося вже 267 студентів, з яких дворян було - 235. Порівняно з Києво-Могилянською академією її кращих часів (середина ХVІІІ ст.), коли там навчалося понад 1000 юнаків з усіх станів староукраїнського суспільства (козаків, духовенства, міщан, шляхти, селян), це засвідчує, що стан освіти у Києві змінився за сто років не в кращий бік.

102 роки тому (1917) в ході українізації армії було створено національні частини: 1-й Гайдамацький курінь під Одесою, Піхотний полк ім. Михайла Грушевського у Києві, 34-й армійський корпус під Проскуровим на чолі з генералом Павлом Скоропадським, 12-та піхотна дивізія під Чернівцями.

Ювілеї дня:

139 років від дня народження Володимира Винниченка (1880-1951), відомого українського письменника, публіциста, політичного діяча. Увійшов в історію української літератури як автор першого фантастичного роману «Сонячна машина» (1922-1924). Вів активну політичну діяльність (заступник голови Центральної Ради, Голова Директорії (1918-1919)). Виступав за визволення українського народу з-під національного гніту російського царату.

117 років від дня народження Карла Поппера (1902-1994), австро-англійського філософа, логіка і соціолога, одного з найвидатніших філософів ХХ ст. Народився у Відні, в 30-ті роки з приходом до влади нацистів, вимушений був виїхати до Нової Зеландії, згодом – до Англії. Найвідомішими є його праці «Логіка наукового відкриття», «Відкрите суспільство та його вороги».

116 років від дня народження Володимира Олексійовича Голобуцького (1903-1993), українського історика, дослідника українського козацтва. Народися на Брянщині в родині священика, вчителя і громадського діяча. Навчався в Новгород-Сіверському духовному училищі. У 1925 р. виїхав на Кавказ, навчався на соціально-економічному відділенні Північнокавказького університету (Ростов-на-Дону). Після закінчення навчання у 1930 р. був направлений на роботу в м. Грозний, де викладав на робітфаці, в технікумі дошкільної освіти та в Міжгалузевому комбінаті робітничої освіти. З 1935 по 1971 р. працював у вищих навчальних закладах Росії і України. Захистив кандидатську дисертацію «Дипломатичні зносини Московського уряду з Богданом Хмельницьким до Земського собору 19 лютого 1651 р.» (1938), згодом докторську дисертацію «Чорноморське козацтво: нариси соціальної історії». Наприкінці 1952 р., коли почалася підготовка до офіційних урочистостей, пов’язаних зі святкуванням возз’єднання України з Росією, написав листа до Сталіна, де висловив протест проти терміна «возз’єднання». Працював завідувачем відділу в Інституті історії АН УРСР. Загалом 50-ті і початок 60-х років ХХ ст. були найплодотворнішими для вченого. Він писав і публікував праці з історії національно-визвольної війни, завершив тритомник, присвячений історії українського козацтва. Останнім часом очолював кафедру історії народного господарства у Київському інституті народного господарства. Володимир Голобуцький – автор підручника з історії економіки України, популярної книжки для молоді про козацтво «Гомін, гомін по діброві».

78 років від дня народження Ріккардо Муті (1941), відомого італійського диригента. Вихованець Неаполітанської і Міланської консерваторій. Почав свою творчу кар’єру в 1966 році; з 1968 виступає з провідними оркестрами Європи і США (Лондонським, Філадельфійським, Берлінським, Віденським), з 1970 – як оперний диригент. У 1986-2005 рр. – головний диригент міланського театру Ла Скала (залишив посаду через конфлікт між музикантами і адміністрацією); нині – музичний керівник і головний диригент Чиказького симфонічного оркестру. У 2010 році побачила світ автобіографія маестро Муті «Спочатку музика, потім слова», у якій він не тільки ділиться спогадами про минуле, сповнене цікавими миттєвостями і незабутніми зустрічами (зокрема з Ніно Рота (саме він благословив юного Муті в мистецтво коли був директором Неаполітанської консерваторії), Святославом Ріхтером (музиканти дружили), Гербертом фон Караяном, Ренатою Тебальді, Лучано Паваротті та ін.), але й не досить оптимістичними думками щодо нинішнього становища класичної музики (зокрема і в рідній Італії). «Серед політиків мало хто розуміє вирішальне значення культури і мало хто відвідує концерти класичної музики… В Італії культура перестала бути багатством, вона радше нагадує латану-перелатану торбу на плечах…» Муті переконаний, що «…музика повинна допомагати людині у найскрутніші, найдраматичніші хвилини життя». Він неодноразово виступав перед ув’язненими італійських тюрем, вірячи, що навіть маленький дотик до високого мистецтва спроможний викликати у таких слухачів живий відгук і дати імпульс до абсолютно нових емоцій та думок. І призначення справжнього музиканта, як це й не банально звучить – «нести прекрасне і вічне», і не лише тим, хто спроможний заплатити за це 100, чи 300 євро.

Роковини смерті:

370 років із дня смерті Станіслава Морозенка (Нестор Морозовицький; ?–1649), українського військово-політичного діяча часів Хмельниччини. Корсунський полковник, герой української народної пісні «Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче». Походив із шляхетського роду з Теребовлі (тепер Тернопільська обл.). Здобув блискучу освіту. Вчився в Краківському і Падуанському університетах. Володів польською, німецькою, французькою і латинською мовами. З 1638 року – полковник реєстрового козацтва. На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. приєднався до української армії. Влітку 1648 року спільно з Максимом Кривоносом і Іваном Ганжею очолив повстанський рух проти польських загарбників на Поділлі і Волині. Відзначився у Пилявецькій битві 1648 року. З 1649 – корсунський полковник. Під час Збаражської облоги 1649 року очолював козацьку кінноту. Загинув під час одного з боїв.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-